"карпатська україна: епоха в добі"

"карпатська україна: епоха в добі"

Окрему увагу приділено особливостям її застосування з погляду угорського законодавства та умов праці примусових робітників, як на території закарпаття, так і за її межами.

Приму сова праця, як засіб реалізації державної політики на окупованих зе млях в період іі світової війни, часто застосовувався державами з авторитарними чи тоталітарними режимами.

Німеччина та країни про - німецької коаліції, втягуючись у довготривалу війну, на яку вони не розраховували, змушені були шукати нові людські ресурси для забезпечення функціонування своїх економік через великий відтік власної робочої сили до діючих армій. Саме тому з самого початку війни, країни агресори поступово починають реалізовувати політику вербування трудових ресурсів з окупова них територій, яка часто здійснювалася в примусовому порядку.

Піком цієї політики став 1942 рік, коли в німеччині було створене імперське бюро для використання робочої сили на чолі із фріцом заукелем, яке коорди нувало потоки примусових робітників з різних окупованих територій. Переважна більшість українських громадян була доставлена до німеччини з окупованої території україни внаслідок жорстокого примусу впродовж 1942 - 1944 рр. Зокрема закарпаття було саме першим регіоном, в якому ще навіть до офіційного початку іі світової війни вже розпочалася система трудового примусу населення. Перші закарпатські працівники були вивезені на примусові роботи до австрії ще весною 1939 року, і продовжувалася подібна практика до самого визволення закарпаття в жовтні 1944 р. Проте проблема трудового примусу населення на закарпатті в період ii світової війни довгий час була поза межами наукових інтересів дослідників та уваги громадськості. В радянську епоху дана проблема епізодично розглядалася в контексті досліджень теми експлуататорської політики угорщини в закарпатті в згаданий період. інтерес до цієї теми повернувся вже тільки в період незалежності україни, зокрема, через компенсаційну політику пам яті федеративної республіки німеччини жертвам примусових трудових мобілізацій та їх нащадкам. Зокрема в закарпатті з 2001 року міжнародний фонд взаємопорозуміння і толерантність розгорнув збір заяв (чотиристоронніх анкет) на отримання компенсації за примусову працю. Невільницькі спомини, яке містить розповіді закарпатців, насильно вивезених окупаційною владою на примусові роботи та концентраційні табори німеччини і австрії. Книга, окрім спогадів, містить також список закарпатців, які були вивезені у табори та на підневільну працю і які проживають чи проживали на території закарпаття (між життям і смертю. Живі свідчать, де зібрано спогади закарпатських ромів, які зазнали переслідувань в період іі світової війни та були мобілізовані угорською владою до виконання різного роду примусових робіт (навроцька є. Спогади, архівні документи, наукові статті, формування меморіального туристичного маршруту та зйомки документального фільму про історії примусових робітників у закарпатті в роки іі світової війни.

Офіцинського, в яких уперше було проаналізовано кількісні і якісні характеристики примусових мобілізацій населення як на території закарпаття, так і за межами регіону.

Цінністю цих публікацій є те, щ о вони побудовані на архівних матеріалах та спогадах очевидців, які були зібрані, зокрема і в рамках згадуваного проекту.

Основний акцент надавався розгляду питання примусового залучення населення на будівництво оборонних споруд на території закарпаття, зокрема оборонної лінії арпада, створення якої угорська влада здійснювала протягом 1940 - 1944 рр. Проаналізований огляд досліджень з цієї тематики свідчить про недостатність її вивчення, особливо на науковому рівні, та акцентування тільки на окремих аспектах застосування примусової праці в закарпатті в період ii світової війни.

Трудова мобілізація селянства і робітників на територію угорщини, військова трудова мобілізація, трудовий примус населення за кордон (за межі тогочасної угорщини) та існування системи примусових робіт на території закарпаття. Проаналізувати масштаби трудової мобілізації на закарпатті в період іі світової війни по всіх напрямках; розглянути особливості цієї мобілізації з погляду угорського законодавства, приналежності до тої чи іншої національності, вікового чи тендерного критерію; визначити умови праці примусових робітників як на території закарпаття, так і за її межами.

Після остаточної окупації закарпаття угорщиною в березні 1939 року на території краю встановилася військова адміністрація на чолі з генералом бейлою новаковичем, яка фактично контролювала всі сфери громадського політичного та економічного життя в регіоні. В економічних планах угорщини закарпаття, як і в період австро - угорського панування, і надалі розглядалося як джерело сировини та дешевої робочої сили.

В свою чергу потрібно відмітити, що угорщина перед іі світовою війною була аграрно - промисловою державою із значними пережитками часів феодалізму, особливо у сільському господарстві, що проявлялося у залученні фактично примусової праці на великих державних та приватних землеволодіннях. Крім офіційних органів влади, які займалися наймом людей на сезонні роботи на території угорщини та закордон, були й приватні, які переважно обманом, при допомозі військових, жандармів та поліцаїв вербували людей на роботу (русин о. Станом на 25 травня 1939 р згідно угорських статистичних даних, число завербованих на роботи по збору урожаю на території тріанонської угорщини становило 706 чоловік (пушкаш а. За даними закарпатської обласної надзвичайної комісії із розслідування жертв і збитків, заподіяних фашистами в період окупації закарпатської україни, зазначалося, що за відповідний період угорська влада із закарпаття вивезла майже 71 тис. ініціатива уряду про сезонну роботу в угорщині спочатку знаходила відгук серед населення, оскільки з перших днів після окупації закарпаття в регіоні різко погіршилося соціальне становище та збільшився рівень безробіття, що стимулювало багатьох укладати відповідні трудові договори.

Проте дуже швидко кількість бажаючих виїхати на роботи в державні та поміщицькі господарства на території угорщини почало скорочуватися, що зумовлено було невдоволенням умовами праці та недотриманням виплати роботодавцями відповідної оплати праці, яка була їм обіцяна, про що свідчили численні листи до рідних та скарги робітників до офіційних органів влади.

Частково це було наслідком нерозуміння селянами угорської мови, на якій були укладені договори, чим власне користувалися приватні вербувальники, які вказували у них вигідні для себе умови (пушкаш а. Потрібно також зазначити, що робота та можливість заробітку для селян на території угорщини була одна із головних тез угорської пропаганди на закарпатті в період карпатської україни.

У своєму листі до прем єр - міністра угорщини зазначав депутат верхньої палати угорського парламенту від закарпаття степан фенцик, який писав про те, що люди на закарпатті були дуже розчаровані літніми жнивами на угорській рівнині, оскільки ледве змогли заробити на дорогу (аржевітін с. Вона може підірвати довіру до розпоряджень угорських властей, що в свою чергу може бути використане проти ідей угорської державності (шляхом жовтня (боротьба трудящих закарпаття за соціальне і національне визволення з радянською україною). Після початку іі світової війни робітників, які саботували виконання робіт; угорська влада інтерновувала до спеціальних таборів та змушувала працювати під військовим наглядом. Міністр внутрішніх справ угорщини на нараді із очільниками комітатів інформував, що для тих, хто ухиляється від робіт; створений табір біля містечка кішбер (пушкаш а. Паралельно з вербуванням людей на роботу в угорщину проводилася вербування людей та укладання трудових договорів на роботу в нацистську німеччину та до її країн - сателітів. З понад 800 відомих сьогодні біограм закарпатців (переважно українців), яких угорська влада відправила на примусову роботу, випливає, що закарпатці працювали на територіях таких сучасних країн, як фрн, австрія, данія, польща, чехія, словаччина (у рабстві. Фактично закарпатці були першими остарбайтерами з території сучасної україни в період іі світової війни, перші з яких були відправлені до німеччини ще весною 1939 р. Проте з часом угорський уряд констатував, що від їзд на роботу до німеччини на добровільній основі не знаходило підтримку серед населення, що було пов язано з важкими умовами праці та невиплатою обіцяної плати робітникам, про що зазначали численні втікачі, які поверталися в угорщину.

Враховуючи небажання населення виїжджати на роботи до німеччини, угорський уряд вдався до примусової відправки робітників, шляхом військової трудової мобілізації. Проте з початком ii світової війни угорщина намагалася протидіяти постійним вимогам німеччини направляти їй працівників для різних галузей господарства, оскільки і в самій угорщині потреба у робочій силі була досить гострою, що стало наслідком наростання військово - промислового комплексу.

Заходами з оборони вітчизни вважалися надурочні роботи за основним місцем роботи, масові роботи, спричинені надзвичайними потребами, та деякі інші види робіт (мазурок і. Одним із наймасштабніших прикладів реалізації цього розпорядження на території закарпаття було будівництво в карпатах оборонної лінії арпада, яке здійснювалося протягом 1940 - 1944 рр. інтенсивне залучення населення, як і саме будівництво цієї лінії, розпочалося після битви під сталінградом, коли відбувся перелом у ході бойових дій на східному фронті в 1942 - 1943 рр. Будівництво безпосередньо на об єктах здійснювали переважно військовополонені, зокрема румуни, яких було багато після приєднання трансільванії до угорщини в серпні 1940 р. Також завданням місцевого населення було забезпечити будівництво матеріальними ресурсами та здійсненням допоміжних робіт, а саме – копання траншей, вирубка лісу, заготівля каменю, постачання провіанту тощо (у рабстві. За виконання таких робіт угорське законодавство передбачило оплату згідно з середніми розцінками в даній місцевості, проте часто цю норму законодавства угорські військові ігнорували або сплачували мінімум від необхідної оплати праці. 387) в населених пунктах, біля яких здійснювалося будівництво оборонних споруд, кожному господарству було оголошено норму (так званий трудгуш), яку воно повинно було виконати для забезпечення будівництва об єктів. За ухиляння від виконання повинностей або невиконання поставленої норми місцевий голова міг вимагати примусового притягнення шляхом застосування військової сили (розпоряження м. Потрібно зауважити, що жителі закарпаття у складі угорщини вважалися майже повноправними її громадянами і підпадали під обов язкову військову повинність. Угорської армії відправленої на схід, відмічалося, що велика кількість особового складу окремих відділів (від 20 до 40%) становили представники національних меншин, зокрема закарпатців. Закарпатських українців масово почали роззброювати та переводити в робітничі роти, звинувачуючи їх в поразці угорських частин та дезертирстві (пушкаш а. Після поразки на дону угорське командування більшість майбутніх мобілізованих до армії закарпатських українців використовувало для забезпечення виконання необхідних допоміжних робіт як на фронті, так і в тилу.

Підсумовуючи, можна зазначити, що закарпатці одні з перших на території україни зазнали практики застосування примусової праці країнами - агресорами в період іі світової війни.

Для угорщини, як для аграрної країни із значними пережитками феодалізму, закарпаття розглядалося як ресурсна база, в першу чергу з точки зору робочої сили.

Така практика вербування людей підкріплювалася угорським законодавством, яке зобов язувало людей до трудової повинності та давало можливість владі мобілізовувати широкі верстви населення на роботи, пов язані з обороною держави.

Окремо слід відзначити, що угорщина, як союзник німеччини також відправляла закарпатців на робота до німеччини, що особливо інтенсивно здійснювалося в період німецько - радянської війни.

і хоч за багато років роботи над книгою термін парламентського мандату уже сплив, сподіваємось, що це тільки прив’яже автора ще більше до столу, до наступних історичних студій. Щоправда, на першій сторінці палітурки (а також на корінці) є ще слова, які ми і сприймаємо як загальну назву багатотомника – “історія національно - визвольного руху”. Аржевітіна – “шугаї” (2006) і “релігія” (2007), які вийшли як 5 - та і 2 - га книги 10 - томника “історія верховинського села колочава” (хоч автор вже припускає, що у десять томів можне не вкластися). Аржевітіна “підготувати і видати 10 томів про рідне село колочаву міжігрського району і декілька томів із серії національно - визвольного руху на закарпатті” (с. Принаймні, на суперобкладинці варто було би подати бодай назви кожного з запланованих томів, не кажучи вже про загальну назву багатотомника – особливо якщо справді плануються дві окремі серії. Це – збірники документальних матеріалів (часто першопублікацій, але і окремих важливих передруків), які перемежовуються авторськими коментарями, а також супровідними авторськими статтями, передмовами і післямовами.

Фотокопії документів, портрети учасників подій, світлини з організованих авторів меморіальних заходів, в тому числі різноманітні костюмовані реконструкції. Такі видання потребують максимально підготованого читача, що уже знайомий в основних рисах з суттю подій і шукає тепер додаткових деталей, подробиць, де, як відомо і ховається “голка в яйці”. Виклад тут максимально пунктирний, оповідь часто забігає наперед і провалюється назад, оскільки передбачається, що читач вже володіє хронологією і готовий до фахової розмови саме про нюанси.

Взагалі - то установче засідання відбулося 9 травня 1920 р чому передувала невдала спроба за пару тижнів до того, зірвана противниками українства, але аж ніяк не у 1919 р. іванчик запропонували “створити напіввійськову українську організацію “українська народна оборона” із центром в ужгороді та філіями по всьому закарпаттю” (с. Волошина” (там зображено кількох міністрів і працівників урядового апарату) – все ж таки йдеться не про якусь громадську організацію з “активом” і “болотом”, а про офіційну структуру.

Після цієї етапної для нашої історіографії книжки вивчення карпатської україни, мабуть, перейде вже до більш індивідуальної, максимально персоналізованої фази, до методів мікро історії, коли масштабна подія вивчається через долю окремих конкретних пересічних людей. Автор дослідив величезну кількість архівних документів і матеріалів, а за сприяння у дослідницькій діяльності він у книзі висловив вдячність директору державному архіву закарпатської області (1995 - 2011 рр. Аржевітіним планує презентацію нового тому з історії колочави й закарпаття - періоду закарпатської україни, унікальної сторінки в історії срібної землі. Невипадково колочава, село у долині чарівно - казкових гір, у підніжжя величної стрмби стало центром туризму закарпаття й визнано серед туристів найпопулярнішим селом в україні. А ще аржевітін бере участь у організації щорічного святкування дня села, проведенні спортивних змагань, за його сценарієм знято серію фільмів із життя та історії колочави.

Зокрема, проблема датування кам’янця - подільського на основі керамічного матеріалу піднята кандидатом історичних наук, старшим науковим співробітником інституту археології нан україни л. За результатами круглого столу було вирішено в наступні роки організувати більш масштабний науковий форум (можливо конференцію), запросивши на нього широке коло фахівців з даної проблематики.

20 вересня науковий співробітник інституту інноваційних технологій і змісту освіти міністерства освіти і науки україни, голова закарпатської обласної організації національної спілки краєзнавців україни м. Туряниця передали в дарунок бібліотеці медведівської загальноосвітньої школи i - ii ступенів мукачівського району закарпатської області близько сотні книг, авторами яких є класики світової літератури, а також краєзнавці і письменники закарпаття. Автор задушевно розповів про роботу над книгою, історію села, своїх знаменитих земляків, доля яких відображена на сторінках книги, їхні цікаві та повчальні життєві дороги.

Серед них – відомий вчений – селекціонер, доктор сільськогосподарських наук василь андрійович заяць, лауреат державної премії, бригадир верстатників мукачівської меблевої фабрики василь михайлович янцо та ін. 2185 учнів з 96 навчальних закладів мали можливість ознайомитися з історією подолу – найдавнішою частиною києва, де проживали гончарі, кожум’яки, ковалі тощо. Учасники акції познайомилися з історією контрактового дому та гостинного двору, києво - могилянської академії та колишнім грецьким монастирем, почули цікаву розповідь про вулицю покровську, яка пов’язана з іменами священиків глаголєвих. Провести екскурсії по маршруту акції допомагали члени нску – викладачі та студенти історичного факультету київського національного університету імені тараса шевченка. Першого вересня минуло два роки, відколи закінчилася земна дорога почесного краєзнавця україни, лауреата премії нску імені дмитра яворницького, заслуженого працівника культури україни, видатного волинського історика, краєзнавця, музейного працівника, засновника і беззмінного директора торчинського народного історичного музею григорія олександровича гуртового (1924 - 2012). З волинського краєзнавчого музею були директор анатолій силюк, завідувач відділу методичної роботи з державними та громадськими музеями олександр вернидубов, з відділу культури луцької рда начальник валентина зінчук, директор торчинської зош ольга ворошик, директор дитячої музичної школи смт. Виступив на дні пам’яті директор обласного краєзнавчого музею анатолій силюк, який відзначив феноменальність і багатогранний талант григорія олександровича та його безмежну відданість волині. Начальник відділу культури луцької рда валентина зінчук розповіла про значення торчинського музею у патріотичному вихованні молоді району, наголосила на деяких заходах, запланованих для пошанування пам’яті фундатора музею. Написання десятка волинезнавчих книг і сотень статей, виховання поколінь школярів у дусі любові до минулого свого краю, пошук і збереження тисяч історичних пам’яток, створення торчинського музею та інші.