вправи та завдання з українського ділового мовлення

вправи та завдання з українського ділового мовлення

Навчально - методичний посібник складено на основі програми з курсу “ділова українська мова”, методичних рекомендацій, а також з урахуванням багаторічного досвіду автора з проведення практичних занять зі студентами черкаського державного бізнес - коледжу.

Орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень) графічні (передача звуків на письмі) орфографічні (написання слів) лексичні (слововживання) морфологічні (правильне вживання морфем) синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень) стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування) пунктуаційні (вживання розділових знаків) мовленнєвий етикет - це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колективом мовців, це стійкі формули спілкування (вітання, прощання, побажання, запрошення та ін. Податкова інспекція, урочистий випадок, черговий показ, усі професори, несучи рукопис, залишити вказівку, збиткове господарство, зібрання творів, батьківські сбори, кам яний комин, глибока колія, мовчазний глядач, народне видання. Общественное мнение, на следующий день, по небрежности, прийти по делу, доставлять неприятности, подвергаться опасности, восстановить в должности, принять к сведению, одобрить решение.

Податкова інспекція, урочистий випадок, черговий показ, усі професори, несучи рукопис, залишити вказівку, збиткове господарство, зібрання творів, батьківські збори, батьківські збори, кам яний комин, глибока колія, глибока колія, мовчазний глядач, мовчазний глядач, нагородне видання, нагородне видання. Для того аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися вже після перших речень доповіді, потрібно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Отже, речення мають бути короткими і стосуватися виключно суті питання; необхідно інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення. У тому разі, якщо готуючись до виступу, промовець вирішить записати доповідь на папері, йому слід враховувати, що розмовна мова значною мірою відрізняється від писемної. Тому не варто говорити так, як пишемо, навпаки, потрібно писати так, як говоримо, адже розмовна мова менш формалізована, менш структурована, вільніша, сприймається легше.

При цьому не можна нехтувати дотриманням загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними і стилістичними засобами мови, адже важливою умовою успіху є бездоганна грамотність. Задовольняє потреби писемного (рідше усного) спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, у ділових стосунках між установами та в діяльності окремих членів суспільства; функція впливу – інформативна. Лексичний провідна й постійна ознака – термінологічність (наявність термінологічної лексики й фразеології) основний компонент – загальновживана лексика. Об’єктивна констатація фактів на лексичному рівні вимагає вживання саме книжної лексики із прямим значенням слів, що повинні точно і чітко називати поняття, явища. Доказом може бути будь - яка річ; договором вважають домовленість про…) вживання і особи множини теперішнього часу для залучення читача до спільних з автором дій (ми дослідили…) переважають дієслова недоконаного виду, оскільки, як правило, йдеться про розвиток чогось. Широковживані абстрактні іменники із суфіксами –ість, - ств, - от, - ація, - изм іменники, які в загальновживані мові не мають множини, набувають такого значення в наукових текстах. Широти, води, солі серед прикметників відносні переважають над якісними відсутність особового замінникаячасто вживані вказівні займенники цей, той, такий та займенникові слова даний, відомий, відповідний. Послідовність логічного міркування передають словосполученнями і словами наприклад, так, крім, а саме, за винятком, таким чином … підкреслено - директивний та настановчо - інформативний характер на граматичному рівні викликав широке використання неозначеної форми та наказового способу дієслів (внесено пропозиції, ухвалили, наказую, подати висновки) у розпорядчій документації переважають інфінітивні форми дієслова. Виконання, вирішення, утворення, збереження, одержання … б) синтаксичний великі за обсягом складної будови речення тексти мають багато однорідних підрядних речень та однорідних членів речення, відокремлених слів, зворотів, вставних словосполучень, речень характерні усталені словосполучення. Підмет перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене – після нього, додаток після керуючого слова загалом переважають складні речення. Це не лише словесно оформлені автором власні міркування і спостереження, але й різні формули, рівняння, таблиці, цитати, ілюстрації, посилання, виноски текст чітко членується на абзаци.

Але якими б засобами не передавалися думки, врешті - решт вони так чи інакше перекладаються на словесну (звукову) мову – універсальний засіб серед використовуваних людиною знакових систем. Завдяки мові людина сприймає світ не лише власними органами чуття і мислить не лише власним мозком, а органами почуттів і мозками усіх людей, досвід яких нею сприйнято за допомогою мови.

Зберігаючи в собі духовні цінності суспільства, будучи матеріальною формою зберігання людської свідомості, мова виконує роль механізму соціальної спадковості. Завдяки цьому механізмові людина включається в культуру, стає її носієм, отже, гуманізується (олюднюється) звертаючись до інших людей, той, хто говорить чи пише, не тільки передає їм свої думки й почуття, але й спонукає до тих чи інших вчинків, переконує в чомусь, наказує, просить, радить, відмовляє від якихось дій тощо. Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки слова, їх сполучення та видозміни, але безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів. … коли мова, якою починає говорити дитина, суперечить природженому її характерові, то ця мова ніколи не матиме такого сильного впливу на її духовний розвиток, який мала б рідна мова. Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота, ясність і доступність, доцільність висловлювання. Важко переоцінити значення мовлення в житті людини і суспільства в цілому як засобу передачі знань і досвіду, накопиченого людством, як засобу духовного розвитку, виховання, освіти, як засобу спілкування. Відомо, що 70 - 80% того часу, коли людина не спить, вона слухає, говорить, читає, пише, тобто займається мовленнєвою діяльністю, пов’язаною зі змістовим сприйняттям мовлення і його створенням (продукуванням). Кожен працівник повинен сприймати і передавати інформацію, захищати свої переконання і переконувати інших, виступати з пропозиціями, порадами і критикою, повідомленням чи доповіддю, конференціях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, сприяє втіленню норм у мовну практику.

Культура мовлення – передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Основними якісними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота. 54…) точність – уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів - синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично - смислових зв’язків між членами речення. Виразність – виразність дикції і чіткість вимови; вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення – логічний наголос, паузи, емоційну тональність. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефону, складати електронні повідомлення і листи, брати участь у співбесіді, заповнювати бланки.

Згодом потрібними стають уміння оформляти ділову документацію, виступати з повідомленням чи доповіддю, укладати угоди, обговорювати контракти, надавати й отримувати зворотну інформацію. З огляду на ці параметри, ситуації поділяють на загальні (налагодження контактів, засідання, ділові наради, дискусії, переговори) і специфічні (участь у судових дебатах). Навчитися чути себе і таким чином виробляти чуття правильного мовлення; (наукові статті, фахові газети і журнали), постійно користуватися спеціальними енциклопедичними і термінологічними словниками, набувати практики публічних виступів із фахової тематики з рефератом чи з доповіддю); активно використовували ще у публічному спілкуванні давньої греції, де кар’єра громадянина залежала від уміння виступати з промовами перед народом, заручатися підтримкою слухачів. Промовець мусив мати у своєму розпорядженні необхідний мінімум знань про політичні і суспільні явища, а також уміти захищати і спростовувати будь - які положення на правдоподібних засадах. її призначенням було переконувати інших у правильності висловлюваних поглядів і, відповідно, схиляти їх до тієї поведінки, яка видавалася потрібною і доцільною. Усе, що висловлюється учасниками, обов’язково має бути пов’язане з тезою; діалектична дискусія між двома учасниками може відбутися лише втому випадку, коли є запитання, на яке вони можуть дати альтернативні відповіді. Discussion – розгляд, дослідження) – публічне обговорення певної проблеми або групи питань на зборах, конференціях, у пресі, під час бесід, на заняттях тощо з мето досягнення істини.

Важливо вміти логічно мислити, ясно і лаконічно висловлюватися, точно формулювати думки, володіти термінологією та з повагою ставитися до логічної критики опонента. Участь у дискусіях вимагає від учасників високої культури дискутивно - полемічної мови, що передбачає наявність умінь аргументовано викладати власні думки, вислуховувати і розуміти погляди опонента, оцінювати їх, відповідно до позиції опонента корегувати власну позицію чи наполягати на висунутих положеннях, спільними зусиллями доходити суті питання чи шукати і знаходити нові аргументи для переконання суперника. Ставте запитання доти, доки він не стане заперечувати собі; при якому можна погодитися з певними положеннями опонента, начебто прийміть його позицію, а відтак заперечте йому в найсуттєвішому; простір для наростання суперечки і підвищення тону.

Зробіть паузу, і якщо не зможете приємним, то байдужим тоном обов’язково завершіть розмову (на жаль, ви мене не зрозуміли; продовжимо розмову наступного разу; жаль, що ми не переконали один одного); - недбалість у доборі слів чи збіднений словниковий запас може негативно позначитися не тільки та авторитеті мовця, а й на обстоюваній ним позиції. Отже, результативність дискусії залежить як від системи аргументації, логічності, так і від тактовності, стриманості, дотримані етичних норм, культури мови.

Складники мовної компетенції знання і вміння лексична компетенція граматична компетенція семантична компетенція фонологічна й орфоепічна компетенції орфографічна компетенція пунктуаційна компетенція. Фахової мови) мова і професія – дві важливі суспільні категорії, що визначають глибину пізнання світу, оволодіння набутками цивілізації, рівень мовленнєвої культури.

Мова і професія – немов партнери, які не можуть існувати один без одного, бо обидва покликані обслуговувати потреби суспільства, окремих груп і кожної людини.

Мова з її багатьма функціями (комунікативною, номінативною, культуроносною, мислетворчою) забезпечує належний рівень грамотності носіїв певної професії, формує їх уміння спілкуватися у всіх сферах комунікації – в ділових відносинах, у науці, в освіті, культурі, економіці. Професія організатора культурно - дозвіллєвої діяльності, працівника галузі культури ставить вимоги до забезпечення її термінологією, з перевагою не іншомовних, а власне українських слів, зрозумілих, доступних для всіх, хто працює в цій галузі. А професія – інформаційним матеріалом, який використовуємо для вирішення важливих проблем культурного життя завдяки доречному, вмілому, правильному виборові мовних одиниць. Спеціальність, - ності – окрема галузь науки, мистецтва, в якій людина працює; основна кваліфікація; улюблена справа, заняття, в якому хто - небудь виявляє уміння, хист. Вид заняття, трудової діяльності, що потребує певної підготовки і є основним засобом існування; професія, спеціальність, кваліфікація; справа, заняття, в яких хтось проявляє велике вміння, майстерність. Професіонал, - а – той, хто зробить яке - небудь заняття предметом своєї постійної діяльності, своєю професією; добрий фахівець; знавець своєї справи; спеціаліст. Одним з її різновидів є ораторська мова, що функціонує як форма живого спілкування промовця з колективним слухачем з метою впливу на нього і переконання. Справжній промовець – неповторна індивідуальність проте ця особливість є результатом тривалої та наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками.

Це необхідно для збереження думки, побудови логічно сформульованих понять, безперечної впевненості у власних судженнях та подальшого точного, ясного й стислого викладу їх перед аудиторією. Книжно - розмовна форма публічного мовлення характеризується впливом на мисленнєво - мовленнєву діяльність слухача з метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії. Створюваний за законами риторики, орієнтований на переконання, що зумовлює його інтеграційну природу (письмово - усна форма реалізації; книжно - розмовний тип мовлення, підготовлено - імпровізаційний характер реалізації). Публічне мовлення – це такий матеріал, де найповніше виявляються сліди розумово - 0мовленнєвої діяльності людини й лише постійна робота над ним є найдієвішим чинником розвитку й удосконалення цієї діяльності оратора. Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин спілкування виділяють такі жанри усного публічного монологічного мовлення доповідь, промова, виступ, повідомлення. Доповідь є важливим елементом системи зв’язків з громадськістю (повідомлення свого погляду на проблему, наукової та громадянської позиції тощо) політична доповідь виголошується здебільшого керів6иками держави.

Різновидом ділової доповіді можна вважати звітну доповідь у якій робиться повідомлення про результат усієї роботи за певний період, тобто повідомляється не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність. Виступ – короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань (на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференціях, сесіях, семінарах тощо). 98 мацюк зоряна для складання пам’яток) вибирати слід найяскравіші приклади, які добре сприймаються на слух, подумати про використання наочності чи технічних засобів (схеми, малюнки, таблиці, магнітофонні записи тощо). Вступ, загальні вимоги до складання і оформлювання документів, організаційні документи, документація щодо особового складу, інформаційні документи, документи з господарсько - договірної діяльності, обліково - фінансові документи.

Подано також відомості про складні випадки правопису найуживаніших слів чи словосполучень під час укладання ділових паперів, стилістичного використання слів, основні розділи синтаксису.

Вивчаючи писемне ділове мовлення, слід обов язково повторювати й пунктуаційні норми української мови, адже будь - яка пунктуаційна помилка тією чи тією мірою порушує зміст висловлювання. Практичну частину посібника спрямовано на те, щоб студенти набули навичок укладання певних документів, засвоїли правописні норми, правила складання ділових паперів. Державна мова - закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв язку та інформатики 1.