фауст читати повністю українською

фауст читати повністю українською

На слова вагнера про те, що доктор повинен гордитися такою любов ю народу, фауст відповідає, що часто лікував людей, але часто не дізнавався потім, чи допомогло людині його лікування і чи вижила вона. Але тут від занять його увагу відвертає чорний пес, фауст намагається вигнати його з кімнати, але пес наїжачився й виріс у висоту й ширину та врешті - решт перекинувся на мефістофеля, котрий уперше постає перед доктором під виглядом мандрівного студента. Він кличе на допомогу духів, ті водять танок навколо доктора, співають про плотські радощі, коли зранку й до заходу — пісні, гуляння, танці, небо, трава. Якщо запропонована насолода захопить фауста настільки, що він попросить зупинити цю мить, то він стане здобиччю мефістофеля, й мефістофель зможе забрати його душу.

її почуття безмежне, про його глибину та силу ми можемо лише здогадуватись, якщо ця скромна, лагідна й наївна дівчина не просто стає коханою фауста, але згодом, за його порадою, приспала свою матір, щоб та не заважала їхнім побаченням. Згадалися життя зиґзаґи звинні, минулий жаль, і втрати біль гіркий, і ймення тих, що їх зрадлива доля в цвіту стяла, мов квіти серед поля… пісень моїх не чують ніжні душі, що слухали пісні юнацьких днів; розвіялись бесіди наші дружні, їх відгомін давно вже відбринів. і знов мене привиддя полонили, неначе звуть в мовчазне царство сна, колишній спів мій, майже занімілий, лунає знов, мов арфа чарівна; я стрепенувсь, і сльози забриніли, і серце враз відтало аж до дна… теперішнє здалека ледве мріє, а що пройшло — ізнов живе і діє. Що в глибині грудей у нас постало, що, тремтячи, зірвалось на уста, невдало раз, а інший раз і вдало, — поглине все хвилина зла й пуста; а що роки у серці визрівало, в довершене творіння вироста. Бо глядачі цікаві до подій; як більше сцен напружених, рухомих, щоб всяк дививсь, не зводячи очей, — і ви попали вже в число відомих, усюди люблених людей. Кажу ж вам, лиш пишіть, все більш і більш пишіть, — і зразу шлях до успіху відкритий, — людей аби із плигу збити, бо трудно їх задовольнить… що з вами.

Коли природа свій починок вічний, байдуже прядку крутячи, пряде, і всіх створіннів гурт негармонічний різноголосячи гуде, — хто вносить лад усюди живодайний, вливає ритм у кожен рух і звук. Буває, двох десь випадок зведе, а там пішли побачення й розмови, щасливі сни й пробудження раптові, надії хміль і гіркота оман, — і так незчуєшся, як вродиться роман. Поет верни ж мені той час блаженний, коли я жити починав, коли пісень потік натхненний з джерел незглибних виринав; коли в туман був світ повитий і чар закритий в пуп янки, коли барвисті і п янкі в лугах веселих рвав я квіти… я бідний був — і все я мав, і правду й вигадку кохав… верни ж ті пориви чудові, і серця жаль, і щастя сни, і міць ненависті й любові — минулу молодість верни.

Комік та молодість потрібна лиш, як ворог у бою натисне, як дівчина, усіх миліш, тобі сама на шию звисне, як вабить здалеку вінок тебе добігти ген до цілі, як на умі тобі танок і пиятика ночі цілі, — а струни ліри золоті рукою вправною торкати, назустріч обраній меті стежками звинними блукати, — це вам, старим, і бог велів, і цьому тільки маємо радіть ми, бо старість з нас не робить малюків, вона лиш застає нас дітьми.

Мефістофель спасибі вам; з мерцями справи злі, я не люблю тії мороки; мені за них миліш здорові, повні щоки; я так люблю живих людей, як любить кіт живих мишей. Хоч я й розумніший, як бевзні ті всякі, учені, магістри, попи та писаки, хоч я в забобони й страхи не вдаюся, із пекла сміюся, чортів не боюся, — зате ніяких радощів не маю, не вірю я, що я щось знаю, не вмію я людей навчати, не вмію їх на добре напучати… грошей, майна я не нажив і слави теж не заслужив; собака, й той не став би так жити.

Тому - то й почав я ворожити, — чи не одкриє духів міць мені одвічних таємниць, щоб я дарма не мудрував, чого не знаю, не казав, щоб я збагнув почин думок і світу внутрішній зв язок, щоб я пізнав основ основу, а не кидав слова - полову… о повний місяцю ясний, мій друже тихий і сумний. Коли б я міг блукать між гір, в твоїм промінні ніжить зір, серед печер звиватись духом, в твоїй імлі снуватись лугом, весь чад науки там лишити, в твоїй росі цілющій змити.

Стримлять до неба стоси книг, ненатла точить їх черва, їх пилюга густа вкрива, і кіпоть осіда на них; уздовж полиць з давнезних літ — реторти, слоїки, склянки, начиння, приладів рядки — і це в тебе світ. Яким блаженством всі мої чуття, уся моя істота пойнялася, немов по жилах полумінь життя і невмируща юність розлилася… чи то ж не бог ці знаки написав, що душу збурену втишають, що серце вражене втішають, що перед розумом наяв природи тайнощі всесильні виявляють. Ти, дух землі, мені рідніший, я став відразу мов сильніший, мов хміль вина мене сп янив; і я ладен пірнути в світу море, знести земні і радощі, і горе; ні грім мене, ні хвиль виття суворе, ні згуби страх, ні буря не поборе.

Ах, друг мой, молодость тебе нужна, когда ты падаешь в бою, слабея; когда спасти не может седина и вешаются девочки на шею; когда на состязанье беговом ты должен первым добежать до цели; когда на шумном пире молодом ты ночь проводишь в танцах и веселье.

Но руку в струны лиры запустить, с которой неразлучен ты все время, и не утратить изложенья нить в тобой самим свободно взятой теме, как раз тут в пользу зрелые лета, а изреченье, будто старец хилый к концу впадает в детство, – клевета, но все мы дети до самой могилы. Он рвется в бой, и любит брать преграды, и видит цель, манящую вдали, и требует у неба звезд в награду и лучших наслаждений у земли, и век ему с душой не будет сладу, к чему бы поиски ни привели.

Но знанья это дать не может, и этот вывод мне сердце гложет, хотя я разумнее многих хватов, врачей, попов и адвокатов, их точно всех попутал леший, я ж и пред чертом не опешу, – но и себе я знаю цену, не тешусь мыслию надменной, что светоч я людского рода и вверен мир моему уходу.

Чтоб я, невежда, без конца не корчил больше мудреца, а понял бы, уединясь, вселенной внутреннюю связь, постиг все сущее в основе и не вдавался в суесловье.

Как ты все это перенес и в заточенье не зачах, когда насильственно, взамен живых и богом данных сил, себя средь этих мертвых стен скелетами ты окружил. Все, что находится в запасе в углах вселенной непочатых, то тысяча существ крылатых поочередно подает друг другу в золотых ушатах и вверх снует и вниз снует. Когда всерьез владеет что - то вами, не станете вы гнаться за словами, а рассужденья, полные прикрас, чем обороты ярче и цветистей, наводят скуку, как в осенний час вой ветра, обрывающего листья. Хотя и ныне, много лет спустя, вы мне вернули жизнь, колокола, как в памятные годы детской веры, когда вы оставляли на челе свой поцелуй в ночной тиши субботней, ваш гул звучал таинственней во мгле, молитва с уст срывалась безотчетней. Цитати українською вислови, цитати, афоризми вольтера на українській мові про життя, кохання, жінок, працю, лікарів, релігію, відносини зібрані в цій статті. Цитати та афоризми про спорт українською цитати та афоризми про спорт — мудрі слова відомих людей про значення здорового образу життя для здоровя людини.

Григір тютюнник цитати григір тютюнник цитати, вислови, афоризми про життя, кохання, дружбу, творчість змушують задуматися та можуть розчулити кожного.

Коментарі