історія держави і права україни музиченко п.п

історія держави і права україни музиченко п.п

Автор літопису повість временних літ чернець київського печорського монастиря нестор робить спробу відповісти на питання откуда єсть пошла земля руськая. Як історичний огляд його сказание о войне козацкой с поляками через зиновия богдана хмельницкого, доведене до 1700, а написане у 1720 р дає не тільки документальний, історичний матеріал, а й ідеологічне висвітлення подій з точки зору козацької верхівки на рубежі xviі—xviii ст. У той період працювали і такі відомі історики, як петро симоновський, автор краткого описания о козацком малороссийском народе, василь рубан, який видав краткую летопись малой россии невідомого автора, вчений - історіограф м. Автор полемізує з австро - угорською історіографією, яка заперечувала національні зв язки українців закарпаття з великою україною, переконливо доводить, що закарпатці є нащадками давньокиївських русів. Костомаров на основі архівних джерел, багато з яких було ним знайдено і підготовлено до друку, розглянув причини визвольної війни, дав оцінку державній діяльності. Великий вклад у розвиток української історико - правової науки внесла комісія (відділ) для вивчення історії західно - руського й українського права, яку було створено в 1924 р. Нічого не говорилося про соціально - економічну організацію суспільства, хіба тільки те, що вона буде спиратися на співробітництво між державою, кооперативами та приватним капіталом. історичний розвиток донцов характеризував як “вічний гін народів до експансії і підбою” і у зв’язку з цим поділяв всі народи на ті, що підкорюють, і ті, що підкоряються. В один і той же час, майже за одних умов народжуються український інтегральний націоналізм, німецький націонал - соціалізм, італійський фашизм, радянський соціалізм. У командно - адміністративній системі, що склалася, державні і господарські органи діяли під жорстким контролем партійних органів і в рамках централізованого управління відомчого апарату.

Розділене між трьома державами, відірване від основного масиву етнічної території, воно залишалося вірним історичним прагненням і традиціям українського народу в боротьбі за возз’єднання. Ставало все більш відчутним, що наступний історичний період покладе край одній із найбільших історичних несправедливостей стосовно українського народу і він навіки возз’єднається в єдиній державі. Державний лад і всеукраїнський з’їзд рад, який працював 11 – 12 грудня 1917 року, прийняв резолюцію “про організацію влади в україні”, в якій заявив, що “україна проголошується республікою рад робітничих, солдатських та селянських депутатів”. Основні риси права якщо польському уряду і вдалося після люблінської унії поширити на українські землі адміністративно - територіальну систему та діяльність державних органів речі посполитої, то з правом було складніше.

– всеукраїнський з’їзд рад зміни в державному ладі усрр були пов’язані, перш за все, з тенденцією до об’єднання економічних, політичних, воєнних зусиль радянських республік. Державний лад зміни в державному ладі усрр були пов’язані, перш за все, з тенденцією до об’єднання економічних, політичних, воєнних зусиль радянських республік. – місцеві органи влади і всеукраїнський з’їзд рад, який працював 11 – 12 грудня 1917 року, прийняв резолюцію “про організацію влади в україні”, в якій заявив, що “україна проголошується республікою рад робітничих, солдатських та селянських депутатів”. – утворення союзу pcp зміни в державному ладі усрр були пов’язані, перш за все, з тенденцією до об’єднання економічних, політичних, воєнних зусиль радянських республік. Виші органи влади і управління вищим органом влади республіки залишалась верховна рада урср, перші післявоєнні вибори до якої відбулися у лютому 1947 року.

– кримінально - процесуальне право кримінально - процесуальне законодавство срср, яке діяло до війни, не мало достатньо норм, пристосованих до умов воєнного часу.

22 червня 1941 року президія верховної ради срср затвердила “положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районі воєнних дій”. Загальний історичний огляд жовтневий переворот 1917 року у петрограді започаткував еру панування однієї з найжахливіших ідеологій xx століття, метою якої була світова соціалістична революція. – всеукраїнський центральний виконавчий комітет зміни в державному ладі усрр були пов’язані, перш за все, з тенденцією до об’єднання економічних, політичних, воєнних зусиль радянських республік. Правові відносини, інститути, норми різних етапів розвитку українського суспільства являють собою своєрідний комплекс правових приписів, притаманний даному часу, але в подальшому замінений іншими правовими приписами.

іноді вони дещо випереджають розвиток суспільного ладу і прискорюють його еволюцію, іноді, навпаки, відстаючи від розвитку суспільства, гальмують цей розвиток. Позитивною рисою такої схеми є відповідність її аналогічним етапам в історичному розвитку інших європейських націй, членом комплексу яких є й український народ. Передові для тих часів грецькі й римські політичні та правові інститути, соціально - економічні й культурні надбання впливали на розвиток ранньослов’янського населення середнього подніпров’я. Давньоруська державно - правова організація значною мірою була успадкована великим князівством литовським, руським та жемайтійським - яке в переважній більшості складалося з українців та білорусів. Включення комплексу українських земель до складу речі посполитої, призвело до подальшої їх колонізації польсько - литовськими феодалами та втрати залишків автономії. В умовах соціального, національного і релігійного гніту центром боротьби за волю українського народу, головним чинником державотворення стає запорозька січ - військово - демократична форма української державності. Суспільно - політичний устрій і правове становище українських земель визначалися їхнім входженням до складу російської й австро - угорської імперій і поширенням на них дії російського та австрійського права (xviii - початок хх ст. Пропонована періодизація виходить із розуміння права, яке у своєму найдосконалішому вигляді - писаному законодавстві - основне джерело має у владі, що репрезентує державу.

Але правові відносини і норми, які не мають своїм джерелом державне законодавство (насамперед, звичаєве право), у переважній частині залежать від умов соціально - культурного розвитку і не міняються із політичними змінами.

ідеї окремішності української політичної історії, непорушності національних прав українців, української національної демократії обстоював у своїх працях м. Йому належить пріоритет у дослідженні общинних (копних) судів, державної унії польщі і великого князівства литовського, правової природи шляхетських сеймиків. Леонтовичу належить першість наукового висновку про наступність положень руської правди в литовському статуті, що стало основою концепції західноруського права. Його історико - правові погляди виходять з розуміння українського історичного процесу, який розглядався ученим у контексті єдиного культурного потоку на тлі еволюційного розвитку людства. Вагомий внесок у розвиток української історико - правової науки внесла „комісія для виучування історії західноруського і українського права вуан” (1919 - 1934 рр. Малиновського, крім вивченя дореволюційного звичаєвого права, зусилля членів комісії спрямовувалися також на „революційне звичаєве право”, тобто нові звичаї і традиції. Усенко, «і громадськість, і науковці все більше консолідуються навколо ідеї, що не можна штучно перекреслювати жодного періоду нашої непростої історії. Для формування законодавчої бази були використані досягнення юридичної науки, історичний і сучасний міжнародний досвід, досвід економічних реформ та інших перебудовних процесів, у тому числі переходу від планово - регулюючої до ринкової економіки.

Він підкреслював, що ярослав таки дійсно зазначив себе у сфері нормування державних відносин, виділяв його із звичаєвого права і називав це чимсь особливим. Поступово відбувалося зрощування громадської аристократії з князями та їх дружинниками, внаслідок чого сільська община стала розпадатись, поділятись на феодалів і залежних від них смердів. Розвиток внутрішнього та зовнішнього ринку спонукав шляхту та магнатів до перетворення своїх маєтків на фільварки, тобто до запроваждення господарства, заснованого на постійній щотижневій барщині. Ця реформа була здійснена на державних землях виданою в 1557 році великим князем литовським і королем польським сігізмундом ii августом уставою на волоки.

Власник регламентував тепер усі повинності своїх селян, розпоряджався не лише їхнім майном, а й життям, отримав нероздільне право суда та кари, міг селян заковувати в кайдани, кидати до в язниці, садовити на палю. Якщо польському уряду і вдалося після люблінської унії розповсюдити на українські землі адміністративно - територіальну систему та діяльність державних органів речі посполитої, то з правом було складніше.

Уряд створював збірники, які охоплювали видані раніше статути та конституції, а також норми польського звичаєвого права, роль якого в регулюванні суспільних відносин була досить значною. Політика закріпачення селян, яка проводилася польськими королями, а згодом російськими царями та імператорами, посилення утисків селян з боку панів - поміщиків спонукало селян втікати від переслідувань на вільні землі, якими були землі запорізької січі, запорізьких козаків. Відомо, стверджує він, що січове товариство володіло різними угіддями на правах общини, міняючи щорічно володіння ними між усіма без різниці товаришами.

Тим самим підтверджується погляд на те, що поряд з общинною власністю на території запорізьких січовиків поступово впроваджувалась приватна власність на землю. Характеристика правового режиму земель в україні від скасування кріпосного права до здобуття україною незалежності (1961 - 1991) історично, до шістдесятих років минулого століття, пануючою формою господарювання в російській імперії було кріпосницьке господарство поміщиків - дворян. Законодавство царського уряду закріплювало і охороняло власність поміщиків на землю і зв язані з нею їх станові привілеї, а також закріплювало безправне становище селян - кріпаків та їх особисту залежність від поміщиків. Громада була поземельною спілкою селян, зв язаних спільністю землекористування (при общинному порядку землеволодіння) і в той же час адміністративною одиницею, що виконувала адміністративні і поліцейські функції. Сільська громада наділялась великими правами щодо своїх членів і відповідала перед державою і поміщиками за справне виконання селянами як грошових, так і натуральних повинностей. За першим з них селяни вилучалися з - під юрисдикції міністерства державного майна і підпорядковувалися в адміністративному відношенні загальним губернським, повітовим і місцевим селянським установам, створеним згідно з реформою 1861 року.

В результаті аграрної реформи на правобережній україні, на її півдні та на полтавщині майже вся земля, якою користувалося селянство, перейшла в його приватну власність. Вони мали право звільняти з посад неугодних їм представників селянського самоуправління, в тому числі й волосних суддів, розглядати вироки сільського сходу, припиняти виконання цих вироків і подавати їх на скасування в повітовий з їзд, накладати штрафи на селян і на власний розсуд, без суду, піддавати селян тілесним покаранням, арештам та ін. Тоді ж приймається указ про зменшення і наступне припинення всіх платежів з селян та указ про полегшення завдань селянського поземельного банку по сприянню у збільшенні площі землеволодіння малоземельних селян, який вводив кредитування з дозволу міністерства фінансів та погашення заборгованості селян за рахунок викупних платежів, що надійшли до банку.

Нарешті в серпні 1906 року видається ще один указ - указ про призначення казенних земель до продану для розширення селянського землекористування, що підготував радикальну аграрну реформу.

В вересні того ж року був виданий іде один указ - про передачу кабінетних земель в розпорядження головного управління землеробства та землевпорядкування з метою утворення селянських ланок. Відмінявся податок обов язкового виключення селян з сільського товариства при вступі їх на цивільну службу, отриманні ордена, вченого ступеню, при закінченні курсу учбового закладу, призначенні в сан, придбанні ним високих прав стану11 исаев и.

Залишаючись у складі товариства селяни отримували право вступати в іншу селянську общину, безземельні селяни мали право без згоди товариства виходити з нього. Столипінський указ про доповнення деяких постанов діючого закону що стосується селянського землеволодіння та землекористування від 9 листопада 1906 року, проголошував вільний порядок виходу з общини та закріплював наділи у власність селян у будь - який час. Кожному домохазяїну надавалось право вимагати закріплення за собою наділу землі у приватну власність і виділення з общини навіть у тому разі, коли його розмір перевищував норму, яка припадала на частку двору в даній сільській громаді на момент виділення. У відповідності з цим указом відмінялась заборона віддавати під заставу приватним особам та приватним товариствам надільні землі, що була введена в 1893 році. Банк видавав цільові позички для плати за наділи, для купівлі землі, на покращення землекористування при переході від общинного до подвірного землеволодіння при розселенні на хутори та відруби; при відведенні землі до одного місця. Встановлення приватної власності на землю дало можливість заможним селянам скупити землі бідних селян і тим самим посилити концентрацію надільної селянської землі в своїх руках. Земським начальникам доручалося вести збори, які вирішували питання про розверстку землі, суперечки вирішувались в уїздній комісії(апеляція розглядалася в губернській комісії). В силу єдності класової суті й соціально - економічних основ радянських союзних республік земельні кодекси союзних республік майже не відрізнялися один від одного. Перший земельний кодекс усрр закріпив націоналізацію землі і скасування приватної власності на неї, заборонив купівлю - продаж, оренду та інші правовідносини, пов язані з відчуженням землі11 індиченко п. Право на одержання землі в безплатне і безстрокове користування визнавалося за всіма громадянами, що бажали обробляти її власною працею, незалежно від статі, віросповідання, національності. Кодекс визначав поняття і регламентував питання селянського двору, виходячи з принципу спільного землекористування і рівноправності всіх членів двору, в тому числі і новонароджених, на майно двору.

Встановлювались норми, що обмежували куркульство, регламентували землевпорядкування, земельну реєстрацію, переселення і визначали правовий режим міських земель, земель спеціального призначення та земель державного запасу.

Уряду було запропоновано подати всебічну допомогу всім починанням селянства в галузі землеустрою і в першу чергу тим селянам, які переходять на колективне землекористування. Про вилучення і відведення земель для державних і громадських потребі зазначені та інші земельно - правові акти визначали націоналізацію землі, перетворення її у державну власність, яка проголошувалась всенародним добром в межах української срр. З цього часу земельні фонди всіх союзних республік були перетворені в єдиний земельний фонд союзу рср, який став єдиним суб єктом виключного права державної власності на землю. У наступні роки правовий режим земель у срср дещо вдосконалювався, але це здійснювалось з метою зміцнення права загальнодержавної власності, централізації правового регулювання в межах союзу рср, державної підтримки землекористування колгоспів і радгоспів. Всі польові наділи об єднувалися в єдиний земельний масив, що перебував у колективному користуванні артілі і ні в якому разі не повинен був зменшуватися. ) на конституційному рівні було закріплене право виключної державної власності на землю, право колгоспів на безстрокове і безплатне користування землею, право колгоспного двору на невелику присадибну ділянку землі. 2) було закріплено, що земельні відносини в срср регулюються, крім основ, ще й земельними кодексами та іншими актами законодавства союзних республік, які повинні видаватися у відповідності з основами11 земельне право. 7 зк урср до відання урср в галузі земельних відносин належали розпорядження в межах республіки єдиним державним фондом союзу рср, встановлення порядку користування землею та організації землевпорядкування, а також регулювання земельних відносин з інших питань, якщо вони не віднесені до компетенції срср. Кожний громадянин срср мав право на земельну ділянку, умови та порядок надання якої визначались цими основами, законодавством союзних і автономних республік. 5 основ у довічне успадковуване володіння земля надавалась громадянам срср для ведення селянського господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку, садівництва і тваринництва, дачного будівництва, традиційних народних промислів, у випадку одержання в спадщину чи придбання будинку.

історичними пам ятками, джерелами земельного права в київській русі та литовсько - руській державі були звичаєве право, руська правда та дещо пізніше великокнязівське законодавство (привілеї. існувала особиста залежність одних васалів від інших, а великий князь спирався на менших князів та бояр, які шукали у нього захисту під час воєнних конфліктів. Політика закріпачення селян, яка проводилася польськими королями, а згодом російськими царями та імператорами, посилення утисків селян з боку панів - поміщиків спонукало селян втікати від переслідувань на вільні землі, якими були землі запорізької січі. Не був повністю зруйнований, а через пару десятиліть окремі елементи цього ладу в трансформованому вигляді були закріплені у нормах законодавства радянського періоду.

Автор послідовно розкриває основні етапи формування суспільного та державного ладу, права, суду і судового процесу в україні починаючи з часів київської русі до сьогодення.