реферат з історії психології

реферат з історії психології

Він здійснив кілька ґрунтовних і повчальних спроб дослідження цього предмета, насамперед у працях основи загальної психології (1946), принципи і шляхи розвитку психології (1959). Вчений звертає особливу увагу на тему кризи психології, пов язаної з формуванням поведінкової психології - рефлексології та біхевіоризму, напрямів, що заперечували свідомість як предмет психології, а саму діяльність тлумачили механістично. У річищі створення системи радянської психології рубінштейн намагається сформулювати її методологічні засади, у зв язку з чим проголошує ідею єдності свідомості та діяльності. Оскільки психологічні знання поряд із спеціально науковими, були розгорнуті також у філософській, художній, дійово - практичній (народні вірування та звичаї) формах, рубінштейн говорить про філософські, художні та інші антецеденти (передбачення) науково - психологічного відкриття як такого. Це також питання рефлекторної теорії психічного, яка мала давати природничонаукове тлумачення, отже - реалізувати матеріалістичний підхід до пояснення ідеальної сторони психічного. Тут піднято питання кризи психології у зв язку з ідеологією махізму, біхевіоризму, прагматизму, семантики, соціального біхевіоризму та необіхевіоризму е.

Здійснюється підхід до розкриття психофізичної проблеми, пов язаної з тлумаченням місця психічного у всезагальному зв язку явищ матеріального світу, де психічні явища виступають як зумовлені і як такі, що самі зумовлюють поведінку людей. Тут постає також проблема зв язку внутрішніх і зовнішніх умов психічних процесів, з чого походить детерміністичне вивчення їх та поведінки в цілому у зв язку з особистісним підходом. Вирішуючи питання зв язку ідеального та матеріального, рубінштейн пропонує за відношенням образу і речі розкрити як вихідне відношення суб єкта, який пізнає, до об єктивної реальності - в рамках рефлекторної діяльності мозку.

Рубінштейн спирається на визначні досягнення вітчизняної психології, пов язані насамперед з філософськими, психологічними та етичними розробками видатних діячів києво - могилянської академії. В їхніх трактатах виступають типові проблеми вчинкового осередку психічної активності людини, зв язку психології з теорією пізнання і особливо з етикою, оскільки завершення психологічної системи необхідно вимагає переходу саме до розкриття реальних учинкових актів особистості як вираження її моральної природи.

Тут постає дійсна феноменологія психології, сповнена, зокрема, змістом ситуативного, мотиваційного, дійового і після - дійового визначень поведінкової активності людини.

Виготського, який звернув особливу увагу на проблему внутрішніх трансформацій психологічної системи, коли вона спонтанно - історично переходить у систему наступну.

Дослідники знаходять окремі думки, що стосуються вікового розвитку психіки, ще у мислителів стародавнього китаю, індії та у представників античної філософії, де найбільш чітко висловив ідею генетичного підходу до психіки людини арістотель. На його думку, все те, що людина має від природи, вона первісно дістає тільки як можливості, а лише згодом перетворює ці можливості у реальність завдяки своїм діям, які зв язують її із зовнішнім світом та іншими людьми.

Хоча у арістотеля ще не було чіткого визначення психічних функцій у вікових межах, він все ж визначив загальний напрямок їх розвитку, наприклад, у розвитку пізнавальних процесів від відчуттів і загальних уявлень, і від них до узагальнених уявлень, і від думки через поняття — до знань, від безпосереднього суттєвого бажання — до розумної волі. У згадках про життя іконописця петра відзначалось, що, коли йому було сім років, його віддали батьки книг учитись, при цьому зазначалось, що хлопчик спочатку вчився погано, і лише згодом випередив дещо старших школярів. Український мислитель касіян сакович (1578—1647) у трактаті про душу зробив спробу здійснити типологію людей, взявши за основу самовизначення і самовиховання. Друга група — це люди, які протягом життя не звертають уваги на самоствердження, але з віком, перед лицем смерті в жалю, сумнівах і каятті залишають світ. Люди третьої групи, яким притаманне самоствердження у похилому віці, позбавляються страху смерті, наближаючись до закономірного фінішу мудро і спокійно. Каменський (1592— 1670), родинними зв язками близький до україни, обґрунтував принцип природо - відповідності навчання, відстоював потребу вивчати природу дітей і молоді, їхні вікові особливості, на які слід зважати у процесі навчання. Практичному втіленню гуманістичної ідеї про рівність дітей із заможних і незаможних родин був завданий удар з боку російських царів, починаючи з петра і. Що як до тодішньої еліти, місцевої знаті і феодалів, то поряд з винищенням непокірних їх старались використати проти одноплеменців чи сусідів, забезпечуючи кар єру, часто блискучу а їх дітей — часто як заложників — навчали у найпрестижніших гімназіях петербурга і москви, готуючи нове покоління зразкових слуг отечества. Локка (1632—1704) відзначив, що нічого немає в інтелекті, чого не було в почутті, намагався виявити ступені переходу дитини від суттєвого, відчуттів і сприймань, до абстрактного мислення. Сковорода, розвиваючи гуманістичні погляди на розвиток дитини, відстоюючи думку, що не соціальний статус батьків обумовлює успіхи у навчанні і вихованні дітей, все ж зазначив, що дитині притаманні певні здатності і здібності. Песталоцці (1746—1827) обстоював ідею розвиваючого навчання, вважав, що при розробці проблем навчання важливо враховувати вікові особливості учнів, а завданням навчання має бути розвиток їх активності, допитливості, спостережливості і здатності логічно мислити.

В умовах антигуманних ідей щодо навчання, виховання і розвитку підростаючої особистості, започаткованої російським царським урядом, починаючи з петра і, українські гуманісти намагались прищеплювати свої ідеї навіть дітям із заможних родин. Котляревський (1769—1838) закликав учителів стукати до розуму і серця своїх привілейованих собратіїв, щоб викресати з цього глухого й черствого оточення іскри співчуття до народу.

Так, у роботі феноменологія духу він визначив емоційне спілкування з дитиною, її предметні дії тощо як важливі психічні функції для подальшого розвитку особистості. Герцен (1812— 1870) обстоював розуміння обумовленості психічного розвитку дітей, їх вікових та індивідуальних особливостей для успішного навчання й виховання, для формування позитивних моральних якостей. Клейна історія наукової психології, її походження та філософські засади (1970) з самого початку розгортається ідея філософської антиципації психологічних знань. Сліди його існували в кембриджському університеті ще в 1880 році, наприклад, звання професор астрономії та експериментальної філософії - традиція, що її дошкульно критикував гегель. Щодо самого руху історико - психологічної думки клейн наголошує, що поява у людській мові в давні часи термінів, які позначають психічні якості, ще не свідчить про постання психологічних знань. Всі ці сфери людського знання вплинули на психологію тією мірою, як вона постала із філософських витоків і сформувалась окремою галуззю знання зі своїми власними правами.

Практичні проблеми психології, мав би додати клейн, були пов язані найбільше з бентежними питаннями, які поставали перед кожною людиною, про які так мудро й відверто писав кант у своїх критиках. Проблему безсмертя або смертності душі - мабуть, одну з найпрактичніших проблем, що постає перед людиною з дитинства і переслідує її аж до самої смерті, клейн залишає без відповіді. Замість дійсних підвалин поступального руху психологічних знань він подає копицю контро - версій та гадає, що тепер можна спокійно відпочити - як богу після створення світу.

Це - емпіричне - раціональне, раціональне - ірраціональне, природне - культурне, чуттєве - предметне - ідеальне, психологічні факти - теорія, раціоналізм - сенсорна депривація, філософська психологія - наукова психологія, опис - пояснення (щодо психологічних феноменів), логіка - наука. Тут слід зауважити, що знання умов існування, їх аналіз вимагають усе тієї ж мудрості, якої психологи не завжди досягали навіть на рівні видатних представників. Повертаючись до питання науковості у психології, клейн нагадує, що свого часу були сподівання, що з її наступанням буде доведено відносну очевидність істинності тестових знань. Незважаючи на століття існування наукової психології, суперечки щодо цих контро - версій яскраво виступали в полеміці, яку було піднято в численних наукових розвідках. і навіть науковість психологічного мислення, яка має дати загальні результати, в яких ніби втрачаються етнічні, культурні та інші особливості народів, все ж мусить досягти належної повноти свого бачення предмета. Так, матеріалістичні філософи (демокрит, лукрецій, епікур) розуміли душу людини як різновидність матерії, як тілесне утворення, яке виникає із кулькоподібних, дрібних і найбільш рухливих атомів. ідеалістична теорія платона, яка трактувала тіло і психіку як два самостійних і антагоністичних начал, поклала основу для всіх наступних ідеалістичних теорій. За релігійним розумінням, душа це нематеріальна, безтілесна істот, яка нібито покидає тіло людини в момент її смерті і продовжує існувати в потойбічному світі. Первинна пізнавальна здатність людини відчуття, воно приймає форми чуттєво сприйманих предметів без їх матерії, подібно до того, як віск приймає відбиток печатки без заліза і золота. Психологія свідомості вже заснована на спостереженні, більше того, в ній навіть стає можливим експеримент, завдяки чому вона нагромадила значний матеріал про властивості і закономірності внутрішнього психічного життя людини.

Тобто, психологія свідомості використовує спостереження людини над самим собою, над власними внутрішніми станами, переживаннями, думками, бажаннями, і таке інше.

У зв язку з цим багато вчених на початку хх століття прийшли до висновку, що психологія, щоб стати наукою повинна взагалі викинути із свого предмету питання про свідомість, а залишити лише те, що можна безпосередньо побачити і зафіксувати.

і кожен раз, коли з ясовувалась помилковість або обмеженість шляху, вибраного психологією, знаходились скептики, які заявляли, що психологія взагалі не може бути наукою. При цьому посилались на те, що вона займається невидимими внутрішніми процесами в голові людини, що душа не пізнавана, що її науково дослідити не можна. Справа в тому, що на всьому шляху становлення вчені невірно розв язували основні для психології питання про відношення між буттям і свідомістю, між суб єктивним і об єктивним, духовним і матеріальним, між психікою і поведінкою. Одні з них розв язували всі питання з позиції ідеалізму, де свідомість, психічне це особливості особливого носія душі або духа, які відрізняються від матерії і не залежать від неї. Вихід з цього тупика було знайдено на четвертому етапі розвитку психологічної науки, коли вдалось довести, що між психічним і матеріальним існує не протиріччя і не тотожність, а єдність. Він полягає в дослідженні динаміки різних структурних компонентів науки (наукова галузь, напрям або проблема) чи творчості окремого вченого на основі квантіфіцірованія єдиного масиву даних, що характеризують об єкт вивчення, на фіксовані змістовно - єдині теми або тематичні розділи.

Область застосування цих методів обмежується тільки вузьким колом сучасних (для історика психології) учених і справжнім станом актуальних для цього часу проблем, у той час як вік психологічної науки вимірюється століттями.

Методи планування історико - психологічного дослідження (організаційні методи) - структурно - аналітичний, порівняльно - порівняльний (сінхроністіческіе), генетичний; методи збору та інтерпретації фактологічного матеріалу (як теоретичного, так і емпіричного) - категоріально - понятійний аналіз, аналіз продуктів діяльності; метод історичної реконструкції (моделювання), проблемологіческій аналіз; метод бібліомет аналізу, тематичний аналіз; метод джерелознавчого аналізу; біографічний метод; метод інтерв ю. При цьому необхідно відзначити, що кожний із зазначених методів, по - перше, в реальному дослідженні конкретизується у вигляді сукупності приватних методик чи методичних прийомів, які можуть виступати як реалізація різних методів, по - друге, - має сферу свого переважного використання. Структурно - аналітичний метод передбачає в якості цільової завдання дослідження вивчення будови психологічного знання і орієнтований на виявлення як його структурних елементів та ієрархічних рівнів, так і їх взаємозв язків. Порівняльно - порівняльний метод розкриває природу різнорідних об єктів, явищ і процесів, приклад використання цього методу ми знаходимо в одному з розділів монографії. Генетичний метод, на відміну від двох попередніх методів, орієнтованих на отримання статичної картини психологічного знання, навпаки, має основним завданням виявлення динаміки, етапів, стадій трансформації психологічного знання в контексті конкретного предмета історико - психологічного дослідження. Методи збору та інтерпретації фактологічних даних в історико - психологічних дослідженнях відрізняються своїм різноманіттям і не завжди чіткої технологічної операціоналізації. Метод аналізу категоріально - понятійного апарату психологічної науки спрямований на виявлення особливостей розуміння і трактування конкретного поняття або терміна в якій - небудь хронологічний період або в працях різного періоду одного і того вченого. Даний метод має в своїй основі припущення, що саме категорії і поняття в концентрованому вигляді відображають всю сукупність наукових знань досліджуваного об єкта (ткаченко о. Метод аналізу продуктів діяльності полягає у вивченні продуктів наукової діяльності вченого або наукових колективів, включаючи в тому числі як видані, опубліковані роботи, так і неопубліковані. Часто, використання даного методу дозволяє істотно скорегувати оцінки і судження щодо динаміки наукових поглядів вченого, уточнити недостатньо проявлені моменти в логіці розвитку наукової проблематики, галузі або наукового напрямку, розширити уявлення про систему взаємин в науковому співтоваристві. В основі його використання лежить ідея про можливість відтворення цілісної картини якого процесу, явища, ситуації або періоду шляхом детального і комплексного аналізу приватних складових цього цілого. По суті справи, дослідник (не маючи можливості з сучасності повернутися в історичне минуле), використовуючи всю доступну йому сукупність письмових та усних джерел як прямих, так і непрямих, моделює (імітує) реальну історичну ситуацію. Особливу продуктивність даний метод має при дослідженні психологічних і соціально - психологічних феноменів, що характеризують внутрішній світ типового представника конкретної історичної епохи чи суспільства, зміст менталітету і динаміку настроїв в соціумі, смисложиттєві орієнтації та світоглядні установки людей того чи іншого хронологічного періоду.

В даний час активно формується окрема галузь психологічної науки - історична психологія, тісно взаємодіє з історією психології з цілого ряду як теоретико - методологічних, так і змістовно - фактологічних питань, яка використовує даний метод як основний при відтворенні і характеристиці психологічних феноменів і явищ у масштабі реального історичного часу (сучасна психологія. Проблемологіческій аналіз є одним з якісних методів у вивченні динаміки психологічного знання і спирається на визнання проблеми в якості системоутворюючого фактора наукового пізнання. У процесі постановки проблеми здійснюється соціальне замовлення науці, а з іншого боку, проблема висловлює також внутрішню логіку розвитку наукового знання, фіксує об єктивну потребу науки як саморегулюючої системи, бо її постановка і вирішення відображають погляди і орієнтації як окремих науковців, так і цілих дослідницьких колективів та наукових шкіл. Більше того, проблема може виступати як у вигляді наукової постановки питання, так і, з точки зору формулювання її, у формі житейського судження або буденного знання. Метод проблемологіческого аналізу, таким чином, дає можливість уникнути жорсткої дихотомії не тільки по лінії екстерналізм - інтерналізм, але і дозволяє встановити конструктивні зв язки в рамках наукового і донаучного етапів розвитку знання. Даний метод орієнтований на виявлення передумов виникнення проблеми, аналіз процесу її усвідомлення і формулювання, дослідження шляхів і варіантів її вирішення (олійник ю. Бібліометричні метод (як один з методів наукометріческого аналізу) в історико - психологічних дослідженнях припускає кількісне вивчення інформаційних, документальних потоків у галузі психології та побудований на аналізі бібліографічних даних публікацій (назва, автор, назва журналу і т. 1) коли простежується динаміка окремих об єктів психологічної науки (кількість публікацій, перелік їх авторів і розподіл за регіонами або рубрикаторам наукових журналів тощо) і ставиться задача отримання сукупності кількісних характеристик для оцінки того чи іншого події чи явища в психології (в тому числі про продуктивності вченого, наукової ефективності або динаміці досліджуваних об єктів. Вчених, наукових колективів, окремих публікацій або наукових напрямів), 2) коли виявляються зв язку, залежності, кореляції між об єктами з метою визначення структурної (якісної) картини стану психологічної науки або її галузей в конкретний період. Бібліометричні метод реалізується у формі методики бібліографічного поєднання, спрямованого на виявлення взаємозв язку між двома публікаціями з числа загальних цитованих робіт, та методики коцітірованія, заснованої на вивченні зв язку між публікаціями з загальним цитованим роботам. У його основі лежить ідея про те, що будь - який історичний факт, позбавлений просторово - часових координат і вирваний тим самим зі своїх структурно - генетичних зв язків, не тільки втрачає свій історичний характер, але взагалі перестає існувати як факт. При використанні даного методу в конкретних історико - психологічних дослідженнях, як правило, найбільш широке поширення отримує комплексна методика інтерпретації і критики джерела (що включає в себе.

Точне датування, встановлення автентичності джерела; просторову локалізацію історичних фактів і подій згадуються в ньому; ідентифікацію авторства та осіб, що згадуються в джерелі; встановлення тотожності використовується у ньому лексики з сучасною мовою, виявлення логічних і змістовних зв язків між положеннями джерела та іншими даними та відомостями на цю тему і т. Біографічний метод в історико - психологічних дослідженнях полягає в відтворенні повної і достовірної картини всіх етапів життєвого і творчого шляху вченого на основі аналізу максимально широкого і доступного числа джерел. інтерв юер ставить запитання суб єкту - респонденту, при цьому він не веде з ним активного діалогу, не висловлює своєї думки і відкрито не виявляє своєї особистої оцінки відповідей випробуваного або задаються. Безумовно, характеризуючи сукупність методів і методик історико - психологічного дослідження, необхідно мати на увазі той факт, що в конкретній роботі, як правило, використовується певна сукупність цих методів. Це дозволяє істотно зменшити ступінь суб єктивізму історика психології при інтерпретації чи оцінці ним тих чи інших фактів становлення і розвитку психологічного знання. З найдавніших часів знання самої людини, розуміння властивостей і механізмів її поведінки, законів її психічної діяльності, фактів і умов її розвитку та формування, складали і складають по сьогоднішній день одну з найбільш необхідних частин професійних знань учителя, одну з основ його педагогічної діяльності. Вдумаймось, наскільки дивні духовні сили людини, якій вдалося відкрити і обґрунтувати різноманітні закономірності людського буття, закономірності загадкового всесвіту.

Мабуть, найбільш загадковим і надалі залишається мозок людини маленька крихітка в порівнянні з всесвітом, яка вміщує в собі весь цей всесвіт із усіма його чудесами, законами, властивостями і силами.

Тому заклик пізнай самого себе, який був звернений до людей ще древньогрецьким філософом сократом, залишається одним з найактуальніших і для людей ххі століття. При цьому ми так чи інакше змушені формувати для себе відповідні уявлення про внутрішній світ і особливості особистості цих людей, про їх ставлення до нас і оточуючого середовища, про їх наміри, думки та інше.

Наше ставлення до інших людей, наші реакції на їхні дії, наші дії по відношенні до них визначається цим нашим тлумаченням внутрішнього, психологічного розуміння і змісту поведінки людей, з якими ми зустрічаємось на всьому життєвому шляху.

інакше кажучи, наука починається лише там, де замість того, щоб запитувати авторитети, ми запитуємо саму природу і шукаємо у неї з допомогою наукового методу відповіді на наші запитання. При цьому необхідно керуватись науковими законами, за якими відповідні стійкі зв язки мають місце завжди при наявності відповідних умов, що в свою чергу дає можливість не лише констатувати те, що є, але і передбачити те, що може бути.

Трудність полягає перш з все в тому, що явища, які вивчає психологія з давніх давен виділялись людським розумом і відмежовувались від інших проявів життя як особливі явища. Психічні явища це постійні регулятори діяльності, що виникають у відповідь на подразники, які діють в даний момент часу (відчуття, сприймання), або ті, які були в минулому досвіді (пам ять), узагальнюючи ці виливи і передбачаючи результати, до яких вони приведуть (мислення, уява), підсилюючі чи послаблюючі, взагалі активізуючі діяльність під впливом одних чинників і гальмуючі її під впливом інших (почуття, воля), виявляючи відмінність в поведінці людей (темперамент, характер, здібності). Пояснити психічні явища це означає розкрити їх взаємні зв язки, залежність їх від життєвих умов, що їх породжують, з ясувати ці закономірності, яким вони підлягають. Тому психологію можна визначити як науку, яка вивчає умови, властивості і закони психічних явищ, маючи при цьому на увазі, що психіка є особлива властивість особливим способом організованої матерії, суть якої полягає у відображенні реальної дійсності. Так, матеріалістичні філософи (демокріт, лукрецій, епікур) розуміли душу людини як різновидність матерії, як тілесне утворення, яке виникає із кулькоподібних, дрібних і найбільш рухливих атомів. За релігійним розумінням, душа це нематеріальна, безтілесна істот, яка ніби - то покидає тіло людини в момент її смерті і продовжує існувати в потойбічному світі.