довженко олександр - україна у вогні fb2

довженко олександр - україна у вогні fb2

У садочку біля чистої хатини, серед квітів, бджіл, дітвори та домашнього птаства, за столом у тихий літній день сиділа, мов на картині родина колгоспника лавріна запорожця і тихо співала ой піду я до роду гуляти.

Мати тетяна запорожчиха любила її співати раз чи два на рік, коли по великих трудах і повсякденних турботах десь було з якоїсь гарної нагоди доводилося пригублювати чарчину.

А над ними сяє божественна біла борода діда демида, що теж був колись чорноморцем, та вже не співає, а тільки похитує головою й плаче од зворушення і глибоких своїх нужденних і злиденних літ. Та повиростали непомітно сини, порозліталися на всі сторони, добра слава пішла по світу про синів, що показали себе і в зброї, і в науці, і в звичайних трудах над землею. Зворушена до краю своїм оцим дорогим святом, піснями і всіма плодами свого простого робочого життя, добра і щедра мати, взявши чарчину, що легенько тремтіла в її маленькій сухій руці, подивилася на своїх дітей. Пошли ж вам, боже, щасливу долю та сили в руки, щоб виповнити свій довг перед миром, щоб возвеличити трудами красну землю нашу українську, аби цвіла вона багатствами і згодою, а вам, мої діточки, і тобі, доню, і вам, синочки.

Від їжджають по шляху на схід грузовики з множеством далекого старого й молодого закуреного жіноцтва, дітей, ветхих дідів і баб, всіляких речей і деяких військових чи не військових, хто їх знає. Бувало, після роботи, вечорами, вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все село, так голосно і так прекрасно, як, мабуть, і не снилося ні одній припудреній артистці з орденами.

Глибина інстинкту роду, підсвідома мудрість, що з являються на допомогу людині в грізні часи, коли розум холоне і не встигає усвідомити небезпеку, і спитати нікого, і грізний час летить лавиною згори.

Він дивився на неї, чужу, невідому, випадкову, аби ніколи вже потім ні на одну годину нігде не забути її, аби понести її, оцю дівчину, в своєму серці через усі бої, через усі вогні. Був тихий літній ранок, родина колгоспника лавріна запорожця шанувала п’ятидесятиріччя матері тетяни, співаючи її улюблену пісню ой піду я до роду гуляти (пісня починається словами ой, у мене увесь рід багатий…). Додому приїхали діти – п’ять синів (лейтенант прикордонних військ роман, чорноморець савка, агроном григорій, артилерист іван та батько п’ятьох дітей трохим), а також дочка олеся – улюблениця всієї сім’ї. Бомбардували літаки міст, через який їхали запоріжці, та й не пощастило сакові – вибух, і ось вже мертвий чорноморець лежав на землі, так і не доїхавши до фронту.

Закінчувались вже солдати, і раптом рішилася вона на вчинок, від якого серце завмирає, від якого сором душу вбиває, але не було в неї іншого виходу, так підказував їй інстинкт та мудрість народу.

Відмовлявся кравчина, пояснюючи це тим, що не герой він, що не гіден він неї, але сльози дівочі розтопили серце хлопця і він погодився на цей небачений вчинок. Старий полковник німецької розвідки, ернст фон крауз, взяв жменю землі й зі словами цю землю можна їсти простяг її своєму сину людвігу – жахливому нацисту, який був відомий своєю жорстокістю. Старий купріян став просити їх наздогнати армію, поки ще не пізно, коли раптом до хати забігла його дочка христя і розповіла, що їхній павло став поліціянтом, за нею в хату зайшов і він із товаришем, а в руках у них були німецькі гвинтівки.

Не вистачило їм розуму та хоробрості битися за свою землю, не було в них болю за свою батьківщину, не навчили їх історії роду геройського, але й не вспіли вони зрозуміти це – висіли вони тепер на шибениці рядочком. Голова, поспіхом рвучи якісь секретні папери, став звинувачувати кравчину у провокаторстві та брехні, але василь не чує цих криків, у його голові олеся… він почуває себе винним у тому, що не забрав її з собою силою, що залишив ворогу.

Викликавши заброду, він став бити його та розпитувати, чому ж люди в ярмах землю орють, а хліба нема, чому худоба пропадає, а ніхто не знає цьому причини.

Прибігла христя до олесі та стала жалітися, що батько її склав список, у якому вся молодь є, одна олеся залишається – що ж це за несправедливість така. Почув це лаврін, бо стояв під дверима, зайшов до крауза та й сам сказав, що помилився, та не вніс свою дочку до списку, і просить зробити це якнайшвидше.

Коментарі