реферат з основ здоров'я на тему критерії загального фізичного та статевого розвитку підлітків

реферат з основ здоров'я на тему критерії загального фізичного та статевого розвитку підлітків

Прояви її здоров я або нездоров я пов язані не тільки з нормальним функціонуванням організму, а й обумовлені її психосоціальним благополуччям, ефективною соціально - психологічною адаптацією, власною реалізацією в оточуючому світі. Тому, на наш погляд, категорія здоров я індивіда може і повинна розглядатися у контексті постановки і вирішення цілого ряду питань, що стосуються психологічних характеристик особистості, зокрема проблеми її психічного здоров я. Тенденція визначення здоров я з урахування соціально - психологічних аспектів життєдіяльності та існування людини простежується у чисельних наукових працях. Вихід за межі визначення здоров я як медичної категорії може бути пов язаний з недостатністю спроб підвищити рівень здоров я особи через акцент на формування лише фізичного і соматичного здоров я. На сучасному етапі розвитку вчення про здоров я предметом дискусії науковців є ряд проблематичних понять, зокрема таких, як сутність здоров я, рівень здоров я, його якісні й кількісні характеристики та інші. Ананьєв, має дещо хаотичний характер, оскільки в заголовках підрозділів, крім поняття психічне здоров я (індивідуально - типологічні аспекти), з являються ще поняття гармонія особистості і душевне здоров я та ін. По - третє, через назви підрозділів складається враження, що автори, крім поняття психічне здоров я, пропонують виділяти окремо ще такі поняття, як душевне здоров я та гармонія особистості. Далі вказує на те, що духовне здоров я виявляється у зв язках людини з усім світом і виражається у релігійних почуттях, почутті краси і світової гармонії, почутті захоплення і благоговінні перед життям. Зважаючи на сказане, можна припустити, що духовне здоров я швидше є складовою частиною психічного здоров я, а не окремою від нього складовою здоров я загалом. Фізичне здоров я автор розуміє як рівень росту і розвитку органів та систем організму, основу якого становлять морфологічні й функційні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції до зміни умов навколишнього середовища. Однак нас більш цікавить думка дослідника щодо визначення сутності таких понять, як моральне здоров я та психічне здоров я, а точніше те, яким чином він їх розрізняє. Поташнюк розглядає як комплекс характеристик мотиваційної і потрібнісно - інформаційної сфери життєдіяльності, основу якого визначає система цінностей, настанов і мотивів поведінки індивіда в суспільстві. Шмаковим, психічне здоров я визначається, як єдина і повноцінна життєдіяльність людини, з притаманною їй видовими та індивідуальними біологічними, психологічними і соціальними функціями.

Психическое здоровье – состояние душевного благополучия, характеризующееся отсутствием болезненных психических проявлений и обеспечивающее адекватную условиям окружающей действительности регуляцию поведения, деятельности.

Семке визначає психічне здоров я як стан динамічної рівноваги індивіда з оточуючим природним і суспільним середовищем, коли усі закладені в його біологічній і соціальній суті життєві здібності, проявляються найбільш повно, а всі підсистеми організму функціонують з максимальною інтенсивністю. Петракова, вказуючи на складність і багатоаспектність визначення психічного здоров я, на підставі аналізу значного числа таких досліджень роблять висновок, що психічне здоров я – це динамічний процес психічної діяльності, якому властиві детермінованість психічних явищ, гармонійний взаємозв язок між відображенням обставин дійсності і ставленням індивіда до неї, адекватність реакцій на оточуючі соціальні, біологічні, психічні і фізичні умови, дякуючи здатності людини самоконтролю вати поведінку, планувати і здійснювати свій життєвий шлях у мікро - і макросоціальному середовищі. Під поняттям психічного здоров я особистості розуміє таке функціонування психіки індивіда, яке забезпечує йому гармонійну взаємодію з навколишнім світом. Середній шкільний (підлітковий) період (приблизно з 11 - 12 років у дівчаток із 13 - 14 у хлопчиків) характери­зується стрибком у зрості (7 - 8 см за рік), збільшенням маси тіла, глибокого перебудовою організму, підвищенням його функціональних резервів, що пов язано з початком внутрішньосекреторної функції статевих залоз. Це може спричинити тимчасовий розлад кровообігу, внаслідок чого спостерігаються запаморочення, тимчасові підвищення кров яного тиску, порушення роботи серця. Фізична активність підлітків реалізується насамперед в орга­нізованих формах — на уроках фізкультури, під час активного відпочинку в школі та за її межами.

Для тих, хто не охоплений організованими формами масової фізичної культури, щоденна фіззарядка і щотижневі дво - триразові самостійні тренування є обов язковими.

Щоб оцінити процес фізичного розвитку доцільно орієнтуватися на конт­рольні показники фізичної підготовленості, затверджені міністерством освіти і науки україни.

У цей час (16— 17 років) практично завершується ріст загальних розмірів тіла в довжину і відзначається значна перевага, процесів росту в поперечних розмірах. Методи гігієнічної оцінки фізичного розвитку дітей та підлітків (метод сигмальних відхилень, оцінка за шкалами регресії, комплексний метод, центильний метод). Оволодіти методиками комплексної оцінки стану здоров’я та проведення антропометричних досліджень (визначення довжини та маси тіла, обводу грудної клітки, життєвої ємкості легень, сили м язів). В ході практичного заняття студенти оволодівають методиками комплексної оцінки стану здоров’я, проведення антропометричних досліджень та гігієнічної оцінки фізичного розвитку.

Важливість цієї роботи полягає, насамперед в тому, що саме у дитячому віці формується фізичне та психічне здоров я людини, її стійкість до впливу несприятливих факторів навколишнього середовища. Друга група здоро’я — здорові діти, що мають функціональні та деякі морфологічнівідхилення, а також знижену опірність до гострих та хронічних захворювань. П’ята група здоров’я — діти, які страждають хронічними захворюваннями у стані декомпенсації, зі значно зниженими функциональними можливостями організму.

Розподіл дітей за групами здоров я дозволяє виявити осіб, що мають фактори ризику щодо розвитку патологічних зрушень, дітей з початковими формами захворювань та функціональними відхиленнями і розробити комплекс заходів з охорони та зміцнення їх здоров я, профілактики хронічних захворювань. В першу чергу, це стосується дітей та підлітків, які відносяться до другої групи здоров я (діти — реконвалісценти, а також діти, які часто і тривало хворіють, з загальною затримкою і дисгармонійністю фізичного розвитку як за рахунок надлишкової маси тіла, так і за рахунок її дефіциту без ендокринної патології, з порушеннями постави, плоскостопістю, з функціональними зрушеннями збоку серцево—судинної системи, міопією, карієсом, гіпертрофією піднебінних мигдаликів ii ступеня, алергічними реакціями, збільшенням щитовидної залози i і ii ступенів, астенічним синдромом тощо). Про ступінь опірності (резистентності) організму судять за даними щодо кількості гострих захворювань та загострень хронічних хвороб протягом минулого року, а також за показниками стану неспецифічної резистентності (вміст х—хроматину і гетерохроматину в епітелії слизової щоки, глікогену в нейтрофілах, активність лугової і кислої фосфотаз в нейтрофілах, дегідрогенази і сукцинатдегідрогенази в лімфоцитах, лізоциму і лактатдегідрпогенази в слині, ступінь бактерицидності шкіри). Оцінка функціонального стану систем організму проводиться з використанням клінічних методів, а також за допомогою функціональних проб (проби мартіне, штанге—генга, летунова, рwс 170). До основної групи фізичного виховання відносять дітей та підлітків, які не мають відхилень у стані здоров’я або мають незначні відхилення та достатню фізичну підготовленість. Заняття з фізичної культури серед учнів, що належать до основніої групи, проводяться згідно з навчальними програмами з предмету в повному обсязі, а здача контрольних нормативів здійснюється з диференційованою оцінкою. До підготовчої групи відносять дітей та підлітків, які мають відхилення у стані здоров’я та достатньо фізично підготовлені, а також дітей реконвалістентів. Заняття з фізичної культури серед учнів, що належать до підготовчої групи, проводяться згідно з навчальними програмами з обов’язковим дотриманням принципів поступовості та наступності. Захворювання термін поновлення занять після хвороби ангіна 2 — 4 тижні бронхіт, грві 1 — 3 тижні гострий отит 2 — 4 тижні пневмонія 1 — 2 тижні плеврит 1 — 2 тижні грип 2 — 4 тижні гострі інфекційні захворювання 1 — 2 тижні гострий нефрит 2 тижні гепатит інфекційний 8 — 12 тижнів апендиціт (після операції) 1 — 2 тижні переломи кісток кінцівок 1 — 3 тижні струс мозку 3 — 12 місяців і більше.

Фізичний розвиток дітей та підлітків оцінюють на підставі визначення соматоскопічних (антропоскопічних), соматометричних (антропометричних) та фізіометричних показників з їх подальшим вивченням за допомогою методу сигмальних відхилень, за шкалами регресії, комплексного та центильного методів. До соматоскопічних показників відносять стан шкіряних покривів та слизових оболонок, ступінь жировідкладання, характеристики опорно—рухового апарату (кістяк, форма грудної клітки, хребта, ніг та стоп), ознаки статевого дозрівання (оволосіння під пахвами та на лобку, розвиток молочних залоз у дівчат, оволосіння на обличчі, розвиток щитовидного хряща гортані, мутація голосу у юнаків), до соматометричних — довжину і масу тіла, обвід грудної клітки та інші обводи (обводи голови, плеча, стегна тощо), до фізіометричних — м’язову силу, життєву ємкість легень, станову силу та ін. Оцінку фізичного розвитку проводять на основі зіставлення індивідуальних даних з середніми нормативними значеннями (стандартами фізичного розвитку) для кожної окремої віково—статевої групи, які відображують рівень фізичного розвитку дітей та підлітків, що мешкають у подібних умовах перебування. Метод сигмальних відхилень з графічним зображенням профілю фізичного розвитку передбачає порівняння кожної індивідуальної ознаки з середньозваженою арифметичною величиною для цієї ознаки при певному віці, що дозволяє визначити її фактичне відхилення від нормативних значень. Далі шляхом ділення фактичного відхилення на величину середнього квадратичного відхилення знаходять сигмальне відхилення (s), що і надає інформацію про те, на яку величину сигм у більшу або меншу сторону відрізняються показники дитини, котрадосліджується, від середніх показників, властивих даному віково—статевому періодові. Для побудови профілю фізичного розвитку на однаковій відстані одне від одного проводять горизонтальні лінії, кількість яких зумовлюється числом ознак, що підлягають оцінці, і на кожній з них відкладають значення отриманих відхилень, котрі з’єднують прямими лініями.

Метод сигмальних відхилень дозволяє визначити ступінь розвитку кожної окремої ознаки фізичного розвитку та його пропорційність, відомості про яку надає саме профіль. “фізичний розвиток кравченко п 10 років, за ростом середній (вище середнього, високий, нижче середнього, низький), за масою тіла середній (вище середнього, високий, нижче середнього, низький) за обводом грудної клітки середній (вище середнього, високий, нижче середнього, низький), пропорційний (непропорційний)”. Вік ріст, см маса тіла, кг обвід грудної клітки, см м s м s м s хлопчики 7 121, 0 4, 9 23, 2 3, 2 60, 3 3, 6 8 125, 0 4, 6 24, 6 3, 2 62, 0 3, 0 9 129, 7 6, 1 27, 2 3, 4 63, 6 3, 2 10 134, 7 4, 5 29, 5 3, 8 65, 9 3, 4 11 139, 0 4, 7 32, 6 4, 0 68, 2 3, 6 12 143, 2 6, 4 35, 0 5, 5 70, 5 3, 9 13 149, 0 6, 3 39, 1 5, 0 72, 2 4, 2 14 154, 0 8, 0 43, 3 6, 7 75, 6 5, 0 15 159, 5 7, 0 48, 0 6, 5 80, 0 5, 3 16 165, 7 7, 2 56, 4 7, 6 83, 0 5, 7 17 168, 4 6, 6 59, 6 6, 8 86, 0 4, 0 дівчатка 7 120, 3 4, 7 22, 5 4, 0 59, 0 2, 4 8 123, 7 5, 6 23, 5 3, 6 59, 0 3, 2 9 12, 91 5, 6 26, 4 3, 2 61, 9 2, 7 10 13, 44 6, 2 29, 6 4, 6 6, 34 2, 4 11 13, 92 5, 6 32, 5 4, 5 6, 68 4, 0 12 14, 44 6, 5 37, 1 4, 9 7, 04 4, 8 13 14, 95 6, 3 42, 1 5, 0 7, 32 5, 6 14 15, 56 5, 7 48, 2 7, 0 7, 94 5, 1 15 15, 75 5, 5 53, 2 6, 6 8, 21 5, 1 16 15, 80 5, 2 54, 6 6, 6 83, 4 4, 5 17 159, 5 4, 9 55, 9 7, 0 83, 8 4, 2. Разом з тим кожному росту людини повинні відповідати певні величини маси тіла і обводу грудної клітки, тобто фізичний розвиток повинен буди гармонійним. Використання методу оцінки фізичного розвитку за шкалами регресії дозволяє подолати основний недолік методики сигмальних відхилень, а саме відокремлений характер оцінки кожної соматометричної ознаки.

Оціночні таблиці у даному випадку ураховують кореляційну залежність між ростом, масою тіла та обводом грудної клітки і, отже, дозволяють дати більш грунтовну оцінку ступеня фізичного розвитку за сукупністю взаємопов’язаних ознак. Перший етап проведення індивідуальної оцінки фізичного розвитку за оціночними таблицями шкал регресії спрямований на пошук групи (розвиток середній, нижче середнього, вище середнього, низький, високий), до якої слід віднести ріст дитини.

Далі знаходять показники маси тіла та обводу грудної клітки, що повинні відповідати фактичному ростові і порівнюють з ними фактичні показники ознак, які досліджуються. Комплексний метод оцінки фізичного розвитку дозволяє урахувати як особливості морфофункціонального стану організма, так і відповідність рівня його біологічного розвитку календарному вікові. Спочатку за даними довжини тіла, щорічного збільшення довжини тіла, числа постійних зубів, ступеня розвитку вторинних ознак статевого дозрівання, терміну окостеніння кисті визначають біологічний вік дитини та порівнюють його з календарним. Наступний етап комплексного методу пов’язаний з оцінкою морфофункціонального стану організму із застосуванням шкал регресії та вікових стандартів розвитку функціональних показників. Дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відстають або випереджають за рахунок надлишкових жировідкладень стандартні значення на ±1s r — ±2s r та функціональні показники знаходяться у межах від - 1s до - 2s. Різко дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відстають або випереджають за рахунок надлишкових жировідкладень нормативні показники більш, ніж на ±2s r та функціональні показники характеризуються відхиленнями від - 2s і нижче.

“фізичний розвиток кравченко п 10 років, середній (вище середнього, високий, нижче середнього, низький), гармонійний (дисгармонійний, різко дисгармонійний), біологічний вік відповідає календарному вікові (випереджає календарний вік, відстає від календарного віку)”. Отже, під час використання комплексного методу оцінки фізичного розвитку рівень біологічного розвитку визначається на підставі ступеня відповідності його основних ознак (довжини тіла, щорічного збільшення довжини тіла, числа постійних зубів, розвитку вторинних статевих ознак, термін осифікації кісток кисті віковим стандартам (табл. Під етикою розуміють науку про суть, закони виникнен­ня, розвиток і функції моралі, про відносини між людьми і обов язки, які випливають з цих відносин. Медична етика — це вчення про роль моральних засад у діяльності, медичних працівників, про їх високогуманне ставлення до людини як необхідну умову успішного лікування хворого. Основою деонтології є адміністративно - регламенту­ючі форми (накази, інструкції) норм поведінки медпраців­ників, їх професійних обов язків і організації лікувально - діагностичного процесу.

Медична сестра має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого, однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка стане на заваді зібраності, актив­ності у боротьбі за здоров я, а нерідко й життя хворого. Медичні сестри не мають права розголошувати і обговорю­вати відомості про хворобу та інтимне життя хворого, які вони отримали під час виконання професійних обов язків. Медичним сестрам не треба брати на себе функції, які віднесені до лікарської компетенції, роз яснювати хворим або їхнім родичам характер захворювання, інтерпретувати результати лабораторних, інструментальних та рентгеноло­гічних досліджень. Пере­дусім культура службових взаємин у колективі базується на високій трудовій дисципліні, товариській взаємодопомозі, ввічливості та доброзичливому ставленні до людей. Проявами добрих взаємин між медсестрами є постійна готовність до­помогти колезі в скрутних ситуаціях, що можуть виникнути при виконанні різних процедур. Дже­релом складних взаємин у деяких медичних колективах часто є відсутність у колективі творчої роботи по спряму­ванню зусиль його членів на виконання основного завдан­ня — боротьби за здоров я хворого. Висока культура взаємин палатних сестер — це вимогливість кожної сестри до себе, вміння тактовно та у доброзичливій формі звернути увагу своїх колег на їхні недоліки в роботі, а також без образ сприйняти справедливі зауваження щодо своєї особи.

Молоді медичні сестри, які недавно закінчили училище, володіють певним обсягом знань, але не мають досвіду роботи, можуть багато чого повчитися у досвідчених санітарок, які добре вміють виконувати різні процедури по догляду за хворими.

і все - таки, навчаючись у санітарок, палатна сестра повинна завжди бути старшою на посту, коректно вимагати від молодшого медперсоналу виконання їхніх службових обов язків. Про труднощі, що можуть виникнути при виконанні призначень, необхідне доповісти палатному лікарю, якщо він відсутній, — завідуючому відділенням, а у вечірній час — черговому лікарю. Якщо у медсестри виникли сумніви щодо доцільності якогось призначення або вона вважає його шкідливим чи небезпечним для хворого, вона зобов язана не в присутності хворих повідомити про свої сумніви лікарю, який зробив це призначення, і виконати його лише після того, як лікар підтвердить своє рішення. Якщо медична сестра і після підтвердження лікарем призначення продовжує вагатися що­до його доцільності, вона зобов язана доповісти про це завідуючому відділенням. При обході палат черговим лікарем або відвідуванні хворого лікарем - консультантом палатна се­стра зобов язана створити сприятливі умови для їхньої роботи.

Для того щоб створити умови для дотримання правил деонтології, побудови найсприятливіших взаємин з хворими, лікарі і середні медичні працівники повинні чітко уявляти весь комплекс переживань хворого, пов язаних з хворобою. Звичайно, крім власне переживань, тобто емоційних пору­шень, у кожного хворого є також певні уявлення про хворобу, різні думки — судження і висновки, пов язані з нею. Крім того, хворому притаманні й такі психологічні процеси, як боротьба мотивів, прийняття рішення, прагнення до певної мети, тобто явища, що відносяться до вольової сфери.

Внутрішня картина хвороби — це сукупність не лише емоційних порушень, але й певних процесів інтелектуального та вольового порядку, пов язаних зі свідомістю, переживан­ням і ставленням до хвороби.

У людей з сильною волею спостерігається прийняття і впровадження в життя рішень, спрямованих як на боротьбу з хворобою та раціональне пристосування до життя, так і на розвиток надцінних і маячних ідей. Зауважимо, що концепція хвороби, ство­рена лікарем, опирається на дані всебічних клінічних дос­ліджень і багатий досвід медицини, тоді як концепція хворого являє собою спотворене розуміння захворювання. Почина­ючи лікування хворого, медичний персонал повинен з ясу­вати, в чому полягає концепція хвороби пацієнта і поступово коригувати її, щоб хворий дійшов правильного розуміння свого захворювання і своїх перспектив. Адекватне ставлення до свого захворювання (здоров я) — це визнання пацієнтом факту захворювання (рівня здоров я) із врахуванням медичного висновку, співпраця пацієнта з лікарем і медичною сестрою. Завдання медичного персоналу полягає в тому, щоб ство­рити у хворого розумне ставлення до хвороби, яке забез­печить найкраще дотримання лікувального режиму і прове­дення лікування в цілому.

1) негативне — ігнорування факту хвороби, впливу факторів ризику, стану передхвороби; 2) зверхнє — недооцінка важкості хвороби, факторів ризику, передхвороби; 3) поринання в хворобу, передхворобу; 4) іпохондричне ставлення — безпідставний страх за здоров я і життя (при неврозах); 5) утилітарне — одержання певної вигоди від хвороби, матеріальної чи мо­ральної. Негативний вплив на психіку, емоції і поведінку хворого може справляти лікарняна обстановка, особливо якщо в лікувальному закладі порушуються гігієнічний та ліку­вально - охоронний режими, не дотримуються норми медичної етики й естетики.

Відпо­відаючи на запитання хворих про ті чи інші прояви хвороби, медична сестра повинна продумати, чи не спричиняться її відповіді до марних переживань хворого, чи не призведуть вони до фобії, тобто страху захворіти на ту чи іншу хворобу (наприклад, канцерофобії — страху захворіти на рак, кардіо - фобії — страху мати захворювання серця тощо). Не можна зловживати в присутності хворого професійними, особливо жаргонними термінами і висловами, які можуть травмувати психіку хворого (неврастенік, істерик, ревматик, артерії твердуваті, склерозовані, аорта дуже ущільнена та ін. їх не потрібно обговорювати з хворим, оскільки не виключено, що лікар вже інформував хворого про них, а інтерпретація цих даних медичною сестрою може бути дещо іншою — це породить сумніви і недовіру до лікаря і може стати причиною фобій — непереборних нав язливих страхів. Однією з форм ятрогенії є так звана німа ятрогенія — вона виникає як наслідок бездіяльності або неуваги персо­налу до хворого, нероз яснення йому діагнозу (тоді він отри­мує спотворену інформацію з інших джерел). Медична сестра може любити свою професію, прекрасно володіти навичками, однак якщо вона через особливості свого характеру часте конфліктує з хворими, її професійні якості не можуть бути повністю реалізовані. Буває, що часті психоемоційні пере­вантаження у процесі професійної діяльності, а також деякі особливості психічної індивідуальності призводять до того, що її характер змінюється, деформується. Проявляються такі негативні риси, як байдужість, грубість, дратівливість при контакті з хворими, а іноді — пригніченість від безсилля, особливо при лікуванні важко хворих пацієнтів. Тому медичній сестрі слід оберігати себе від професійної деформації, а також намагатись зберегти душевну рівновагу пацієнта, утвердити в ньому позицію на одужання. Серед об єктивних і суб єктивних причин різкого зниження рівня здоров я - глибока соціально - економічна криза, глобальні економічні проблеми, слабка матеріально - технічна база й недосконала структура системи охорони здоров я нашої країни та інші. Однією з причин такого кризового становища є відставання наявної в країні системи принципів, методів і способів охорони та зміцнення здоров я від вимог сьогодення, розбіжністю систем знань, якими оперує національна освіта, і реалій, що ми маємо сьогодні внаслідок бурхливих соціально - економічних змін в україні. Важливе місце серед цих причин займають також санітарно - гігієнічне невігластво значної частини населення україни, відсутність у багатьох людей пріоритету здоров я та мотивації вести здоровий спосіб життя як провідного чинника збереження й зміцнення здоров я. Людина - це найвищий продукт земної матерії, її тонка й складна система, і щоб її зберегти непошкодженою й цілою, необхідно знати, як функціонує її організм, уміти відновити його роботу, створювати найоптимальніші умови для життєдіяльності. Для того, щоб людина могла повною мірою відповідати своєму призначенню як вершина природи і виконати історичну місію на землі і в космосі, вона повинна бути здоровою як фізично, так і духовно. Спеціальними дослідженнями доведено, що на 50% стан здоров я залежить від способу життя людини в широкому розумінні слова, 20% здоров я визначається впливом навколишнього середовища, 20% - спадковістю і тільки 10% - медичною допомогою. Тільки точне знання сутності здоров я і факторів, що формують його, може стати для людини порадником на шляху до розвитку всіх потенціальних можливостей організму, до життя без хвороб, до активного, творчого довголіття (муравов і. Від того змісту, який ми бачимо в здоров ї, залежать методи і сама спрямованість дисципліни, а також засоби й методи, що використовуються для оздоровчих дій. Ми повинні вміти збирати потрібні знання із різноманітних джерел і бути спроможними використовувати цю інформацію для прийняття рішень стосовно нашого організму.

Звичайно, суб єктивне відчуття точно характеризує стан організму, проте буває і так, коли при об єктивних порушеннях здоров я ніяких суб єктивних відчуттів не виникає, і навпаки, при суб єктивних скаргах не виявляється об єктивних порушень. Прийнято також поняття статичне здоров я - визначається в період спокою і динамічне здоров я - встановлюється дослідженням показників і після дозованих та граничних навантажень. 1) наявність або відсутність хронічних захворювань; 2) рівень функціонального стану основних систем організму; 3) стадії резистентності організму (стійкість, загартованість); 4) рівень досягнутого фізичного розвитку і ступінь його гармонійності. Тому здоров ям називається стан людини, що характеризує працездатність та можливість пристосовуватися до мінливих умов зовнішнього середовища, впливати на фізичні та психічні функції людини.

Друга група - здорові особи з деякими функціональними й морфологічними відхиленнями, що виникли внаслідок перенесеної хвороби, частих простудних захворювань (належать до підготовчої медичної групи). Третя група - належать особи з хронічними захворюваннями в стані компенсації, з фізичними вадами, які виникли внаслідок травм (спеціальна медична група). Четверта група - особи з хронічними хворобами в стані компенсації, що значно обмежують її пристосування до зовнішнього середовища та знижують працездатність. Здорова й духовно розвинута людина гарна, бо вона себе добре почуває, здатна одержувати задоволення від праці, має змогу вдосконалюватися, досягаючи нев янучої молодості духу й внутрішньої краси.

У фізичній культурі та медицині цілеспрямована свідомість здавна розцінюється як могутній фактор, що сприяє мобілізації захисних сил організму як у здорової, так і в хворої людини.

Раціональне харчування, оптимальний руховий режим, загартування, позитивні емоції, перебування на свіжому повітрі й сонці, дотримування особистої гігієни.

Учнів, а також членів первинних колективів фізкультури, які навчаються за державними програмами фізичного виховання, розподіляють на медичні групи (основну, підготовчу, спеціальну) за станом здоров я, фізичним розвитком і рівнем фізичної підготовленості (табл. 1) групи медична характеристика пропоновані заходи основна особи, які не мають відхилень у стані здоров я і фізичному розвитку, а також особи з незначними відхиленнями у стані здоров я, але з достатньою фізичною підготовкою (до 80 - 93%). Дозволяється заняття за навчальними програмами фізичного виховання в повному обсязі, складання нормативних вимог, заняття в одній із спортивних секцій і участь у змаганнях з одного виду спорту.

Призначені в підготовчу групу, готові до занять з навчальних програм фізичного виховання у повному обсязі, але матеріал проходять поступово і складають контрольний норматив, їм рекомендуються заняття в секціях загальної фізичної підготовки (центри здоров я). Спеціальна належать особи, що мають у стані здоров я і фізичному розвитку певні відхилення постійного або тимчасового характеру, які не є протипоказанням до навчання або виконання виробничої роботи, але потребують заборони занять за програмою фізичного виховання для навчальних закладів. При правильній постановці фізичного виховання протягом одного навчального року значно поліпшується здоров я, фізичний розвиток і підготовленість, що дає можливість при повторному медичному огляді перевести із спеціальної групи в підготовчу і з підготовчої - в основну.

Вік, співвідношення між зростом і масою тіла, ступінь отруєння організму палінням, стан серцевої діяльності в спокої, ступені відновлення серцевої діяльності після навантаження та активної м язової діяльності. Наприклад, якщо зріст дорівнює 150 см, а маса тіла буде нижчою норми (наприклад, 45 кг), то для оцінки додається ще та кількість одиниць, на яку менша маса. Через те для тих, хто курить, від одержаної суми балів здоров я за віком і масою тіла віднімають стільки одиниць, скільки цигарок викурює досліджуваний за добу.

Якщо досліджуваний щоденно бігає протягом 12 хвилин, плаває або їздить на велосипеді, робить ранкову гімнастику, то йому до 47 загальної суми балів додається 30 балів. Для поліпшення стану свого здоров я слід упорядкувати режим дня і харчування, обов язково робити ранкову гімнастику, бігати, вести рухливий спосіб життя, загартовувати свій організм. Після підрахунку балів слід встановити, що сума балів менша 25 характеризує здоровий спосіб життя, 26 - 50 балів - спосіб життя достатньо здоровий, але при умові корекції звичок його можна значно поліпшити, 51 і більше - неправильний спосіб життя, який потребує негайно змінити звички.

Брехман, засновник вчення, про здоров я, стверджував, що збереження і відтворення здоров я перебуває в прямій залежності від рівня культури є мірою усвідомлення й оволодіння людиною свого ставлення до самої себе, до суспільства, до природи, степенем і рівнем саморегуляції її власних потреб. За сумою набраних балів визначається рівень (високий, вищий за середній, середній, нижчий за середній, низький) та оцінка культури здоров я (відмінно, добре, задовільно, незадовільно, погано). Бали рівень культури здоров я оцінка рівня культури здоров я 200 - 161 високий відмінно 160 - 121 вищий за середній добре 120 - 81 середній задовільно 80 - 41 нижчий за середній незадовільно 40 - 1 низький погано. Творчо організований навчально - виховний процес школярів дозволяє ефективно розв язувати проблеми морального й духовного вдосконалення, формувати культуру здоров я. Знання про культуру здоров я дозволять учням сформувати свідоме дбайливе ставлення до здоров я як найвищої цінності, умови реалізації духовного, творчого й фізичного потенціалу, ефективного методу профілактики інфекційним, соматичним та психічним захворюванням, травматизму та нещасним випадкам, здобути вміння першої медичної само - і взаємодопомоги, навчитися застосовувати засоби нетрадиційної медицини, самооздоровлення та запобігання несприятливим чинникам довкілля. Формування культури здоров я - це надійний і доступний шлях самореалізації, розвитку свого потенціалу, запрограмованого біологічного й вдосконаленого соціально, шлях керування своїм здоров ям і підтримання його на творчо - активному рівні. Поняття фізичний стан окремими авторами порівнюється з рівнем розвитку максимальних аеробних можливостей людини, які є кількісною мірою динамічного здоров я. Пульс визначається після 5 хвилин відпочинку в положенні лежачи (сидячи) за 15 с до навантаження, в перші й останні 15 с - на першій хвилині відновлення. Тому збереження і зміцнення здоров’я дітей, формування духовних потреб і навичок здорового способу життя (зсж) є пріоритетними напрямами розвитку суспільства. За останні роки проблема збереження здоров’я дітей молодшого шкільного віку, їх оздоровлення та профілактика найбільш розповсюджених „шкільних” хвороб є предметом фундаментальних наукових досліджень. Проблема виховання інтересу до фізкультурно - оздоровчої роботи у закладах освіти та мотивація до зсж дітей молодшого шкільного віку залишається актуальною і потребує наукового обґрунтування. За енциклопедичним визначенням здоров’я – це природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь - яких хворобливих змін. Останні мають настільки важливе значення у підтриманні стану здоров я або виникненні і розвитку хвороби, що у преамбулі до статуту всесвітньої організації охорони здоров я (вооз) записано. Однак, те, наскільки широке соціологічне визначення здоров я є дещо суперечливим, оскільки соціальна повноцінність людини не завжди збігається з її біологічним станом. Здоров я необхідно характеризувати не лише якісно, а й кількісно, оскільки існує поняття про ступінь здоров я, який визначається шириною адаптаційних (пристосувальних) здатностей організму.

У зв язку з цими властивостями виникло поняття „практично здорова людина”, за якого патологічні зміни, що спостерігаються в організмі, не впливають на працездатність людини і її самопочуття. Разом з тим, відсутність кричущих порушень ще не свідчить про відсутність стану хвороби, оскільки перенапруження захисно - пристосувальних механізмів, не порушуючи здоров я, може призвести до розвитку хвороби в умовах впливу на організм надзвичайних подразників. До факторів, що визначають здоров я людей, відносяться реальні прибутки, тривалість робочого дня, ступінь інтенсивності та умов трудового навантаження, наявність професійних шкідливих умов, рівень та характер харчування, житлові умови, стан охорони здоров я у даному регіоні і, що, вкрай важливе – спосіб життя, який обирає для себе кожна людина самостійно. Однозначного критерію, за яким можна було б судити про стан здоров я населення, не існує, бо навіть середня тривалість життя – це недостатній критерій, якщо не враховувати цілий комплекс соціально - біологічних чинників. Цьому сприяє профілактичний характер сучасної медицини, розсповсюдженість кваліфікованого безкоштовного лікування, загальнодоступність медицини, широка мережа лікувально - профілактичних закладів (санаторіїв, профілакторіїв тощо). Фізична культура – частина загальної культури суспільства, одна з сфер соціальної діяльності, спрямована на зміцнення здоров я, розвиток фізичних здібностей людини.

Основні показники стану фізичної культури в суспільстві – рівень здоров я і фізичного розвитку людей, ступінь використання фізичної культури у сфері виховання та освіти, у виробництві, побуті, спортивні досягнення. Те, що погіршення здоров я молоді – основного і найпродуктивнішого носія генофонду нації – може призвести до демографічної катастрофи, не може бути піддане сумніву.

Ані на сході, ані на ідеалізованому з деяких точок зору заході – ніде і досі не вдалося досягти повної відмови від шкідливих звичок та іншої діяльності, що перешкоджає здоровому способу життя. На жаль, освітня система україни робить наголос на загальне, масове фізичне виховання, яке сприймається більшістю учнів як невиправдане і необ єктивне.

Що ж стосується західного досвіду, то там майже скрізь проблема фізичного виховання вирішена за допомогою особистого підходу до учнів, проектування їхнього реального стану здоров я на комплекс заходів, що мають бути щодо нього вжиті. Основні підходи до формування здорового способу життя та зміцнення здоров’я визначені державною програмою „діти україни”, де наголошується, що здоров’я підростаючого покоління – це інтегративний показник суспільного розвитку, могутній фактор впливу на економічний і культурний потенціал країни.

Практичне значення роботи полягає у визначенні засобів фізичної культури для формування здорового способу життя школярів молодших класів, визначенні рівня соматичного здоров’я учнів молодших класів. Уявлення людей про здоровий спосіб життя зустрічаються в натурфілософських побудовах лікарів косської школи, яку прийнято ототожнювати з іменем гіппократа. Через всю наукову творчість гіппократа проходить прагнення не нав’язувати організмові необхідних, з точки зору лікаря, дій, а допомогти йому перебороти хворобу суворо індивідуальними оздоровчими діями.

Послідовник гіппократа римський лікар гален, керуючись натурфілософськими поняттями, прагне охопити гігієнічними заходами майже всі сторони людського буття. На його думку, здоров’я – це стан, за якого тіло людини по натурі й сполученню частинок таке, що всі дії, які відбуваються, здійснюються суворо та повністю. Стобей першим намагається розкрити способи досягнення гармонії між різними видами стану людського організму і вказує на обов’язкову наявність міри в різних видах діяльності людини.

“той, хто прагне благого стану духу, не повинен понад міру займатися приватними чи громадськими справами, а в своїй діяльності не брати на себе нічого понад свої сили та природні здібності. Специфіка становлення механізму саморегуляції явища “здоровий спосіб життя” людини в даний період полягає в тому, що вона йде від моралі до державного управління і від нього повертається до повсякденних норм і побуту людей. Вперше у науковий обіг тут запроваджується поняття “здоровий спосіб життя” людини, дається підтвердження існування всіх трьох компонентів структури явища “здоровий спосіб життя”. Специфіка даного періоду полягає в тому, що на перший план виходить фізичний компонент здорового способу життя, духовний і соціальний – лише починають прокладати собі дорогу до життя. Уявлення про них поки що хибують на надмірну наївність і прямолінійність, а також мають переважно міфологічний характер, що пояснюється недосконалістю суспільної й наукової свідомості. Фактично загальна релігійність стає могутнім спонукальним механізмом до виконання всіх релігійних ритуалів, в тому числі оздоровчих і гігієнічних правил. В ній відображено спосіб життя давніх народів, обов’язковість дотримання ними постів, що становлять перевірені життєвою практикою рекомендації підтримання в нормі людського організму.

У ранньому середньовіччі трансформація уявлень про здоровий спосіб життя здійснюється в наукових школах мусульманського сходу, який після занепаду культури античного світу стає місцем розвитку великих наукових центрів. Нагромадження античності відбувається тут у спеціальних школах - академіях (найбільша з них гундишапурська), де праці гіппократа, галена та інших мислителів перекладаються з грецької та латинської на арабську мову.

Умови вони розуміють як властивості самого суб’єкта, які по відношенню до здорового способу життя виступають як зовнішні потенціали життєдіяльності, що можуть бути реалізовані в ній. Прихильники цього підходу висловлюють протилежну думку щодо включення до структури здорового способу життя його умов, вважаючи, що він є конкретною діяльністю. Потрібно зазначити, що відсутність загальноприйнятого визначення змісту і структури здорового способу життя, як це не парадоксально, обумовлене відсутністю добре розробленої теорії здоров’я. Здоров’я – це не відсутність хвороби, а фізична, соціальна, психологічна гармонія людини, доброзичливе, спокійне відношення з людьми, з природою, з самим собою. Автори по - різному формулюють глобальну проблему здоров’я людей; від часткової задачі ліквідації небезпечних інфекційних захворювань до алормістських (від фр. Капіци, однією з найбільш важливих глобальних проблем, які визначають долю людства, є проблема “якості” народонаселення, під якою він розуміє “комплекс медико - генетичних та соціально - психологічних характеристик життя людей, їх фізичне здоров’я, рівень розвитку інтелектуальних здібностей, психофізіологічний комфорт життя, механізм відтворення інтелектуального потенціалу суспільства і т. Дослідженню різноманітних сторін здоров’я індивідуума, різних соціальних та статево - вікових груп, а також всього населення присвячено велику кількість праць. В одних працях обговорюється саме поняття “здоров’я”, в інших досліджуються клінічні аспекти здоров’я (вірніше патології), а ще інші присвячені дослідженню факторів, що визначають здоров’я. Частину досліджень складають теоретичні, фундаментальні розробки, які вирішують філософсько - методологічні питання здоров’я, інші ж носять більш прикладний характер і широко використовуються в практиці. Все частіше ті чи інші види досліджень здоров’я об’єднуються в комплексні, міждисциплінні, що багато в чому підвищує їх ефективність в теоретичному та практичному плані. При розгляді того чи іншого аспекту здоров’я індивідуума чи населення, воно характеризується за допомогою показників, які відображають не стільки здоров’я, скільки його патологію. 1) біологічний – початкове здоров’я припускає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів і як наслідок максимум пристосування; і. “здоровою може вважатись людина, яка характеризується гармонійним фізичним та розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього фізичного та соціального середовища. Здорова, але має вогнища хронічної інфекції (карієс зубів, вогнища інфекції в мигдалинах та інше), які викликають зниження функцій і не заважають повноцінному виконанню соціальних обов’язків. Вважає себе здоровою, і за об’єктивними даними у лікаря теж здорова, хоча час від часу має ті чи інші скарги, які свідчать про можливу наявність нерозпізнаного преморбідного стану, але всі свої соціальні функції виконує досить повно. Умовно можна віднести до здорових індивідуумів і тих, хто на думку лікарів і за особистою оцінкою здоровий, повноцінно та ефективно виконує свої соціальні функції, але одночасно має порушення в способі життя (курить, дуже часто вживає алкоголь, не виконує необхідних гігієнічних вимог до режиму дня, харчування, відпочинку і т. Дослідження свідчать, що з підвищенням рівня підготовленості спортсмена, а з ним і суми “резервних потужностей” збільшується кількість захворювань за рахунок пригноблення оптимального функціонування імунної системи.

Такими критеріями є досягнутий на момент обстеження рівень фізичної працездатності і морфо функціонального розвитку, детермінований біологічними факторами та реально існуючими соціальними умовами.

Крім того, критеріями оцінки здоров’я повинні служити не тільки наявність або відсутність хронічних захворювань, але й фізичних дефектів, що обмежують соціальну дієздатність дітей та підлітків. Визначення співвідношення процесів росту й розвитку віковим закономірностям і тим самим соціальним вимогам, які ставляться до дітей і підлітків, є досить складним і відповідальним процесом. Визначення фізичної працездатності дозволяє кількісно оцінити рівень здоров’я людини, ступінь розвитку функціональних можливостей різних систем організму і, в першу чергу, енергетичної (яка забезпечує транспортування кисню до тканин). Перша група – це особи, у яких відсутні хронічні захворювання, не хворіли, або рідко хворіли в період спостереження і мають нормальний, що відповідає вікові, фізичний та нервово - психічний розвиток (здоров’я без відхилень). Другу групу складають діти та підлітки, які не страждають хронічними хворобами, але мають деякі функціональні й морфологічні відхилення, а також часто (не менше 4 - х разів на рік) або тривалий час (більше 25 днів по одному захворюванню) хворіли (здоров’я з морфологічними відхиленнями та пониженою опірністю). П’яту групу складають хворі з тяжкими хронічними захворюваннями у стані декомпенсації із значним пониженням функціональних можливостей (хворі в стані декомпенсації). Регулярне трьохразове харчування, щоденний сніданок, регулярна рухова активність середньої інтенсивності, повноцінний сон (7 - 8 годин), відмова від паління, підтримка оптимальної маси тіла, невживання або обмежене вживання алкоголю. Здоровий спосіб життя також передбачає визначення і виконання оздоровчої технології індивідуальної оздоровчої системи (масаж, дихальні вправи, аутогенне тренування тощо). Якісний аспект життя такий же важливий, як і кількісний; – використовувати для зниження маси тіла ефективний метод контролю – поєднання раціонального режиму харчування з виконанням фізичних вправ. Як показують наукові дослідження, ведення здорового способу життя прямо впливає на збереження, зміцнення і відновлення здоров’я і опосередковано – на успіх у навчанні, сприяє інтелектуальному й духовному розвитку особистості. Зокрема, широкого розповсюдження набули програми “слідкуй за собою”, “проект здорового і фізичного виховання”, “програма фізичної активності учнів початкових шкіл”. У журналі американського міжнародного союзу охорони здоров’я “наше здоров’я” (весна 1996) подається опис програми партнерства та взаємодії цього союзу зі школами, установами, храмами, домами престарілих і суспільством в цілому з метою дотримання здорового способу життя всіма, і в перспективі піднесення “міста здорового способу життя”. Наприклад, у сша, канаді і японії – курс “навчання здорового способу життя”, у фінляндії – “формування навичок здорового способу”, в австралії – “навчання раціонального використання дозвілля”. Державною національною програмою “освіта” (1993) визначено, що пріоритетними напрямами реформування освіти є забезпечення в кожному навчально - виховному закладі гуманістичного підходу до дитини, відповідних умов для розвитку фізично та психічно здорової особи, запобігання пияцтву, наркоманії, насильництву, що негативно позначаються на здоров’ї дітей. Закони україни “про державну допомогу сім’ям з дітьми” (1992), “про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в україні” (1993), “про освіту” (1991), національна програма “діти україни” (1996) та ін. У галузі фізичного виховання введено в дію закон україни “про фізичну культуру і спорт” (1993), державну програму розвитку фізичної культури і спорту в україні (1994), цільову комплексну програму “фізичне виховання – здоров’я нації” (1998), які мають завдання зміцнити стан здоров’я населення та виховання соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя. Валеологія, як наукова дисципліна, вивчає фундаментальні закони формування, збереження і зміцнення здоров’я особистості та популяції, як, зрештою, і природи.

Канадські вчителі провели семінари для наших українських вчителів у 1995 та 1996 рр у співпраці з українськими вчителями і вченими склали посібник для вчителя, навчальні посібники для учнів 4 - 7 - х класів. Водночас, у сучасній медичній, психолого - педагогічній і спеціальній літературі відсутні комплексні наукові дослідження формування здорового способу життя у дітей, які проживають на території радіаційного забруднення. Наприкінці хх століття лідери світової науки залучили проблему здоров`я до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює факт подальшого існування людства як біологічного виду на планеті земля. Сутність якої полягає в тому, що згідно з основним біологічним законом кожен біологічний вид вимирає, якщо змінюються умови існування, до яких він був пристосований тисячоліттями в ході еволюції. До останнього етапу розвитку людства (до початку хх століття) умови його існування формувала природа, і саме до цих умов організм людини і пристосувався біологічно протягом попереднього еволюційного періоду.

Але з того часу як людина охопила своєю діяльністю майже всю планету (хх століття) вона почала істотно змінювати умови життєдіяльності, до яких була пристосована в своєму історико - біологічному розвитку.

Глобальна вагомість і актуальність проблеми викликала необхідність ґрунтовних досліджень феномена здоров`я людини і його складників, пошуку шляхів позитивного впливу.

У 1977 році вооз ініціювала кампанію „здоров`я для всіх”, у межах якої розпочався процес збору і систематизації інформації про існуючі загрози здоров`ю. У 1980 році вооз визначила глобальну стратегію „здоров`я для всіх до 2000 року”, що ґрунтувалася на результатах вже проведених досліджень і започатковувала нові. її підсумком була оттавська хартія, що визначила сучасне наукове уявлення про поняття здоров`я, його складові частини, детермінанти, стратегії позитивного впливу.

Тобто здоров’я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем. Крім розглянутого підходу, що став базовим для українсько - канадського проекту „молодь за здоров’я”, існує широкий перелік дещо інших підходів до визначення поняття здоров’я людини.

На її думку, - „у даний час усе більше утверджується точка зору, відповідно з якою здоров’я визначається взаємодією біологічних та соціальних чинників, тобто зовнішні впливи опосередковані особливостями функцій організму та їх регуляторних систем”. Світова наука розробила цілісний погляд на здоров`я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові - фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну.

Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров`я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров`я. До сфери фізичного здоров`я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

До сфери психічного здоров`я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Духовне здоров`я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства – освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики.

Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду - все це обумовлює стан духовного здоров`я індивіда. Соціальне здоров`я пов`язане з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму – сім`єю, організаціями, з якими формуються соціальні зв`язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров`я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров`я взагалі. У загальному вигляді соціальне здоров`я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі - економічної, політичної, соціальної, духовної. Ті з передумов, наявність (відсутність, недостатність) яких у цілому або частково можливо було визначити засобами опитування, відбивають відповідні індикатори.

Очевидно, що відсутність мирних стосунків в сім`ї, конфлікти з ближнім оточенням, на роботі, де працює людина, наявність конфліктів в громаді або поміж громадами (міжетнічних, міжконфесійних) суттєво зашкоджують усім складовим здоров`я – фізичній, психічній, духовній, соціальній. Потрібен певний рівень побутових умов, сталість майнових правовідносин, наявність інших чинників, що створюють відчуття впевненості у майбутньому щодо захисту власного майна від можливих негараздів природного або суспільного походження. Важливим є рівень розвитку соціальних інституцій, дія яких забезпечує відчуття захищеності особистості та її майна (правопорядку, аварій, надзвичайних ситуацій тощо). Наявність цих передумов здоров`я гарантує всім громадянам однакові можливості доступу до послуг соціальних інститутів, рівні громадянські, майнові, соціальні права, неможливість обмежень законних прав і інтересів людини з боку будь - яких сильних або владних структур. Наявність цих передумов створює у людини відчуття захищеності і впевненості в майбутньому, а також надає рівні (в межах чинного законодавства) потенційні можливості в реалізації потреб і здібностей, набуття гідного соціального статусу незалежно від расових, національних, релігійних, майнових, статевих, вікових характеристик. і незалежно від ступеня використання цих можливостей конкретними особистостями, сам факт їх наявності у суспільстві справляє позитивний вплив на стан індивідуального і громадського здоров`я. Чим ширше знання основних природничих, наукових, філософських, гуманітарних положень, тим більше можливостей створити у суспільстві системне уявлення про проблему здоров`я взагалі. і як надання інформації, і як навчання методам, прийомам і навичкам здорового способу життя, і як виховання в дусі безумовного пріоритету цінностей індивідуального і громадського здоров`я в усіх його проявах, сферах, рівнях. Воно включає забезпечення широким верствам населення доступу до споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, продуктів підвищеної біологічної цінності, фітопродуктів, спеціальних продуктів і харчових добавок тощо, що поліпшує стан здоров`я і протидіє природному процесу старіння. Передбачається наявність фінансових можливостей для забезпечення не тільки мінімальних потреб існування, а й для створення в суспільстві послуг і товарів, необхідних для здорового способу життя, забезпечення спроможностей їх споживання. Мається на увазі не тільки стабілізація нормальних екологічних умов там, де вони ще не зазнали шкоди від попередньої виробничої діяльності, а й відновлення пошкоджених екологічних утворень з метою запобігання подальшому порушенню екобалансу планети.

Лише активна реституційна діяльність може забезпечити у майбутньому стабільність планетарної екосистеми з оптимальними фізико - хімічними параметрами для існування людства. Мається на увазі зважене господарювання щодо фінансових і матеріальних ресурсів країн, громад, окремих людей, незадіяних ресурсів виробництва, матеріалів та інструментів, інтелектуальних ресурсів, потенціалу громадських і приватних ініціатив. У філософському розумінні спосіб життя – це синтетична характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних утворень) у поєднанні з умовами життя суспільства. Результати спеціальних досліджень, проведених у 70 - х роках у сша з метою кількісної оцінки впливу різних чинників на здоров’я виявили, що група чинників названих „біхевіоральними” (поведінковими) постійно випереджувала інші. Найважчі хвороби у розвинутих країнах у наш час пов’язані з індивідуальними звичками, особливо постійними, які у сукупності часто називають способом життя. Звіт вооз про здоров’я у світі 1995 року підтверджує ці дані і свідчить, що захворювання та стани, пов`язані із способом життя людини, є причиною 70 - 80% смертності у розвинутих країнах і приблизно 40% - в країнах, які розвиваються. Розвиток цивілізації породжує такі зміни в способі життя, які підвищують ступінь ризику виникнення так званих „хвороб сучасної цивілізації”, що найбільш розповсюджені в індустріально розвинутих країнах. Поведінка людини важлива для здоров’я, оскільки впливає на нього безпосередньо через спосіб життя або опосередковано – через економічні чи соціо - економічні умови, які, безперечно, є основною детермінантою здоров’я. Це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров’я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя – праці, відпочинку, побуту.

Для усвідомлення зсж важливі проінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових зсж, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров’я. Проблема формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в багатьох соціально - філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Тенденції розвитку країн колишнього радянського союзу протягом 80 - 90 - х років змусили суспільство по - новому поставитись до складових здоров’я та формування здорового способу життя, зокрема молодого покоління. Слід підкреслити, що цим питанням приділяють увагу різні науки – медицина, гігієна, охорона здоров’я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична культура і валеологія. По - перше – вивчення уявлень молоді про здоровий спосіб життя та розробку методів оцінки здоров’я індивіда; по - друге – формування свідомості та культури здорового способу життя; по - третє – розробку методик навчання молоді здоровому способу життя; по - четверте – впровадження соціальних програм культивування здорового способу життя та збереження здоров’я; по - п’яте, – розробку та впровадження системи скринінгу і моніторингу здорового способу життя молоді. Ми акцентуємо увагу на формуванні здорового способу життя саме молоді, оскільки саме у молоді роки відбувається сприйняття певних норм та зразків поведінки, накопичення відповідних знань та вмінь, усвідомлення потреб та мотивів, визначення ціннісних орієнтацій, інтересів та уявлень. Одну з концепцій якості життя розроблено в центрі здоров’я торонтського університету (канада) у межах проекту міністерства громади та соціальних послуг м. „стан особистості” (фізичний, психологічний та психічний стани), „оточуюче середовище” (соціальне оточення, екологічне оточення, локальна громада), „наявна інфраструктура” (можливості власного розвитку, проведення вільного часу, наявність роботи та можливість працевлаштування). Аналіз соціального самопочуття людей як їхньої реакції на соціальні зміни увійшов у практику емпіричних соціологічних досліджень в україні всупереч невизначеності теоретичної інтерпретації категорії „соціального самопочуття”. Найбільш важливим є те, що соціальне самопочуття розглядається як інтегративний показник, що відбиває головні сфери життєдіяльності людини та емоційну оцінку людиною соціальної дійсності та власного місця в ній. Сфера соціальних відносин; сфера соціальної безпеки; сфера національних відносин; соціально - політична сфера; професійно - трудова сфера; інформаційно - культурна сфера; рекреаційно - культурна сфера; матеріально - побутова сфера (1 - й рівень необхідності); матеріально - побутова сфера (2 - й рівень – тобто предмети не першої необхідності); сфера міжособистісних стосунків; особистісна сфера (якості особи). Ще одним колективом, який системно вивчає соціальне самопочуття окремих груп населення, є український інститут соціальних досліджень (попередня назва – український науково - дослідний інститут проблем молоді). Починаючи з 1986 року моніторингові дослідження становища молоді постійно включали такі складові, як соціально - економічне становище, соціально - політичні орієнтації, рівень соціальної напруженості, ціннісні орієнтації, духовність, громадянська самосвідомість, моделі поведінки, соціальні безпека та захист, професійно - трудова діяльність, культурні потреби та рівень їх задоволення, стан здоров’я, структура харчування, рівень задоволеності різними аспектами свого життя, життєві плани, сімейно - шлюбні стосунки тощо. Враховуючи наведені вище теоретичні підходи, конкретні завдання національного опитування молоді у межах українсько - канадського проекту „молодь за здоров’я”, специфіку вікових груп, що є об’єктом дослідження, та можливості методу масового опитування, розроблено систему індикаторів показників і складових зсж. Підготовлені анкети для дітей 10 - 14 років та молоді 15 - 22 років пройшли експертну оцінку, тестування шляхом апробації за участю представників цільових груп опитування. 1 (індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму), були визначені індикатори зросту і ваги, оскільки вони відбивають (з певними обмеженнями) вади (або їх відсутність) анатомічної побудови тіла і (також з певними обмеженнями) якість генетичної спадковості. Що стосується показників перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля і рівня фізичного розвитку органів і систем організму, то їх неможливо визначити інструментарієм соціологічного опитування через те, що необхідне лабораторне фізіологічне тестування систем організму, які забезпечують рухові дії (м’язової, нервової, енергозабезпечуючої систем). Тому були вибрані індикатори, що опосередковано свідчать про характер реакції організму на фізичні навантаження і доступні для об`єктивного визначення при опитуванні. 1 (індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей – збудженість, емоційність, чутливість, схильність до стресів, афектів, особливості мислення, характеру, здібностей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уявлень, почуттів тощо), були вибрані відповідні індикатори.

Наявність проблем спілкування, відчуття комфорту перебування в колективі, характер стосунків із близьким оточенням, вміння керувати своїм психічним станом, ступінь стресу, ступінь самозадоволення, тобто індикатори, які відбивають індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини.

Безпосередній вимір таких властивостей психіки, як збудженість, психічна сталість, рівень емоційності, межа чутливості, стійкість стимулів, причетність до певного психотипу тощо, не проводився тому, що його неможливо здійснити засобами соціологічного опитування. Саме тому вибір індикаторів був достатньо різноманітним, щоб максимально охопити сферу психічного здоров’я тими засобами, які можливі у соціологічному опитуванні. 1 (ставлення до освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики; свідомість, ментальність, життєва самоідентифікація, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей), були вибрані індикатори, що свідчать про занепокоєння (або його відсутність) станом загальноприйнятих у суспільстві чинників духовності. 1), визначалися такими індикаторами, як характеристики найближчого оточення і взаємостосунків в ньому, соціальний статус, соціальне самопочуття, наявність (відсутність) відчуття безпеки в соціумі, ступінь задоволеності повсякденними умовами життя, самооцінка добробуту, прибутки, можливості та структура витрат, умови житла, можливості відпочинку.

Взагалі, питання обсягу і якості наявної освіти та інформації щодо проблеми здоров‘я одне з найважливіших питань індивідуального і громадського здоров‘я населення країни.

Фактично, цілеспрямована освіта і проінформованість є головними і необхідними передумовами усвідомлення молоддю цінності здоров’я і здорового способу життя. Як безпосередні показники рухової активності, що впливають на визначення здорового способу життя (чи нездорового), використано індикатори про наявність (чи відсутність), характер і обсяг фізичних навантажень, які дають чіткі підстави для розподілу респондентів стосовно цього аспекту здорового способу життя. Питома вага шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю, наркотиків, інших хімічних речовин) у комплексі впливів, що визначають спосіб життя, є надзвичайно суттєвою. Саме тому цей аспект опитування містить велику кількість індикаторів, які досить повно відбивають спектр проблеми – причини не паління, віковий і кількісний зріз тих, хто палить, паління в оточенні, вікова, кількісна і якісна ознаки вживання алкоголю, віковий і структурний аналіз наркотизації, ступінь проінформованості й усвідомлення шкоди подібних звичок. Але складність вивчення полягає в тому, що питання можливості (неможливості) вести здоровий спосіб життя надзвичайно суб’єктивне, тому що воно перш за все детерміновано ступенем усвідомлення людиною важливості дій в цьому напрямі. Навіть при відсутності деяких об’єктивних умов (комфортне житло, належне харчування, достатній дохід тощо) особистості з високим рівнем свідомості стосовно здорового способу життя прагнуть діяти заради власного здоров’я. Тому вельми проблематично пропонувати такі індикатори для опитування, які б об’єктивно висвітлювали реальні можливості (неможливості) реалізації здорового способу життя – ці можливості переважно залежать від самої людини.

Це – індикатор добробуту родини, який опосередковано характеризує потенційну можливість реалізації здорового способу життя, індикатор ставлення найближчого оточення до цінностей здоров’я теж певний показник такої можливості, оскільки складно вести здоровий спосіб життя при негативному ставленні друзів і знайомих. Певні уявлення щодо цієї можливості дають індикатори ступеня перманентного стресу і захворюваності – хвора або постійно психічно напружена людина обмежена в реалізації здорових дій. Воно обумовлено не стільки тим, що можливість занять фізичною культурою і спортом залежить від наявності екіпіровки, скільки тим, що молодь потребує достатньо модної екіпіровки, аби не видаватися гіршими, ніж однолітки.

Тому цей індикатор об`єктивно відбиває не факт наявності (відсутності) будь - якого одягу і взуття для занять фізичною культурою і спортом, а, скоріше, суб’єктивне сприйняття респондентами своєї можливості займатися. Якщо для оцінки фізичного здоров’я людини використовуються інформативні методики, які залежно від віку, статі, фізичного стану, функціональних можливостей організму, рівня підготовленості дозволяють віднести кожного індивіда до одного з п’яти рівнів фізичного розвитку, то для психічного, духовного та соціального здоров’я методи кількісних оцінок поки що тільки напрацьовується. Під ним розуміють „втілення в самій людині, результати використання матеріальних і духовних цінностей, які відносяться до фізичної культури в широкому розумінні, так як засвоєні людиною фізкультурні знання, уміння, навички, які досягнуті на основі використаних засобів фізичного виховання, показники розвитку і т. Поняття „фізична культура” включає ще і широкий коло розумінь, які відносяться до занять про правильний режим раціонального харчування, дотримання правил гігієни, вироблення корисних звичок. В ній ставиться завдання виховувати навички культури поведінки, а також формувати у школярів поняття про те, що турбота людини про своє здоров’я, фізичний розвиток і підготовленість є не тільки його особистою справою, але і сприяє вивченню школярами теоретичних знань із фізичної культури, фізіології та гігієни.

Принцип всебічного і гармонійного розвитку організму передбачає забезпечення планомірного й цілеспрямованого розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей людини.

Тому для оптимального фізичного розвитку необхідно використовувати комплекс різноманітних вправ, які б забезпечували функціонування всіх м’язів і суглобів. Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в організації фізичного виховання, і зокрема занять фізичними вправами, таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань учнів, зміцненню їхнього здоров’я. В ході фізичного виховання слід забезпечувати таке поєднання роз’яснювальної, виховної роботи і різних форм практичних занять фізичними вправами, при якому фізична культура стає усвідомленим обов’язковим компонентом режиму для школяра. Згідно з „положенням про фізичне виховання учнів загальноосвітньої школи”, система занять школярів фізкультурою і спортом включає такі пов’язані між собою форми.

Фізкультурно–оздоровчі заходи протягом шкільного дня (гімнастика перед уроками, фізкультурні хвилинки під час уроків, ігри й фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня). Позашкільна спортивно - масова робота та фізкультурно - оздоровчі заходи за місцем проживання учнів (заняття в дитячо - юнацьких спортивних школах, туристичних гуртках і т. ); систематичні заняття фізкультурою позитивно впливають на розвиток учнів в школі та сім’ї, спонукають їх дотримуватися правильного режиму і вимог гігієни.

Уроки повинні активно сприяти успішному здійсненню позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання, формуванню в учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами в повсякденному житті. Спрямованість навчальної і позакласної роботи з фізичної культури на масове залучення учнів до систематичних занять фізичною культурою і спортом великою мірою сприяє зміцненню здоров’я вихованців школи, підвищенню рівня їхньої фізичної і розумової працездатності. Бажано, щоб усі фізкультурно - оздоровчі засоби на великих перервах здійснювалися в ігровій, а якщо рівень підготовленості учнів приблизно однаковий, то і в змагальній формі. Головна мета позакласної фізкультурно - спортивної роботи полягає в тому, щоб залучити кожного школяра до самостійного, щоденного виконання фізичних вправ на свіжому повітрі. Організовувати щоденну фізкультурно - масову роботу слід усіма педагогічними засобами, одним з яких є привчати учнів до самостійних занять фізичними вправами за місцем проживання. Усі форми фізкультурно - оздоровчих і спортивних занять, які проводяться в процесі навчальної і позакласної роботи, повинні відповідати головній вимозі – всемірно сприяти залученню кожного учня до щоденних самостійних занять фізкультурою і спортом. Здоров’я людини також великою мірою залежить від обсягу її знань і практичних умінь у використанні оздоровчих сил природи (в тому числі й холоду) для зміцнення здоров’я й профілактики захворювань. Вона формується в учнів протягом усіх років навчання в школі шляхом роз’яснювання, переконання, організації практичної діяльності на уроках та в позакласній роботі. Вчителі і батьки повинні постійно підкреслювати велику роль загартовування у запобіганні хворобам, зміцнення здоров’я дітей, спонукаючи їх до систематичного використання загартувальних процедур. Сюди відносяться твердий режим дня, під яким розуміється строго складений розпорядок повсякденного життя, раціонального розподілення часу праці і відпочинку, сну і харчування. Озброєння їх знаннями з фізичної культури, фізіології та гігієни людини і вироблення на їхній основі переконань в необхідності систематично займатись фізкультурою. У список літератури увійшло 60 джерел науково - методичної літератури, серед яких монографії, підручники і навчальні посібники, статті з журналів та наукових збірників. Науково - методична та спеціальна література з проблеми розвитку уваги аналізувалась на початку та впродовж всієї дослідницької роботи, що дозволило сформулювати проблему, визначити її актуальність, та напрямки роботи; теоретично обґрунтувати об’єкт, предмет, мету і завдання роботи; визначити шляхи їхнього вирішення; розробити структуру педагогічного експерименту.

Всі перераховані показники оцінювали у балах, а їх суму порівнювали зі шкалою оцінки результатів тестування і у такий спосіб отримували загальну оцінку рівня фізичного здоров’я. Підсумовуючи бали за всіма п ятьма показниками і зіставляючи їх з шкалою, випробовуваний визначає рівень свого фізичного здоров я — низький (1), нижче середнього, середній (3), вище середнього, високий (5). 1) нахили тулуба вперед з положення сидячи; 2) піднімання тулуба у сід; 3) згинання та розгинання рук в упорі лежачи; 4) стрибок у довжину з місця; 5) човниковий біг 4х9; 6) біг 30 м; 7) біг 600 м. Середнє арифметичне, m x; стандартне відхилення, s x; стандартна помилка, s ms; найменше значення, v min; найбільше значення, v max; розмах варіації, r; коефіцієнт варіації, g v, %. При аналізі результатів масо - ростового індексу, ми виявили, що у переважної більшості (48, 7%) дівчат виявлений рівень даного індексу нижчий за середній. Аналіз літературних джерел показав, що за останні роки проблема збереження здоров’я дітей молодшого шкільного віку, їх оздоровлення та профілактика найбільш розповсюджених „шкільних” хвороб є предметом фундаментальних наукових досліджень. Принцип всебічного і гармонійного розвитку організму передбачає забезпечення планомірного й цілеспрямованого розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей особи.

Низький рівень соматичного здоров’я дітей свідчить про необхідність впровадження засобів фізичної культури оздоровчої спрямованості в систему фізкультурно - оздоровчої роботи для дітей молодшого шкільного віку.

Дослідження показали, що діти мають середні, нижче середнього і вище середнього показники фізичної підготовленості при виконанні тестів згинання та розгинання рук в упорі лежачи (23, 9 %, 21, 6 %, 21, 6 %), стрибку у довжину з місця (23, 9 %, 28, 4 %, 18, 2 %). Це пов’язано з тим, що у дітей даного віку відбувається типове зростання м’язової тканиний значне прогресуюче збільшення її сили, тонус згиначів все частіше переважає над тонусом розгиначів. Відмінності, які нами були виявлені в рівні розвитку рухових якостей є підставою для впровадження диференційованого підходу до учнів у визначенні оптимальних фізичних навантажень, об’єму та інтенсивності фізичних вправ для формування здорового способу життя молодших школярів.