а ми ми українці і на сторінці доля в нас така безплатно
Ой де ж те сонечко, щоб в віконечко, завітало хоч на мить а нас б ють ми ж не падаєм, а женуть не йдемо про погане не згадуєм, і щасливо живемо. Ой земле - земленько, як же темненько, та й не видно небокрай ой літо - літонько своїм дітонькам, з неба зорі назбирай а нас б ють ми не падаєм, а женуть не йдемо про погане не згадуєм, і щасливо живемо. Ой горе - горенько, синє моренько розлилося до зірок ой де ж горілонька, щоб голівонька не знала сумних думок а нас б ють ми ж не падаєм, а женуть не йдемо про погане не згадуєм, і щасливо живемо. До батьківської хати вічно кличуть мене твої стомлені руки, такі ніжні, ласкаві, твоя вірна, безмежна, материнська любов. Хай сонце голубить тополю, а небо вклоняється полю і шумлять пшениці і жита на щастя, на долю. Хай сонце голубить тополю, хай небо вклоняється полю шумлять пшениці і жита на щастя, на долю. Слово матері напутнє, змалку сходжені поля, чебрецева незабутня отча, батьківська земля. Край мій славою рознісся, плине зоряним шляхом, сонцем скроплене полісся зупинилось під вікном. Я з людьми поділюся добром, щоб надія не згасла в людині, щоб вона проростала зерном, як одвіку було в україні. і лишилось у зірницях, наче пам’ять у мені, наче димківська криниця з небом зоряним на дні. і твоя незрадлива материнська ласкава усмішка і засмучені очі хороші, блакитні твої. Я візьму той рушник, простелю наче долю, в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. і на тім рушничкові оживе все знайоме до болю - і дитинство й розлука і вірна любов. і на тім рушничкові оживе все знайоме до болю - і дитинство й розлука й твоя материнська любов. Там, де розтались ти і я, росте плакун трава і ніжна пісня солов я серця не зігріва. Там, де розтались я і ти, нажаль, нажаль, нажаль між берегами самоти тече ріка - печаль.
Коментарі
Дописати коментар