оргія українка
Садок в оселі співця - поета антея, невеличкий, оточений глухими мурами з хвірткою в одній стіні; в глибині садка домок з повіткою на чотирьох стовпах і з двома дверима — одні в андроніт, другі — в гінекей. Я талану нікого не навчив і не навчу — се ж тільки бог здолає, — отож коли я вчу людей звичайних, недіткнутих рукою аполлона, то — я навчаю їх малої втіхи перебирати струни доладненько та вимовляти думку виразніше, вони ж мені дають дещицю грошей, і так ми в обрахунку.
Як же бог мені пошле обранця молодого, щоб я йому служив своїм здобутком, і бачу я, що кожна мертва форма, яку я викладаю перед ним, присвоївшись йому, вмить оживає, і геній молодий в прадавній формі шумує та іскриться самоцвітом, як молоде вино в старім кришталі, — тоді я вже заплачений. Садок в оселі співця - поета антея, невеличкий, оточений глухими мурами, з хвірткою в одній стіні; в глибині садка домок з повіткою на чотирьох стовпах і з двома дверима – одні в андроніт, другі – в гінекей. Хілоне, я скажу тобі по правді, хоч ти ще молодий такеє слухать, але інакше трудно довести… бач, спів, музика й слово – мій зарібок, та хист мій я таки ціную вище, ніж тії гроші, що приходять з нього. Я талану нікого не навчив і не навчу – се ж тільки бог здолає, – отож коли я вчу людей звичайних, недіткнутих рукою аполлона, то я навчаю їх малої втіхи перебирати струни доладненько та вимовляти думку виразніше, вони ж мені дають дещицю грошей, і так ми в обрахунку.
Як же бог мені пошле обранця молодого, щоб я йому служив своїм здобутком, і бачу я, що кожда мертва форма, яку я викладаю перед ним, присвоївшись йому, вмить оживає, і геній молодий в прадавній формі шумує та іскриться самоцвітом, як молоде вино в старім кришталі, – тоді я вже заплачений. ) антей підходить, все усміхаючись, і схиляє голову перед евфрозіною, а в неї усміх бореться з сльозами щирого зворушення, коли вона кладе братові лаври на голову.
Дозволь мені вступити до театру, то я твою сестру озолочу і буду матері невістка люба, бо, певне, більше зароблю за танці, ніж ти за спів та за науку хисту.
Не знаю, я тоді не розуміла ні слів масних, ні поглядів брудних, але красу я тямила й малою, і серденько тремтіло від хвали, як струночка під плектроном на лірі. Але тепер ти знаєш, чим бувають рабині - танцівниці для римлян, і тямиш добре, що тебе спіткало б, якби ти серед оргій тих зросла так, як твоя матуся нещаслива, що згинула, мов забавка розбита, у забутті, в недузі та в погорді. Ми з меценатом надійшли на теє, я розказав йому, хто автор співу, і зараз же він доручив мені тебе просить на оргію до нього, а се не мало значить, любий друже.
За гроші неможливо, щоб меценат раз куплене продав, та, може ж, се ще не остатня іскра мого натхнення, може, я здолаю щось кращого створити – їй на викуп. У драматичній поемі оргія леся українка підняла важливі проблеми, що їх наші сучасники окреслили як філософію національної честі та філософію національного поневолення. Не менш важливим є погляд на цей твір з позицій постколоніальної критики, оскільки незалежна україна стоїть сьогодні перед складною дилемою політично - економічно - культурної деколонізації. Той виправдовувався, що не віддав портрет до товариства, тому що він ще був не закінчений; тим не менше він таки продав його пінінському, а для товариства збирався написати копію. (варто зауважити, що федон на звинувачення антея виправдовується зокрема тим, що зробить іншу статую замість проданої меценату – і тут прочитується риса конфлікту 1903 р. Все це, звичайно, повною мірою стосується відносин греції до риму, який її завоював, і такою ж повною мірою – до відносин україни й російської імперії в 17 – 18 ст. Ці війни припинились, коли всі їх учасники були завойовані римом; українська руїна скінчилась на тому, що україною опанувала москва і завела свою адміністрацію. Це виправлення було доречним з точки зору наближення до грецьких оригіналів, але частина російського суспільства цих новацій не сприйняла, і закипіла жахлива релігійна війна, відома під назвою розколу розшукувати, хто з сучасників лесі українки ховався під іменем антея, а хто – мецената, є справою марною, бо темою поеми є зіткнення двох непримиренних ліній поведінки, а не зображення конкретних осіб. Так чинять учні антея (хілон) та його друзі (федон), цього ж прагне його дружина неріса – але всі їх умовляння і пропозиції розбиваються об тверду волю антея – не схилятись перед ворогом. На думку антея, капітулювати – це поїхати до риму (імперського центру), щоб розвивати там мистецтво імперії; це пристосовувати свою творчість до смаків і вимог панів - переможців; це продавати свої твори ворогам або працювати на їх замовлення. Він бачить капітуляцію навіть у виконанні своїх творів для ворогів, навіть у відвідинах парадного обіду (оргії), урядженої ворогами для своїх, тобто ворогів антея. Він не хоче знати, що люди можуть бути слабкими і що той тягар простування прямою лінією, який він несе не відчуваючи, виявляється для інших нестерпно важким. Подібно до легендарного кітовраса, який міг ходити тільки по прямій, антей теж не хоче і не збирається вникати у переваги обхідних шляхів і кривих ліній. Цей афористичний висновок є підсумком роздумів лесі українки над завданнями українських митців, є граничним виразом того, що може й повинен бажати собі діяч української культури.
Хілони 20 - го століття не тільки прославляли своїх панів - гнобителів, але й ганили все українське (такого простодушні старорежимні меценати не здогадались вимагати від своїх панегіристів). З настанням незалежності україни всі оці хілони, не змигнувши оком, оголосили себе оборонцями і хранителями національної культури в умовах тоталітарного режиму.
Коментарі
Дописати коментар