банківська система україни підручник
1) емісійну, тобто створення грошей і регулювання грошової маси в обігу; 2) трансформаційну, завдяки мобілізації тимчасово вільних коштів суб єктів підприємництва та громадян і передачі їх у формі кредиту іншим суб єктам; 3) стабілізаційну, шляхом забезпечення сталості діяльності банків та ринку грошей. Нбу, як і центральні банки країн із ринковою економікою, виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання та нагляду, монетарного та валютного регулювання економіки.
Як центральний банк держави нбу регулює обсяг грошової маси, що позначається на стійкості національних грошей, стабільності цін та потребі в кредитних ресурсах. Визначення та регулювання норм обов язкових резервів для комерційних банків; відсоткову політику; рефінансування комерційних банків; операції із цінними паперами на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу.
Нбу належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет, він установлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення грошей, визначає порядок здійснення касових операцій для банків, підприємств та організацій, організує інкасацію. Виконуючи функцію банку банків, нбу забезпечує функціонування платіжної системи, організує міжбанківські розрахунки, виступає для комерційних банків своєрідним кредитором останньої інстанції, здійснює кредитування (рефінансування) банків із метою підтримки їх ліквідності наданням ломбардних і стабілізаційних кредитів. Як орган банківського регулювання та нагляду нбу здійснює державну реєстрацію та ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, установлює принципи й стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках. Отже, діяльність нбу спрямована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування та розрахунків у народному господарстві. За територіальною ознакою вони поділяються на міжнародні, загальнонаціональні, міжрегіональні та регіональні, за належністю статутного капіталу та способом його формування — на пайові та акціонерні банки.
Відповідно до чинного законодавства кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на центральний та місцеві кооперативні банки.
Комерційні банки безпосередньо обслуговують підприємства, установи, населення, постійно й нерозривно пов язані майже з усіма ланками відтворювального процесу.
Завдяки їх діяльності забезпечуються акумулювання тимчасово вільних грошових коштів, передача накопиченого грошового капіталу до сфери його використання, здійснюється розподіл і перерозподіл капіталу за сферами та галузями виробництва. Комерційні банки здійснюють для своїх клієнтів понад 200 видів операцій і послуг, серед яких ведення депозитних рахунків на договірних умовах, безготівковий переказ коштів, приймання заощаджень, надання різних видів позичок, розрахунково - касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Вони відіграють дуже важливу роль у забезпеченні кредитних ресурсів, оскільки створюють безготівкові гроші шляхом надання кредитів економічним суб єктам. Обов язкові резерви, які перебувають у центральному банку як безвідсотковий депозит, і надлишкові резерви, які банки використовують для кредитування економічних суб єктів. Комерційні банки в межах надлишкових (вільних) резервів, розмір яких значною мірою залежить від норми обов язкових резервів, надають позички своїм клієнтам - позичальникам. Оскільки кредити мають цільовий характер, то кошти не зараховуються на поточні рахунки клієнтів, а спрямовуються до банку постачальника позичальника, і в такий спосіб створюються додаткові депозити.
Сума створених депозитів перевищує суму резервів, наданих центральним банком комерційним банкам, тому що кредитна діяльність банківської системи загалом спричиняє мультиплікативне розширення депозитів. Коли центральний банк вилучає з банківської системи резерви — стягує позички з комерційних банків або продає цінні папери чи іноземну валюту на відкритому ринку — відбувається відповідне мультиплікативне згортання депозитів. Максимальну кількість нових банківських грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця додатково введених резервів, можна розрахувати за допомогою грошового мультиплікатора. Оскільки на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей, впливають тільки банківські резерви, то грошовий мультиплікатор можна представити і як відношення грошової маси (пропозиції) до грошової бази.
Зміну мультиплікатора можуть викликати зміни норми обов язкових резервів, облікової ставки, обсягу багатства економічних суб єктів, тінізації підприємницької діяльності, стану довіри до банків тощо. Однак слід зауважити, що, на відміну від усіх інших видів підприємницької діяльності, діяльність комерційних банків є найбільш ризикованою, оскільки вони працюють переважно із чужими коштами, які залучають як депозити.
Завдяки діяльності всієї банківської системи грошова маса зросте в таку кількість разів, яку обчислюємо за допомогою формули грошового мультиплікатора. Сукупність усіх банківських установ, що функціонують у країні, перебувають у тісному взаємозв язку між собою, утворюють банківську систему — специфічну економічну й організаційно - правову структуру, яка забезпечує функціонування грошового ринку та економіки загалом. Функціонування ринкової економіки країни неможливе без ефективної банківської системи, яка забезпечує функціонування грошового ринку, активно обслуговує і впливає на всі економічні та соціальні процеси, які відбуваються в державі, виступає важливим складником інвестиційного процесу.
Найважливіші функції банків полягають у забезпеченні безперебійного грошового обігу капіталу, в наданні можливостей отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створенні сприятливих умов для вкладання коштів із метою нагромадження заощаджень у національній економіці. 1997—1998 розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово - економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою зі заходами щодо її структурного реформування 6. 1999 — донині розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, падіння дохідності банківських операцій, укрупнення та консолідації капіталу банків. Перший етап в історії створення українських комерційних банків був пов язаний зі спробою державного (директивного) реформування банківської системи срср при здійсненні курсу на перебудову економіки, проголошеного радянським урядом. — комерційні банки, що були створені на основі установ державного банку срср та продовжували діяти зі статусом державних банків (промбудбанк, аіїб україна, укрсоцбанк, ощадбанк, укрексімбанк); — галузеві та відомчі комерційні банки (монтажспецбанк, укрснаббанк, трансбанк); — філії великих російських комерційних банків (інкомбанк, столичний та ін. На початку її створення законодавча база була недосконалою, ліцензійні умови передбачали низькі вимоги щодо обсягу статутного капіталу та професійних якостей керівництва банків, що сприяло швидкій появі комерційних банків. Вони залучали значний приватний капітал, капітал спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, а також кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів. У цей період, на тлі розвитку жорсткої інфляції з ознаками гіперінфляції та критичного скорочення обсягів виробництва і розміру валового внутрішнього продукту, в україні була створена значна кількість дрібних комерційних банків, орієнтованих на обслуговування попиту на короткострокові кредити для торговельно - посередницької діяльності й здатних отримувати прибутки на інфляційних процесах в економіці. Разом із тим успіхи, досягнуті у фінансовій сфері монетарними методами, практично не були підкріплені стабілізацією виробництва, структурним реформуванням та супроводжувались накопиченням істотних проблем та негативних тенденцій як на мікро - , так і на макроекономічному рівні, що виразились у діях уряду на максимізацію зовнішніх та внутрішніх короткострокових запозичень замість реалізації політики збалансування державних витрат у межах реальних бюджетних надходжень. Тому багато в чому розвиток банківської сфери залежав від політики уряду, верховної ради та інших владних структур й обґрунтованості рішень, які вони приймали.
— акціонерні товариства відкритого та закритого типів (акціонерні банки); — товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки); — кооперативи (кооперативні банки). % активи банківської системи 50784, 6 25, 1 67877, 4 30, 1 105539 39, 5 141497 41, 0 223024 53, 3 363100 67, 8 балансовий капітал 7915, 3 3, 9 9983, 0 4, 4 12882 4, 8 18421 5, 3 25451 6, 1 42566 7, 9 кредитний портфель 32096, 7 15, 9 46736, 3 22 73442 27, 5 97197 28, 2 156385 37, 4 269688 50, 3 вклади фізичних осіб 11164, 9 5, 5 19092, 0 8, 5 32113 12, 01 41207 11, 95 72542 17, 3 106700 19, 1 валовий внутрішні продукт 204190 - 225810 - 267344 - 344822 - 418529 - 535860 - про динамічний розвиток банків свідчать високі темпи приросту активів, обсягу залучених коштів, капіталу, що в декілька разів перевищували темпи приросту цих же показників за відповідні періоди минулих років. — їх неоднорідність — п ять найбільших банків концентрують майже 25 % сукупного капіталу банківської системи та 25 % чистих активів, десять найбільших банків — відповідно, 35 та 48 %. Володіючи понад 30 % активів, вони забезпечують одержання більш 80 % загального прибутку банківської системи країни; — помірна участь іноземного капіталу в банківському секторі — серед функціонуючих банків на 1 січня 2007 p — універсальний характер діяльності більшості українських банків, пріоритетні напрями яких визначаються характером їхньої клієнтської бази, кон юнктурою ринку банківських послуг; — низький рівень кредитування банками національної економіки порівняно із розвиненими західними державами.
Незважаючи на те, що кількісні параметри свідчать про динамічний розвиток вітчизняної банківської системи, банки в перспективі змушені будуть приділяти більшу увагу своєму якісному розвитку — підвищенню ефективності діяльності, рівня фінансової стійкості та конкурентоспроможності на внутрішньому і міжнародних ринках, а також підвищенню своєї ролі у фінансуванні реального сектору економіки.
Більш ефективні банки, визнані такими за результатами їх діяльності, повинні мати можливість розширювати свою ринкову частку порівняно з менш ефективними.
Функціонування банківського сектору в економіці висуває нові вимоги щодо оцінки банківської діяльності з позицій урахування її впливу на економічний розвиток, виявлення позитивних та негативних тенденцій у розвитку банківської системи та окреслення невідкладних заходів щодо вдосконалення вихідних умов її функціонування. А) одержання прибутку комерційними банками; б) забезпечення суспільного нагляду, надійності та стабільності функціонування банківської системи; в) регулювання банківської діяльності та забезпечення рівня дохідності банків; г) усі відповіді правильні. А) понад 50 % його активів є активами одного типу; б) понад 50 % його пасивів є пасивами одного типу; в) понад 70 % його активів є активами одного типу; г) понад 70 % його пасивів є пасивами одного типу.
А) 50 % його активів є активами одного типу; б) 50 % його пасивів є пасивами одного типу; в) 70 % його активів є активами одного типу; г) 70 % його пасивів е пасивами одного типу.
А) депозитні, кредитні, з валютою; б) депозитні, касово - розрахункові, з векселями; в) депозитні, касово - розрахункові, кредитні; г) з валютою, касово - розрахункові, кредитні. А) ощадними, інвестиційними, розрахунковими, лізинговими; б) ощадними, іпотечними, розрахунковими, лізинговими; в) ощадними, інвестиційними, іпотечними, кліринговими; г) ощадними, кліринговими, універсальними, іпотечними.
А) мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває в їхній власності; б) не відповідають за зобов язаннями нбу, а нбу не відповідає за зобов язаннями банків; в) не відповідають за зобов язаннями нбу, але нбу відповідає за зобов язаннями банків; г) правильна відповідь а) і б). А) приватна установа, що здійснює універсальні операції для підприємств, установ, населення; б) фінансова установа, що здійснює активні банківські операції для підприємств за рахунок грошових коштів у вигляді внесків; в) державна установа, що функціонує за рахунок грошових коштів у вигляді внесків та депозитів; г) кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції для підприємств, установ, населення за рахунок грошових коштів та депозитів. А) 90 % статутного капіталу якого належать державі; б) 100 % статутного капіталу якого належать державі; в) 100 % акціонерного капіталу якого належать державі; г) 50 % акціонерного капіталу якого належать акціонерним товариствам. А) фінансові установи, які надають послуги суб єктам господарювання у сфері грошового обігу; б) кредитні установи, функціями яких е кредитування суб єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове та розрахункове обслуговування, виконання валютних та інших операцій; в) організації, які купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов язану з постачанням товарів або наданням послуг; г) організації, які купують предмети довгострокового кредитування і надають їх у довгострокову оренду іншим суб єктам, які поступово сплачують вартість взятого в оренду майна. А) кредитна установа, що здійснює залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені; б) юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії нбу здійснювати у сукупності операції щодо залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик тощо; б) банківське об єднання, яке здійснює господарські операції для залучення грошових коштів фізичних і юридичних осіб; г) установа, яка виконує активні та пасивні операції у сфері банківських послуг. А) діяльність щодо технологічного, інформаційного обслуговування торговців та виконання розрахунків із ними за операції, які здійснені зі застосуванням спеціальних платіжних засобів; б) залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх розміщення від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; в) торгівля векселями, які передбачають внесення грошової компенсації проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення за рахунок клієнтів; г) діяльність на валютному та грошовому ринках країни, надання кредитів, ресурсів, проведення операцій страхування валютних ризиків та інвестиційних операцій. А) трансформаційну, емісійну, стабілізаційну; б) емісії кредитних грошей і контролю за грошовим обігом країни; в) кредитно - розрахункового обслуговування держави; г) усі відповіді правильні. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень № 375, затверджене постановою правління нбу від 31 серпня 2001 р. У підручнику розкрито сутність, роль і закономірності функціонування грошей в економічній системі держави, розглянуто функції, форми та види кредиту, процента. Проаналізовано діяльність фінансових посередників в україні та провідних країнах світу, охарактеризовано вплив інструментів монетарного регулювання на грошовий ринок, висвітлено основи функціонування валютного ринку, міжнародних фінансових інститутів, світових валютних систем. Для студентів, аспірантів, викладачів економічних спеціальностей, економістів - практиків, а також буде корисним бухгалтерам, фінансистам, працівникам податкових і фінансових органів. Вона виконує найважливіші макроекономічні функції, пов язані з трансформацією заощаджень в інвестиції і забезпеченням безперебійного функціонування системи розрахунків в народному господарстві. На основі відповідних національних економічних програм, що вводяться, їх часткової і повної реалізації, реформування і модернізації окремих секторів економіки необхідно розглянути найближчі перспективи економічного розвитку країни.
Метою дослідження курсової роботи є поглиблення знань про характеристику, економічний зміст, проблеми та перспективи розвитку банківської системи в україні. Вона виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення. Досліджуючи банківську систему будь - якої країни, необхідно враховувати, що її сучасний стан це результат тривалого розвитку, плід складних юридичних та економічних перетворень, які спираються не лише на суто економічні та юридичні закони та тенденції, а й враховують національні, культурні, моральні традиції народу.
З розвитком ринкової економіки виникає потреба в створенні адекватної фінансової інфраструктури, яка включає фінансові ринки та фінансово - кредитні інститути, що обслуговують їхнє функціонування. Центральною ланкою при цьому є банки, які відіграють ключову роль у стабілізації фінансової системи, обслуговуванні грошового обігу, забезпеченні суб єктів господарювання кредитними засобами.
Тому більш правомірним видається формулювання банківської системи як законодавчо визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємозв язані в самостійну економічну структуру.
Таким чином, банки являють собою не просто випадковий набір, а дійсно банківську систему, тобто безліч елементів, з відносинами і зв язками, що утворять єдине ціле.
Комерційні банки, будучи юридичними особами, функціонують на базі загального і спеціального банківського законодавства, їхня діяльність регулюється економічними нормативами, установлюваними центральним банком, що здійснює контроль і нагляд за ними.
Вже тоді було сформовано дворівневу структуру банківської системи, розроблено основні нормативно - законодавчі акти, розпочалося впровадження нових банківських технологій, нагромаджувався досвід регулювання монетарної сфери.
Місцеві акумулюють ресурси, а центральний кооперативний банк централізує ці ресурси і перерозподіляє їх з метою посилення можливостей для забезпечення кредитування суб єктів господарювання. Розвиток банківської системи в україні на сучасному етапі становлення ринкового господарства обумовлено передусім подоланням кризи і піднесенням, яке переживає народне господарство країни в останні роки.
У банківській системі такими елементами є окремі банки; однаковість цілей усіх банків виявляється в боротьбі кожного з них за прибутковість і ліквідність; 2. Так, з початком ринкової трансформації економіки україна адаптувала свою банківську систему відповідно до вимог ринку і продовжує її вдосконалювати в міру побудови ринкової економіки.
Гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему.
Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного удосконалення. Стратегія держави щодо банківської системи країни ґрунтується на принципі верховенства права і збереженні та зміцненні ринкових засад діяльності банків і використанні переважно опосередкованих методів впливу на процеси, які відбуваються у банківській сфері, шляхом формування відповідної законодавчої та нормативної бази функціонування банків і ринку фінансових послуг та реалізацію контролю за виконанням установлених вимог. Річ у тім, що капіталізація багатьох вітчизняних банків складається з коштів переоцінки основних засобів, не сплачених відсотків, субординованого боргу.
Розв язання цієї проблеми можливе не лише за рахунок прибутків банків та додаткових внесків акціонерів, а й за умови довіри суспільства до вітчизняних банків як до надійних грошово - кредитних установ. Проте завдання створення закінчених банківських систем у кожній союзній республіці за часів існування союзу не ставилось, хоча йшла мова про формування центральних банків у кожній з республік. Початок формуванню в україні власної банківської системи ринкового типу був покладений законом про банки і банківську діяльність, ухваленим верховною радою 20 березня 1991 р. Характерною рисою банківської системи є її дворівнева побудова, гнучке поєднання поглибленого, централізованого регулювання діяльності кожного окремого банку і сукупності всіх банків у цілому зі збереженням повної економічної самостійності, незалежності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного банку.
Як розрахунковий центр країни, нбу встановлює правила проведення безготівкових розрахунків господарськими суб єктами, а також організує розрахунки між комерційними банками в україні. Як банк банків він веде рахунки комерційних банків, здійснює їхнє розрахунково - касове обслуговування, надає кредити комерційним банкам, установлює правила функціонування міжбанківського кредитного ринку в україні. Він, за узгодженням з кабінетом міністрів, встановлює офіційний курс національної грошової одиниці, створює валютні резерви, організує операції з монетарними металами.
Отже, функціонування нбу в банківській системі спрямоване на створення оптимальних умов для функціонування кредитної системи, ефективного кредитного обслуговування суб єктів ринкових відносин. Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, в яку входять кредитні установи, здійснюючі різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на початках комерційного розрахунку.
Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і привернутий фінансовий капітал у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел. 2) забезпечення функціонування розрахунково - платіжного механізму, здійснення і організація розрахунків в економічній системі та організація платіжного обороту; в наш час комерційні банки поряд з іншими кредитними інститутами здійснюють нехарактерні в минулому для них операції що включають операції з цінними паперами, лізинг, факторинг та інші види кредитно - фінансових операцій по обслуговуванню населення. Виконання комерційним банком широкого спектру банківських операцій направлена на реалізацію головної мети його діяльності - одержання максимального прибутку.
Наявність дуже високих ризиків при здійсненні кредитування, що відбиває як недостатній розвиток ринкових відносин у цілому, так і нерозвиненість системи страхування різноманітних ризиків. Недоліки чинного законодавства, неврегульованість багатьох юридичних аспектів діяльності банків, небанківських фінансових установ, відсутність системи страхування вкладень громадян, організації процедур сканування, реструктуризації та банкрутства банків. Це насамперед суперечливі політичні, економічні й соціальні перетворення в країні, обґрунтовані та загальновизначені концепції розвитку національної банківської системи і, звичайно, відсутність досвіду побудови національної банківської системи в умовах ринкової економіки, монополізація банківської справи.
Низькі темпи приватизації рівень інфляції, нерозвиненість ринків капіталу і нерухомості в країні, зменшення доходів, що зумовлює зменшення кількості клієнтів банків, низька якість активів, недовіра вкладників до банків, повільний розвиток малих підприємств і податковий тягар. Нечітка кредитна політика, неможливість передбачити ризик, нестача кваліфікованих банківських кадрів, значні витрати (зокрема, на рекламу, інфраструктуру тощо), нераціональна територіальна структура банківської системи, недоліки у фінансуванні зовнішньо - експортних операцій. Необхідність подолання цих перешкод диктується не тільки поточними цілями розвитку народногосподарського комплексу, але й стратегічними цілями, пов язаними з прагненням нашої країни до вступу у світову торговельну організацію та в європейський союз. З іншого боку, молода вітчизняна ринкова економіка майже з перших кроків ступила на шлях випробувань як стосовно внутрішніх факторів - політична та економічна нестабільність, так і зовнішніх - високий рівень залежності від експорту та імпорту.
Стосовно банківської системи, то вона з набуттям національною економікою статусу ринкової стала однією з найпривабливіших галузей для інвестування з боку іноземних інвесторів. Сучасний стан економіки потребує відтворювального розвитку підприємств, що вимагає тісної взаємодії з банками - отримання кредитів, 13 нових форм розрахунків тощо. Деякі кроки у цьому напрямку банки повинні робити самостійно - відновлювати інструменти кредитного ринку, втілювати нові, прогресивні форми розрахунків в економіці. Забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і недержавних суб єктів національної економіки.
Стимулювання процесів збільшення вкладів населення в банківську систему підвищенням гарантованості їх повернення через дію механізмів страхування депозитів та орієнтацію комерційних банків на встановлення реальних відсоткових ставок за депозитами з урахуванням рівня інфляції. Покриття дефіциту державного бюджету за рахунок неемісійних джерел фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів і зовнішніх запозичень. Забезпечення нормального функціонування національної валютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів. Для нормальної діяльності банківської системи країни велике значення має існування ефективної законодавчої бази, яка б регулювала правовий статус банків і банківську діяльність у відповідних сферах. До недоліків нормативного регулювання слід віднести і нестабільність чинного банківського законодавства, відсутність регулятивних норм для багатьох видів банківських операцій, чітких бухгалтерських стандартів тощо. Практична роль банківської системи визначатиметься тим, як вона управляє в державі системою платежів і розрахунків, враховуючи, що значна частина комерційних угод здійснюється через депозити, інвестиції і кредитні операції. Водночас ефективність здійснення інвестування коштів значною мірою залежить від здатності самої банківської системи направляти ці кошти саме тим позичальникам, які знайдуть способи їх оптимального та ефективного використання. Трансформаційну; створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна); 4. Дворівневу побудову; поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому; централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів; наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків; гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему; 5. Розвиток банківської системи в україні на сучасному етапі становлення ринкового господарства обумовлено передусім подоланням кризи і піднесенням, яке переживає народне господарство країни в останні роки; 7. Коли процес ринкової трансформації завершиться і розпочнеться етап економічного зростання, українські банки не зможуть адекватно виконувати свою посередницьку місію в нових умовах. Рівень капіталізації банківської системи невеликий; досить великий рівень відсоткових ставок за кредитами для господарюючих суб єктів; наявність дуже високих ризиків при здійсненні кредитування; конкуренція між банками здійснюється переважно не в площині якісних показників обслуговування клієнтів, а в площині кількісних показників. Для поліпшення фінансового стану комерційним банкам, слід більше уваги приділяти поліпшенню якості активів (передусім - кредитного портфеля, дебіторської заборгованості) і відображати в балансах та інших статистичних звітах реальний стан своїх активів; 2. Щоб отримувати процентні прибутки, генерувати власні кошти, швидшими темпами підвищувати рентабельність тощо, слід збільшувати саме робочі (процентні) активи.
Щоб уникнути додаткових витрат, банкам слід провадити виважену процентну політику стосовно ставок за залученими та розміщеними коштами, а також привести у відповідність терміни повернення активів і зобов язань. Отже, саме використання таких заходів в подальшому сприятиме розвитку, підвищенні фінансової та економічної стабільності, стійкості вітчизняної банківської системи та її інтеграції до міжнародної банківської рівня. 1) здійснювати всі види перевірок на місцях банків, інших фінансово - кредитних установ в україні (крім перевірок і ревізій фінансово - господарської діяльності); 2) вимагати від банків та інших фінансово - кредитних установ проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначати питання, за якими мають бути прийняті рішення; 3) брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банків та інших фінансово - кредитних установ з правом дорадчого голосу; 4) отримувати висновки незалежних аудиторів; 5) вживати заходи впливу.
1) бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ; 2) здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов’язані із забезпеченням діяльності нбу та його установ; 3) здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка не відповідає функціям нбу.
Він застосовує такі ринкові інструменти грошово - кредитного регулювання, як обов язкове резервування коштів комерційних банків, кредитну політику і політику рефінансування комерційних банків, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку тощо. В останні роки вітчизняна економічна література поповнилася монографічними виданнями, в яких узагальнено світовий досвід розвитку банківської системи та розглянуто особливості її формування в україні. Водночас зовсім відсутня навчальна література, що висвітлює діяльність центрального банку, сутність здійснюваного ним грошово - кредитного регулювання економіки.
Емісія сконцентрована в центральному банку, а кредитування підприємств і населення здійснюється різними діловими банками - комерційними, інвестиційними, інноваційними, іпотечними, ощадними і іншими.
Ділові банки не відповідають за зобов язаннями держави, також як держава не відповідає за зобов язаннями ділових банків; ділові банки підпорядковуються раді свого банку, а не адміністративному органу управління держави.
Другий рівень складається із різноманітних ділових банків, метою яких є обслуговування клієнтів (підприємств, організацій, населення) і надання їм різноманітних послуг (кредитування, розрахунково - касове обслуговування, депозитні і валютні операції). і хоча результати цієї діяльності не набувають безпосереднього матеріального втілення у традиційному розумінні (як продукція промисловості чи сільського господарства), вони мають свою вартість, зумовлену суспільними витратами.
Головним продуктом комерційного банку є різноманітні послуги у вигляді надання кредитів, здійснення розрахунків, управління майном та цінностями, надання гарантій, поручительств, консультацій тощо. Специфіка функціонування банківських установ полягає в тому, що їхнім продуктом є, з одного боку, надання різноманітних послуг шляхом проведення активних, пасивних і комісійно - посередницьких операцій, а з другого — створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих же операцій (див. Безготівкові платіжні засоби створюються комерційними банками у процесі депозитної емісії на основі надання позик клієнтам і проведення розрахунків, що призводить до загального розширення грошової маси.
Другу складову банківського продукту становлять різноманітні послуги, що надаються комерційними банками, - депозитні, кредитні, розрахункові, касові, інвестиційні, трастові, валютні, консультаційні та інші. Класифікацію цього процесу доцільно проводити з урахуванням особливостей формування й розміщення ресурсів комерційного банку, що зводиться до здійснення трьох основних груп операцій. Щодо останніх, то йдеться, власне, не про формування і розміщення ресурсів, а про переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або про проведення інших операцій, безпосередньо не пов язаних із рухом грошей (про так звані позабалансові послуги). Отже, у результаті здійснення трьох названих груп операцій комерційні банки надають клієнтам різноманітні послуги, які у сукупності і становлять банківський продукт. Так, пасивні операції комерційного банку, які проводяться з метою формування його власного капіталу, а також активні операції у сфері інвестицій не можна вважати (за визначеною вище термінологією) власне банківським продуктом. Розвиток новітніх технологій у банківській справі та зростання рівня конкуренції на фінансових ринках спонукає до постійного пошуку нових видів банківського продукту, а відповідно й до розширення складу банківських операцій та зростання їх загального обсягу.
При наданні депозитних послуг банки акумулюють тимчасово вільні від обігу кошти, перетворюючи їх на капітал, тобто непрацюючі ресурси примушують працювати на користь як окремих суб єктів ринку, так і економіки в цілому.
Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною умовою процесу розширеного відтворення, а позики, видані на споживчі цілі, збільшують платоспроможний попит, що також сприяє економічному зростанню. Організація і своєчасне проведення банками розрахунків забезпечує умови неперервного товарообігу та створює можливості для ефективного перетікання капіталів у господарстві. Реалізація інших банківських послуг теж створює умови для нормальної підприємницької діяльності у різних секторах економіки та забезпечення належного життєвого рівня населення. Чітке усвідомлення зазначених аспектів є особливо важливим з огляду на поширене у політичних колах упередження щодо непродуктивного характеру функціонування системи комерційних банків у нашій країні. Викладені вище положення могли б сприяти подоланню негативного стереотипу про банківські установи як про якусь надбудову на виробничому секторі вітчизняної економіки, адже від усвідомлення суспільством важливої ролі фінансового ринку і банків як його ключових суб єктів значною мірою залежить успішність заходів, спрямованих на подолання економічного спаду та становлення і всебічний розвиток повноцінної ринкової економіки, спроможної забезпечити в україні належний життєвий рівень населення й наблизити її до економічно розвинутих країн світу.
Аналіз стану банківської справи в україні дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме виходу із кризи комерційних банків і створенню в україні банківської системи ринкового зразка. Нераціональна територіальна структура; однорідні структури комерційних банків ринкового зразка; недостатня загальна кількість комерційних банків; існування збиткових банків, які мають негативний кредитний портфель; тенденції до звуження клієнтури внаслідок спаду виробництва; низький рівень капіталізації банків; брак досвіду банківського персоналу; відсутність законодавчого забезпечення спектру банківських операцій; недосконала конкуренція в банківській справі; відсутність диверсифікації банківської структури; слабка диверсифікація діапазону продуктів та послуг; загальноекономічні проблеми.
По - перше, це недостатній розвиток усіх елементів грошової маси (грошових агрегатів), що є наслідком незавершеної приватизації (відсутність достатньо розвинутого ринку цінних паперів), недостатній розвиток ринку казначейських зобов язань. По - друге, недостатньо висока ефективність функціонування підприємств і високий рівень податків, що не заохочують підприємства активно використовувати можливості співробітництва із комерційними банками (ефект фінансового важеля у таких умовах наближається до нуля або набирає від ємного значення). По - третє, низькі доходи громадян не дають змоги у повній мірі розвивати споживчий кредит, який посідає значне місце у кредитному портфелі комерційних банків за кордоном. По - четверте, впровадження в дію мереж електронних платежів із використанням пластикових карток, які є домінуючими у країнах заходу, пов язане із великими капітальними вкладеннями й потребує забезпечення стабільних і досить високих доходів громадян, що, у свою чергу, пов язане із ефективністю функціонування економіки в цілому.
Коментарі
Дописати коментар