предмет і завдання валеології, її зв'язок з іншими дисциплінами реферат

предмет і завдання валеології, її зв'язок з іншими дисциплінами реферат

Таким чином, валеологія зосереджує свої зусилля не на ліквідації хвороб (цим займається в основному медицина), а на недопущенні їх, створюючи умови для запобігання їхньому виникненню. Отже, валеологія - наука про закономірності та механізми здоров я людини, знання яких дозволяє їй формувати, зберігати та зміцнювати своє здоров я, дотримуючись здорового способу життя, профілактичного застосування оздоровчих систем, гармонійного фізичного і духовного розвитку.

Апанасенко висунув теорію енергетичного забезпечення здоров я, яка покладена в основу валеологічного визначення здоров я та багатьох методів валеологічного моніторингу (спостереження, оцінка й прогноз стану здоров я людини з метою формування, збереження, зміцнення, відтворення, передачу здоров я громадянам україни), є одним з наріжних чинників у подальшій розбудові української держави, розвитку українського суспільства взагалі. «педагог має справу з мислячою матерією, здатність якої в роки дитинства сприймати й пізнавати навколишній світ значною мірою залежить від здоров я дитини.

Сухомлинський, виходячи зі свого досвіду, звертає увагу на аспекти формування та збереження здоров я дітей, починаючи з дошкільного закладу, що є актуальним й на сьогоднішній день. При підготовці дітей до школи він звертає особливу увагу і батьків, і педагогів на здоров я дітей, а не тільки на оволодіння елементами читання, писання та початкових основ математики.

Відповідно до цього подає практичні рекомендації батькам за літо перед школою оздоровити дітей, загартувати їх, подбати, аби вони якомога більше перебували на свіжому повітрі, якомога більше споживали овочів та фруктів. Оскільки вікові особливості дітей такі, що вони сприймають світ образно й емоційно навчає здоров ю не словом, а самою організацією шкільного та позашкільного життя учня, його духовною взаємодією з учителем. Важливо, щоб діти більшу частину доби будь - якої пори року бували на свіжому повітрі, багато рухалися й не засиджувалися над підручниками одразу після шкільних занять. Школа під блакитним небом, уроки мислення на природі - то мандрівка до джерела емоцій, образного сприйняття світу, єднання з прекрасним і початок духовного здоров я малечі й підлітків. Праці педагога - новатора з природного виховання й гармонійного розвитку дітей, зокрема і їхнього здоров я, є джерелом наукових і практичних надбань, із яких кожен учитель може багато корисного взяти для своєї практики.

Фізіологією, анатомією, гігієною, педіатрією, спортивною медициною і лікувальною фізкультурою, фізіотерапією та клінічною терапією, хірургією та іншими галузями медицини, а також філософією і психологією, педагогікою, фізикою і хімією, історією і астрономією, географією і екологією, біологією і архітектурою, філологією та математикою, іншими науками.

Останнім часом розвивається педагогічна (шкільна) валеологія, яка вивчає методи і зміст валеологічного виховання учнівської молоді; санологія, або медична валеологія, яка вивчає закономірності проявів здоров я людини, методи його діагностики, не медикаментозного його оздоровлення і зміцнення здоров я здорових людей. Якщо цей інтегральний показник визначати систематично, через певні проміжки часу, а потім одержані показники порівняти між собою, тоді ми матимемо валеологічний моніторинг (спостереження, оцінка й прогноз стану здоров я людини з метою формування, збереження, зміцнення, відтворення, перадача (фззвп). Це, в свою чергу, дозволяє зменшити вплив або усунути патогенні чинники (які зумовлюють розвиток хвороби) та здійснити необхідну корекцію способу збереження та зміщення здоров я особи чи групи людей. Корекція чинників, що формують здоров я людини, дає змогу підтримувати здоров я особи чи популяції на стабільному рівні або підвищувати його за допомогою валеологічних систем чи дотримання принципів здорового способу життя. Виявлення та вчасне усунення причин, що шкідливо впливають на здоров я, дають можливість кожній людині постійно слідкувати за своїм здоров ям і за необхідності, застосовуючи ті чи інші оздоровчі методи, формувати його. її головною метою є формування валеологічного світогляду та поведінки учнів, мотивацій, що забезпечать активне й свідоме залучення кожної особи до процесу творення свого здоров я. Валеологічні знання дають можливість формувати в собі свідоме дбайливе ставлення до здоров я як умови реалізації духовного, творчого й фізичного потенціалу, як ефективного методу запобігання інфекційним, соматичним і психічним захворюванням, недугам, що передаються статевим шляхом, а також набути навичок безпечної життєдіяльності, щоб уникнути травматизму та нещасних випадків, здобути вміння першої медичної само - і взаємодопомоги в екстремальних умовах. Таким чином, навчальний курс валеології дає теоретичні основи та практичні навички формування, збереження й зміцнення індивідуального здоров я, узагальнює, систематизує та доповнює знання валеологічного спрямування, здобуті в інших освітніх галузях. створення сталих емоційних установок на валеологічну поведінку й здоровий спосіб життя, формування, збереження та зміцнення здоров я; - виховання в учнів усвідомлення, що людина є частиною природи, і що стан її здоров я формується й залежить від природних факторів і встановлення гармонійних відносин із природою та суспільством; - свідоме оволодіння учнями валеологічними знаннями, вміннями і навичками та активне творче їх застосування з метою формування, збереження та зміцнення індивідуального здоров я. Образно кажучи, практика протидії злочинності створює соціальне замовлення для кримінології, яка дає основи для організації діяльності з попередження злочинності та профілактики правопорушень. Саме тому кримінологія не обмежується теоретичними дослідженнями проблем боротьби зі злочинністю, а торкається широке коло питань, пов язаних з практикою їх вирішення. Криминологический матеріал, особливо прогностичного характеру, служить одночасно орієнтиром при розробці системи профілактики правопорушень в цілому, а також з урахуванням особливостей різних сфер практичної діяльності. Саме на основі кримінологічних знань розробляється державна політика в галузі попередження злочинів, виходячи з якої визначаються напрямки і рівні попереджувальної діяльності, її соціально - економічні, організаційні та правові засади, система суб єктів попередження і механізми їх функціонування, форми і методи профілактичної роботи.

Можна припустити, що затребуваність кримінології при аналізі практично всіх сучасних явищ і процесів, так чи інакше пов язаних з протиправними проявами, буде тільки зростати, оскільки суспільні відносини в усьому світі піддаються все більш активної криміналізації. На нашу думку, будь - які перешкоди на шляху протидії їй можуть бути подолані за допомогою кримінологічних знань, оскільки висунуті ідеї і теорії безпосередньо призначені для вирішення конкретних проблем боротьби зі злочинністю. Тому результати кримінологічних досліджень не тільки важливі, але і обов язково повинні використовуватися в якості обґрунтування розвитку кримінальної політики, прийняття управлінських рішень, що впливають на правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави.

Кримінологія - це соціальна, общетеоретическая і прикладна наука про злочинність, що досліджує сутність, особливості та форми проявів злочинності, причини та закономірності її виникнення, трансформації і можливості її зменшення, що вивчає особливості особистості суб єктів, які вчиняють злочини, а також методи, форми соціального впливу на особистість винного, причини і умови злочинності в цілях її попередження з позицій права, що функціонує в державі. Поняттям злочинності охоплюється сукупність злочинів як фактів соціальної дійсності, підпорядковуються певним закономірностям, які мають фіксовані якісно - кількісні характеристики.

Кримінологія також вивчає причини (соціальні явища, які безпосередньо породжують, стимулюють і відтворюють злочинність) і її умови (явища і процеси, які, супроводжуючи причин, забезпечують їх дію). Кримінологія вивчає також попередження злочинності - діяльність держави і суспільства, що має багаторівневий характер і має на меті протидії злочинності на основі виявлення і усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів. Однак спроби здійснити такі дослідження зводилися до доведенню прямої або непрямої зв язку адміністративних правопорушень зі злочинністю і до зіставлення прикордонних складів адміністративних правопорушень і злочинів, відмінності яких полягають або в ступені суспільної небезпеки, або в що випливають кримінальних наслідки.

Антоняна про те, що якщо «розуміння кримінології не змінюється протягом уже багатьох років, то в цьому навряд чи можна бачити щось негативне або щось, що її якось компрометує. Насильницьких, корисливих, економічних, необережних, побутових, рецидивних, професійних, організованих, збройних, неповнолітніх, жінок, військовослужбовців, в місцях позбавлення волі, екологічних та ін а також таких негативних соціальних явищ, як алкоголізм, наркоманія, безпритульність, проституція. Палеографія – спеціальна історична дисципліна, яка досліджує писемні і друковані пам’ятки з їх зовнішньої сторони, вивчаючи матеріали, знаряддя письма, особливості почерків, прикрас, оправ тощо. В цьому випадку приходить на допомогу палеографічний аналіз, який може знайти точну відповідь на поставлені питання, і про час створення документа, що може мати відхилення в межах 5 чи 50 років. Палеографічний аналіз включає в себе комплексне дослідження писемного або друкованого джерела, а також використання інших джерел і наук, якщо це потрібно. Досить часто рукописи не мають певної дати і її не можна встановити за змістом, в такому випадку допомагає саме палеографічний аналіз, який також дає можливість встановити і місце творення документа. У давнину не так багато людей володіли письмом, і досить часто наука письма передавалася з покоління в покоління, це зберігало певні, типові для певної місцевості особливості письма. Могла чітко розрізняти дві школи письма – київську і львівську, а також існували ще й інші, що інколи дає можливість точно вказати на місце появи письменного джерела. Вони повинні читати тексти, вивчати їх, а тому мусять мати знання на такому рівні, щоб дослідження документа мало характер експертизи, що може зробити лише висококваліфікований фахівець - палеограф. Поєднання методики і практики з основами знань з палеографії, з найновішими досягненнями науки дає можливість не тільки систематизувати і вивчати документи, але й робити відкриття важливого наукового історичного значення. Знання з палеографії настільки необхідні для майбутніх вчителів, архівістів, науковців, що ця дисципліна давно вивчається на історичних факультетах вищих навчальних закладів (з 1970 р. Так для визначення часу і місця виникнення писемного джерела необхідні знання з історії хронології та географії, археології, та особливо тісно пов’язаних з палеографією. Педагогічні вчення були розвинуті в епоху відродження в працях вітторино да фельтре (1378 – 1446), франсуа рабле (1483 – 1533), еразма роттердамського (1469 – 1536). Оформлення педагогіки як самостійної наукової дисципліни більшість дослідників пов’язують з ім’ям великого чеського педагога яна амоса коменського (1592 – 1670). Про рівень розвитку будь - якої науки зазвичай судять за ступінню диференційованості її досліджень і по різноманітності зв’язків даної науки з іншими, завдяки якій виникають прикордонні наукові дисципліни.

Питаннями виховання і навчання глухонімих та глухих дітей займається сурдопедагогіка, сліпих – тифлопедагогіка, розумово відсталих – олігофренопедагогіка, дітей з розладами мовлення – логопедія. Процес різнобічного взаємного проникнення наук, розвиток комплексного вивчення педагогічних явищ об’єктивно потребують органічного зв’язку педагогіки з іншими науками.

Фактично протягом багатьох років ці зв’язки були багато в чому пристосуванням психології до існуючої педагогіки і зовнішнім урахуванням педагогікою “готових даних” психології. Звідси випливає, що навчання, зорієнтоване головним чином на запом’ятовування і збереження матеріалу в пам’яті тільки частково може задовольнити сучасні вимоги.

На перший план виступають проблема формування якостей мислення, які дозволили б учневі самостійно засвоювати постійно оновлювану інформацію, розвиток таких здібностей, які давали б можливість іти в ногу з науково - технічним прогресом. Виявити психологічні основи формування особистості в процесі навчання й виховання, розкривши взаємозв’язок виховання і психічного розвитку людини; установити психологічні причини відхилень у психологічному розвиткові людей від загального напряму розвитку і розробити методи діагностики цих відхилень. Педагогіка тісно стикається із соціологією, вивчаючи такі системи суспільства, як сім’я, школи різних типів, трудові колективі, формальні та неформальні групи, юнацька субкультура і т. Використання досліджень і наукових знань кібернетики в останні роки дало можливість сконструювати і застосувати в педагогічному процесі навчальні та контрольні машини, здійснювати не тільки прямий зв’язок у цьому процесі від учителя до учнів, а й зворотній зв’язок від учнів до вчителя, що дає вичерпну інформацію про якість знань, умінь і навичок учнів. Плюс – це те, що вона безособиста, що виключає симпатії та антипатії з боку екзаменатора і дозволяє зняти комплекс страху (якщо він є) за певного призвичаєння до машини.

Будучи наукою суспільною, педагогіка тісно пов’язана з такими науками, як психологія, філософія, історія, етика, естетика, економіка, соціологія, менеджмент та ін. Щоб правильно вчити і виховувати учня, досягнути в цьому позитивних результатів, необхідно знати біологічні закономірності росту і розвитку людського організму.

Тісними є зв’язки між педагогікою і шкільною гігієною, яка вивчає і визначає санітарно - гігієнічні умови життя учнів, організацію навчального процесу залежно від віку, стану здоров’я та інших факторів. В останні роки інститут психології україни провів дослідження розвитку, психологічної стабільності перебігу психічних процесів, адаптованості до стрес - факторів, успішності навчання учнів у зоні радіологічного контролю. В межах навчальної дисципліни ”судові та правоохоронні органи україни” вивчаються основні питання щодо організації і діяльності судових, правоохоронних та правозахисних органів держави, а саме.

Дана дисципліна є своєрідним вступом до успішного вивчення та засвоєння інших профілюючих юридичних дисциплін, матеріальних та процесуальних галузей права нашої держави.

Без опанування цієї дисципліни і отримання відповідних знань щодо організації діяльності судових органів, органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митної служби, податкової служби та інших, без вивчення їх завдань та повноважень неможливо успішно засвоїти порядок їх діяльності, застосування ними норм права та зрозуміти порядок їх взаємовідносин при вирішенні ними загальнодержавних завдань щодо забезпечення законності та правопорядку у державі. Характеристика судової влади і правоохоронної діяльності, відомості про органи, що здійснюють правоохоронну діяльність та реалізують судову владу, їх структуру та компетенцію. Система дисципліни ”судові та правоохоронні органи україни” складається з тем, в яких розглядаються питання, пов’язані із поняттям, змістом і порядком реалізації судової влади, а також із поняттям правоохоронної діяльності, характеристикою органів, що її здійснюють, основними засадами їх побудови та функціонування. Як вже зазначалося вище, дисципліна ”судові та правоохоронні органи україни” дає вихідні знання про судову владу, правоохоронну діяльність та органи, що їх реалізують та здійснюють. Ці знання перебувають у тісному взаємозв’язку зі знаннями, які студенти юридичних спеціальностей отримують в процесі подальшого вивчення профільних юридичних дисциплін і утворюють фундамент для їх успішного засвоєння. ”теорія держави і права”, ”конституційне право україни”, ”адміністративне право україни”, ”кримінальне право україни”, ”кримінально - процесуальне право україни”, ”цивільне процесуальне право україни”, ”господарське процесуальне право україни”, ”прокурорський нагляд” та багатьма іншими.

Зокрема у нормах конституційного права закріплено побудову механізму всієї нашої держави і, зокрема таких важливих її інститутів як судова система, прокуратура, вища рада юстиції. Курс розглядуваної дисципліни тісно пов’язаний із загальною теорією держави та права, яка є теоретичною базою для всіх правових наук, оскільки вивчає походження, сутність держави та права, поняття та зміст законності та правопорядку, методи їх забезпечення, в тому числі й через систему правоохоронних органів. Розвиваючи ці положення загальної теорії держави і права дисципліна ”судові та правоохоронні органи україни” вивчає вже конкретні правоохоронні органи держави та їх місце у механізмі нашої держави.

Дисципліна ”судові та правоохоронні органи україни” тісно пов’язана також з адміністративним правом україни, одне із завдань якого полягає у вивченні закономірностей організації та функціонування органів державного управління. Наприклад такі правоохоронні органи як міністерство юстиції, міністерство внутрішніх справ, служба безпеки україни (і цілий ряд інших) та підпорядковані їм органи і установи здійснюють функції державного управління. Пов’язана дана дисципліна і з кримінальним правом україни, яке виконує функцію охорони найбільш важливих суспільних правовідносин від суспільно - небезпечних посягань на них. В свою чергу кримінальне право для правоохоронної діяльності має виключно важливе значення як система правових охоронних норм, що є напрямком спрямування правоохоронної діяльності. Дуже тісно дисципліна ”судові та правоохоронні органи україни” пов’язана з такими навчальними дисциплінами як “кримінально - процесуальне право україни”, ”цивільне процесуальне право україни”, ”господарське процесуальне право україни”, оскільки без успішного засвоєння знань щодо організації діяльності судової системи україни, її структури, принципів її побудови та повноважень судів з розгляду відповідних категорій справ, студентам буде дуже важко засвоїти навчальний матеріал щодо регламентації діяльності судів загальної юрисдикції з розгляду кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ. Значення курсу дисципліни ”судові та правоохоронні органи україни” полягає в тому, що знання отримані студентами при вивченні цієї навчальної дисципліни створюють основу для вивчення в подальшому цілої низки профільних юридичних дисциплін. Неможливо глибоко і всебічно засвоїти діяльність судових і правоохоронних органів, вивчаючи окремі галузі права і маючи попередніх знань щодо їх побудови та організаційної структури.

Лише зрозумівши устрій судових і правоохоронних органів, можна глибоко та правильно засвоїти їх діяльність із застосування норм права, забезпечення законності та правопорядку.

– правоохоронна діяльність має владний характер і здійснюється від імені та за дорученням держави відповідними органами та посадовими особами, приписи яких є обов’язковими до виконання їх адресатами; – здійснення правоохоронної діяльності покладається лише на уповноважені на те органи, які, як правило спеціально створюються державою з цією метою; – правоохоронна діяльність здійснюється не будь - яким способом, а лише із застосуванням юридичних заходів впливу до правопорушників. До таких заходів впливу належать заходи державного примусу і стягнення; – застосування відповідних юридичних заходів впливу повинно здійснюватися у суворій відповідності з вимогами закону, що регламентує як підстави так і процедуру їх застосування; – правоохоронна діяльність має особливий, правозастосовчий характер рішень, що приймаються. Особливість правоохоронної діяльності полягає в тому, що, органи держави, які уповноважені її здійснювати не створюють нових норм права, а застосовують норми чинного законодавства до відповідних суб’єктів, що в свою чергу тягне за собою створення, зміну, захист, підтвердження або припинення прав та обов язків останніх. Правоохоронна діяльність – це вид діяльності, який має за мету забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави в цілому, здійснюється уповноваженими на те органами шляхом застосування відповідних заходів юридичного впливу у суворій відповідності з вимогами закону.

Необхідно зазначити, що для одних органів здійснення правоохоронної функції може бути основним змістом їх діяльності (наприклад – міліція, органи прокуратури та інші), а для інших – не основною, супутньою функцією їх основної діяльності (наприклад – органи нотаріату). 2 закону україни ”про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” можна зробити висновок, що до органів, які мають статус правоохоронних належать. Органи прокуратури, органи внутрішніх справ, служби безпеки, військової служби правопорядку у збройних силах україни, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно - ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Крім органів, які здійснюють правоохоронну діяльність у державі існують також як державні, так і недержавні органи, установи та організації, що, як правило, і створюються з метою надання правової допомоги та забезпечення захисту прав, свобод та законних інтересів як фізичних, так і юридичних осіб. Правозахисну діяльність можуть також здійснювати й інші органи та інституції (в тому числі і правоохоронні), які хоч і не створюються спеціально для здійснення такої діяльності, проте виконують правозахисну функцію. Наприклад органи прокуратури здійснюють правозахисну діяльність під час реалізації такої своєї конституційної функції, як здійснення нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

– державні інституції, до компетенції яких входять такі функції (уповноважений верховної ради з прав людини, міністерство юстиції та його органи, міністерство праці і соціальної політики); – громадські та інші неурядові організації, об’єднання громадян, які здійснюють таку діяльність відповідно до своїх статутних повноважень. Конституційний контроль належить до ефективних засобів забезпечення верховенства приписів конституції україни, які є головним атрибутом демократичної держави.

Здійснюється тільки спеціальними органами держави – судами, в особливому порядку, який визначається відповідними процесуальними законами (кпк, цпк, гпк, кас) і передбачає можливість застосування до правопорушника заходів державного примусу, в тому числі й кримінального покарання. Здійснюється шляхом опротестування та скасування актів органів державного управління, місцевого самоврядування та громадських організацій, які суперечать закону, а також попередження незаконних дій посадових осіб та громадян. Охорона громадського порядку – здійснюється органами внутрішніх справ і насамперед міліцією з метою попередження, припинення та розкриття порушень законності та правопорядку.

Розслідування злочинів – це діяльність спеціально уповноважених на те посадових осіб та органів – органів дізнання, дізнавачів, слідчих, яка здійснюється з метою розкриття та розслідування злочинів та покарання осіб, виних у їх вчиненні. Як органи дізнання в окремих справах, віднесених до їх компетенції можуть діяти органи міліції, служби безпеки, митної служби, прикордонної охорони, командири військових частин, начальники виправних установ, капітани морських суден та інші. Оперативно - розшукова діяльність – це здійснювана у суворій відповідності із законодавством україни діяльність спеціально уповноважених на те органів, яка спрямована на пошук і фіксацію фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена кримінальним кодексом україни, розвідувально - підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень і в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

Перелік державних органів та їх підрозділів, яким надається право на здійснення оперативно - розшукової діяльності визначається виключно законом україни ”про оперативно - розшукову діяльність”. Така діяльність здійснюється оперативними підрозділами міністерства внутрішніх справ, сбу, прикордонних військ україни, управління державної охорони, податкової міліції, органами і установами виконання покарань, розвідувальним органом міністерства оборони україни.

Захист прав та інтересів громадян та організацій – здійснюється перш за все адвокатурою в формі надання консультацій з правових питань, допомоги в складанні різного роду ділових паперів юридичного характеру (позовів, скарг тощо), наданні правової допомоги під час досудового розслідування кримінальних справ, участь в якості захисника або представника під час судового розгляду кримінальних, цивільних та адміністративних справ. Правова робота в сферах господарської діяльності – покладається на юридичні служби підприємств, установ та організацій з метою забезпечення законності в сфері господарських правовідносин. Громадська правоохоронна діяльність – здійснюється добровільними громадськими організаціями та об’єднаннями шляхом надання правоохоронним органам допомоги у виконанні ними окремих завдань, пов язаних із охороною громадського порядку та інших функцій, спрямованих на дотримання прав і свобод юридичних і фізичних осіб, окремих категорій осіб (заарештованих, засуджених, дітей тощо), а також підтримання законності та правопорядку в державі. Як ми вже зазначали вище, однією із головних функцій (напрямків діяльності) правоохоронних органів є забезпечення законності та правопорядку, які є важливими складовими політичної системи нашого суспільства. Законність – це принцип державного устрою, який полягає у вимозі точного та неухильного дотримання законів усіма органами, посадовими особами та громадянами.

Особливе місце серед законодавчих актів, що регламентують правоохоронну діяльність в україні посідає конституція україни – основний закон нашої держави.

і це не випадково, адже базовими для діяльності судових та правоохоронних оганів нашої держави є положення, які містяться саме у конституції і зокрема у розділах. Важливе місце в регулюванні правоохоронної діяльності, враховуючи сучасні активні процеси щодо інтеграції україни у європейську спільноту, посідають міжнародно - правові акти та міждержавні угоди, учасницею яких є україна і яки ратифіковані нашою державою у встановленому законом порядку.

Загальну декларацію прав людини, яка була схвалена генеральною асамблеєю оон 10 грудня 1948р міжнародний пакт про громадянські і політичні права, схвалений генеральною асамблеєю оон 16 грудня 1966р європейська конвенція з прав людини – конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. Кодекси – кодифіковані збірки законів, в яких містяться норми, що регулюють порядок та процедуру здійснення судочинства, а також визначають повноваження судів при розгляді справ відповідної юрисдикції, а також порядок процесуальної діяльності інших правоохоронних органів – кримінально - процесуальний, цивільний процесуальний, господарський процесуальний кодекси, кодекс адміністративного судочинства. ”про конституційний суд україни”, ”про судоустрій та статус суддів”, ”про вищу раду юстиції”, ”про прокуратуру”, ”про міліцію”, ”про службу безпеки україни”, ”про адвокатуру”, ”про нотаріат”, ”про державну службу”, ”про державну кримінально - виконавчу службу україни” та ін. Звичайні закони, які містять норми, що регламентують окремі аспекти та питання правоохоронної діяльності – ”про оперативно - розшукову діяльність”, ”про дорожній рух”, ”про пожежну безпеку”, ”про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, ”про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” та ін. Наступну групу нормативних актів складають підзаконні нормативні акти – укази президента україни, постанови кабінету міністрів україни, якими затверджуються відповідні положення про міністерства та відомства, що здійснюють правоохоронну діяльність. Норми, які містяться у законах, нормативно - правових актах президента україни та кабінету міністрів деталізуються та знаходять свій подальший розвиток у відомчих підзаконних нормативно - правових актах, що приймаються на їх виконання центральними органами виконавчої влади, які здійснюють правоохоронну діяльність у межах своїх повноважень. Наша спроможність до самообмену роботою власного мозку майже безмежна головним чином тому, що коли частина, яку ми можемо повідомити, становить лише незначну частку те, що виходить у голові. Початкові ставлення до функціях організму було сформульовано лікарями і вченими стародавню грецію (аристотель, гіппократ), стародавнього риму (гален), стародавнього китаю (хуанди, бянь цяо), стародавньої індії, та ін. У період середньовіччя природознавство було підпорядковане церкві та найсвятішої інквізиції, тому період від 2 до 15 століття називають періодом сутінків історії. Подальший розвиток фізіології пов язані з успіхами анатомії, де роботи леонардо так вінчі й андреаса везалия підготували грунт відкриттів у сфері фізіології. Тут найважливіше значення мало відкриття вильямом гарвеем кіл кровообігу, дослідження капілярів марчелло мальпігі, формулювання рене декартом поняття про рефлексі, вчення джакомо борелли про механіці рухів. Значної розквіту фізіологія досягла після великих відкриттів ломоносова (закон збереження речовини і перетворення енергії), шванна і шлейдена (клітинна теорія), дарвіна (еволюційний вчення). На противагу виталистическому напрямку в фізіології отримує розвиток нервизм - прогресивне напрям, яке розроблено російськими фізіологами сеченовым, павловим, боткиным, бехтеревым, введенським, ухтомским. Нині фізіологічні дослідження проводять у великих наукових інституціях і лабораторіях, де працюють фахівці різних профілів (морфологи, біофізики, біохіміки, психологи, математики, інженери, біокібернетики). Ще нещодавно у фізіології застосовували порівняно прості прилади - кимографы, індукційні котушки, той зараз застосовується складна апаратура - електрокардіографи, спирографы, электроэнцефалографы, тепловізори, комп ютерна техніка. Академік орбели створив вчення про адаптационно - трофической функції симпатичної нервової системи та зробив внесок у розвиток еволюційної й віковий фізіології. Академік чернігівський створив уявлення про двосторонньої (прямий і зворотної) зв язку внутрішніх органів з кіркою мозку, очолював дослідження у сфері космічної фізіології та східної медицини.

Гострий досвід (вівісекція) дозволяє швидко вивчити будь - якої регуляторний механізм, що спрацьовує в екстремальних для піддослідного організму ситуаціях. Експериментальні дослідження, у останні роки проводять із допомогою складної оптичної, радіотехнічної, електронної апаратури, що дозволяє, одночасно вивчати десятки функцій, зміни у взаємодії, тобто. Наприклад, фізіологічний акт травлення включає у собі порушення сенсорних відділів цнс (зорових, нюхових, смакових, тактильних), рухових центрів (добування, обробка також приготування їжі), секреторного апарату жкт (виділення травних соків), гладких м язів жкт (моторика, перистальтика), кишкового епітелію (всмоктування). Отже, акт травлення забезпечується проявом складних та численних функцій на клітинному, тихорєцькому, органному і системному рівнях, які входять у функціональну систему (фус) і забезпечують досягнення корисного результату.

Виходячи з сучасних уявлень, безпека життєдіяльності є багатогранним об єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Гуманітарні (філософія, теологія, лінгвістика); природничі (математика, фізика, хімія, біологія); інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка); науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка); науки про суспільство (соціологія, економіка право). Гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка зветься безпекою життєдіяльності, свого роду корінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності. Кроною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпека, інженерна психологія, цивільна оборона, основи медичних знань, охорона навколишнього природного середовища, промислова екологія, соціальна та комунальна гігієна і багато інших дисциплін. У деяких підручниках, довідниках і навіть нормативній літературі дається визначення безпеки життєдіяльності як науки, зокрема, науки про комфортну та безпечну взаємодію людини з середовищем, в якому вона перебуває. Виходячи з викладеного вище, безпека життєдіяльності поки що не може вважатися наукою, оскільки в ній відсутні деякі ознаки, обов язково притаманні кожній науці, такі як особливі методи та структура досліджень тощо. Водночас є підстави вважати, що саме зараз вона формується як наука, і тому автори ставляться до неї як до науки, а також, наскільки це їм під силу, прагнуть зробити свій внесок у становлення безпеки життєдіяльності як науки.

Ми говоримо про життєдіяльність села, міста, району, навіть про життєдіяльність мікроорганізмів, хоч це, як буде видно з подальшого тексту, не зовсім правильно. Життя - це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення. Діяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища. Ця особливість полягає в тому, що людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Водночас завдяки своїй діяльності, яка поєднує її біологічну, соціальну та духовно - культурну сутності, людина сама впливає на природу, змінюючи та пристосовуючи її відповідно до законів суспільного розвитку для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб. Отже, під життєдіяльністю розуміється властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей. Вивченню фізіологічних та психологічних особливостей людського організму, медико - біологічних та соціальних проблем здоров я людей присвячений наступний розділ посібника. Але подібне визначення не може нас задовольнити повністю, оскільки таке розуміння безпеки лише вказує на відсутність джерела небезпеки, тобто воно може характеризувати якусь ідеальну ситуацію, в якій безпека виступає як бажана, але недосяжна мета. Для складних же технічних систем, а тим більше для людини чи суспільства ризик — це категорія, яка має велику кількість індивідуальних ознак і характеристик, і математично точно визначити його надзвичайно складно, а інколи неможливо. Безпека людини — невід ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений оон як сталий людський розвиток (sustainable human development), такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.

Безпека життєдіяльності (бжд) — це галузь знання та науково - практична діяльність, спрямована на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.