а.с токарська і.м кочан українська мова фахового спрямування для юристів
У цій зосередимо увагу саме на підручниках, яких не так уже й багато, і в котрих ідеться про українські терміносистеми та історію українського термінознавства. Підручник – це видання, що містить систематичний виклад навчальної дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі й офіційно затверджене як цього виду літератури.
У цій праці до наукового обігу залучено значний масив недосліджених джерел, розкрито концептуальні засади формування різних терміносистем на функційному рівні. Перша її частина містить знакові віхи становлення й розвитку українського термінознавства, де зосереджено увагу на окремих постатях термінологів і здійснено огляд основних терміносистем. Ураховуючи історичні, національні, політичні чинники, а також спираючись на досвід європейської науки, маємо виробити оптимальний варіант національного терміна, – постулює укладач науково - дидактичної праці. Мета, яку ставив перед собою автор - упорядник, – показати студентам гуманітарного профілю, як формується і функціонує такий важливий інструмент наукового мовлення як термінологія. У ньому йдеться про структуру світу (натурфакти, артефакти, техносферу та ноосферу), діяльність (потребу, потяг, мету, мотивацію, засоби і способи діяльності, результат). Закінчено розділ роздумами про способи пізнавальної діяльності (аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, зіставлення, кореляцію, координацію, порівняння, узагальнення, висновки тощо). У третьому розділі подано основи термінотворення, розглянуто царини вживання та походження термінознаків, автор наголошує, що загальнотеоретичною підвалиною термінотворення має бути співвідношення форми та змісту мовної одиниці, що позначає те чи те наукове поняття. Зовнішньомовна дозволить з’ясувати, чи відповідає мовний знак вимогам національної свідомості, а внутрішньомовна – передбачає аналіз плану вираження та плану змісту і їхню відповідність нормам сучасної мови.
Сьомий розділ – цілком практичний, оскільки містить програму опрацювання термінологічного словника та питання для самоперевірки, теми для рефератів, список використаних джерел. Термінологія – 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі (с. Системність, точність, прагнення до однозначності, наявність дефініції … • відбирають усі терміни галузі, узятої для стандартизації, зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів й інших джерел; на переконання авторів, терміни бувають загальнонаукові, міжгалузеві та вузькоспеціальні, подано способи творення термінів і їхню структуру.
Великим плюсом посібника є наявність практичного блоку, у вправах якого студентам пропонують виписати терміни власного фаху, визначити способи творення термінів, поставити терміни у формі р. «…страх українського вченого перед українською мовою породжений невмінням чи небажанням засвоювати її засоби, щоб перекодовувати новітні наукові інформаційні потоки.
Він містить; термінологічні додатки, зокрема подано елементи давньогрецької мови в медичній термінології, медико - технічну термінологію, тобто назви апаратів, інструментів, приладів, пов’язок грецько - латинського й іншомовного походження, латинсько - український та українсько - латинський словники назв деяких лікарських речовин, їхньої сировини й лікарських рослинних засобів. Анатомічна термінологія відповідає вимогам міжнародної анатомічної номенклатури (сан - паулу, 1997), а українські еквіваленти латинських анатомічних термінів – українському стандарту, опублікованому 2001 року.
і хоча про термін, термінологію, терміносистему конкретно не йдеться, однак і сам текст, і зразки документів, і вправи містять, по суті, медичні терміни, наприклад. Запалення вуха, втрата слуху, дифтерія гортані, травма вуха, частий нежить, катаральна ангіна, сірчана пробка, вушна раковина, утруднене носове дихання, біль під час ковтання … (с. Створюються терміни засобами власної мови (справочинство), запозичуються з інших мов (суспензія, фармація) або утворюються внаслідок поєднання частин іншомовного та власного слова (мікроподрібнювач, скорозшивач, ресурсоведення). Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері певної професії, вони не завжди відповідають нормам літературної мови, а виступають як неофіційні (тому й експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Він містить екскурс в історію правничої термінології, окреслено будову сучасної терміносистеми (ядро й периферія), дано характеристику юридичних термінів за походженням. Конкретизовано також поняття правнича термінологія – це сукупність номінацій, що позначають правові явища і поняття, притаманні правничим наукам, до яких належать. із цим визначенням не можна повністю погодитися, адже наведені в підручнику приклади на зразок мама (материнська плата), клава (клавіатура), по - перше, є сленговими словами, а тому зрозумілі лише тісному колу фахівців - комп’ютерників, вони не конкретизують поняття, а навпаки, – роблять їх дещо незрозумілими для широкого загалу.
Таким чином можемо констатувати, що за часи незалежності здійснено суттєвий крок уперед щодо виокремлення української термінології, виявлення її специфіки, тернистої історії різних форм функціювання. Завданням вищої школи нині є виховання висококваліфікованих фахівців, які не лише набувають певних професійних знань і навичок, а й розуміють закономірності творення назв наукових понять, уміють грамотно застосовувати термінолексику в усіх царинах професійної діяльності. У результаті вивчення дисципліни студенти мають навчитися диференціювати нормативне й ненормативне слово та терміновживання, добирати з низки дублетних форм ту, яка відповідає не лише вимогам семантичної точності, але й стилістичної доречності, граматичної та стилістично правильної сполучуваності. Викладання термінознавства вимагає навчального забезпечення у вигляді навчальних підручників, посібників, практикумів й інших видів навчально - методичної літератури, яка покликана забезпечити комплексне знання термінології обраного фаху, допомогти зорієнтуватися у змінах, що сталися за останні роки в термінології. Зрозуміла річ, що в одній статті охопити й проаналізувати абсолютно усі видання згідно з цією класифікацією неможливо, зосередьмося лише на навчальних посібниках загального призначення, тобто на таких, які знайомлять студентів з основами терміна, термінології, терміносистеми, подають історичні відомості про становлення національного українського термінознавства. Оскільки такого огляду українських видань ще немає, то, зібравши інформацію про вихід по сібників з українського термінознавства, ставимо собі за мету розглянути навчальні посібники з українського термінознавства, що вийшли протягом зазначеного періоду за наповненням, призначенням, особливостями подання матеріялу.
Різниця між підручником і навчальним посібником полягає в тому, що в підручнику теоретичні основи курсу викладають у суворій відповідності до програми, а в навчальному посібнику – без урахування такої. Схарактеризовано основні способи та прийоми перекладу лексичних одиниць (зокрема, методи транскодування, калькування, контекстної заміни, смислового розвитку, вибору варіянтного відповідника для перекладу неоднозначних слів, а також формальної негативації та описового перекладу). Кожен із них має низку підрозділів, у яких коротко й дохідливо викладено наукову інформацію, і, як годиться, кожен розділ завершує перелік контрольних завдань і список спеціальної літератури.
1) науково - технічну лексикографію; 2) створення банків термінів; 3) уніфікацію терміносистем; 4) переклад наукових і технічних термінів; 5) термінологічне редагування; 6) навчання термінологів і термінографів; 7) орга нізаційно - методичну діяльність термінологічних органів. Студенти, які за ним навчаються, отримають потрібні знання про термін, термінологію, терміносистему, номенклатуру, ознайомляться з лексико - граматичними ознаками терміна, лексико - семантичними процесами в термінології, основними напрямами і способами творення фахової термінології. Посібник має дев’ять розділів, у яких ідеться про термінознавство як науку, предмет і завдання курсу, опрацювання термінологічної спадщини в сучасних умовах, лексико - семантичну характеристику української науково - технічної термінології, способи термінотворення, запозичення і пере клад термінів, термінографію, стандартизацію термінології, а також про науковий стиль мовлення, його ознаки й жанри.
У додатках подано коротку інформацію про найвидатніших українських термінологів, бібліографічні стандарти, а також взірці о формлення студентських наукових праць. Мета цього навчаль ного видання – сформувати мовно - термінологічну компетенцію майбутнього фахівця, враховуючи особливості історичного формування й теперішнього стану української термінології як підсистеми сучасної української літературної мови.
Він містить доступно викладену інформацію про термінологію української мови, продуману систему практичних завдань і корисні для за своювання матеіялу додатки.
Ця праця – своєрідний конспект занять із названого курсу, який допомагає студентам глибше опановувати матеріял, а викладачеві є зручним інструментом для досягання цієї мети.
Автори посібника окреслили проблеми, що є в сучасному українському термінознавстві (зокрема, проблему перекладу термінів, транслітерації, уніфікації, стандартизації тощо). Основним критер ієм добору матеріялу для посібника стала можливість його практичного застосування, а також доцільність, актуальність для випрацювання правильних навичок щоденного професійного спілкування. Васенко викладено теоретичний матеріаліз термінології (термінологічне планування, предмет термінознавства, способи творення термінів, переклад термінів, словники й термінографія). Посібник містить курс лекцій, який знайомить студентів з основними поняттями термінознавства, розкриває напрямки побудови нових термінів, подає види технічного перекладу, знайомить із типами термінологічних словників й етапами їхнього укладання. А оскільки, як відомо, прикладне термінознавство досліджує встановлення практичних принципів і рекомендацій з метою усунення усунення нестачі термінів їхнє оцінювання, описування, редагування, упорядкування, створення, перекладання й використання, то цей посібник принесе неодмінну користь тим, хто ним користується і буде користуватися. На сучасному етапі надзвичайно актуальним є формування навичок вільного й правильного володіння фаховою українською мовою, що потребує цілісної концепції термінотворення, яка б поєднувала надбання науковців різних поколінь, а також унормованої системи правил сучасного стилю української ділової мови.
і де а втори намагалися максимально адаптувати українську гімнастичну термінологію до вимог сьогодення, враховуючи лексичне та фразеологічне багатство української мови, а також характер і форми гімнастичних вправ тощо. Навчально - методичний посібник – видання, що містить матеріали з методики викладання навчальної дисципліни (її розділу, частини) або з методики виховання. Методичні рекомендації (вказівки) – видання, що містить роз’яснення з певної теми, розділу або питання навчальної дисципліни, визначає методику виконання певних завдань, певного виду робіт (семінарських, практичних). Він сприяє набуттю практичних навичок, уміння використовувати знання для розв’язання практичних завдань, закріплення пройденого матеріялу (збірник задач, вправ, практичних завдань, лабораторний практикум). Термінологічна підготовка майбутніх фахівців сприяє їхньому заглибленню у свою професію, виробляє в них уміння і навички правильно послуговува тися спеціальною лексикою. У процесі вивчення курсу студенти зможуть усвідомлено застосовувати норми української літературної мови усно й на письмі, набути навичок успішної ділової комунікації та публічних виступів, редагувати власні та чужі тексти за спеціалізацією, аналізувати мовні й мовленнєві помилки та уникати їх. Лекції спрямовані на ознайомлення із суспільною роллю державної мови, найважливішими етапами в історії української літературної мови, її стилістичною диференціацією та системою норм. На практичних заняттях студенти повинні навчитися аналізувати власне усне й писемне мовлення, вести дискусію, застосовувати різні стратегії публічного мовлення, спиратися на основні мовні норми літературної української мови, зафіксовані в словниках і довідниках різного типу, засвоїти правила складання та вимоги до оформлення основних документів. Мета курсу – допомогти студентові сформувати власний ефективний стиль професійної комунікації, який презентує високу культуру мовлення і ґрунтується на досконалому володінні нормами усної і писемної сучасної ділової української мови, навчити правил оформлення найуживаніших документів та деяких видів наукових робіт, підвищити загальний освітній рівень у сфері застосування мови.
• усі мовні норми сучасної української літературні норми (фонетичні, орфоепічні, орфографічні, лексичні, граматичні, стилістичні); • основні функції мови та роль мови в житті суспільства; • загальну теорію походження мови; • функціональні стилі, їхні особливості, сферу використання та мовні засоби; • евфонічні засоби української мови; • формули мовленнєвого етикету та основні ознаки культури ділового спілкування. Мета є підвищення рівня загальномовної підготовки, мовної грамотності, комунікативної компетентності студентів, практичне оволодіння основами офіційно - ділового, наукового, розмовного стилів української мови, що забезпечить професійне спілкування на належному мовному рівні. Сформувати чітке і правильне розуміння ролі державної мови у професійній діяльності; забезпечити досконале володіння нормами сучасної української літературної мови та дотримання вимог культури усного й писемного мовлення; виробити навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні; розвивати творче мислення студентів; виховати повагу до української літературної мови, до мовних традицій. Вивчити правила вживання термінів свого фаху, правила правопису термінів та слів іншомовного походження; розвивати вміння працювати з термінологічним словником, правильно використовувати терміни свого фаху.
Розроблення загальної класифікації документів є одним із провідних напрямків документознавства, класифікація термінологічних словників розглядається в колі проблематики термінографії. У системі типологічної класифікації термінологічні словники належать до довідкових документів, оскільки містять короткі відомості наукового або прикладного змісту, викладені, оформлені й розміщені в порядку, зручному для їх швидкого знаходження. Термінологічні словники можна класифікувати як наукові документи, оскільки вони містять результати теоретичних або експериментальних досліджень у вигляді наукових понять та їх номінативних одиниць. Певну частину термінологічних словників можна класифікувати як науково - популярні документи, оскільки вони містять відомості про теоретичні або експериментальні дослідження в галузі науки, культури, техніки у формі, доступній читачеві - неспеціалісту.
їх цільове призначення як науково - популярних видань полягає в розповсюдженні й популяризації наукових та інших спеціальних знань у сфері науки, техніки, виробництва, зокрема їх історії. Вони містять відомості наукового або прикладного характеру, але не у всьому обсязі, а тільки у вигляді основних понять, знання яких необхідне суспільству загалом. Частину термінологічних словників можна класифікувати як виробничі документи, призначені для використання на виробництві та в інших сферах практичної діяльності, що містять матеріали прикладного характеру, розраховані на фахівців різної кваліфікації. Термінологічні словники, відображаючи лексику спеціальної сфери, мають чітко окреслене функційне призначення – відображати поняттєво - термінологічний апарат різних галузей науки й техніки та забезпечувати наукову, навчальну, виробничу діяльність. Термінологічні лексикографічні праці призначено широким колам науковців, викладачів, студентів усіх спеціальностей або певної спеціальності, аспірантів, слухачів підготовчих відділень, слухачів системи підвищення кваліфікації, учнів, науково - технічних працівників. Запропоновані диференційні ознаки є найсуттєвішими для поділу термінологічних словників, а репрезентована класифікаційна система охоплює найрізноманітніші типи словників. Анархія, дотація інновація, пріоритет, де - факто, інформація, імпорт, коментар, дискусія, дистанція, бартер, еволюція, мемуари, конкуренція, апелювати, брокер, генеральний, дефект, домінувати, екстраординарний, прерогатива, симптом, фіксувати, автобіографія, шеф, резюме.
Життєпис, нововведення, першість, посередник, перевага, записувати, відстань, суперництво, повідомлення, звертатися, головний, безладдя, доплата, спогади, розвиток, переважати, особливий, насправді, висновок, керівник, пояснення, ввезення товару, товарообмін, недолік, ознака, суперечка. Ознайомитись з особливостями правилами написання та введення у текст складноскорочених слів, абревіатур, графічних скорочень; розвивати вміння доречно використовувати їх у професійному мовленні, користуватися словниками, редагувати тексти.
Складноскорочені слова, абревіатури утворені з початкових букв або звуків, незалежно від написання словосполучення пишуться великими буквами (крапки між ними не ставляться). Міністерство внутрішніх справ — мвс, житлово - ек - сплуатаційна контора — жек, державна автоінспекція — даі, мале підприємство — міг, виробниче об єднання — во, українська республіканська партія — урп. ^ великими й частково малими буквами пишуться складно - скорочені слова на зразок демократична партія україни — демпу, конгрес української інтелігенції — куін. Якщо дзвінкі приголосні не уподібнюються до наступного глухого звука, то глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова стають дзвінкими, наприклад. Після повернення до української мови літери ґ виникли певні складнощі як у написанні, так й у вимові цієї літери, оскільки понад 80 років її всюди заступала літера г. Агрономія, геологія, логопед, грамофон, педагогіка, гігроскопічний, гіперболоїд, гіпноз, граматика, міліграм, географія, гідролокація, гіподинамія, голографія та ін. Це твердження є не зовсім правильним, оскільки в мовному потоці приголосні звуки, що стоять поряд, взаємодіють один з одним, їхня артикуляція частково змінюється. В українській мові частіше відбувається саме регресивна асиміляція, коли дзвінкі шумні приголосні перед глухими втрачають голос, що в певних випадках позначається й на орфографії; тхнути, скривдити, спечений, сформований. Оскільки словесний наголос не різко вирізняється з - поміж ненаголошених, він зосереджує на собі стільки видихової енергії, що її стає і для повнозвучної вимови голосних і в ненаголошених складах. За такого відносно рівномірного розподілу між складами видихової енергії (в уповільненому темпі мовлення) по обидва боки наголошеного складу (але не ближче ніж за склад) з являються побічнонаголошені склади.
Передсвятковий, післяобідній, навколосвітній, позафракційний, понадстроковий, протиотрутний, черезрядковий, беззмістовний, міжшкільний, надзвуковий, неорганічний, переорієнтуватися; в) у простих словах із префіксами.
Найприваб - ливіший, щомиті, якнайкраще, антидемократичний, демілітаризований, дезорієнтований, дисгармонія, екстраординарний, квазі - зоряний, контрзаходи, макроекондміка, мікропроцесор, мініметр, псевдотеорія, рекультивація, суперзірка, трансконтинентальний, ультрасучасний; отже, голосний звук, потрапляючи під побічний наголос, звучить чітко, виразно. Ненаголошені початкові та прикінцеві склади багатоскладового слова під час вимови не тільки не ослаблюються, а, навпаки, увиразнюються, вимовляються майже так само повнозвучно, як і наголошені. Орфографія визначає правила написання звуків (фонем) літерами, написання слів разом, окремо і з дефісом, уживання великої літери, правила переносу частини слова з рядка в рядок; окрім того, орфографія регулює написання афіксів і закінчень відмінюваних слів. єдність і обов язковість орфографії для всіх полегшує спілкування людей за допомогою літературної мови, дієвіше, ефективніше сприяє піднесенню мовної культури народу.
В основі орфографії лежить графіка; водночас вона ґрунтується на певних принципах, які зумовлені фонетичною і граматичною будовою мови й віддзеркалюють шляхи формування та розвитку її правописної системи.
Тиґр — річка й тиґр — звір примор я — регіон і примор я — місцина біля моря комар — прізвище й комар — комаха поділ — назва району й поділ — низина та поділ — дія; написання слів разом, окремо і з дефісом, наприклад. Як наука про форми морфологія вивчає засоби вираження граматичних значень слів і форми словозміни (іменника, прикметника, числівника, займенника, дієслова) та функціональне призначення самостійних і службових слів. Однією з визначальних ознак культури писемного та усного спілкування є граматична правильність, тобто дотримання унормованих правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень. Кожній повнозначній змінюваній частині мови – іменнику, прикметнику, числівнику, займеннику, дієслову властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід обов’язково дотримуватися. Частини мови – це слова, що характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, синтаксичними функціями і засобами словотвору.
Слова, які мають лексичне і граматичне значення, виступають членами речення й утворюють речення, а також називають предмети, поняття, прикмети, якість, кількість, порядок дії й стани – називаються повнозначними (самостійними).
Коментарі
Дописати коментар