реферати з фінансового права україни

реферати з фінансового права україни

Фінансове право – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами з приводу формування, розподілу та перерозподілу і використання державою фондів грошових коштів. У фінансових правовідносинах проявляється організаційна роль органів державної влади та місцевого самоврядування, тому за характером вони є владно - майновими.

Це є головною ознакою, яка відрізняє фінансово - правові відносини від інших відносин грошового характеру, зокрема у цивільному та адміністративному праві. Водночас існує тісний зв язок не лише з основними галузями права, зокрема з конституційним, адміністративним, кримінальним, цивільним, а й із трудовим, пенсійним тощо. Водночас, відносини, що виникають у процесі формування, розподілу та використання фондів коштів господарюючих суб єктів і громадян фінансовим правом не регулюються. Бюджетні відносини; податкові відносини; страхові відносини; відносини з приводу державного кредиту; банківського кредитування і розрахунків; врегулювання грошового обігу; валютного контролю. Відносини між центральними і місцевими органами державної влади і управління; відносини між державними органами і державними підприємствами, установами та організаціями; відносини між фінансовими і кредитними органами; відносини між фінансовими органами та громадянами; відносини між державними господарюючими суб єктами, які діють на засадах госпрозрахунку; відносини між державою в особі уповноважених нею органів та підприємствами, установами і організаціями недержавної форми власності. А) результат фінансової діяльності держави, що пов язано з мобілізацією, розподілом та використанням фондів грошових коштів для забезпечення держави фінансовими ресурсами і виконання нею властивих їй функцій; б) результат надання правової основи фінансово - економічним відносинам, через правову регламентацію поведінки їх суб єктів; в) обов язкова участь у них держави в особі уповноваженого нею органа, який здійснює від свого імені та під контролем держави владні повеління іншій стороні відносин, обсяг та зміст прав цих суб єктів залежить безпосередньо від виду фінансових правовідносин; г) нерівність сторін, що є наслідком їх державно - владного характеру.

Така правова нерівність сторін правовідносин викликана характерною особливістю фінансової діяльності, зміст якої полягає у стягненні відповідної грошової суми з одних членів суспільства і фінансуванні іншої її частики шляхом бюджетною фінансування. Для надання фінансовим відносинам правового характеру використовується фінансово - правовий метод їх регулювання, якому властивий імперативний (владний) характер. Його суть полягає в тому, що зміст правовідносин визначається однією із сторін, завдяки прийняттю нею владного припису, обов язкового для виконання іншою стороною. Стороною, яка приймає владні приписи (рішення) у фінансових правовідносинах є держава або органи місцевого самоврядування в особі уповноважених ними органів чи посадових осіб. Держава, в свою чергу, як організації публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси — це цілісна система суспільних відносин, пов язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою. У рабовласницькому та феодальному суспільствах фінансові потреби держави задовольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд — доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а такс ж видатки на ведення війн. Надходження від доменів (державного майна) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами — сіллю, прянощами тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні нату­ральні і грошові збори всередині країни, повинності, мито, по­зики.

із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали насувати чисто грошові доходи і видатки держави, а питома вага натуральних зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамках феодалізму на межі хуі - хуп століть сталася ще одна епохальна подія у розвитку фінансів — повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна. Важлива роль у нарощуванні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене відтворення. Основним об єктивним критерієм поділу права кожної дер­жави на окремі галузі є матеріальний зміст тих суспільних відно­син, які регулюються правовими нормами цих галузей, тобто предметом правового регулювання. Ця діяльність є об єктивною за своєю сутністю, являє собою процес планомірного збирання, розпо­ділу, перерозподілу і використання централізованих і децент­ралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують вико­нання державою своїх завдань і функцій. З іншими ланками фінансової системи ця галузь права зв язана настільки, наскільки регулює відносини, зумовлені акумуляцією коштів в грошові фонди публічної влади, а також використанням цих коштів (наприклад, податкові платежі з фінансових ресурсів підприємств, які засновані на приватній власності). Наприк­лад, за матеріальним змістом фінансові відносини є суспільни­ми відносинами, які виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні і виконанні державного бюджету і звіту про його виконання; збиранні податків і інших обов язкових платежів до бюджету і позабюджетних державних цільових фондів з підприємств, установ, організацій різних форм влас­ності і населення; фінансування і кредитування; обов язкового державного майнового і особистого страхування, державних позичках і організації ощадної справи; регулюванні грошово - кредитної і валютної системи.

Підхід з цієї сторони до розкриття змісту предмету фінан­сового права дозволяє побачити, що фінансовим правом регу­люються тільки організаційно - майнові відносини, що випли­вають з владної діяльності держави в особі уповноважених її органів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів коштів. В цих відносинах завжди проявляється владно - організуюча роль держави в розподілі і перерозподілі внутріш­нього валового продукту і національного доходу, оскільки дані відносини мають владно - майновий (грошовий) характер. Так, відносини ощадного банку (фінансово - кредитної установи, що бере участь в управлінні фінансово - кредитними відносинами) з населенням щодо зберігання вільних коштів громадян регу­люються цивільним правом. Установи банку, що прийняли кош­ти громадянина на зберігання, використовують їх для форму­вання фонду кредитних ресурсів, тобто на основі цивільно - пра­вових стосунків, що мають грошовий характер, виникають фінансові правовідносини.

За порушення адміністративно - правових приписів (скажі­мо, порушення правил дорожнього руху) стягується адмініст­ративний штраф, тобто виникають адміністративно - правові відносини.

Сума штрафу, стягнута адміністративним органом, передається для зарахування до бюджету, тобто на базі адміні­стративно - правових відносин, що носять грошовий характер, виникають фінансово - правові відносини, оскільки гроші, стягнені за порушення правил дорожнього руху, спрямовуються на формування централізованого фонду коштів. Вона забезпечує планомірність і безперервність акумуляції фінансових ресурсів, найбільш до­цільне їх застосування в інтересах суспільства, послідовний кон­троль за правильним використанням фінансових ресурсів. З другого боку, в громадянському суспільстві, яке формується в україні, в порівнянні з тоталітарним, шо йому передувало, до сфери державних фінансів за допомогою обов язкових платежів і внесків залучаються і приватні фінанси, розширяючи таким чином сферу впливу фінансів держави.

Одним із яскравих свідчень цього процесу стало виникнення в україні всіляких централізованих і децентралізованих позабюджетних фондів, до яких спрямовуються обов язкові відрахування. Вона уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими пов язане виникнення фінансових правовідносин, правовий статус їх суб єктів, розподіл прав і обов язків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми і порядок їх застосування. інакше кажучи, під методом фінансово - правового регулювання мається на увазі органічна система прийомів і спо­собів безперервного правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозв язків між ними.

Наприклад, стаття 160 кодексу україни про адміністративні правопорушення за торгівлю з рук у невідведеному місці передбачає попередження або штраф, який накладається особою, уповноваженою засто­совувати покарання в залежності від врахування багатьох фак­торів. Коло їх прав і обов язків чітко визначене законо­давцем, а санкції фінансово - правових норм завжди носять точ­но визначений каральний фінансовий характер. В них дер­жава в особі органа законодавчої або виконавчої влади припи­сує іншій стороні фінансових відносин однозначно визначену і абсолютно обов язкову міру поведінки, вказуючи одночасно чіткий характер і міру покарання з боку держави у разі невико­нання припису другій стороні відносин. Цей принцип нерівності сторін фінансових правовідносин, правда, не виключає мож­ливості оскарження дій органу, наділеного владними повнова­женнями, в разі перевищення ним цих повноважень, а також одержати відстрочку або розстрочку платежу, якщо з незалеж­них від суб єкта фінансових правовідносин причин він не може бути внесений у визначений термін. Однак подання прохання про відстрочку, розстрочку або скарги не призупиняє стягнен­ня аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це ор­ганом відповідного рішення. Специфіка методу владних приписів у фінансовому праві проявляється і в самому змісті конкретних правовідносин, в колі органів, що уповноважені державою на владні дії. Поряд­ку і розмірів стягнення податків, інших обов язкових платежів і внесків до бюджету, позабюджетних державних централізова­них і децентралізованих фондів; напрямків використання дер­жавних коштів; порядку і розмірів їх використання і т. Такий метод сприяє планомірному наповненню державної казни, цільовому розподілу і використанню державних фінансових ресурсів у відповідності з визначеними державою пріоритета­ми, розробленими програмами і планами.

Метод владних приписів реалізується і під час формування державою своїх ресурсів за рахунок платежів добровільного ха­рактеру — державних позик, казначейських зобов язань, лоте­рей тощо. Так, держава встановлює умови проведення держав­ної внутрішньої позики, випуску державних казначейських зо­бов язань, проведення лотерей, які не можуть бути змінені за угодою сторін і є обов язковими для суб єктів, що вступили у ці відносини.

Яскраво проявляються відмінності основного методу регу­лювання фінансово - правових відносин і в переліку державних органів, які уповноважені давати владні приписи суб єктам фінансових відносин. В силу усталеного у всіх державах розпо­ділу компетенції між державними органами основну частину таких приписів видають органи, що спеціально створені для управління державними фінансами.

Учасники фінансових відно­син, яким ці органи адресують свої розпорядження, в пере­важній більшості випадків знаходяться у взаємозв язку з цими органами і залежні від них тільки по лінії фінансової діяль­ності. Але в цілому для фінансово - правового регулювання найбільш характерним є використання владних приписав саме в функціональних взає­мозв язках з органами спеціального управління фінансами дер­жави.

Наприклад, в законодавстві україни міститься перелік місцевих податків і зборів, з числа яких органи місцевого самоврядування мають право вводити платежі на своїй території. Найчастіше ці методи застосову­ються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основ­ним методом фінансово - правового регулювання — методом владних приписів. Таким чином, фінансове право — це самостійна галузь пуб­лічного права, що регулює суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій. Останнє обумовлено тим, що якісно відмінні між собою види суспільних відносин перебувають в діалектичній єдності, їх співвідношенні між собою і межі з часом змінюються. Звідси і з являється оді ілюзія, що предмет тієї чи іншої галузі права немов би змивається, поглинається предметами інших, перш за все сусідніх за змістом галузей права. При цьому не треба упускати з виду і, що фінансово - правові інститути безпосередньо пов язані з діяльністю держави по створенню, розподілу і використанню централізованих і децентралізованих грошових фондів. Перше з них охоплює суспільні відносини, що випливають з організації держави, її устрою, а друге суспільні відносини, пов язані з державним управлінням в цілому.

Конституційне право регулює основи суспільного ладу і політики, державний устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, головні завдання і функції держави.

Наприклад, фінансово - правові норми, що регулюють утворення фондів державних фінансових ресурсів, засновані на засадах рівноправності всіх форм власності в країні. Наприклад, стаття 85 конституції україни встановлює виняткові повноваження верховної ради україни затверджувати державний бюджет, вносити до нього зміни, контролювати його виконання, прий­мати рішення стосовно звіту про його виконання. Відповідно до статті 92 конституції україни встановлюється державний бюджет україни і бюджетна система україни (система оподат­кування, податки і збори і т. Тісно стикається фінансове право з адміністративним пра­вом, оскільки діяльність по формуванню, розподілу і викорис­танню фінансових ресурсів держави є за своїм характером уп­равлінською. Адміністративне право визначає основні принципи держав­ного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів, в тому числі і органів спеціально­го управління фінансами держави, закріплює структуру цих органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення посадових осіб, закріплює їх права і обов язки і т. Спираючись на норми і принципи адміністративного пра­ва, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо пов язані з виконанням цими органами функцій по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави, конт­ролю за їх цільовим витрачанням. Для того щоб дер­жава могла існувати і виконувати свої завдання і функції, в тому числі адміністративні, їй щоденно, повсякчасно потрібні величезні суми грошових коштів. Крім того, деякі органи державного управління спеціаль­ної компетенції, наприклад, національний банк україни, вод­ночас є господарською організацією — юридичною особою, що діє на комерційних засадах. Характерними для таких відносин є добровільність, рівність і відокремленість сторін, відсутність переходу права власності від одного суб єкта до іншого тощо і тому до предмету фінан­сово - правового регулювання не входять. Внутрішня сторо­на систематизації фінансово - правових норм має на увазі їх гру­пування відповідно до внутрішнього змісту і ієрархії — загальногалузеві норми, норми підгалузеві, норми окремих фінансо­во - правових інститутів. У зв язку з цим, а також аналогічно з іншими галузями пра­ва україни, фінансове право поділяється на два великих блоки фінансово - правових норм — загальну і особливу частини.

Систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи; основні риси фінансово - правового положення інших суб єктів, з якими ці органи вступають у фінансово - правові відносини.

Державного бюджету; позабюджетних дер­жавних і муніципальних фондів; фінансів державних під­приємств, державних і місцевих податків і інших обов язкових платежів; державного кредиту; державного страхування; дер­жавних видатків; банківського кредитування і безготівкових роз­рахунків; грошового обігу і валютного регулювання. Наприклад, фінансово - правові норми знайшли своє втілення майже у двохстах законів, прийнятих верховною радою украї­ни після проголошення державної незалежності, а всього вони розкидані нині більше ніж у десяти тисячах нормативно - пра­вових актів. В конституції україни закріплені основи право­вої організації фінансової діяльності держави, її суб єктний склад в цілому і за окремими її напрямками зокрема. В даний час існують законодавчі акти верховної ради україни, в яких в систематизованому вигляді викладені пра­вові норми, що регулюють окремі сторони фінансової діяль­ності держави 1. До них належить пакет законів про органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самовряду­вання, про банки і банківську діяльність, про підприємництво і підприємницьку діяльність тощо. Між тим поки кількісно переважають фінансово - правові норми, що містяться в указах президента україни, постановах кабінету міністрів україни, актах міністерства фінансів, національного банку.

Фінансово - правові норми нерідко містяться і в актах органів виконавчої влади — міністерств, відомств і інших, що регулю­ють фінансові питання в межах відповідної галузі чи сфери управління. Найбільшу частину цих знань за обсягом складає практичний досвід правозастосовної діяльності органів управління фінансовими відносинами, що є тільки пер­шим наближенням до власне наукового знання, і потребує ос­мислення, узагальнення. Наступним, якісно змістовнішим рівнем знань про фінан­сове право, фінансову діяльність держави є систематизовані і узагальнені у формі наукових досліджень простих елементар­них понять про фінансово - правові норми, відносини, інсти­тути.

Перш за все вона була і залишається суспільствознавчою наукою, а тому завжди піддається всіляким деформаціям і політичній кон юнктурі, її предмет складають соціальні явища — фінансово - правові відно­сини і норми, що їх регулюють. Критична функція полягає у виявленні дефектів і недоліків у чинному фінансовому законодавстві, в фіксації невідповід­ності правової норми вимогам суспільної практики.

Ця функція завжди передує виданню нового закону чи іншого нор­мативно - правового акту і постійно використовується в процесі нормотворчої діяльності держави.

Наприклад, у фінансовому законодавстві неможливо знай­ти визначення державних фінансів, класифікації фінансово - правових актів або фінансово - правових норм, цілісного закрі­плення будь - якої теоретичної концепції, що пояснює фінансо­во - правові явища і т. Фінансово - правова наука оперує як простими по­няттями, що відображають однорідні явища фінансово - право­вої дійсності, так і поняттями складними, що відображають фінансово - правові явища на рівні цілих інститутів, розділів і навіть підгалузей права. Враховуючи значення науки про фінанси як науки, що вив­чає економічний базис, не треба забувати про необхідність вив­чення закономірностей самої надбудови, про активну творчу роль права. До кінця 30 - х років, коли закінчився перехідний період від капіта­лізму до соціалізму, що на практиці означало повну заміну ба­зисних і надбудовних суспільних відносин на принципово відмінних від попередніх основах. Це період важкого, а в ок­ремі роки трагічного внутрішньоутробного розвитку цієї на­уки, часу її формування, визрівання, відмежування від інших, одним словом, період виникнення. Фінанси, на думку переважної більшості вчених, як еконо­мічна категорія являють собою систему економічних відносин, в процесі яких утворюються і використовуються фонди коштів. Для функціонування держави не­обхідні величезні суми фінансових ресурсів, тому держава за допомогою правових норм ретельно регламентує відносини, що виникають при зборі, розподілі і використанні фондів коштів за допомогою правових норм, сукупність яких складає фінан­сове право. Фінансово - правові норми дуже рухливі, оскільки в них втілюється фінансова політика держави, яка взяла незмінний курс на ринкову економіку, а перехід до неї докорінно змінює характер цих норм. У фінансовому законодавстві знаходить своє відбиття полі­тика, скерована на використання фінансових ресурсів в інте­ресах розвитку незалежної держави, змістом і направленістю діяльності якої, як визначено статтею 3 конституції україни, є права й свободи людини та їх гарантії. Фінансові ресурси необхідні державі завжди для забезпе­чення всіх сторін ії діяльності, причому чим більше розвивається держава, тим більше їй потрібно коштів і тим ретельніше вона повинна регулювати фінансові відносини за допомогою фінан­сово - правових норм. Знати його необхідно як державним служ­бовцям, які виступають від імені державного органу, що є сто­роною фінансових відносин і без правових приписів не можуть ні залучити, ні витратити жодної грошової одиниці, так і другій стороні відносин — юридичним особам і громадянам. Але є особлива категорія фахівців, яким знання фінансово - правових норм необхідно незалежно від того, де вони працюють і яку посаду займають, — це юристи.

Сьогодні наявність великої кількості дублюючих правових норм та постійні зміни у вітчизняному законодавстві прямо впливають на роботу всієї правової системи україни.

Це негативно відображається на визначенні економіко - правових та організаційних передумов адміністративних відносин, що виникають унаслідок притягнення до відповідальності за порушення законодавства з фінансових питань. Адміністративна відповідальність як один із видів юридичної відповідальності є важливим методом державного управління, що за допомогою примусу забезпечує порядок й урегульованість у всіх сферах життя суспільства. Поняття адміністративної відповідальності за порушення законодавства з фінансових питань є передбачений нормами адміністративного права обов язок особи нести за свої неправомірні винні дії у сфері конкретних фінансових відносин покарання у вигляді певного адміністративного утримання, яке здійснюється компетентними органами або їх представниками.

Як свідчить практика, підставами застосування заходів адміністративної відповідальності можуть бути не тільки адміністративні, а й інші види правопорушень у т. Дослідження ефективності фінансових санкцій до таких правопорушень (штраф і пеня, що застосовуються до юридичних осіб в адміністративному порядку) потребує уваги юридичної науки з огляду на реформування і систематизацію адміністративно - деліктного законодавства. За фінансово - правової відповідальності вони можуть застосовуватися одночасно з іншими санкціями (наприклад, можуть призупинятися бюджетні асигнування та застосовуватись адміністративна або кримінальна відповідальність). Дослідження адміністративної відповідальності переважно провадяться у межах охоронної концепції або розглядаються управлінські аспекти у концепції адміністративної відповідальності (д. 2 цього кодексу його положення поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, не включеними до нього. 27 купап — це грошове утримання, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених кодексом та іншими законами україни) від 8 до 15 нмдг (неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у ч. 11 закону україни про державну податкову службу в україні органам державної податкової служби надано право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, установлених законами україни.

• фінансовий штраф не може бути замінено іншим утриманням; • уповноважений орган не може на свій розсуд звільняти від його сплати; • виключається можливість утримання штрафу й оскарження постанови про його накладення в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Відповідно до предмета правового регулювання, адміністративні правовідносини виникають із виконавчо - розпорядчої діяльності державних органів, а фінансові — лише з фінансової діяльності держави.

За способом охорони правопорядку фінансово - правова відповідальність є видом майнової (правовід - новлювальної) відповідальності, а адміністративна — штрафної (каральної). 1) приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків; 2) відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку; 3) внесення неправдивих даних до фінансової звітності або її неподання; 4) несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризації грошових коштів і матеріальних цінностей; 5) порушення правил ведення касових операцій; 6) перешкоджання у проведенні ревізій та перевірок; 7) невжиття заходів із відшкодування з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності. Приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків; внесення неправдивих даних до бухгалтерської або статистичної звітності; несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризації грошових коштів і матеріальних цінностей. Перша група стосується порушення правил ведення бухгалтерського обліку, насамперед загальних правил — відсутності бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку.

До цієї групи також належать порушення правил обліку доходів і видатків підприємства (які впливають на правильність обчислення та сплати податків, інших обов язкових платежів), а саме.

10 декрету кму про систему валютного регулювання і валютного контролю зазначено, що несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тягне за собою відповідальність, передбачену ст. У декреті до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції), як штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту україни за обмінним курсом нбу на день здійснення таких операцій, або штраф у розмірі, що встановлюється нбу (хоча в купап передбачені зовсім інші штрафи); • внесення неправдивих даних до бухгалтерської або статистичної звітності. Закон україни про порядок погашення зобов язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює також порядок нарахування і сплати штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами — за ст. 1 вони є платою у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Згідно з наказом державної податкової адміністрації україни про затвердження інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби в установленому порядку застосовуються штрафні та фінансові санкції органами державної податкової служби відповідно до законодавчих та інших нормативно - правових актів; • несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризації грошових коштів і матеріальних цінностей. Відповідно до закону україни про державну контрольно - ревізійну службу в україні головному контрольно - ревізійному управлінню україни та відповідним контрольно - ревізійним управлінням надається право вимагати від керівників підконтрольних установ, що ревізуються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно - матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, у разі відмови у проведенні інвентаризації — звернутися до суду щодо спонукання до їх проведення, а до ухвалення відповідного рішення судом — у присутності понятих та представників таких підприємств, установ і організацій опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви на строк не більше 24 год з моменту опечатування, зазначеного в протоколі (тобто тут вчиняються ще й певні дії, а не лише штраф, як у купап). 8 закону про державну контрольно - ревізійну службу в україні органи контрольно - ревізійної служби розглядають листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань. Звернення, в яких повідомляється про крадіжки, розтрати, недостачі, інші серйозні правопорушення, негайно пересилаються правоохоронним органам для прийняття рішення згідно з чинним законодавством. 10 закону головному контрольно - ревізійному управлінню україни та його контрольно - ревізійним управлінням і підрозділам (відділам, групам) надається право безперешкодного доступу під час проведення ревізій на склади, у сховища, виробничі та інші приміщення, що належать підконтрольним установам, для їх обстеження і з ясування питань, пов язаних з ревізією; за рішенням суду призупиняти видаткові операції за рахунками у банках та інших фінансових установах, якщо керівництво об єкта, на якому необхідно провести ревізію, перешкоджає працівнику державної контрольно - ревізійної служби виконувати свої обов язки; у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані підконтрольними установами, за незаконними угодами, без установлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства; накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ адміністративні утримання. Тлумачення цієї норми дає підстави вважати, що йдеться про порушення правил ведення операцій із готівкою як з боку підприємств, так і банків, але розрахунково - касові операції включають готівкове та безготівкове їх ведення. Наприклад, відповідно до постанови правління нбу про затвердження положення про ведення касових операцій у національній валюті в україні відповідальність за дотримання порядку ведення операцій із готівкою покладається на підприємців, керівників підприємств. У разі виявлення порушень органи державної податкової служби україни застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання органів контролю згідно із законодавством україни.

11 закону про державну податкову службу в україні органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а також до установ банків, що не подали відповідним органам державної податкової служби у передбачений законом строк повідомлень про закриття рахунків платників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, фінансові (штрафні) санкції у розмірі 20 нмдг. 14 нещодавно прийнятого кодексу адміністративного судочинства україни постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов язковими до виконання на всій території україни.

166 купап у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

• якість здійснення організації державного і корпоративного контролю за фінансовими операціями; • визначення повного переліку правопорушень із фінансових питань, унаслідок яких настає саме адміністративна відповідальність; • зменшення правопорушень, пов язаних з веденням бухгалтерського обліку, інвентаризацією, перешкоджанням у проведенні ревізій та перевірок, невжиттям заходів з відшкодування з винних осіб збитків і т. Специфіка предмета правового регулювання банківської діяльності обумовлює застосування різних методів і засобів правового впливу на суспільні відносини, які у сукупності характеризують банківське право і передбачають досягнення мети — забезпечення ефективного функціонування банківської системи в україні. Банківське право більшість правознавців вважають таким, що створювалось реальністю (артефактом), оскільки воно стосується великої групи правовідносин, які виникають у процесі банківської діяльності. Банківське законодавство, за традиційним уявленням, — це сукупність законодавчих актів, які є формою вираження правових норм, спрямованих на регулювання повноважень, обов язків та відповідальності сторін у правовідносинах за участю банку.

Нормативно - правові акти, які видаються кабінетом міністрів україни, національним банком україни, а також уповноваженими суб єктами відповідно до законів україни.

Банківське законодавство як галузь системи законодавства україни обумовлене передусім потребами практики, зокрема банківською діяльністю і банківською справою. У сфері грошово - кредитних відносин банки та кредитні установи здійснюють свою діяльність застосовуючи фінансові важелі, якими виступають гроші, цінні папери та валютні цінності. Між ними виникають правовідносини, що потребує різнопланової діяльності банків у зв язку із проведенням розрахунків, позичок грошей, відкриттям рахунків у банках, здійсненням платіжних операцій, збереженням грошей тощо. Усі грошові та кредитні кошти, з якими раніше працювали державні банки — держбанк срср, промбудбанк срср та інші, були частиною державних фінансів незалежно від їх власників. Банківська діяльність за тих умов була переважно касовою та ощадною за характером операцій і тому відносини, які складались у кредитній сфері, були обмеженими і головним чином публічно - правовими.

Фінансові відносини, які обумовлювалися існуванням лише грошових ресурсів у вигляді державного кредиту, мали планово - розподільчий характер, а відсутність ринкової економіки та приватної форми власності не стимулювали створення розвиненої законодавчої бази у кредитній сфері. У договірній сфері, коли надавався державний кредит, держава виступала позичальником, але за цивільним законодавством вона встановлювала всі умови цих відносин в імперативному порядку (види, строки, відплатність тощо). У фінансовій сфері законодавчими актами регулювались відносини щодо формування централізованих фондів, сплати податків, обов язкового державного страхування тощо. Уся діяльність кредитної системи, яка наче і вважалась самостійною ланкою загальнодержавних фінансів, на практиці була тісно пов язана з державним бюджетом по використанню його фінансових ресурсів і фактично була підпорядкована єдиній бюджетній політиці. існує багато інших прикладів, коли звужене тлумачення фінансів ортодоксальними юристами - фінансистами обмежує водночас існуючу різноманітність товарно - грошових відносин, правова форма яких не може бути лише імперативне встановленою з боку держави.

Що стосується нашої позиції, то ми, пов язуючи поняття фінанси і фінансове право (точніше, його предмет), поділяємо думку авторів, які визначають фінанси атрибутом держави, а державу — атрибутом фінансів. Цих відмінностей цілком достатньо, щоб розглядати фінансову, банківську (кредитну) та грошову сфери як самостійно функціонуючі ринки, стверджуючи, що фінансове законодавство не поглинає банківське, яке, незважаючи на свій зв язок з державним кредитуванням, грошовим обігом у державі та іншими державними атрибутами, має свою чітко окреслену сферу.

Воно має власну сферу (галузь), мету і завдання правового регулювання в конституції та законах україни, нормативно - правових актах стосовно банківської діяльності, функціонування кредитних установ та банківської справи; як галузь загальної системи законодавства має комплексний характер і включає джерела як публічного, так і приватного права (закони та підзаконні акти); у банківському законодавстві законодавчі акти поділяються за предметом правового регулювання і систематизуються у послідовності за їх юридичною силою; нормативно - правові акти розрізняються за предметом відання і повноваженнями владних суб єктів держави (верховна рада україни, президент україни і національний банк україни) і не можуть видаватися органами державної виконавчої влади без законодавчого доручення; первинним елементом цього законодавства є стаття законодавчого акта як форма вираження, засіб викладення правової норми; воно безпосередньо пов язане з регулюванням статусу грошей, цінних паперів та фінансовою діяльністю юридичних та фізичних осіб, а також з банківською діяльністю та власне банківською справою; використовує як імперативні, так і диспозитивні методи регулювання банківських правовідносин, про що свідчить порівняльна таблиця на прикладі різних країн. Системний характер групування норм банківського права має об єктивний характер, а банківського законодавства — суб єктивний, виходячи з потреб банківської практики.

Банківське право характеризується стабільністю правових положень, але не позбавлене динамізму, що свідчить про зміни, доповнення галузі права новими правовими інститутами та нормами спеціального призначення (перехідні положення закону, порядок його введення та інші). Банківське право має свої юридичні властивості, принципи та інститути (нормативна сторона), а також сукупність суб єктів — правових установ (організаційна сторона), що дає підстави розглядати його як систему права. Накопичення законодавства у регулюванні банківської діяльності і банківської справи висуває необхідність виділення нових ланок у структурі банківського права (страхування депозитів, договір банківського рахунку, банківська таємниця, капітал банків та інше). Визначаючи поняття банківське законодавство, вчені - юристи традиційних поглядів на фінансове право як галузь заперечують проти банківського права, ігноруючи всі ознаки його предмета. єфимова у своєму навчальному посібнику виходить за межі консервативних поглядів, і при цьому без будь - яких пояснень стверджує, що банківське право не є ані самостійною галуззю права, ані підгалуззю права. Цікавими з точки зору розвитку наукової думки і практичної реалізації нових сучасних ідей про банківське право як самостійну комплексну галузь законодавства і галузь права є підручники зарубіжних авторів, зокрема, к. Цей невеликий за обсягом екскурс про погляди та наукові праці вчених - юристів є лише загальним контуром і дає можливість скласти уявлення про становлення категорії банківське право. Безперечно, у науці мають право на існування різні теоретичні моделі правової дійсності, але юридична кваліфікація правових явищ не повинна приводити до заперечення наявності самих явищ. Суспільні відносини, які складаються у сфері банківської та кредитної діяльності — це об єктивна основа, яка обумовлює банківське право і вносить у нього систематизуючи ознаки.

Таке визначення предмета встановлює межі дисципліни, яка вивчає сукупність норм банківського права і дає можливість орієнтуватись на ключові категорії. Банк — це юридична особа, яка на підставі ліцензії національного банку україни здійснює діяльність по залученню вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах. Категорія банківська діяльність у загальному вигляді означає сукупність постійно або систематично здійснюваних операцій різних видів щодо грошей та інших фінансових інструментів, і підпорядковано досягненню єдиної мети — використанню грошей для отримання прибутку.

Банківські операції, які відображають банківську діяльність, це, по суті, угоди, які за своєю правовою природою спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов язків. Вікудін, може бути пов язана зі створенням групи кредитних установ, утворенням холдингу, реорганізацією кредитних установ та іншими видами дій, якщо вони обумовлені банківськими операціями, що ними проводяться (наприклад, реалізація заставного майна як умова невиконання угоди). Категорія банківська справа стосується також кола суспільних відносин, які виникають у зв язку з касовим обслуговуванням клієнтів банку, випуском внутрішніх векселів, їх обліком, інкасуванням, організацією фондової справи (зберігання цінних паперів), складанням контокоренту (від італ. Conto corrente – поточний рахунок – договір, за яким сторони проводять періодичні розрахунки по сальдо (залишку) зустрічних вимог), веденням бухгалтерського обліку тощо. У процесі здійснення банківської діяльності правовідносини, які виникають, утворюють велику групу, притаманну виключно банківському праву, що і становить специфіку його предмета. Вони існують як врегульовані нормами права публічно - правові (банківський нагляд, ліцензування) і приватноправові правовідносини (кредитні угоди, депозитці рахунки). Майнові - пов язані з грошима, цінними паперами або майном; немайнові — пов язані з грошово - кредитною і банківською статистичною інформацією, статистикою платіжного балансу, захистом інформації, коштів і майна; організаційно - структурні та організаційно - кадрові — побудова банківської системи в цілому, організаційна структура банку, веденням обліку.

За своїм змістом банківські правовідносини поділяють на матеріальні та процесуальні (процедурні), що передусім пов язано з наданням законом про національний банк україни права центральному банку здійснювати банківське регулювання та нагляд (пункт 8 ст. У цьому плані важливо ще раз підкреслити, що в процесі функціонування комерційних банків та фінансово - кредитних установ фінансово - правові відносини лише частково охоплюють банківський процес (оподаткування банків). Нормами статутного права визначається статус національного банку україни, комерційних банків та фінансово - кредитних установ, їх правосуб єктність та правовий режим банківської діяльності. Якщо розуміти банківські правовідносини як єдність фактичного матеріального змісту і юридичної норми, то в них обов язково ми помітимо норми різних джерел банківського права. Зменшення обсягу відомчої нормотворчості, посилення ролі закону обумовлено його здатністю визначати конкретну правову поведінку банків та їх клієнтів, забезпечити виконання функцій національним банком україни у відносинах з банками та фінансово - кредитними установами, де завжди присутні інтереси господарюючих суб єктів та громадян. Таким чином, крім конституції україни, законів, нормативно - правових актів національного банку та інших уповноважених законами державних органів щодо їх прийняття, існують банківські договірні правила, банківські звичаї, акти арбітражних судових органів та можливі інші джерела в банківській сфері, які визначають конкретну поведінку учасників банківських правовідносин. Специфіка застосування методів правового регулювання банківської діяльності полягає в тому, що, обираючи ту чи іншу форму нормативно - правового акта, який видається від імені держави уповноваженим суб єктом, мається на меті вирішити такі важливі завдання. Посилити характер прямої дії банківського законодавства; узгодити норми банківського законодавства з нормами інших галузей законодавства; обмежити втручання держави у сферу приватних інтересів комерційних банків, визначених законами; обмежити надто ризикову банківську діяльність у ринковій економіці, яка ґрунтується на вільній конкуренції; забезпечити стабільність та надійність банківської системи в україні (методами встановлення нормативів достатності капіталу, ліквідності балансу комерційного банку та розміру ризику на одного позичальника, страхування банківських депозитів); розробити та вдосконалити пакет нових законів, які мають регламентувати банківську діяльність в україні з урахуванням міжнародних норм та звичаїв, що прийняті у банківській практиці зарубіжних країн. У зв язку з важливістю вирішення цих завдань насамперед слід звернути увагу на застосування імперативного методу регулювання в банківській сфері, що зумовлює необхідність уніфікації (гармонізації) імперативних норм з вимогами європейського законодавства. Основна відмінність між законодавством європейського союзу і національним законодавством держав — членів європейського союзу полягає в тому, що, як правило, на рівні європейського союзу немає законів, а є лише директиви, які стосуються конкретних юридичних сфер і мають бути виконані за допомогою національного законодавства. Здебільшого його директиви гармонізують конкретні питання законодавства шляхом встановлення мінімальних стандартів, які знаходяться посередині між нормами держави - члена з найвищим рівнем регулювання і держави - члена з найнижчим рівнем регулювання. Перша та друга банківські координаційні директиви спрямовані на координацію законів, положень та адміністративних заходів стосовно діяльності кредитних установ. У широкому розумінні ці директиви дають змогу банкам брати участь у багатьох видах фінансової діяльності на території держав - учасниць; директива власних фондів встановлює вимоги щодо власного фонду для кредитних установ; директива банківського коефіцієнта платоспроможності визначає необхідний коефіцієнт платоспроможності для кредитних установ; більшість директив щодо банківської діяльності були прийняті на підставі пункту 2 ст. 57 договору про європейську економічну співдружність, що передбачає свободу започаткування і здійснення незалежної професійної діяльності; директива великої незахищеності передбачає нагляд та контроль за великими ризиками кредитних установ; друга консолідаційна директива нагляду формулює принципи нагляду за діяльністю кредитних установ на консолідаційній основі. Директива може також застосовуватись стосовно небанківських інвестиційних фірм; директива гарантії вкладів визначає умови захисту інвесторів та вкладників. Як приклад важливості застосування міжнародних стандартів нормативного методу регулювання банківської діяльності можна послатись на директиву власних фондів кредитних установ, її метою є забезпечення послідовності діяльності кредитних установ, захист заощаджень, поліпшення координації у банківській галузі, а саме.

Нагляд за основними ризиками та платоспроможністю, які стосуються капіталу, фондів основних ризиків та кумулятивних пільгових часток і підпорядкованого боргу.

Згідно з директивою банківського коефіцієнта платоспроможності кредитних установ європейська співдружність прийняла загальну законодавчу структуру стосовно оцінки ризиків. Зрозуміло, що для того щоб нагляд на консолідаційному рівні був ефективним, він має застосовуватись до всіх держав - учасниць та всіх банківських груп, включаючи аналогічні товариства, які не є кредитними установами.

Важливо зазначити, що директива пояснює та уточнює методи, які можуть бути використані для належного банківського нагляду, який забезпечує відповідно до банківського законодавства в україні реалізацію інтересів та захист прав громадян, оскільки вони є економічно та інформаційно стабільними клієнтами банків у ринкових умовах. Підтвердженням сприйняття україною важливих європейських стандартів у банківській сфері, застосування єдиних методів правового регулювання банківських правовідносин є указ президента україни про комплексні заходи щодо оздоровлення банківської системи на 1999—2000 роки від 23 січня 1999 р. При цьому зазначимо, що предмет правового регулювання вказує на те, що регулюється нормами права, які суспільні відносини складаються у банківській сфері. У банківському праві застосовується метод рівності сторін (суб єктів правовідносин), їх вільного волевиявлення, коли йдеться про договірні відносини щодо кредитної або депозитної угоди.

Рівноправність учасників правовідносин, що свідчить про індивідуально - регулятивне значення кредитного договору; автономія учасників правовідносин, що означає здатність фізичної чи юридичної особи незалежно формувати свою волю і здійснювати свої права, досягаючи власного інтересу; самостійність учасників правовідносин, що відображає можливість розпоряджатися майном на свій розсуд, нести відповідальність за своїми зобов язаннями.

Обов язковість і незаперечність виконання адміністративно - владних приписів (актів), щодо яких погодження між сторонами не передбачається; реалізація суб єктами правовідносин адміністративно - владних повноважень та функцій випливає з їх статусу; застосування імперативного методу пов язано з забороною окремих певних дій (операцій) банку чи кредитної установи або вилученням ліцензій (позбавленням права). Таким чином, можна зробити висновок, що специфіка предмета правового регулювання банківської діяльності обумовлює застосування різних методів і засобів правового впливу на суспільні відносини, які у сукупності характеризують банківське право і передбачають досягнення мети — забезпечення ефективного функціонування банківської системи в україні. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена обєктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою. Основним обєктивним критерієм поділу права кожної дер - жави на окремі галузі є матеріальний зміст тих суспільних відно - син, які регулюються правовими нормами цих галузей, тобто предметом правового регулювання. Ця діяльність є обєктивною за своєю сутністю, являє собою процес планомірного збирання, розпо - ділу, перерозподілу і використання централізованих і децент - ралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують вико - нання державою своїх завдань і функцій. З іншими ланками фінансової системи ця галузь права звязана настільки, наскільки регулює відносини, зумовлені акумуляцією коштів в грошові фонди публічної влади, а також використанням цих коштів (наприклад, податкові платежі з фінансових ресурсів підприємств, які засновані на приватній власності). Наприк - лад, за матеріальним змістом фінансові відносини є суспільни - ми відносинами, які виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні і виконанні державного бюджету і звіту про його виконання; збиранні податків і інших обовязкових платежів до бюджету і позабюджетних державних цільових фондів з підприємств, установ, організацій різних форм влас - ності і населення; фінансування і кредитування; обовязкового державного майнового і особистого страхування, державних позичках і організації ощадної справи; регулюванні грошово - кредитної і валютної системи.

Підхід з цієї сторони до розкриття змісту предмету фінан - сового права дозволяє побачити, що фінансовим правом регу - люються тільки організаційно - майнові відносини, що випли - вають з владної діяльності держави в особі уповноважених її органів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів коштів. В цих відносинах завжди проявляється владно - організуюча роль держави в розподілі і перерозподілі внутріш - нього валового продукту і національного доходу, оскільки дані відносини мають владно - майновий (грошовий) характер. Так, відносини ощадного банку (фінансово - кредитної установи, що бере участь в управлінні фінансово - кредитними відносинами) з населенням щодо зберігання вільних коштів громадян регу - люються цивільним правом. Установи банку, що прийняли кош - ти громадянина на зберігання, використовують їх для форму - вання фонду кредитних ресурсів, тобто на основі цивільно - пра - вових стосунків, що мають грошовий характер, виникають фінансові правовідносини.

За порушення адміністративно - правових приписів (скажі - мо, порушення правил дорожнього руху) стягується адмініст - ративний штраф, тобто виникають адміністративно - правові відносини.

Сума штрафу, стягнута адміністративним органом, передається для зарахування до бюджету, тобто на базі адміні - стративно - правових відносин, що носять грошовий характер, виникають фінансово - правові відносини, оскільки гроші, стягнені за порушення правил дорожнього руху, спрямовуються на формування централізованого фонду коштів. Вона забезпечує планомірність і безперервність акумуляції фінансових ресурсів, найбільш до - цільне їх застосування в інтересах суспільства, послідовний кон - троль за правильним використанням фінансових ресурсів. З другого боку, в громадянському суспільстві, яке формується в україні, в порівнянні з тоталітарним, шо йому передувало, до сфери державних фінансів за допомогою обовязкових платежів і внесків залучаються і приватні фінанси, розширяючи таким чином сферу впливу фінансів держави.

Одним із яскравих свідчень цього процесу стало виникнення в україні всіляких централізованих і децентралізованих позабюджетних фондів, до яких спрямовуються обовязкові відрахування. Вона уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими повязане виникнення фінансових правовідносин, правовий статус їх субєктів, розподіл прав і обовязків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми і порядок їх застосування. інакше кажучи, під методом фінансово - правового регулювання мається на увазі органічна система прийомів і спо - собів безперервного правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозвязків між ними.

Наприклад, стаття 160 кодексу україни про адміністративні правопорушення за торгівлю з рук у невідведеному місці передбачає попередження або штраф, який накладається особою, уповноваженою засто - совувати покарання в залежності від врахування багатьох фак - торів. Коло їх прав і обовязків чітко визначене законо - давцем, а санкції фінансово - правових норм завжди носять точ - но визначений каральний фінансовий характер. В них дер - жава в особі органа законодавчої або виконавчої влади припи - сує іншій стороні фінансових відносин однозначно визначену і абсолютно обовязкову міру поведінки, вказуючи одночасно чіткий характер і міру покарання з боку держави у разі невико - нання припису другій стороні відносин. Цей принцип нерівності сторін фінансових правовідносин, правда, не виключає мож - ливості оскарження дій органу, наділеного владними повнова - женнями, в разі перевищення ним цих повноважень, а також одержати відстрочку або розстрочку платежу, якщо з незалеж - них від субєкта фінансових правовідносин причин він не може бути внесений у визначений термін. Однак подання прохання про відстрочку, розстрочку або скарги не призупиняє стягнен - ня аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це ор - ганом відповідного рішення. Поряд - ку і розмірів стягнення податків, інших обовязкових платежів і внесків до бюджету, позабюджетних державних централізова - них і децентралізованих фондів; напрямків використання дер - жавних коштів; порядку і розмірів їх використання і т. Такий метод сприяє планомірному наповненню державної казни, цільовому розподілу і використанню державних фінансових ресурсів у відповідності з визначеними державою пріоритета - ми, розробленими програмами і планами.

Так, держава встановлює умови проведення держав - ної внутрішньої позики, випуску державних казначейських зо - бовязань, проведення лотерей, які не можуть бути змінені за угодою сторін і є обовязковими для субєктів, що вступили у ці відносини.

Яскраво проявляються відмінності основного методу регу - лювання фінансово - правових відносин і в переліку державних органів, які уповноважені давати владні приписи субєктам фінансових відносин. В силу усталеного у всіх державах розпо - ділу компетенції між державними органами основну частину таких приписів видають органи, що спеціально створені для управління державними фінансами.

Учасники фінансових відно - син, яким ці органи адресують свої розпорядження, в пере - важній більшості випадків знаходяться у взаємозвязку з цими органами і залежні від них тільки по лінії фінансової діяль - ності. Але в цілому для фінансово - правового регулювання найбільш характерним є використання владних приписав саме в функціональних взає - мозвязках з органами спеціального управління фінансами дер - жави.

Звідси і зявляється оді ілюзія, що предмет тієї чи іншої галузі права немов би змивається, поглинається предметами інших, перш за все сусідніх за змістом галузей права. При цьому не треба упускати з виду і, що фінансово - правові інститути безпосередньо повязані з діяльністю держави по створенню, розподілу і використанню централізованих і децентралізованих грошових фондів. Перше з них охоплює суспільні відносини, що випливають з організації держави, її устрою, а друге суспільні відносини, повязані з державним управлінням в цілому.

Наприклад, стаття 85 конституції україни встановлює виняткові повноваження верховної ради україни затверджувати державний бюджет, вносити до нього зміни, контролювати його виконання, прий - мати рішення стосовно звіту про його виконання. Відповідно до статті 92 конституції україни встановлюється державний бюджет україни і бюджетна система україни (система оподат - кування, податки і збори і т. Тісно стикається фінансове право з адміністративним пра - вом, оскільки діяльність по формуванню, розподілу і викорис - танню фінансових ресурсів держави є за своїм характером уп - равлінською. Адміністративне право визначає основні принципи держав - ного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів, в тому числі і органів спеціально - го управління фінансами держави, закріплює структуру цих органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення посадових осіб, закріплює їх права і обовязки і т. Спираючись на норми і принципи адміністративного пра - ва, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо повязані з виконанням цими органами функцій по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави, конт - ролю за їх цільовим витрачанням. Для того щоб дер - жава могла існувати і виконувати свої завдання і функції, в тому числі адміністративні, їй щоденно, повсякчасно потрібні величезні суми грошових коштів. Характерними для таких відносин є добровільність, рівність і відокремленість сторін, відсутність переходу права власності від одного субєкта до іншого тощо і тому до предмету фінан - сово - правового регулювання не входять. Систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи; основні риси фінансово - правового положення інших субєктів, з якими ці органи вступають у фінансово - правові відносини.

Державного бюджету; позабюджетних дер - жавних і муніципальних фондів; фінансів державних під - приємств, державних і місцевих податків і інших обовязкових платежів; державного кредиту; державного страхування; дер - жавних видатків; банківського кредитування і безготівкових роз - рахунків; грошового обігу і валютного регулювання. Наприклад, фінансово - правові норми знайшли своє втілення майже у двохстах законів, прийнятих верховною радою украї - ни після проголошення державної незалежності, а всього вони розкидані нині більше ніж у десяти тисячах нормативно - пра - вових актів. В конституції україни закріплені основи право - вої організації фінансової діяльності держави, її субєктний склад в цілому і за окремими її напрямками зокрема. В даний час існують законодавчі акти верховної ради україни, в яких в систематизованому вигляді викладені пра - вові норми, що регулюють окремі сторони фінансової діяль - ності держави 1. До них належить пакет законів про органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самовряду - вання, про банки і банківську діяльність, про підприємництво і підприємницьку діяльність тощо. Найбільшу частину цих знань за обсягом складає практичний досвід правозастосовної діяльності органів управління фінансовими відносинами, що є тільки пер - шим наближенням до власне наукового знання, і потребує ос - мислення, узагальнення. Наступним, якісно змістовнішим рівнем знань про фінан - сове право, фінансову діяльність держави є систематизовані і узагальнені у формі наукових досліджень простих елементар - них понять про фінансово - правові норми, відносини, інсти - тути.

Критична функція полягає у виявленні дефектів і недоліків у чинному фінансовому законодавстві, в фіксації невідповід - ності правової норми вимогам суспільної практики.

Ця функція завжди передує виданню нового закону чи іншого нор - мативно - правового акту і постійно використовується в процесі нормотворчої діяльності держави.

Наприклад, у фінансовому законодавстві неможливо знай - ти визначення державних фінансів, класифікації фінансово - правових актів або фінансово - правових норм, цілісного закрі - плення будь - якої теоретичної концепції, що пояснює фінансо - во - правові явища і т. Фінансово - правова наука оперує як простими по - няттями, що відображають однорідні явища фінансово - право - вої дійсності, так і поняттями складними, що відображають фінансово - правові явища на рівні цілих інститутів, розділів і навіть підгалузей права. Враховуючи значення науки про фінанси як науки, що вив - чає економічний базис, не треба забувати про необхідність вив - чення закономірностей самої надбудови, про активну творчу роль права. До кінця 30 - х років, коли закінчився перехідний період від капіта - лізму до соціалізму, що на практиці означало повну заміну ба - зисних і надбудовних суспільних відносин на принципово відмінних від попередніх основах. Це період важкого, а в ок - ремі роки трагічного внутрішньоутробного розвитку цієї на - уки, часу її формування, визрівання, відмежування від інших, одним словом, період виникнення. Фінанси, на думку переважної більшості вчених, як еконо - мічна категорія являють собою систему економічних відносин, в процесі яких утворюються і використовуються фонди коштів. Для функціонування держави не - обхідні величезні суми фінансових ресурсів, тому держава за допомогою правових норм ретельно регламентує відносини, що виникають при зборі, розподілі і використанні фондів коштів за допомогою правових норм, сукупність яких складає фінан - сове право. У фінансовому законодавстві знаходить своє відбиття полі - тика, скерована на використання фінансових ресурсів в інте - ресах розвитку незалежної держави, змістом і направленістю діяльності якої, як визначено статтею 3 конституції україни, є права й свободи людини та їх гарантії. Фінансові ресурси необхідні державі завжди для забезпе - чення всіх сторін ії діяльності, причому чим більше розвивається держава, тим більше їй потрібно коштів і тим ретельніше вона повинна регулювати фінансові відносини за допомогою фінан - сово - правових норм.