україна це ми мінус
Несомненно, прошедший год войдет в историю развития нашей проектно - строительной отрасли как год принятия закона украины про регулирование градостроительной деятельности.
Однако имплементация нового закона как правового акта в градостроительную практику требует решения двух групп важнейших проблем, поскольку он, в значительной своей части, не является законом прямого действия. Речь идет о вопросах, связанных с разработкой новых и корректировкой действующих генеральных планов, а также внедрением принципиально новых, доселе практически не имеющих аналогов в отечественной практике видов градостроительной документации и инструментов регулирования градостроительной деятельности – зонинга, градостроительного кадастра, плана земельно - хозяйственного устройства населенного пункта, градостроительного мониторинга. Эти документы вместе с генеральными планами населенных пунктов теперь должны прийти на смену главному исходному разрешительному документу – градостроительным условиям и ограничениям (гуо) застройки земельного участка. Абсолютное их большинство было разработано в лучшем случае в начале 90 - х годов прошлого века без учета современных земельных правоотношений и форм собственности.
Что касается полноценного зонинга, градостроительного кадастра и мониторинга, то эти документы и процедуры, в современном понимании, в нашей стране вообще отсутствуют как класс. Это, однако, ни в коем случае не снимает с повестки дня приведение действующих генеральных планов к реалиям современных земельных и имущественных отношений. Чтобы оценить масштабы предстоящей в этой области работы, напомним, что сегодня в украине существует 459 городов, 885 поселков городского типа и около 28, 5 тыс. Учитывая, что финансирование таких работ, согласно закону, должно осуществляться преимущественно за счет средств местных бюджетов, становится очевидным, что сегодня трудно спрогнозировать реальные сроки их осуществления. Что же касается разработки и внедрения зонинга, градостроительного кадастра и системы градостроительного мониторинга, то для них еще нужно создать нормативно - методическую и программно - техническую базу, сформировать соответствующие службы на местах, отработать регламенты этих работ. Их практически нет и в абсолютном большинстве областных и городских управлений или отделов, ведающих вопросами градостроительсва и архитектуры, не говоря уже об уровне сельских административных районов. В таких условиях, по - видимому, целесообразно сегодня разработать и принять временные переходные положения, обеспечивающие в отсутствие современных генпланов, зонинга, градостроительного кадастра и мониторинга, в большинстве населенных пунктов, системное планомерное регулирование градостроительного процесса с соблюдением духа и буквы нового закона. Боягузом степан ніколи не був, а зайва чарчина приспала здоровий глузд і погнала навпростець, в обхід автобусних маршрутів, кривими парковими стежками, що за кілька кроків губилися у чорному чагарнику.
і якби не перші осінні сніжинки, що густо лягали на холодну землю, витягали з мороку й клали під ноги ті стежки – можна було б і зовсім заблукати у величезному парку, в якому зроду не було ліхтарів. Парк цей, з його фонтанами, статуями і колонами височенних дерев, двісті років тому збудував польський магнат станіслав потоцький на честь коханої дружини софії. Чим і прославив на віки себе, її, а заодно – і невеличке українське містечко умань, у якому й провів усе своє сорокап’ятирічне життя - буття степан поприхата. Ніби відкривалась така ниюча пустка в грудях, яку ніщо не могло заповнити – а вона сама тягла в себе душу, чи що там іще, що в людини є… степан потупотів ногами, аби струсити налиплий на черевики мокрий сніг. прокричав мені радісний голос, голос підзабутий, але ці інтонації, завжди сповнені нездоровим оптимізмом, безперечно належали моєму шкільному товаришу арсену.
Сидиш ти мерзнеш, справи всілякі переробляєш, звичайні такі буденні справи, і тут – вривається до тебе затурканого весняний, чомусь таким він мені видався, голос старого друга. Річ у тому, що я дійсно ніколи не ходив на ті зустрічі, ні з ким з однокласників спілкування не підтримував, хіба що з арсеном, і то коли вже було, та й взагалі навряд би мене така пропозиція колись зацікавила. Вірніше самі по собі однокласники мене мало цікавили, ні з ким із них у мене не співпали інтереси, смаки, переконання, ну словом все те, що людей об ’ єднує, предметом інтересу стала подальша доля всіх цих людей, тепер, звичайно, чужих мені, але ми мали спільне минуле.
Сама школа знаходиться в середмісті на вулиці, що колись в давнину мала назву графська гора, а тепер назву має іншу, та й взагалі змінила їх немало, але й дотепер більш менш зберігає свій колишній вигляд завдяки ще не знесеним, що дивно для столиці, старовинним будівлям і бруківці. Нашої класної на місці не було, виявилось, вона захворіла, тому ми дізналися її номер, подзвонили, побажали міцного здоров ’ я, передали привіт від кожного і на тому вивалили на вулицю в пошуках теплого місця і зігріваючих напоїв. Від лесі вапняр про роботу, щось там із продажем автомобілів, про дитину і чоловіка, про подорож європою і купу вражень з тим пов ’ язаних, далі трохи розказав олег гришин, потім марта, прізвища вже не згадаю, яка судячи з усього нічим особливо не займалася, але мала плани на велике майбутнє десь за кордоном, ще був стас кириченко, який тепер, як виявилось, працює журналістом і дуже критикує державний устрій з усіма витікаючими.
Макс головнюк, який прийшов з дружиною, говорив як і в шкільні часи коротко і влучно, але повідомлення його полягало в тому, що він кваліфікований талановитий архітектор вже просто не має сил виживати в цій країні, так що дуже скоро вони переїдуть в австралію, і що в кінці кінців він не хоче, щоб його діти росли в такій паскудній державі, як наша. Цю ж тему продовжив і андрій кротенко, сказав, що у його родини тут бізнес, але якби не це, він би не вагаючись переїхав в америку, де і життя стабільніше, і люди доброзичливіші. Я був роздратований, ображений, відчував як під шкірою наростає агресія до цих людей, образа гидко ширилася по всьому тілу, перекочувалася м ’ язам и, підходила до горла. Переді мною сиділо 16 людей, дорослих, переважно успішних недурних і дуже різних людей і всі вони в унісон твердять про те, що наша, що моя країна – гниюча діра, що звідси треба звалити якомога швидше і забути про неї як про страшний сон, що люди тут – не люди, а дика юрба злодіїв, що тут ніколи не було пристойної історії, що тут і дивитись нема на що. Максу казав, що якщо його дитина не виросте в такій паскудній державі як наша, то буде йому чужою, чи він хоче зробити оазис ненависної україни в затишній австралії. Казав, що не був в турині, але був багато де ще і цілком погоджуюсь, що всюди гарно і пречудово, а чи була вона десь крім рідного спального району києва. ну, ян, розумієш, ти завжди був таким націоналістом, не знаю звідки це у тебе, може виховання… - тепер він вже говорив повільно і не так впевнено - можливо, ти правий, але тобі трохи простіше, ти дуже любиш україну, навіть таку… відповіді не було. Далі було безсоння, а ще далі, вже під сірий ранок сни, ціла низка абсурдних снів, в яких переплелися якісь шкільні контрольні, однокласники теперішні і ті, яким 16 років, наш випускний, який проходить то в америці, то в австралії, чоловіки з турину, які редагують статті про українську політику авторства стаса кириченка і багато подібної маячні, яку я, на щастя, не пам ’ ятаю. Прокинувшись, я зробив начерк побаченого уві сні, це був обрис мапи україни, всуціль заповнений людьми, що сидять на валізах і тримають в руках паспорти і візи, по лівий берег обличчя їхні спрямовані до росії, по правий – європи.
Через арсена мені вдалося розшукати мейли майже всіх присутніх вчора, я відіслав їм картинку і прикріпив повідомлення в якому просив вибачення, якщо образив і бажав їм щастя в україні. Мене звати ян, живу і працюю в києві, маю 24 роки і радість бути художником, бо те, що я роблю це інструмент впливу, сподіваюсь, правильного і благотворного. Цей проект призначений не для смакування інтелектуальними снобами, він - для абсолютно різних у всіх відношеннях людей, яких об ’ єднує тільки те, що вони є українцями.
Я вчила іншу історію, де тисячі людей полишали домівки заради вільного подиху своєї країни, де народжувались таланти, якими і досі пишається весь світ, де слово воля викарбувано на головному тлі держави, де прапор поєднує лани з чистим небом, а людські душі з істиною. і весь світ навколо не може збагнути як в таких умовах, можна добиватися успіху, як можна просто ставати кращими на звалищі, просто заради того, щоб почути гімн, який в багатьох країнах не можуть навіть відшукати.
Чепурні садки, розміреність і спокій життя власників приватних садиб налаштовують на зваженість і поміркованість, а то й просто самоспоглядання у віддаленості від метушні й нервозності. Шугаєш собі думкою в обширах висоти пташиного лету й роздивляєшся все, що оточує тебе внизу, а згодом, вражаючись власній сміливості, пориваєшся підступитися до оманливо близьких вершин своїх мрій чи жадань. Можливо, директор повівся б зі мною по - іншому, та моя відкрита доброзичливість наочно переконувала, що я раджу, а не критикую, бо збагнула суть предмета нашої розмови, вивчила витоки проблем і орієнтуюся в напрямках їх вирішення. Директор сидів задумливий, але не пригнічений невтішним станом справ, раз по раз кидав через стіл на мене свій погляд і слухав, не перебиваючи, мій звіт. Міг би й не задавати мені тих кількох питань, бо я бачила по ньому, що рішення він уже прийняв, але чи то з поваги, чи то ще раз мене екзаменуючи, уточнював лише якісь несуттєві деталі. У діалозі з директором із душі вихлюпнулося все, напруга спустошила єство, і той зяючий вакуум повинен був заповнитись усвідомленням значимості випробування, яке пройшла годину тому.
Вакуум поглинав усе з такою пожадливістю, що думки мої були схожі на друзки кольорових скелець із дитячої іграшки – тільки з калейдоскопа витягли дзеркальну призму.
Та коли до мене повернулося відчуття часу, кинула оком навколо, аби впевнитися, що нічого, по суті, не змінилося, хоча нотка неспокою тихо чогось забриніла в потаємних закапелках душі. Але довкілля так само собі умлівало від полудня, так само в пилюці купалися горобці й сокотали кури в гущавині бур’янів, так само сонно і ліниво тяжів над усім байдужий спокій вару.
Власна внутрішня невлаштованість в оцій застиглій незворушності, наростаюче невдоволення настирно починають шукати ознаки змін, присутність яких ще не виявила. Хотілося його взяти до рук, піднести до очей і роздивитися, притулити до себе, приміряти перед дзеркалом власного сумління, помилуватися та прискіпливо оцінити, як пасує; зважити, чи готова я до усвідомлення відповідальності перед власною новизною себе ж; перебрати резерви всіх моїх вартостей, які б підкріплювали номінал ціни мого “я”. З манівців чи з узбіччя твого шляху орієнтир життя виглядає іншим, і ти сам тоді такий, яким вимагає бути оточуюче – інакше не вижив би, як би не пристосовувався, не видозмінювався.
Коментарі
Дописати коментар