всі законіи україни з комениарями
Документ має вищу юридичну силу, є визначальною основою для прийняття законодавчих ініціатив, а також гарантує дотримання законних прав та інтересів громадян, державного порядку і суверенітету.
Поправки до конституції допускаються після проведення всенародного голосування, схвалення більшістю конституційного складу верховної ради та затвердження всеукраїнським референдумом. Дотримання положень конституції забезпечується вищим судовим органом — конституційним судом, який уповноважений визнавати нормативні акти недійсними при виявленні протиріч конституції. Конституція гарантує громадянам свободу пересування, недоторканність приватного життя і власності, рівність за становими, національними і релігійними ознаками.
Скасування недоторканності депутатів, які можуть бути притягнуті до відповідальності без схвалення ради; імпічмент президента при виявленні фактів державної зради або інших злочинів; скорочення складу верховної ради до 300 депутатів з терміном обрання на 5 років; позбавлення мандата у разі пропуску третини або більше зборів або нарад; надання населенню права на законодавчі ініціативи; надання президенту права на формування антикорупційного бюро. 1 конституції додає до основних ознак державності такі фундаментальні характеристики, на підставі яких вона повинна будуватися як незалежна, демократична, соціальна, правова держава. У конституції україна передусім характеризується як суверенна і незалежна держава, що з погляду на важливість цих ознак для самого існування і повноцінного функціонування держави є цілком закономірним. Створення української держави як незалежної і суверенної стало вираженням волі українського народу, реалізацією ним свого невід’ємного права на самовизначення. У демократичній державі саме народ визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, яку він може здійснювати безпосередньо або через органи державної влади.
В основу розбудови української державності конституцією покладена концепція демократичної, соціальної, правової держави, що відповідає сучасним вимогам конституціоналізму.
Принципи демократичної, соціальної і правової держави (хоча кожний з них має певну самостійність) не можуть бути повністю усвідомленими поза системою, яку утворюють. Так, появу концепції соціальної держави і заснованої на ній практики необхідно розглядати як конкретизацію змісту правової держави стосовно вимог, які постають перед громадянським суспільством на певних етапах розвитку.
Водночас аналіз соціальної державності необхідно здійснювати з урахуванням її єдності з ліберальними і демократичними традиціями, оскільки соціальна, правова держава залишається ліберальною в політичній сфері. Нарешті, на відміну від країн заходу, де соціальна держава виникає як характеристика правової, що знаменує собою початок якісно нового етапу її розвитку, в україні становлення демократичної, правової державності не передує утвердженню соціальної держави, а навпаки, відбувається в умовах, коли соціальні засади вже набули сталого характеру, однак потребують істотного оновлення. 1 конституції, що україна є демократичною державою, означає, що вона заснована на здійсненні реального народовладдя, повазі до прав і свобод людини і громадянина, на їх активній участі у формуванні державного апарату і здійсненні контролю за його діяльністю через вибори і представницькі установи.
Демократія має своєю опорою і успішно функціонує в умовах розвинутого громадянського суспільства і таких його інститутів, як ринкова економіка, політичні партії, громадські організації, незалежні засоби масової інформації тощо. Гарантованість основних прав і свобод громадян, рівність прав всіх громадян на участь в управлінні державою; виборність представницьких органів держави та окремих посадових осіб; юридично визначена строковість повноважень представницьких органів; реалізація принципу поділу влади; підконтрольність і відповідальність органів держави, політична багатоманітність; прийняття рішення більшістю голосів із урахуванням прав меншості; прозорість тощо. Принцип демократичної держави набуває конкретизації і розвитку в інших статтях і розділах конституції, які присвячені питанням правового регулювання забезпечення прав і свобод и людини і громадянина, проведення референдумів і виборів, формування вищих органів державної влади та контролю за їх діяльністю, становлення місцевого самоврядування. Демократія сприяла шляхом поступового визнання соціально економічних прав, запровадження соціального законодавства перетворенню ліберальної правової держави на соціальну та правову.
Крім того, функціонування соціальної державності в умовах демократії передбачає, що соціальні програми, в яких вона реалізується, приймаються і здійснюються у межах демократичних процесів і процедур, чітко встановлених законодавством. Правова держава являє собою організацію політичної влади, що заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, верховенстві права, взаємній відповідальності особи і держави.
Визнання, законодавче закріплення і гарантування державою основних прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову; взаємна відповідальність особи і держави; функціонування незалежної і ефективної судової влади; високий рівень правової свідомості і правової культури як окремого індивіда, так і суспільства в цілому.
Як наслідок, зміст ідеї правової держави піддається певним змінам залежно від того, які фактори визнаються найбільш значущими в той чи інший період історії. Тому воно санкціонує перехід від ліберальної до соціальної моделі правової державності і покладає на останню цей обов’язок, чим і визнає правомірність її існування. Соціальною вважається така держава, яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві, надає на субсидіарних засадах соціальну допомогу індивідам та іншим громадянам, які перебувають у важкій життєвій ситуації, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя. Пряме визнання держави соціальною дозволяє стверджувати, що конституційному устрою української держави притаманний принцип соціальної держави, через що він набуває вищої імперативної сили і стає загальнозначущим, у тому числі і щодо соціальної спрямованості законодавства. Разом з тим через конституційну невизначеність змісту соціальної держави посилання на цей принцип як на норму, що має пряму дію, у судовій практиці використовується надзвичайно рідко. При вирішенні конкретних справ перевага має віддаватися конкретним конституційним нормам, якщо такі мають місце, а також нормам, які містяться в чинному законодавстві. Як критерій відповідності поточного законодавства тим заходам, які влада спрямовує на його реалізацію, використовують конституційні принципи соціальної держави, які відображають закономірності її розвитку і функціонування та притаманні саме соціальній державі, а тому нехарактерні для інших типів держав, що виконують лише певні соціальні функції. Соціальна держава проявляється через принципи людської гідності, соціальної справедливості, солідарності, автономії суспільних відносин і процесів субсидіарності і соціальних зобов’язань. Застосування поняття соціальної держави спільно з правовою підкреслює єдність формальних і матеріальних елементів, що стосуються організації та діяльності держави.
Закріплюючи соціальну державу в такій якості, законодавець тим самим окреслив ті межі, у рамках яких вона повинна діяти, аби не суперечити вимогам демократичної, правової державності, за допомогою яких забезпечуються політична єдність і відповідне розуміння завдань, поставлених суспільством перед державою. Що ж до визначення пріоритетів у межах цього завдання, прийомів і засобів його реалізації, то в цьому держава має бути достатньо самостійною і незалежною, якщо дотримуватиметься умов, які створює формула демократична, соціальна, правова держава. Втілення принципів демократичної, правової держави створює певні передумови для досягнення соціальної рівності, справедливості, а реалізація положень соціальної держави сприяє попередженню руйнації демократичних і правових цінностей, розмиванню правової державності внаслідок зростання радикалізму в суспільстві. Формування соціальної, правової держави становить найважливіший напрям розвитку демократичної державності в україні, одне з основоположних завдань демократизації українського суспільства, реформи її політичної і правової систем. Висока цінність правової держави полягає в тому, що вона виникла на шляху пошуку свободи особи та форм народного представництва і завжди прагнула до захисту соціальної свободи, її гарантування. У соціальній, правовій державі необхідно чітко визначити як форми, шляхи та механізми діяльності української держави, так і межі реалізації свободи громадян, що гарантується правом. Гарантуючи і забезпечуючи права людини і громадянина на рівні міжнародних стандартів, соціальна, правова держава не повинна безпідставно втручатися в особисте життя людини, намагатися вирішувати за людину усі її життєві проблеми.
Тому, ведучи мову про суверенітет, слід зазначити, що він як атрибут держави є однією з основ забезпечення державної влади з урахуванням її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.
Тільки народ може визначати і змінювати конституційний лад в україні це право не може бути узурповане ні державою, ні її органами чи посадовими особами.
Адже тільки суверенна держава може бути незалежною і має право самостійно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи без втручання в них будь - якої іншої країни.
Конституція характеризує україну як демократичну державу, в якій існує республіканська форма правління, тобто громадяни мають право формувати склад законодавчого органу, обирати президента, вирішувати питання місцевого самоврядування та інші. Зокрема, це право на свободу і особисту недоторканність, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, свободу світогляду і віросповідання, об’єднання в політичні партії та громадські організації, право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах та інше.
Україна проголошена соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава для людини, а не навпаки - такий зміст багатьох конституційних норм, які визначають загальнодержавну політику в соціальній сфері, забезпечують соціальну спрямованість економіки, 11, 13, 17, 27, 43, 45, 52 та інші). Важливою ознакою соціальної держави є не лише врахування, а й сприяння з її боку задоволенню інтересів усіх соціальних груп і верств населення, зміцнення на цій основі соціальної злагоди та єдності народу.
46 конституції про те, що пенсії, інші види соціальних виплат і допомог, які є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом. Крім того, після використання всіх національних засобів правового захисту своїх прав і свобод кожному надано право звертатися до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є україна (ст. Визнання пріоритету прав і свобод людини і громадянина; взаємна відповідальність держави і громадянина; поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову; демократична форма правління; соціальна справедливість і гуманізм та інші. Вчинення будь - яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство) – 2. Сексуальне насильство, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь - яке із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152, 154, 155 цього кодексу, або вчинення таких діянь щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, або щодо особи у зв’язку з виконанням цією особою службового, професійного або громадського обов’язку, або щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, – 4. Дії, передбачені частиною четвертою цієї статті, вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила будь - який із кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 152, статтею 155 або частиною другою статті 156 цього кодексу, – коментар до ст. Стаття 153 кк передбачає кримінальну відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої. А) добровільний статевий зв’язок у спотворених формах між дорослими чоловіком та жінкою (фахівці в галузі статевої етики вважають, що будь - які статеві добровільні дії дорослих чоловіка з жінкою є етичними); 4. Якщо задоволення статевої пристрасті неприродним способом спричинило особливо тяжкі наслідки (смерть, самогубство, втрату будь - якого органу чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрату здатності до дітонародження, або зараження вірусом імунодефіциту людини чи сифілісом), то воно утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. Оскільки дитина віком до 14 - ти років не розуміє значення таких дій і не може чинити їм опір, то всілякі сексуальні дії відносно неї утворюють зґвалтування з використанням винним безпорадного стану потерпілого. Якщо винний, діючи з єдиним умислом, без значної перерви в часі вчинив два або більше акти задоволення статевої пристрасті неприродним способом з однією і тією ж потерпілою, то його дії створюють один продовжуваний злочин, який кваліфікується за ч. У випадках, коли задоволення статевої пристрасті було поєднане із зґвалтуванням, або зґвалтування поєднане із задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то такі дії утворюють сукупність злочинів, які кваліфікуються за відповідною частиною ст. При альтернативному умислі на зґвалтування чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом відповідальність настає за той злочин, на вчинення якого були фактично спрямовані дії винного. і, застосовуючи погрози та фізичне насильство, намагався задовольнити статеву пристрасть неприродним способом, а потім зґвалтувати, проте свій умисел до кінця не довів з незалежних від нього причин. Запропонував їй задовольнити його статеву пристрасть неприродним способом, а коли вона відмовилась — спробував її зґвалтувати, проте не досяг цієї мети з незалежних від нього причин. Безпосереднім об’єктом злочину є прийнятий у суспільстві уклад сексуальних зносин у тій його частині, що передбачає неприпустимість вчинення дій статевого характеру щодо особи всупереч її волі. Дії полягають у задоволенні статевої пристрасті неприродним шляхом – головним чином це здійснення статевого акту, пов’язаного з використанням частин тіла людини, які для цього природно не призначені (оральний, анальний секс тощо). З суб’єктивної сторони характерним для цього злочину є прямий умисел, змістом якого є усвідомлення суспільно небезпечного характеру дій та намір їх вчинити.
Кваліфікуючими ознаками складу злочину є вчинення діяння повторно, або групою осіб, або особою, яка раніше вчинила будь - який із злочинів, передбачених ст.
Коментарі
Дописати коментар