реферат на тему: християнство в україні
Поразки їх повстань, особливо повстання під керівництвом спартака, тяжкі податки і безвихідна нужда підривали їх віру в знищення соціального гноблення власними силами і породжували мрії про прихід божого народного рятівника - месії. Зберігаючи в основному ортодоксальні положення християнської догматики, ці напрямки і секти відрізняються своєрідним тлумаченням деяких догматів, окремими особливостями культу.
Центральне місце у православ’ї займають догмати про спокутну жертву ісуса христа, про всезагальну гріховність людей, про необхідність особистого порятунку шляхом ретельного виконання обрядів і наказів церкви тощо. У православних розповсюджений також культ реліквій - предметів, які, на їх думку, належали ісусу христу або святим, культ мощей (нетлінні останки вмерлих людей, що об’явлені святими), а також святих місць. Різдво христове (7 січня), хрещення (19 січня), різдво богородиці (21 вересня), введення в храми богородиці (4 грудня), сретеніє господнє (15 лютого), преображення (19 серпня), вхід господень в єрусалим або вербна неділя (святкується в неділю перед пасхою). Вознесіння господнє (святкується на 40 - й день після пасхи в пам’ять вознесіння ісуса христа на небо), троїця (святкується на 50 - й день після пасхи), зведення хреста господнього (27 вересня). її очолює папа римський, який одночасно є правителем церковної держави ватикану - крихітної державки в центрі риму, яка займає площу 44 га, має населення близько 1 тис. Папа римський через римську курію - центральний адміністративний апарат католицької церкви керує всією католицькою церквою і її багато численними організаціями, діючими у подавляючій більшості країн світу.
Протестантизм сформувався у х v і ст як ідеологічна доктрина реформації - широкого антифеодального і антикатолицького суспільно - політичного і ідеологічного руху, який охопив в х v і - х v іі ст. На шпейєрському сеймі група німецьких князів і представників міст підписали, так звану протестацію (звідси і назва) - протест проти рішення більшості сейму про обмеження у німеччині лютеранства. Протестантизм відкидає основні католицькі догмати, насамперед про зверхність і непорушність папи римського, про церковну ієрархію, про спасіння через посередництво церкви тощо і висуває свої. До того ж не тільки віруючі християни, а й чимало невіруючих відпочивають у неділю, що присвячена воскресінню ісуса христа; стають хрещеними батьками дітей своїх друзів; за християнським звичаєм хоронять покійників; поділяють значну частину (якщо не більшість) християнських моральних принципів, зокрема десять заповідей мойсея, тощо. Християнський світогляд розвивали такі геніальні мислителі, як богослови і філософи тертулліан (приблизно 160—220), августин аврелій, отці церкви афанасій великий (приблизно 295—373), іоан златоуст (приблизно 350—407), філософ і теолог тома аквінський (1225—1274), ідеологи реформації мартін лютер (1483—1546) та жан кальвін (1509—1564), український церковний діяч, богослов і філософ петро могила (приблизно 1596—1647), французький філософ блез паскаль та багато інших. Вони зробили ідеологічно непорушними навіть такі положення, які, на перший погляд, довести раціонально неможливо, наприклад вчення про єдиного за своєю суттю і потрійного в іпостасях бога (свята трійця), про непорочне зачаття ісуса христа тощо. Римське право, що надавало великого значення гідності конкретної особи, її праву на юридичний захист та на римське громадянство, а також тенденція до об єднання людей різних національностей в єдину політичну організацію випередили євангеліє, яке проголосило рівність усіх як перед покаранням за гріх, так і перед звільненням від гріха. В імперії набирали до війська людей із далеких провінцій, які прилучалися завдяки цьому до римської культури і поширювали її по всьому античному світу.
Успішна загарбницька політика риму зумовлювала те, що багато завойованих народів втрачали віру у своїх богів, що були не здатні захистити їх від поневолення. Ці та деякі інші фактори дають підстави для висновку, що римська імперія була зручним політичним та соціально - економічним середовищем для розповсюдження християнства. Мислителі еллади допомогли вкоріненню нової релігії й тим, що зосереджували увагу людей на реальності, яка переважала той тимчасовий і відносний світ, у якому вони жили.
Християнство ж вказало індивіду на можливість установлення особистих стосунків із богом і втамувало ту духовну спрагу, яку викликала грецька культура у багатьох людських серцях. Приблизно так, як англійська мова є універсальною мовою сучасності, а латинська була мовою освічених верств середньовіччя, грецька відігравала роль універсального засобу спілкування античності. З одного боку, антична філософія прискорювала пришестя християнства, руйнуючи старі політеїстичні вірування і показуючи нездатність людської свідомості збагнути бога. Адже для іудеїв гріх був не зовнішнім недоліком поведінки, як для греків і римлян, а відхиленням, яке виявлялося насамперед у внутрішній розбещеності, а вже потім — у поведінці. J ^ gju 3 m при цьому стверджував, що спасіння можливе тільки від бога, його неможливо знайти у раціоналістичних філософських системах або язичницьких релігіях. Поява синагог, які стали органічною частиною іудейського життя і принесли багато користі у період виникнення, розвитку і проповіді християнства, також має непересічне значення. Палестина — місце народження нової релігії — була розміщена у стратегічно зручному місці, на перетині шляхів трьох частин світу — азії, африки і європи.
Згідно з християнським ученням ісус христос — син божий, який з волі бога - отця заради спасіння людства зійшов із небес на землю, олюднився через народження його дівою марією, ставши боголюдиною, дав людям заповіді нового завіту, прийняв мученицьку смерть (через розп яття) з метою спокутування вродженого гріха та гріхів людства. іудеї вірили, що в кінці часів бог втрутиться у земну історію і, здійснивши страшний суд, установить своє царство на землі — царство миру і гармонії, правити яким буде месія — цар, божий помазаник. Звертаючись до учнів, ісус пояснював, що він є не могутній і славний земний цар і вождь, якого вони очікували, а той, кому належить перенести багато страждань. На таємній вечері (вечері господній; в іудейське свято песах) ісус оголосив учням, що попередній завіт з іудеями завершився і що бог уклав новий завіт, викарбований кров ю його жертви на голгофському хресті. ісус прагнув, аби люди зрозуміли, що царство боже сходить із небес на землю за допомогою тих справ, які він здійснює, і тієї доброї новини про спасіння, яку він проповідує. Коли людина, будучи оновленою благодаттю бога, входить до царства, вона духовно очищається, духовно народжується, стає новою і починає зовсім інше життя. Нове життя, яке пропонує всім людям ісус, коли вони входять до царства, подібне невичерпному джерелу живої води, яке втамовує спрагу цього життя і веде до життя вічного. Усюди зустрічаючи трагічні наслідки гріха, він докоряв тим, хто виправдовував себе, не визнаючи свою гріховність, і суворо засуджував тих, які спонукали інших людей творити зло. Деякі люди, як ті, хто спокутував, так і ті, хто не спокутував свої гріхи, після своєї смерті перейдуть у проміжний стан, щоб, перебуваючи в ньому, чекати кінця світу — або у благословінні, або у обраній ними самими відокремленості від бога. Невіруючі ж завершать своє життя у гріхах і ніколи вже не зможуть прийти туди, де перебуває ісус (на небо), тому що вони відмовилися від божого спасіння. Культура київської держави - яскраве та багатогранне явище, яке стало наслідком тривалого процесу внутрішнього розвитку східнослов янського суспільства і увібрало все краще від своїх слов янських предків та від світової цивілізації. Під його впливом розвивалися живопис, кам яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалося і зміцнювалися культурні зв язки русі з візантією, болгарією, країнами західної європи.
Водночас слід зазначити, що у боротьбі з поганством християни знищили безцінні пам ятки мистецтва стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо. Як відомо, із його запровадженням літературною мовою на русі стала, церковнослов янська мова, створена приблизно за сто років до прийняття християнства болгарськими просвітителями кирилом і мефодієм. Богослужбові книги - свя те письмо, тріоді, октоїхи, мінеї, требники тощо; житія святих агіографи, патерики - збірники коротких розповідей про ченців, аскетів; кормчі книги - пам ятки церковного права, церковні статути; філософські твори типу шестодневу; історичні хроніки; гомілетика - урочисті слова на церковні свята. Важливі політичні та історичні проблеми висвітлювалися у творах оригінальної руської літератури, що ґрунтувалися на досвіді усної дохристиянської культури.
Специфіка релігійного змісту, можливості доступу до досягнень світової культури сприяли тому, що, в основному, першими руськими письменниками були священнослужителі київський митрополит іларіон, митрополит климент смолятич, монах - літописець нестор, єпископи кирило туровський та лука жидята, дяк григорій, ігумен печерського монастиря феодосій, ігумен сильвестр та інші. Деякі дослідники вважають, що форма письма цього твору свідчить про його київське походження, а дяк григорій, можливо, був з духовенства, що приїхало з києва до новгорода. іншим важливим джерелом древньоруської християнської філософсько - літературної думки була візантійська література, зокрема, патристична - твори так званих отців церкви.
Василія великого, григорія богослова, іоанна дамаскіна, іоанна златоуста, афанасія александрійського, єфрема сірина та інших, а також матеріали перших вселенських соборів (325 - 787 рр. Поряд з творами церковно - релігійного характеру, зокрема уривками з патристичної літератури, він містить публіцистичні твори давньоруських письменників, в яких роз яснюються норми поведінки людини за різних побутових обставин. Поданий перший індекс книг істинних і хибних, в якому мова йшла про ті книги, які слід читати і які підлягають забороні (так звані відречені, апокрифічні книги). Він є автором визначної пам ятки вітчизняної писемності - церковно - богословського твору слово про закон і благодать, написаного між 1037 і 1050 рр в якому відзначив велич руського народу, руської землі, руської церкви.
Книги історичні - чотири євангелія (від матфея, марка, луки, іоанна) та діяння апостолів; учительні - 21 послання апостолів павла, якова, петра, іоанна та іуди і пророча книга - одкровення іоанна богослова, або апокаліпсис. Митрополит іларіон поставив перед собою складне історико - філософське завдання - довести ідею рівності всіх народів, підвести читачів до ідеї включення древньоруського народу у всесвітню історію, показати, що руська земля славиться в усіх чотирьох, кінцях землі. Автор акцентує увагу на вільному і самостійному виборі релігії князем володимиром, що повністю відповідало політичному курсу ярослава мудрого, який вів боротьбу за політичну, церковну і культурну незалежність від візантії. У київській русі досить швидко вини к свій жанр літератури - літописання (як жанр, а не історичні записи), який у такому вигляді не був відомий ні у візантії, ні в болгарії. Найвидатнішим історичним твором київської русі і найвидатнішим вітчизняним літописом серед збережених часом, є повість временних літ, написана ченцем києво - печерського монастиря нестором у 1113 р. історична заслуга літописця нестора полягає в тому, що він створив другу, після іларіона, концепцію осмислення древньоруської історії та поставив питання про включення історії русі у всесвітню історію. В першій частині автор від імені князя ярослава мудрого звертається з посланням до його синів, закликає їх жити у мирі, злагоді та любові, не переступати кордонів. Якщо будете жити у ненависті та в роздорах, - говориться у посланні, - то самі загинете та загубите землю батьків і дідів своїх, придбану їх власною працею. Він високо цінує розум і мудрість людини, часто посилається на притчі царя соломона зі старого завіту, використовує афоризми античних філософів - плутарха, демокріта, діогена, геродота, арістотеля, піфагора та інших. У цих релігійно - біографічних творах розповідалось про життя мучеників, аскетів, церковних і, державних діячів, оголошених церквою святими; іоанна златоуста, афанасія александрійського, князів бориса і, гліба, вбитих своїм братом святополком, засновника києво - печерського монастир антонія печерського. У ньому містяться уривки з повісті временних літ, зокрема розповіді нестора - літописця про печерських монахів даміана, єремію, ісаакія, матвія, а також описуються деякі історичні події. Печерський монастир був центром не тільки православ я, а й літописання, мистецтва, медицини; він уславився іменами нестора літописця, іоанна, симона, аліпія, агапіта, григорія і багатьох інших. Вони поєднали в собі візантійський і місцевий типи будівель, елементи розпису балканських художників давньоруської дерев яної архітектури деякі романські традиції, наприклад, наявність двох веж на західному фасаді. Риси самобутнього древньоруського мистецтва яскраво проявилися у софійському соборі у києві - найвидатнішій архітектурній споруді київської русі, що збереглася до нашого часу.
За величчю художнього образу, досконалістю архітектурних форм, внутрішнім оздобленням руська митрополія, закладена у 1037р належить до видатних мистецьких пам яток стародавності. В 1050 - ті роки у києві було збудовано на замовлення ярослава мудрого ірининської та георгієвської церков (церкви названі за християнськими іменамикнязя та його жінки). В міру того як давньоруський іконопис набував самостійного розвитку, традиції візантійської іконографії послаблювалися, створювалися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису.
Першими вітчизняними живописцями були ченці києво - печерського монастиря аліпій (алімпій) і григорій, які навчалися іконописного мистецтва у візантійських майстрів. Вивчення історії пісенного мистецтва свідчить, що перші церковні наспіви на русі записувалося спеціальними грецькими знаками, які називалися знаменами.
Незважаючи на наявність грецьких текстів церковного співу, присутність чужоземних музикантів, у грецькі церковні наспіви поступово проникали елементи народної руської пісні, тісно пов язаної у слов ян із землеробством і сімейно - побутовою сферою. Спочатку церковні ієрархи намагалися чинити опір народним пісенним мотивам, але згодом на русі утвердився такий церковний спів, основі якого був відомий київський знаменний розспів, тісно пов язаний з мотивами народних обрядових пісень. Дзвони повідомляли про нашестя ворога, пожежі, військові перемоги, скликали народ на віче, викликали у людей почуття радості або скорботи, надії, тривоги, страху тощо. Ординцями були знищені такі шедеври архітектури, як десятинна церква, та церква богородиці у києві, міста - фортеці колодяжненське та райковецьке на житомирщині та багато інших. Народ зберігав і поширював перлини фольклору, наукові знання, відбудовував зруйновані міста, села, храми, монастирі, відроджував кращі традиції культури минулого. Після прийняття християнства розширилися політичні, економічні та культурні зв язки з багатьма європейськими державами, насамперед з візантією, болгарією, польщею, угорщиною, чехією, німеччиною, римом та скандинавськими державами.
Давньоруський іконопис набув самостійного розвитку, традиції візантійської іконографії послаблювалися, створювалися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису.
Протестантизм сформувався у хvі ст як ідеологічна доктрина реформації - широкого антифеодального і антикатолицького суспільно - політичного і ідеологічного руху, який охопив в хvі - хvіі ст. їх поширення було пов’язане головним чином з антифеодальною національно - визвольною боротьбою українського народу проти польських магнатів, насильницького окатоличення і колонізації україни.
Ці ідеї проявилися у критиці верхівки православного духовенства, частина якого уклала брестську унію, чернецтва, а також у демократичній інтерпретації біблії. Кожна з них уявляє собою об’єднання або групи віруючих - християн, які по своєму тлумачать деякі місця християнської догматики і мають деякі відміни у культі і організації. Старообрядництво ніколи не уявляло собою єдиного цілого, не мало загального центра і керівництва, розділялося на багаточисельні течії, напрямки, секти.
Як і духобори молокани відкидають православні обряди, інколи хрест, але на відміну від них вважають біблію священною книгою, хоч і тлумачать її алегорично. В часи богослужіння, які здійснюються в святих місцях і в домашніх молельнях, читають акафісти і співаються пісні, які пронизані крайнім містицизмом і безнадійністю. Баптисти вірять у можливість безпосереднього спілкування віруючих з богом через молитву, а тому відмовилися від посередництва церкви, священників між ними і богом. Перший обряд полягає в тому, що в першу неділю кожного місяця заздалегідь принесені хлібини розламуються на дрібні шматочки, з’їдаються і запиваються ковтком вина з загальної чаши.
У віровченні адвентизму особлива увага приділяється проповіді другого пришестя ісуса христа на землю, який повинен здійснити останній суд і установити тисячолітнє царство. В містечку аллегені під пітсбургом (пенсільванія) гурток людей, які постійно збиралися для дослідження біблейських пророцтв про друге пришестя ісуса христа. У своєму віровченні вона виходить з євангельських розповідей про зішестя святого духа на апостолів на п’ятидесятий день після пасхи (тобто на троїцю), звідсіля і назва секти.
За догматикою п’ятидесятників людина грішна, спасіння її досягається через святого духа, необхідними умовами є особиста віра, відданість богові, цілковите зречення земних інтересів. Видну роль п’ятидесятники відводять колективним молитвам, в ході яких людина може доходити до не володіючого собою стану і в неї з’являються голосалії, тобто вона починає вигукувати безсв’язні слова, окремі звуки, у неї починають трястися руки, ноги тощо. Дослідження становлення української греко - католицької церкви в східній галичині як консолідуючого чинника національно - політичного життя, перш за все, для українського населення регіону.
Місце української греко - католицької церкви в українському національному русі, її вплив на демократизацію суспільних процесів у другій половині 1980 - х рр. Головним об єктом шанування християн є ісус христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і богом, і людиною, а дехто - тільки богом або тільки божественним посланцем. Усі християни вірять або тільки думають, що праведних після смерті чекає винагорода у вигляді вічного блаженства в раю, а грішників - покарання, яке вони уявляють собі по - різному.
Жорстокі розправи з повстанцями посилювали настрої загальної апатії, відчаю та безнадії, а щоб продовжувати жити в таких умовах треба було мати якусь перспективу в житті. Посилення економічного, політичного та ідейного спілкування між народами (як наслідок утворення римської імперії) породило в свідомості людей уявлення про наднаціонального бога, який обіцяв спасіння усім людям незалежно від їхньої національності. Розклад рабовласницького суспільного ладу вимагав від можновладців ідеологічних засобів впливу на маси і привів їх у зв язку з цим до підтримки християнської релігії. У римлянина сенеки християни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед богом, урятування душі як мету життя, презирство до земного життя, про любов до ворогів, покірність долі. Зокрема, вони вважали, що месія за своєю природою є людиною, що його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося і що тепер треба чекати другого пришестя, з яким пов язаний кінець світу.
Ретельно аналізуючи міфи про східних богів, ми знаходимо разючий збіг подій, про які йдеться у них, з подіями, викладеними у міфі про христа (переслідування немовляти злим царем, чудеса зцілення хворих та воскресіння мертвих, смерть і воскресіння бога та ін. У період раннього християнства в общини дедалі більше почали вливатися заможні люди, які утворювали всередині общин особливий соціальний прошарок і поволі захопили керівництво ними.
Християнські общини, які почали називатися парафіями, об єдналися у більш значні одиниці - єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами.
Скликання собору означало створення єдиної християнської церкви, бо в особі вселенських соборів духівництво імперії отримало свій вищий керівний центр. Основні положення християнського віровчення сформульовані у біблії та у постановах християнських вселенських соборів і викладена у 12 пунктах символу віри, прийнятого на перших соборах у 325 та 381 рр. Найважливішим положенням християнства вважається догмат, боговтілення, згідно з яким ісус христос, залишившись богом, і начебто став людиною, народившись від діви марії. Велика роль відводиться догмату спокутування, згідно з яким своїми стражданнями і смертю на хресті ісус христос приніс себе у жертву богу - отцю за гріхи людей - спокутував їх. Одне з центральних місць у християнському віровченні займає догмат воскресіння ісуса христа, яке проголошується запорукою майбутнього загального воскресіння людей з мертвих. Догмат вознесіння зобов язує християн вірити, що після свого воскресіння ісус христос тілесно вознісся на небо - до бога - отця, підкресливши цим нікчемність земного буття порівняно з вічністю, котра ніби чекає на людину у потойбічному світі. Такий же фантастичний характер, породжений релігійним спотворенням реальності, мають й інші християнські догми, багато з яких є інтерпретацією дохристиянських вірувань, запозичених від стародавніх східних релігій. До таких запозичень слід віднести, зокрема, віру у безсмертя душі, уявлення про потойбічне пекло та рай, ідею небесного вшанування за богоугодне життя на землі, тощо. Символ віри приписує вірувати в єдину святу, соборну та апостольську церкву, визнавати необхідність хрещення, покладати надію на майбутнє воскресіння мертвих, настання після цього вічного блаженства для праведників та вічних мук для грішників. Практично жодна з цих ідей не є породженням самого християнства, а запозичена від дохристиянських вірувань з досить незначною переробкою стосовно культу ісуса христа. Паралельно із становленням віровчення відбувався процес формування християнського культу, покликаного впливати на почуття віруючих з метою підтримування та поглиблення їхньої релігійності. Хрещення (залучення до християнства шляхом занурення у воду або скроплення), миропомазання (передавання хрещеному благодаті святого духа шляхом змащування його ароматичною речовиною - миро), євхаристія, або причастя (з їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло та кров христа), покаяння (сповідь віруючих в своїх гріхах священикові, щоб одержати через нього прощення від бога), шлюб (здійснення у храмі одруження), священство (посвята у сан диякона, священика або єпископа) та маслосвяття або соборовання (помазання хворого освяченою оливою - єлеєм). Головним християнським богослужінням є літургія (обідня, меса) - театралізоване дійство, яке супроводжується різними заклинаннями, молитвами, музикою або співом, читанням священного писання, поклонами, запалюванням свічок та лампад, курінням ладану тощо. Разом з ушануванням бога, діви марії (богородиці, богоматері, мадонни) склався культ святих - ушанування осіб, які догодили богу і відзначені ним даром чудотворення. Серед цих святих чимало міфічних персонажів і важлива роль у християнстві культ хреста, який сприймається не тільки як знаряддя христа, а як засіб спасіння. Воскресіння христа, трійця або п ятидесятниця (на честь зішестя на апостолів святого духа, що ніби було на п ятидесятий день після воскресіння христа), різдво христове тощо. Вони розробляли питання історії палестини та іудаїзму і не могли б промовчати про нову релігію, якби в євангельському оповіданні про ісуса христа та в розповідях про його чудеса була хоча б крихітка історичної істини.
Так само стоїть справа і з римським філософом сенекою, він жодним словом не згадує християн, але розвинуті ним філософські ідеї широко запозичалися отцями церкви.
і не повідомляють нічого про нову релігію, проте дані, що містяться в їхніх творах, свідчать, як створювався ґрунт для виникнення і поширення християнства. Місце в рукопису анналів таціта на відміну від вставки у творі флавія не можна без застереження вважати вставкою, тому що тон щодо християн відзначається ворожістю, чого і слід чекати від представника староримської традиції. У творі про кончину перегріна він описує життя одного пройдисвіта, котрий у своєму бурхливому житті був і пророком, і главою громади, і керівником зібрань у християн. Таким чином, із свідчень нехристиянських письменників випливає, що нова релігія почала поширюватися не раніше початку ii ст і лише в другій половині цього століття вона почала привертати увагу язичеських письменників. Археологічні розкопки, що здійснювалися у всіх місцях, де можна було передбачити існування ранньохристиянських общин, від риму до палестини, не дали у і ст.
Коментарі
Дописати коментар