українська дивізія "галичина" в txt
Навколо пам яті і вшанування військового формування сс стрілецької дивізії галичина у складі німецької армії в україні (і у львові зокрема) точаться дискусії. В одній нарації — це колаборанти, які в складі ворожої армії брали участь у бойових діях проти червоної армії і в каральних операціях, а в іншій, протилежній, нарації їх розглядають тільки як героїв, які боролися за незалежну україну, оминаючи їх причетність до ваффен сс. Не додають ясності й експозиції в музеях, присвячені цьому військовому формуванню, марші на честь дивізії, які останніми роками регулярно відбуваються у львові за участі націоналістичних організацій, обласної і міської влади та громадян, і замість донесення історії дивізійників, намагаються показати дистильовано - чисту ідеалістичну картину боротьби солдатів в ім я незалежної україни, ставлячись до співпраці з нацистами як до політичної тактики, не більше.
ідея створення нової військової дивізії виникла в нацистського командування навесні 1943 року з огляду на величезні людські втрати і відсутність людського ресурсу для ведення подальших бойових дій. До нової дивізії зголосилось кількадесят тисяч добровольців (що значно перевищило очікування командування), і вже 18 липня 1943 року губернатор галичини отто фон вехтер урочисто проводжав добровольців до місця служби.
Уже на етапі створення дивізії серед українців львова не було одностайності щодо потреби створення українського військового формування у складі вермахту.
Основним аргументом за створення дивізії її ентузіасти висували потребу у вишколенні професійних збройних сил, які пізніше знадобляться незалежній україні. Далеко не всі представники української громади львова розділяли загальний оптимізм уцк, і кубійовича зокрема, щодо створення дивізії, аргументуючи це ситуацією на східному фронті (після сталінградської битви) і, загалом, колоніальною політикою окупанта щодо українців. При всій повазі до наших дивізійників, які тоді рвалися до бою і вірили, що тільки таким способом, маючи в руках зброю, зможуть захистити україну від ворогів з усіх її боків, я визнаю, що мала рацію моя мама, яка була категорично проти організації дивізії у такий невідповідний час. Зрештою, це її переконання підтверджують сьогодні спогади дивізійників про страхіття бродівського котла і про перфідію німців, які посилали наших хлопців на явну смерть і тим самим забезпечили собі надійний відступ; не кажу вже про наслідки і поневіряння, які ці, що залишились серед живих, мусили пережити на заході, щоб переконати світ у правоті своїх дій. Щодо мотивів самих дивізійників, то, разом з ідеологічною мотивацією, а саме необхідністю вишколеної армії заради майбутньої незалежної держави, а також небажання повернення більшовиків після досвіду радянської окупації 1939–1941, важливим фактором було делегування історичної пам яті про дивізію українських січових стрільців у складі австро - угорської армії і їх досвід у боротьбі за українську державність, а також на користь участі у військовому формуванні промовляли соціальні та побутові аргументи.
Прихильники вшанування дивізії сс галичина наголошують, що солдати українського військового формування присягали на вірність україни, що відповідає дійсності. Прихильники колаборантської нарації завжди цитують текст німецької присяги вояків дивізії, де вони обіцяють бути відданими адольфу гітлеру, і це також відповідає дійсності. Окрім щорічних маршів на честь створення цього військового формування, у львові є кілька меморіальних таблиць, присвячених воякам дивізії ваффен сс галичина, є невеликий музей, присвячений винятково історії першої української дивізії української національної армії, який розташований у львівській середній школі № 34, його засновником є вчитель історії, ігор федик, автор блогу з української історії. Також варто згадати пам’ятник, що вшановує вояків дивізії сс галичина поряд із солдатами уга, упа і вояків, що загинули у 2014–2018 роках під час російсько - української війни.
Саме таке розташування пам ятника і напис тут спочиває невідомий вояк дивізії галичина, який віддав життя за волю українського народу прив язує ідею створення і діяльність дивізії до ідеї боротьби за незалежність, але не згадує причетності дивізії до військ ваффен сс. Наразі питання участі вояків у складі армії вермахту поза вузьким колом істориків викликає лише багато емоцій, відстоювання своєї правди, поляризацію думок і війну пам ятей. і першим кроком на шляху до розмов навколо колаборації буде визнання двох присяг дивізії, визначення місця вояків в історії як україни, так і європи, а також публічні дискусії на цю тему.
Радянська влада твердила, що українці в дивізії були радянськими громадянами і вимагали їхньої репатріації до срср на підставі домовленостей ялтинської конференції (лютий 1945). Лише незначній частині – вихідцям із довоєнного срср – справді загрожувала репатріація, однак британський уряд так і не наважився вжити стосовно них силу.
Перевезення дивізійників до сполученого королівства не розглядалося британським урядом, як остаточне вирішення питання, а лише як вимушений і тимчасовий захід, і в уряді продовжувалися дискусії щодо їхньої дальшої долі. Міністерство сільського господарства почало розглядати можливість залучення дивізійників до контингенту європейських добровільних робітників (єдр), яких міністерство спроваджувало з таборів для переміщених осіб у німеччині та австрії. інших, включно з хворими та інвалідами, пропонувалося відіслати до британської окупаційної зони німеччини, що викликало протести з боку союзу українців у великій британії (суб) та деяких британських допомогових установ. Вкінці, внаслідок збільшення потреби в робітниках, вирішено майже всіх дивізійників звільнити із статусу військовополонених і прийняти на роботу на умовах єдр, що сталося протягом серпня–жовтня 1948 р. З - поміж 10 000–11 000 дивізійників, які взяли участь у битві, декілька тисяч загинули або потрапили в радянський полон, декотрі злилися з місцевим населенням, інші вирвалися з оточення. При кінці січня і на початку лютого її переведено в словенію, де вона разом з німецькими відділами брала участь у бойових діях проти комуністичних партизанів, а на початку квітня – на східний фронт в австрії, де вона успішно закрила прорив червоної армії через фронт по лінії між містом фельдбах і селом ґляйхенберґ. Німецький уряд проголосив створення української національної армії (уна), до якої мали ввійти всі бойові формації українців при німецьких військах та окремі українці в німецьких частинах. На початку травня 1945 р коли капітуляція німеччини вже була неминуча, щоб запобігти захопленню дивізії в радянський полон було вирішено, що вона повинна здатися британській восьмій армії, яка в той час уже зайшла в австрію. Спомини одного з ’незнаних вояків’ двох світових воєн (офіцера австрійської армії, польової жандармерії, згодом старшини уга, сотника дивізії ’галичина’) вартісні детальним описом дат, місцевостей, подій, характеристиками осіб, з якими він співпрацював чи спілкувався. Мемуари видатного українського військового та громадського діяча павла шандрука, починаючи з 1916 року, подіями перших визвольних змагань, закінчуючи формуванням української національної армії та українського національного комітету.
Він дотримувався думки, що слід відновити австрійський вплив на україні, що походить ще з другої половини xviii століття, і активно залучати українців до роботи в адміністративних органах. Великий вплив на рішення керівництва українського центрального комітету (легальний український орган, що дозволили створити німці в україні для вирішення ним питань політичного та соціально - економічного самоврядування українців) справили також уроки подій 1917 - 1920 років, оскільки в. Кубійович зі своїми колегами були переконані у тому, що саме відсутність добре вишколеної армії не дала змоги українцям створити після першої світової війни власну державу.
Усвідомлюючи можливість поразки німеччини, вони твердо вирішили цього разу не допустити, щоб у хаосі подій українці зненацька опинилися без регулярних збройних сил. Три піхотних полки з протитанковою артилерією, курінь фюзілерів (передова елітарна частина із завданнями розвідки), полк польової артилерії з батареями легких і важких польових гаубиць, дивізіон зенітної артилерії, дивізіон зв’язку, курінь саперів, протитанкова артилерія. Подальший наступ радянських військ розвивався настільки швидко, що німці не встигли організовано зайняти ані другої смуги оборони ані третьої тилової лінії. із тих, хто повернувся з - під бродів, та нових добровольців, у тому ж таки нойгаммері протягом вересня - жовтня 1944 року, було створено нову дивізію і направили її у словаччину.
Український національний комітет на чолі з генералом павлом шандруком проголосив створення української національної армії з дивізією “галиччина”, як її першою бойовою одиницею. На відміну від військових армії генерала власова, які були видані срср, оскільки були його громадянами, сша та великобританія колишніх вояків дивізії срср не видали, посилаючись на те, що вони були призвані з території західної україни, що формально срср не належала, бо була окупована ним в 1939 році, а тому ці люди не є громадянами срср. Одні автори вважають, що така абревіатура є розшифруванням саме як “січові стрільці”, оскільки на усій техніці був “наш” дивізійний знак – синьо - жовті кольори і золотий лев на синьому тлі, на військовій формі дивізійників був зображений галицький лев та тризуб (на петличках, де німці носили блискавки – дивізійники мали срібного лева, а на рукаві – синій щиток із золотим левом). С момента объявления о создании дивизии руководство организации украинских националистов официально агитировало против дивизии, но негласно использовала ее для обучения своих кадров. После разгрома под бродами из части уцелевших солдат и новых добровольцев дивизия была сформирована повторно как 14 - я гренадерская дивизия ваффен - сс «г. Майор евгений побигущий, единственный украинец - офицер вспоминал о расстрелах только за то, что рядовые грабили разбитые поезда, хотя в самом вермахте за такие проступки сильно строго не наказывали.
Коментарі
Дописати коментар