володимир винниченко відродження нації

володимир винниченко відродження нації

Але, будучи малими по кількости часу, вони містять у собі стільки національного, політичного й соціального змісту, історія нашого народу на протязі їх зробила такі велитенські кроки, що цілком оправдано можуть бути названі добами.

Це виразно вчулось уже в 1904 – 5 роках, коли в ім’я інтересів купки авантюристів цей напівазіатський імперіалізм зчинив війну з суто азіатським імперіалізмом. Старий деспот злякався, покинув азіатського ворога, віддав йому шматок теріторії, фортеці, десятки тисяч людського гарматного м’яса, ковтнув ганьбу й глум і кинувся на внутрішнього ворога. Коріння люто стиснули, обшматували, приглушили, замертвили, а бочку полатали, оббили залізними обручами, весь апарат її зміцнили кулеметами, жандармерією, поліцією, провокаторами, циркулярами, всіма удосконаленими європейськими, азіатськими та американськими засобами наймодерніщої техніки клясового панування. Справа йшла про те, хто мав одягати сотні мілліонів африканських неґрів у хвартушки, постачати їм їхнів божків, напувати їх алкоголем і забірати в них золото, слонову кістку, шерсть; словом, хто буде паном усіх світових ринків, — африканських, азіатських, напів - азіатських, (як росія, балкани, румунія). Для цього по всіх країнах гарячково, скажено працювали мілліони робітників; фабрики й заводи день і ніч шугали полум’ям печей; склади тріщали від навалених товарів; у банкірських конторах сотні тисяч замучених, недокровних людей робили підрахунки „неґритянських хвартушків”. Фабриканти мусіли робити яко мога більше, не зупинятись ні на одну мить, бо найкоротча зупинка якогось фабриканта загрожувала йому смертю, — юрба конкурентів немилосерно валила його з ніг, топтала, перестрибувала вперед і гнала далі. Справа йшла про те, хто мав одягати сотні мілліонів африканських негрів у хвартушки, постачати їм їхнів божків, напувати їх алкоголем і забірати в них золото, слонову кістку, шерсть; словом, хто буде паном усіх світових ринків, – африканських, азіатських, напів - азіатських, (як росія, балкани, румунія). Для цього по всіх країнах гарячково, скажено працювали мілліони робітників; фабрики й заводи день і ніч шугали полум’ям печей; склади тріщали від навалених товарів; у банкірських конторах сотні тисяч замучених, недокровних людей робили підрахунки “негритянських хвартушків”. Фабриканти мусіли робити яко мога більше, не зупинятись ні на одну мить, бо найкоротча зупинка якогось фабриканта загрожувала йому смертю, – юрба конкурентів немилосерно валила його з ніг, топтала, перестрибувала вперед і гнала далі. і всі ці юрби европейських джентельменів одна поперед одної мусіли гнати до африки, азії, до голих і багатих мешканців островів та напіводягнених слав’янських дикунів. А во ім’я цих “хвартушків” сістематично, з потаєним скреготом зубів озброювали бідних дикунів своїх власних країв; мілліони їх у вогню, в чаду кували гармати, бомби, рушниці, всі засоби убивання таких самих темних дикунів, як вони.

Пащі гармат стояли роззявлені за складами товарів; усі сили людської цівілізації, вся зроблена на протязі десятків років праця мілліонів людей, зібрана в банкірських касах у золоті й паперах, усе було наготовлено до лютого бою за “негритянські хвартушки”. Старий російський півдикунський деспот, що навіть і “хвартушків” не вмів дати, а вмів тільки хапати й грабувати, він також мусів устряти в цю боротьбу европейських товарних джентельменів. Старий напружив усі апарати, – церкву, пресу, чиновництво, поліцію, суд, жандармерію, нагаї, тюрми, брехню, обман, підкуп, підлещування; в церквах задзвонили, заспівали, закадили; купована преса загвалтувала, забила в бубни людожерного патріотизму; заклацали, забряжчали загонисті, безпардонні офицерські остроги, шаблюки.

і прекрасну, велику силу людини, – інстінкт боротьби, – в масах темних людей сполохали, задурманили й направили на кріваве, страшне злочинство в ім’я “негритянських хвартушків”. В ім’я цих “хвартушків”, в ім’я зажерливости й ненажерности европейського капіталу гнали під гранати й кулі сотні тисяч, мілліони людей росії; одривали їм руки, голови, шматували, засипали живими в землю й мордували такими муками, яких ще ніколи не знала людськість. Усі сили землі, держави й народу викачували й гнали без перестанку туди, на побоїще, на фронти й там все це божевільно, в лютому, крівавому екстазі нищили, трощили.

А в тилу очманіла руська інтелігенція з кріваво - налитими очима, обнявшись з жандармами, уквітчавшись шворками, на яких її ще так недавно вішано цими самими жандармами, танцювала дикий, безглуздий, п’яний танок російського патріотизму.

Розхрістана, заляпана кров’ю з фронту, вона в екстазі хапала нагаї з рук жандармів і хльоскала ними бідні маси, роз’ятрювала їх, кидала в лють і гнала туди, на всесвітнє побоїще.

Одкинувши всякий сором і честь, оголившись, стоячи на перехрестях, вона, ця несподівана помішниця старого роспутника, кричала, вимахувала національним прапором, пінилась, лаялась, брехала, падала на коліна перед портретами царя, цілувала руки деспота й все прощала, все не пам’ятала. і вони, заціпивши зуби, в корчах ненависти топили одні одних, виморювали голодом, удушували отруйними газами, сліпили ультра фіолетовими проміннями, били й нищили в воді, в повітрі, на землі, в мирних кімнатах, у траншеях. Так любо, так затишно сидіти, спершись спиною на дерево, і ліниво прислухатись до цих згуків, змішаних з балачок спільників пікніка, з лопотіння листя, з щебетання пташок, з дзвону пляшок, виделок, ножів, тарілок. Пароход має одійти аж уночі, і через те у самій пристані порожньо, тільки подекуди, лежачи на якійсь бочці або спершись на перила, меланхолічне дивиться у воду сторож. Я знаю, ти звик на різдвяні свята послухати казки; я знаю, ти й без свята завжди охочий до неї; ти завжди, як пелюшками дитину, любиш обгортать свою душу казками й колисати її, наспівуючи про чудодіїв - котів, що навівають солодкі сни.

Баби та молодиці з діловим, заклопотаним і трошки переляканим виглядом бігають то з горниці в кухню, то з кухні в горницю, вискакують надвір, прожогом виливають із мисок, макітер і знову біжать у хату.

Так само внизу, оперезаний дніпром, ліниво лежить собі на широкому лузі городок; так само, пригорнувшись до нього, сміється своїми дрібними біленькими хатками село; так само широко, просторо, вільно. Брудний світ ледве проходив знадвору крізь маленьке, похилене віконце й скупо сірів по голих, брудних стінах, по чорній земляній підлозі по всій убогій обстанові “робітницької кватири”. Сухе, негарне лице його з борід кою, що вкупі з стриженою головою скидалась на гречану стерню, з маленькими слабими очима й тонкими синіми губами вражало своїм гострим, злим виразом. Був вітер, та такий холодний, що чисто руки померзли, і семенець, як не хмурив брови, як не випинав губи, ніяк не міг скрутити цигарки з кінського гною. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи хлопця віддано до єлисаветградської гімназії, але він не закінчив її, бо треба було добувати якісь кошти на прожиття. В українській літературі xx століття такою книгою, безперечно, є “собор” олеся гончара, що завдав тоталітарній тиранії таких обвальних прорушин, за якими почався її розпад, крах. Щоб довести свою непричетність до пожежі, яка спалила село; щоб зняти підозру, поширювану стражниками, котрі в біді звинувачують студентів, молодий революціонер прилюдно стріляється. Особисто я узяв до рук цю прекрасну книжечку виключно через її цінність як джерела історичних подій, як максимум, а як мінімум, погляд на українські події буремних 17 - 19 рр. Утім, важливо зазначити, що історія зунр згадується лише в тандемі з історією унр для більш наочного показання міжнародної обстановки та політичного накалу, котрий визрів саме за тих часів між діячами обох республік. Тим не менш, ця цінність може бути стертою завдяки тому, що соціаліст, переконаний прихильник системи радянської влади, не може претендувати на об’єктивність. Саме ця белетристика, цілком принагідна і навіть потрібна для звичайного читача, широких, навіть освічених мас, заважає правильній оцінці історичного досвіду, так потрібній будь - якій науці. Хоча навіть ці недоліки можна пробачити через численні цитати, уривки документів і газет, саме які і роблять цей твір чи не найціннішим джерелом і історіографією подій одночасно.