українські землі у складі великого князівства литовського

українські землі у складі великого князівства литовського

Процес об єднання литовських племен був обумовлений, з одного боку, розкладом родового ладу, з іншого – напруженою боротьбою з сусідами та загрозою повного знищення з боку німецьких лицарів. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання південно - західних руських (українських) земель. Цього року військо трьох сусідніх народів – литовського, українського та білоруського – розгромило військо монголо - татар на синіх водах, давши початок звільненню українських земель від монгольського іга. Під владою литви опинилась уся білорусь, частина земель росії та значна частина території україни – майже вся волинь, чернігово - сіверщина, київщина, переяславщина, поділля. ), велике князівство литовське мало об єднатися з польським королівством, литовський князь ягайло мав одночасно стати польським королем, одружившись із польською королевою ядвігою, прийняти католицьку віру і навернути до неї все населення. Позитивним наслідком кревської унії було те, що вона дозволила польщі та литві об єднати свої зусилля в боротьбі з тевтонським орденом, який панував на балтійському узбережжі та зупинити його просування на схід і, зокрема, на слов янські землі. Від цього часу він постійно загрожує внутрішній стабільності литовської держави, намагаючись використати будь - який привід для позбавлення влади вітовта. Зокрема литовські землевласники - католики, на відміну від православних, отримали право вільно розпоряджатися своїми землями (до цього їхнє землеволодіння мало умовний характер). Змовники на чолі з князем іваном чарторийським, представником української аристократії, і воєводою довгердом убили сигізмунда, намагаючись проголосити великим князем свидригайла. Від цього часу руські бояри і князі почали втрачати роль виразника і захисника національних інтересів та дедалі більше усуватися від участі в політичній діяльності. Набираючи потужності, воно скористалося ослабленням сусідніх земель, передусім українсько - білоруських, й почало збільшувати за їхній рахунок власні території. Вони переймали від українців та білорусів військову організацію й способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання і владарювання. Охрещений матір ю за православним обрядом, вихований на русинських звичаях і традиціях, литовський князь не був сприйнятий як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством. Щоправда, успішна боротьба вітовта проти ординців дозволила українцям знову вийти на береги чорного моря (на захід від гирла дніпра), були засновані міста коцюбіїв (хаджибей, одеса), вітовтове (миколаїв) та ін. Він почав здійснювати політику, спрямовану на здобуття великим князівством литовським незалежності, спираючися насамперед на українських і білоруських православних феодалів. Така орієнтація свидригайла викликала невдоволення литовських феодалів - католиків, і вони з підтримкою польщі проголосили великим литовським князем брата вітовта — сигізмунда. Так було утворено українсько - білоруську державу, до складу якої ввійшли київщина, чернігово - сіверщина, волинь, східне поділля, смоленщина, вітебщина та полоцька земля. Чимало було зроблено для обороноздатності київської землі, зокрема поновлено укріплення порубіжних замків — любеча, остра, канева, черкас, звенигорода тощо. Наступною і, власне, останньою спробою відновити незалежність українських земель силою зброї з боку князів було повстання михайла глинського 1508 p але й воно зазнало поразки.

Отже, невдалі спроби української шляхти зберегти українську державність спричинилися до втрати нею значення провідної верстви українського суспільства. Кревська унія 1385 року — угода про династичний союз між великим князівством литовським і польщею, за яким великий князь литовський ягайло зобов язувався перевести велике князівство литовське на католицтво і ставав королем єдиної польсько - литовської держави.

Вони сподівалися при підтримці литви зупинити експансію німецьких лицарів і відвоювати у них балтійське помор я, а також повернути галичину, відібрану у польщі угорщиною, і примножити в майбутньому свої володіння шляхом захоплення інших земель україни та білорусі. Великі надії на унію покладала римська курія і вище польське католицьке духівництво, які прагнули поширити католицтво у великому князівстві литовському і цим посилити свій вплив на сході європи.

Даючи згоду на укладення польсько - литовської унії, литовські феодали прагнули з допомогою польщі зберегти й зміцнити своє панування в руських і литовських землях. Крево у присутності польських послів, литовський князь зобов язувався прийняти католицтво і зробити цю релігію державною у литві, використовувати свій скарб на потреби польщі, сприяти поверненню відторгнутих від неї земель і, найголовніше, назавжди приєднати (інкорпорувати) до польського королівства підвладні йому руські, литовські та жмудські землі. Разом з тим унія викликала невдоволення, зокрема серед руського (українського) населення, для якого вона означала посилення феодального гніту з боку литовських феодалів і реальну загрозу поширення влади польських магнатів і шляхти на всю україну.

Згідно з цим привілеєм для литовських бояр - католиків розширялися права володіння спадковими маєтками, причому селяни цих маєтків звільнялися від більшості державних повинностей, крім будування і охорони укріплень. іншим привілеєм ягайло примушував усіх литовців приймати католицтво, забороняв шлюби між новоохрещеними литовцями (обох статей) і православними, звільняв маєтки католицького духовенства від усіх державних повинностей та ін. З переходом литовських феодалів у католицьку віру і наданням їм більших прав і привілеїв порівняно з руськими землевласниками литовські феодали протиставлялися руським у релігійному і станово - правовому відношеннях як вища, привілейована група. Одразу ж після її укладення найбільші удільні князі разом із залежними від них феодалами руських і литовських (білоруських) земель відмовилися визнати владу ягайла. Він значно ослабив сили волинського (володимирського і луцького) князя федора любартовича, поставивши у безпосередню залежність від себе одного з найбільших його васалів — князя острозького. Проте обмеження влади інших удільних князів затяглося через нову феодальну війну у литві, головним змістом якої стала боротьба литовських феодалів проти кревської унії. Островська угода припинила тривалу боротьбу між різними політичними угрупованнями всередині панівної верхівки литовських феодалів і сприяла об єднанню їх навколо вітовта. Спираючись на більшість дрібних князів, зрослу політичну активність середнього і дрібного литовського боярства й міщанства та підтримку магнатсько - шляхетської польщі, вітовт здійснив у 90 - х роках xiv ст. Цього року військо трьох сусідніх народів - литовського, українського та білоруського розгромило монголо - татар на синіх водах, давши початок звільненню українських земель від монголо - татарського іга. Під владою литви опинилась уся білорусь, частина земель московії та значна частина території україни - майже вся волинь, чернігово - сіверщина, київщина, переяславщина, поділля. Руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу; руська мова стала державною; православна церква зберігала панівне становище; збереглося руське законодавство; литовці приєднувалися династичними шлюбами з українцями; панувала українська культура. Для зміцнення внутрішнього та зовнішнього становища вкл у боротьбі з експансією тевтонського ордену, посилення державної влади та централізації в 1385 р. Це зближення створило умови для перемоги над тевтонським орденом у грюнвальдській битві (1410), приєднання жемайтії та земель за німаном до вкл, водночас сприяючи привласненню українських земель польським панством, поширенню в україні польського шляхетського права та фільварково - панщинної системи.

Ягайлу не вдалося створити єдину державу, але унія визначила процес зближення вкл і польщі й поступове зменшення ролі руських елементів у державі, що стало ще помітнішим із переходом у католицтво правлячої верхівки вкл. Вона була ослаблена золотоординським ігом; припинилася галицько - волинська князівська династія; посилилися агресивні сусіди, насамперед польща, угорщина, литва. Яскравим виявом зміцнення литовських позицій у цьому регіоні стало те, що після раптової смерті юрія ii болеслава на княжому столі волині закріпився син гедиміна любарт, який номінально вважався і галицько - волинським князем. Велике князівство литовське було своєрідною федерацією земель - князівств, повноцінними, рівноправними суб єктами якої виступали землі київщини, чернігово - сіверщини, волині та поділля. Так сину ольгерда володимеру дісталося київське князівство та переясловщина, другому сину дмитру - корибуту - чернігівське й новгород - сіверське князівство, старшому сину дмитру - брянське й трубчевське, племіннику патрикію наримуновичу - стародубське.

«витворений без помітних завойовницьких зусиль новий державний організм являв собою вельми неординарний суб єкт історії - державу, у якій від народу - завойовника, по суті, зоставалася тільки назва. Така ситуація певною мірою нагадувала прихід варягів на русь, наслідком якого стала асиміляція, розчинення їх у потужному слов янському етнічному масиві. Перебуваючи на значно нижчому рівні суспільно - політичного і культурного розвитку порівняно з людністю приєднуваних територій, литовці потрапили під вплив її державних і громадських форм, релігії, побуту, письменності. Незагарбницький характер політики литовців і відсутність кровопролитних дій на території україни дали підставу багатьом історикам твердити, що литовська держава - це продовження давньої української державності. Державне хотіння українців знаходило свій вияв в об єднанні довкола династії гадиміна… епоха гадиміновичів була для україни продовженням і дальшим розвитком князівського періоду.

Польський уряд з самого початку утвердження в цьому регіоні намагався зробити його своєю провінцією, нав язати польське право та адміністративну систему, витіснити православ я шляхом утвердження католицизму, що викликало опір та протидію місцевого населення. Сам вітоват був прихильником релігійного компромісу, проте значна кількість ревних христолюбивих православних не допомагала йому в досягненні цього компромісу.

Литовські князі залишали також фактично недоторканим соціально - політичний лад зайнятих українських і білоруських земель, які зміцнили литву своїм військовим формуванням, високою культурою, розвиненою економікою, вмінням будувати і захищати фортеці тощо. Вислів в одному з тодішніх документів - “ старого не змінюємо і нового не запроваджуємо”, - став ніби підтвердженням намірів литовської правлячої верхівки залишити без змін суспільний устрій захоплених земель. Держава, в якій етнічні литовські землі становили лише приблизно десяту частину, тривалий час забезпечувала вільний політичний розвиток народів, що увійшли до її складу.

Зародження капіталістичних відносин у великому князівстві литовському проявилося у створенні фільварків - панських багатогалузевих господарств товарного типу, розрахованих на експорт сільськогосподарської продукції. Для захисту соціальних, культурних і національних прав українське населення міст львова, києва, дрогобича, луцька, кремінця утворювалися братства - громадські організації православного міщанства. Долаючи опір церковної ієрархії, вони дедалі ширше запроваджували виборність служителів церкви з числа світських людей - членів братств, прагнули встановити контроль над усією діяльністю церковників. Проте політика колонізації викликала піднесення руху опору народу україни, пробудження національної свідомості українського народу, його духовного злету та інтелектуального розвитку.

Маючи обмаль часу для того, щоб обробляти власні наділи, селяни не мали змоги не лише скористатися з підвищення цін на продовольство, а й навіть зберегти попередній рівень життя. Щоб полегшити собі визиск селян, феодали систематично позбавляли їх традиційних форм самоуправління, усуваючи чи підкуповуючи сільських солтисів, нівелюючи тим молдавське чи німецьке право, і впроваджували безпосереднє управління селами згідно з польськими законами.

Не маючи можливості переселятися, позбавлений особистих прав, свавільно експлуатований, селянин став кріпаком, що мало чим відрізнявся від раба свого вельможного землевласника. Таким чином, у той час, коли в західній європі кріпацтво відмирало, у східній європі й на україні воно, за словами енгельса, відроджувалося у своєму другому виданні. Проте у рідконаселених регіонах, як карпати й особливо придніпров я, де бракувало робочої сили й необхідно було робити поступки селянам, кріпацтва практично не знали.

Унаслідок цього вони швидко зазнали поразки, підтвердивши, що без допомоги досвідченого у військових і політичних справах стану селянство неспроможне побороти монополію феодалів на владу й привілеї. Включення українців у польсько - литовську річ посполиту уможливило для них благодатні й стимулюючі впливи заходу, але одночасно заклало підвалини протиріч, що існуватимуть упродовж століть між українцями і поляками.

Унаслідок зернового буму економіка україни, як і власне польське господарство, стала вкрай неврівноваженою, однобокою, оскільки майже вся економічна діяльність зосередилася на сільському господарстві. Оскільки влада, багатство та привілеї в речі посполитій все більше асоціювалися з поляками, то серед людей, котрі не могли ототожнювати себе з польською культурою, зростало невдоволення. Ще на початку xvi століття держава литовська не мала кодифікованого законодавства, а правувалася, окрім краєвих установ і привілеїв, за своїми місцевими звичаями.

При цьому враховувалися норми звичаєвого права, судебника казимира 1468 року, а також привілеї 1447, 1492 та інших років, римське, польське та германське право. Підкреслюючи надзвичайну схожість між руською правдою й литовським правом, професори максименко та ясинський пояснювали цю схожість тим, що руська правда виникла саме на тім ґрунті, де пізніше виник і литовський статут, тобто на київській русі. У великому князівстві литовському кодифікаційні тенденції проявились у 1501 році, коли у волинському привілеї великий князь олександр декларував, що він буде діяти пока права статута в отчизне нашей вставим. У статуті були юридично закріплені основи суспільного та державного ладу, правове становище населення, порядок утворення, склад та повноваження деяких органів державного управління. Така повнота систематизації правових норм різних галузей права дає підстави називати статут 1529 року зводом законів на основі кодифікації місцевого права, викладеному на мові староруській, зрозумілій для більшості населення литовсько - руської держави.

Статут був, безперечно, підсумком певної боротьби між панами - магнатами та шляхтою й фіксував ту сукупність прав і привілеїв, які здобула собі шляхетська верства. її не можна карати без судового публічного процесу; землю не можна одібрати без вини; відповідальність шляхтича за злочин встановлювалася лише індивідуально. На віденському сеймі 1551 року сигізмунд ii зобов язався с порадою панов - рад своих створити для виправлення діючого статуту комісію з п яти католиків і п яти православних. Ii статут називають ще волинським, і це, мабуть, тому, що найбільшого поширення він набув на волині, проте діяв також у київському та брацлавському воєводствах. Коли хтось помічав злочин або сам ставав його жертвою, то скликав копу, себто віче всіх право спроможних осіб своєї округи, які мусили з являтися самі або присилати заступників, щоб учинити слідство й суд. Потім вже сходилась велика копа, де збиралися всі члени округу в урочистій обстановці, додержуючись певних обрядів і формальностей відбувався судовий процес, виносився присуд (на словах або письмово), котра виконувала присуд. Під польським впливом на сеймі 1569 року було прийнято постанову, що призначала депутатів для виправлення статуту, які статут польський мають покласти перед собою, узгодити з ним, наскільки це можливо, литовські закони, щоб у всій нашій державі, як в єдиній речі посполитій, могло відправлятись єдине і негайне правосуддя. Наступний крок - це більський привілей 1564 р за яким і для магнатів, і для шляхти запроваджувалися спільні виборні шляхетські суди за зразком земського судочинства в польщі. Радикально зреформував усю систему органів влади й управління, остаточно утвердивши ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних політичних структур із польським королівством. Найкращим доказом того, що цей синтез був вдалим і відповідав вимогам епохи, є те, що два з половиною століття статут являв собою взірець для законодавців і задовольняв судову практику на литовських, українських та білоруських землях. Тільки визначивши співвідношення публічного, приватного і зобов язувального права та межу їхньої дії, право даного періоду можна умовно розділити за галузевим принципом. Цей статут, що діяв, зокрема, у київській, подільській та волинській губерніях до 1840, юридичне запровадив кріпосне право на брацлавщині (тепер вінницька і частина хмельницької області) і придніпров ї. Відомо, що в основу статуту 1529 року були покладені норми, напрацьовані адміністративною та судовою практикою на базі звичаєвого права україни, литви та білорусії. Цей статут, що діяв, зокрема, у київській, подільській та волинській губерніях до 1840, юридичне запровадив кріпосне право на бращіавщині (тепер вінницька і частина хмельницької обл. Розширенню сфери впливу католицизму сприяли роздача католицькій церкві українських земель, заснування католицьких єпископських кафедр у кам янці - подільському та луцьку.

За цих обставин під впливом зростаючого соціального гніту, релігійної дискримінації, загрози ополячення та окатоличення в умовах ліквідації залишків автономії в українських землях помітно поширюються проросійські настрої. Це виявляється в добровільному переході під владу москви деяких князів зі своїми володіннями (чернігово - сіверські князі, бєлєвські, воротинські, новосильські, одоєвські, шемячич); в організації змов і повстань (1481 р. У другій половині xiv ст коли в західній європі утворилися централізовані держави, почався період недержавності українських земель, більшу частину яких (чернігово - сіверщину, київщину, поділля, східну частину волині) впродовж 1352 - 1362 рр. Відбулася соціальна стратифікація, юридично уніфікувалися права таких соціальних верств, як шляхта (дрібна шляхта, або зем яни, пани і пани - князі) та різних груп селянства. За адміністративною реформою, були створені руське (львівська, галицька, перемишльська, саніцька землі) з холмщиною, белзьке з буським повітом і подільське воєводства. Однак у маєтках галицького боярства селяни платили податки з кожного лану більші, ніж польські селяни, існувала також стація - безплатне утримання короля та його двору під час поїздок по країні. Кожен селянський (кметський) двір отримував у користування лан землі (16, 8 га) за трипільною системою, платив фіксовану грошову ренту (чинш) і виконував повинності. Вони отримували два лани землі, були звільнені від чиншу або сплачували лише шосту його частину, що стягувалася з населення на користь феодала, право будувати млин або корчму.

Перебудова вотчинного господарства була пов язана з розвитком товарно - грошових відносин у країнах західної європи і зростанням ринку сільськогосподарської продукції. Данники, або похожі селяни, вели самостійне господарство на великокнязівській землі, користувалися широкими правами володіння на земельні наділи, могли передавати їх у спадок, дарувати, закладати, однак не могли відчужувати землю без дозволу феодала. Тяглові, або работні, селяни - це колишні закупи і холопи, які вели господарство на надільній землі на основі натуральної ренти або жили у дворі феодала і працювали в доменіальному господарстві. Службові селяни відбували службу, пов язану з охороною кордонів, займались ремісництвом, крім виконання спеціальної служби, притягувалися до відробіткової ренти, сплачували натуральну ренту.

Казимира iv забороняв феодалам приймати на свої землі непохожих селян, визначав останнім покарання за втечу, встановлював право вотчинного суду феодалів. Остаточно закріпив судову залежність селян від феодала, передбачав страту підбурювачів до втечі або тих, хто виводив селян від власника землі, регулював покарання селян. З європейських країн ввозили італійські та англійські тканини, полотна, залізо, сталь, металеві вироби, зброю, золото, ювелірні та кришталеві вироби, віконне скло, папір, вина, оселедці. Феодали звільнялися від сплати мита, отримували право збирати його у своїх володіннях; польський уряд прагнув монополізувати зовнішню торгівлю україни.

Складське право і шляховий примус зобов язували купців перевозити товар тільки визначеними шляхами; дискримінації з боку королівської адміністрації зазнавали вірменські, єврейські та московські купці. їх примушували продавати товари за зниженими цінами великими партіями, стягували непомірно високі мита, під різними приводами арештовували і вимагали викупу.

На українських землях у грошовому обігу були литовські динарії, чеські, татарські, угорські, італійські, молдавські, генуезько - кримські монети, золотоординські дірхеми, але переважав празький грош (3, 7 г чистого срібла); 64 гроші становили празьку гривню, що витіснила з ринків східної європи інші монети та стала основою польської грошової системи.

Церковна десятина мала традиційну форму снопової десятини (селянин не міг звозити врожай з поля до її сплати) або стабільного платежу грішми чи продуктами, розміри якого не поступалися чиншу.

Процес об єднання литовських племен був обумовлений, з одного боку, розкладом родового ладу, з іншого — напруженою боротьбою з сусідами та загрозою повного знищення з боку німецьких рицарів. Цього року військо трьох сусідніх народів — литовського, українського та білоруського розгромило військо монголо - татар на синіх водах, давши початок звільненню українських земель від монгольського іга. Під владою литви опинилась вся білорусь, частина земель росії та значна частина території україни — майже вся волинь, чернігово - сіверщина, київщина, переяславщина, поділля. ) велике князівство литовське повинно було об єднатися з польським королівством, литовський князь ягайло мав одночасно стати польським королем, одружившись з польською королевою ядвігою, прийняти католицьку віру і навернути до неї все населення. Позитивним наслідком кревської унії було те, що вона дозволила польщі і литві об єднати свої зусилля у боротьбі з тевтонським орденом, який панував на балтійському узбережжі і зупинити його просування на схід і, зокрема, на слов янські землі. Змовники на чолі з князем іваном чарторийським, представником української аристократії, і воєводою довгердом вбили сигізмунда, намагаючись проголосити великим князем свидригайла. З цього часу руські бояри і князі почали втрачати роль виразника і захисника національних інтересів та дедалі більше усуватися від участі в політичній діяльності. Польський король казимир iii за підтримки племінника, угорського короля людовика, захопив галичину й частину волині й приєднав їх до польської держави.

Король, вражений цим злочином і прагнучи помститися за кривду християнської віри, напав зі своїм військом на руську землю, щоб завоювати цей народ, який і йому самому завдав багато шкоди.

Якщо за землі галичини й частково волині литовські князі безперервно воювали з польським та угорським королями, то решту українських теренів вони змогли приєднати до своїх володінь значно меншими зусиллями.

Ольгерд скористався з того, що кримський правитель мамай під час битви на синіх водах вирушив походом на волгу і відрізав улуси, розташовані на українських теренах, від центру золотої орди.

Литовці, зокрема, переймали від місцевого населення військову організацію та способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання й володарювання. Авторитет вітовта помітно зріс після грюнвальдської битви 1410 р у якій польсько - литовсько - руське військо завдало нищівної поразки лицарям тевтонського ордену.

імператор священної римської імперії король сигізмунд, король польський ягайло, данський король, великий князь московський, а також посол папи римського. • після смерті останнього князя королівства руського юрія ii болеслава розгорілася боротьба між литвою, польщею та угорщиною за галицько - волинську спадщину.

• утвердившись на литовському столі, князь ягайло прийняв пропозицію від польських можновладців стати королем польським, одружившись із принцесою ядвігою.

Коментарі