стратегії глобалізації

стратегії глобалізації

Створення сприятливих умов для підвищення конкурентних переваг національної економіки - важливе завдання економічної політики держави в глобальних умовах. Перед скачиванием данного файла вспомните о тех хороших рефератах, контрольных, курсовых, дипломных работах, статьях и других документах, которые лежат невостребованными в вашем компьютере.

Все більш гострим стає питання розвитку країн з перехідною економікою та тих, що розвиваються, бо негативні наслідки глобалізації видбиваються на них найбільше.

Формування і розвиток ринкової економіки в україні диктує необхідність встановлення тісніших взаємовигідних зв язків з іншими державами, активно включитися в процеси міжнародної економічної інтеграції і глобалізації. Також необхідним є проведення такої міжнародної та внутрішньої політики, яка дозволить уникнути чи зменшити рівень негативного впливу глобалізаційних процесів на національну економіку країни.

Абстрактно глобалізацію можна визначити як процес, що приводить до інтернаціоналізації виробництва і нтп, до об єднання капіталу, міжнародних фінансових ринків, людей в єдину світову систему, глобальне співтовариство. В результаті міжнародної кооперації виробництва, розвитку міжнародного розподілу праці, зовнішньої торгівлі і міжнародних економічних відносин в цілому відбувається посилення взаємозв язку і взаємозалежності національних економік, нормальний розвиток яких неможливий без врахування зовнішнього чинника. Вільна торгівля, вільний рух капіталу, зниження податків на прибуток підприємств, простота переміщення галузей промисловості між різними державами на користь зменшення витрат на працю і природні ресурси, а також. Зростає число і розмір злиття компаній усередині країн і на транснаціональному рівні, які будуть супроводжуватись радикальною реструктуризацією і зменшенням кількості зайнятої робочої сили; тенденція до аутсорсингу непрофільної діяльності компаній спеціалізованим компаніям. Особливе значення має аутсорсинг з розвинених країн в тих, що розвиваються, який приводить до скорочення зайнятості в розвинених країнах і зростання зайнятості і доходів в країнах, що розвиваються; вплив небагатьох національних валют через міжнародну систему вільного валютного обміну на економічні процеси в самих різних країнах; зростаюче розшарування по доходах, як в розвинених, так і таких, що в розвиваються країнах, на яке сильно впливає нерівний доступ населення до освіти.

Процес глобалізації можна розглядати відносно різних аспектів, які певною мірою матимуть позитивний або негативний вплив на розвиток національних, а також світової економіки.

У її умовах ефективніше розподіляються засоби і ресурси, що сприяє підвищенню середнього рівня життя і розширенню життєвих перспектив населення; можливість країн з економікою, що розвивається і перехідною, отримувати прямі інвестиції, які сприяють створенню нових робочих місць і якоюсь мірою підвищенню доходів населення; сучасні глобалізаційні процеси розгортаються, перш за все, між промислово розвиненими країнами і лише в другу чергу охоплюють країни, що розвиваються. В той же час розгортання процесів глобалізації в рамках сучасного міжнародного розподілу праці загрожує сповільнити розвиток менш розвинених країн, які стають швидше об єктами, ніж суб єктами глобалізації. Розвиток глобального ринку капіталів і стрімке зростання міжнародних фінансових потоків, значною мірою відірваних від реальних потреб міжнародної торгівлі товарами і послугами, сприяють крупним валютним спекуляціям і іншим аферам. Це ввергає економіку в глибокі і затяжні кризи зі всіма соціальними і гуманітарними наслідками; можлива дестабілізація фінансової сфери, потенційна регіональна або глобальна нестабільність із - за взаємозалежності національних економік на світовому рівні; вивіз продуктивного капіталу з індустріальних країн в тих, що розвиваються, а також наймання дешевої робочої сили в інших країнах – це витік потенційних, а нерідко і реальних робочих місць і, отже, зростання безробіття в країнах заходу.

Таким чином, процес розвитку сучасної світової економіки буде неминуче супроводжуватись безперервною боротьбою проти негативних наслідків глобалізації, постійним пошуком такої рівноваги плюсів і мінусів цього процесу, який стійко забезпечував би позитивний ефект. Завдання урядів країн світу проводити відповідну економічну та міжнародну політику, що забезпечила б уникнення негативних та ефективне використання позитивних наслідків глобалізацій них процесів. В умовах глобалізації зберігається такий аспект економічної функції держави, як державне гарантування економічній діяльності при загостренні конкуренції (монополізму), охорона прав споживачів від недобросовісного виробника, визначення правових основ ринку, зокрема, забезпечення рівноправ я всіх форм власності, правовий захист власника, стимулювання державними коштами ефективної ринкової економіки, досягнення в національному підприємництві збалансованості інтересів особи, суспільства і держави.

В україні не має чітко спрямованого напряму державного розвитку, що сповільнює процес економічної інтеграції, та не дозволяє ефективно боротись з негативними наслідками глобалізації. Основні напрями державного управління та формування національних стратегій продиктовані умовами глобалізації, тобто політика держав повинна бути направлена на боротьбу з негативними та використання позитивних наслідків глобалізації. Сприяння підвищенню конкурентоспроможності національних товарів та послуг за допомогою податкової та міжнародної політики; ефективна політика в соціальній сфері, зокрема в освіті. Основним завданням уряду кожної окремої країни має бути забезпечення конкурентоспроможності її національної економічної і правової системи і що проводиться нею економічної політики, тобто створення благополучного бізнесу - клімату для утримання вітчизняних інвесторів і залучення іноземних. Друге завдання – забезпечення відповідності між національною економічною системою і економічними системами інших країн (гармонізація), ради зниження транзакційних витрат, не дивлячись на всі дилеми, пов язані з цим процесом. Нарешті, всі країни вимушені брати участь в наданні глобальних і регіональних суспільних благ, тобто тісно співробітничати у вирішенні таких проблем, як лібералізація усесвітньої торгівлі, забезпечення стабільності глобальної фінансової системи, екологія, кліматичні зміни, міграції, боротьба із злочинністю і тероризмом, боротьба з бідністю, епідемічними захворюваннями, розвиток наукових досліджень, базової освіти і тому подібне.

Чим більше потенціал країни – економічний, демографічний, військово - політичний – тим більше зобов язань у вирішенні глобальних і регіональних проблем і більше відповідальності за рішення, що приймаються, на національному рівні. Сучасна стратегія розвитку економіки україни спирається перш за все на основні напрямки інтеграції, тобто участі в міжнародних організаціях та союзах, та напрямки внутрішньої реорганізації структури економіки та економічних інститутів відповідно вимогам ринкових відносин. У період до 2011 року відповідно до цієї програми в україні повинно бути забезпечене стійке економічне зростання, істотне підвищення рівня добробуту українського народу, зокрема. Тігіпко одним з наслідків глобалізації є зростаюча конкуренція на фінансових ринках, що вимагає розширення фінансового інструментарію, видів банківських послуг, забезпечення безперервності процесу впровадження фінансових інновацій. Оборонна стратегія полягає в протистоянні негативному впливу глобалізації, забезпеченні цілісності держави та ефективному розвитку національної економіки, використовуючи прогресивні форми світо господарських зв’язків, а також досягнення світової системи господарювання і потенціал власної економіки.

Наступальна стратегія повинна мати довгостроковий характер, враховувати глобальні зміни світової системи господарювання, сприяти інтеграції національної економіки в світовий економічний простір. Необхідним є зміцнення ресурсного потенціалу регіонів та підвищення їхньої конкурентоспроможності, забезпечення всебічного розвитку людського потенціалу та реалізація інноваційної політики в регіонах. Головними пріоритетами розвитку виробничо - економічного потенціалу мають бути розбудова виробничої, транспортної й ринкової інфраструктур, сприяння розвитку підприємництва. Необхідно створити дієву систему інституцій, які б мали можливість працювати на забезпечення сталого розвитку окремих територій, узгоджувати свою діяльність з іншими організаційними структурами.

Регіональні агентства розвитку мають на меті вирішення завдань поліпшення умов використання передових інноваційних технологій, підвищення інвестиційної привабливості регіонів, розширення залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для регіонального розвитку, вдосконалення підготовки та перепідготовки відповідних фахівців з проблем регіонального розвитку.

Стратегічною метою подолання диспропорцій у розвитку регіонів є створення ефективної системи міжбюджетних відносин, їхнє узгодження із загальною логікою змін на регіональному та місцевому рівнях, а також із пріоритетними напрямами соціально - економічного розвитку україни.

Темпи розвитку транскордонного співробітництва сьогодні та активного залучення до нього центрально - і східноєвропейських держав, свідчать про відставання україни в цій сфері. Це вимагає здійснення цілісної загальнодержавної політики, яка має бути підкріплена відповідною правовою базою, а також зусиллями всіх зацікавлених сторін як на державному, так і на регіональному та місцевому рівнях. Стратегічним завданням реформування транскордонного співробітництва має стати ефективне використання природно - ресурсного, демографічного, виробничого і науково - технічного потенціалів регіонів з метою вирішення питань комплексного розвитку територій. Необхідним є реформування адміністративно територіального устрою, приведення її у відповідність до конституції україни та критеріїв єс, що з урахуванням національного та кращого міжнародного досвіду дозволить оптимізувати систему адміністративно - територіального устрою україни, сприятиме укрупненню адміністративно - територіальних одиниць, підвищенню на цій основі рівня соціально - економічного розвитку країни, ефективності управління територіями, зниженню витрат на утримання державних органів та органів місцевого самоврядування, а також поліпшенню якості надання послуг населенню на рівні загальнодержавних соціальних стандартів, незалежно від місця проживання. Підводячи підсумок можна сказати, що в україні як країні з перехідною економікою держава виконує роль регулювальника, сприяє усуненню або пом якшенню негативних ефектів в умовах процесу глобалізації. Захист внутрішнього ринку, шляхом податкової політики; підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробника, шляхом стимуляції розвитку науково - технологічного і виробничого національних секторів; поліпшення інвестиційного клімату; контроль над трудовою міграцією, шляхом збільшення привабливості праці на вітчизняному ринку; активна співпраця зі світовими організаціями.

В ході дослідження було з’ясовано, що сьогодні в світі та в україні зокрема, стрімко розвиваються процеси світової економічної глобалізації та інтеграції. Для цих процесів є характерним вільна торгівля, вільний рух капіталу, зниження податків на прибуток підприємств, простота переміщення галузей промисловості між різними державами на користь зменшення витрат на працю і природні ресурси та інше.

Глобалізаційні процеси мають свої позитивні та негативні наслідки, які віддзеркалюються по різному на країнах світу в залежності від стану їх економічного розвитку.

Загальними напрямами таких стратегій повинні стати політика протекціонізму та підтримки національного виробника, ефективна міжнародна політика, державний вплив на розподіл ресурсів та прибутку між галузями виробництва, підтримка соціальних галузей, контроль за діяльністю тнк, ефективна антимонопольна політика. Першочерговими проблемами є реформування структури національного виробництва, інституціональної структури економіки, підвищення конкурентоспроможності національних товарів та послуг на міжнародному ринку, покращання інвестиційного клімату, реформування податкової політики, наближення критеріїв розвитку до європейських стандартів. Вирішення цих проблем повинно вивести україну на новий рівень економічного розвитку, зміцнити зв’язки з країнами світу та розкрити перспективи до участі в основних світових організаціях. Глобалізація світової економіки прискорюється по мірі того, як закриті для іноземних компаній країни відкривають свої ринки, а internet знищує відстані. Глобалізація світової економіки потребує різких наступальних стратегій для досягнення вигідного положення на ринку і потужних оборонних стратегій для захисту уже завойованих позицій. Далі будуть розглянуті проблеми, з якими компанія стикається при розробці стратегій для багатонаціонального і високо конкурентного глобального середовища. Будуть запропоновані також нові концепції, такі як центр прибутку і перекачка прибутку, аналіз різниці між мультинаціональною та глобальною конкуренцією. Крім того, мова піде про особливості бізнесу на зарубіжних ринках, стратегія виходу на зарубіжні ринки, про роль союзів з іноземними партнерами, про значення локальних операцій в перспективних країнах, про особливості конкуренції на ринках, що розвиваються, в китаї, індії, бразилії та ін. Такі компанії, як cisco systems, intel, sony, nokia та toyota, що прагнуть до світового лідерства в своїх галузях, повинні швидко і енергійно розширяти свою присутність на ринках в усьому світі. Багато компаній стикаються з необхідністю експортувати продукцію, оскільки максимальний об єм продаж на їх внутрішніх ринках недостатній для досягнення економії на масштабі виробництва чи за рахунок ефекту вивчення і забезпечення на основі цього конкурентоспроможного рівня витрат. Через відносно невеликого об єму європейських внутрішніх ринків такі компанії, як michelin та nestle, доволі давно продають свою продукцію по всій європі, а нещодавно розповсюдили свої операції на ринки північної та латинської америки.

Конкурентоспроможність і можливості компанії nokia у виробництві мобільних телефонів сприяли досягненню лідерства на світовому ринку безпровідних телекомунікацій. Тоді, якщо в економіці азіатських країн наступає спад, збитки на цьому ринку можна компенсувати за рахунок активізації продаж в латинській америці чи європі. Компанії, що спеціалізуються на видобутку і переробці природних ресурсів, зазвичай прагнуть потрапити на світовий ринок, оскільки привабливі з точки зору економічної ефективності, сировинні ресурси знаходяться в інших країнах. Очевидно різниця в масштабах конкурентної боротьби між компаніями, одні з яких працюють в декількох країнах, а інші продають свою продукцію в 50, а то і в 100 країнах, і до того ж щорічно розширяють операції на ринки інших країн. Міжнаціональним конкурентом називається компанія, котра веде конкурентну боротьбу на ринках декількох країн; глобальний конкурент - це компанія, котра знаходиться або прагне знаходитися на ринках усіх (більшості) країн. Незалежно від мотивів, якими керується компанія при розширенні своєї діяльності за межі внутрішніх ринків, вона повинна адаптувати свою конкурентну стратегію до ситуації в конкретній країні; адже культурні, демографічні та ринкові умови в різних країнах різні. В цих та інших країнах, що розвиваються, частка покупців середнього класу набагато менша, ніж в північній америці, японії та більшості європейських країн. Наприклад, в сша всі електроприлади розраховані на напругу в 110 вольт, а в більшості європейських країн напруга в мережі 220 вольт, і ці відмінності потрібно враховувати виробникам побутової та іншої техніки.

Французи надають перевагу пральним машинам з вертикальним завантаженням і цим відрізняються від споживачів більшості європейських країн, котрі надають перевагу машинам з фронтальним завантаженням. В деяких азіатських країнах холодильник слугує показником соціального положення, його встановлюють зазвичай в гостьовій кімнаті; колір та дизайн мають велике значення. Потенціал розвитку ринку різних країн різний, наприклад, в індії, китаї, бразилії та малайзії він набагато вищий, ніж в країнах з більш розвинутою економікою, таких як великобританія, франція, канада, японія. В індії існують ефективні, розвинуті національні канали розповсюдження вантажівок, моторолерів, сільськогосподарських машин та обладнання, бакалійних товарів, предметів особистої гігієни та іншої фасованої продукції; в цих каналах працюють біля трьох мільйонів роздрібних торгівців. Необхідність адаптації товарів та послуг до місцевих культурних, демографічних і ринкових умов - один із факторів, що ускладнюють конкурентну боротьбу на світовому ринку.

Компанія повинна знайти оптимальне співвідношення між адаптацією до ринкової ситуації кожної країни і забезпеченням конкурентоспроможних цін і витрат виробництва. Адаптація товару до переваг місцевих споживачів без сумніву сприяє його популярності, але потрібно мати на увазі, що персоналізація призводить до росту витрат виробництва і розповсюдження через збільшення кількості моделей та модифікацій, зменшення партій товару, що виготовляється, складностей з управлінням каналами розповсюдження. Стандартизація товарів дозволяє в повній мірі використовувати ефект економії на масштабі і ефект навчаємості, що збільшує конкурентоспроможність компанії по витратам. Крім того, компанія повинна вивчити переваги, котрі можна отримати від переносу частини функцій в інші країни, де рівень витрат виробництва і обороту нижчий, і врахувати коливання курсу іноземних валют, економічні та політичні вимоги місцевих урядів. Відмінності в оплаті та продуктивності праці, інфляції, цінах на енергоносії, податкових ставках, законодавчих нормах та іншому, визначають відмінності в виробничих витратах в різних країнах. В деяких країнах можна істотно знизити витрати за рахунок більш низької вартості ресурсів виробництва (особливо праці), менш жорсткого державного регулювання чи наявності унікальних природних ресурсів. Розміщення виробничих потужностей в країнах з низьким рівнем витрат виробництва (чи співпраця з постачальниками, чиї виробничі потужності розміщені в таких країнах) забезпечує компанії конкурентну перевагу перед суперниками, підприємствами, котрі знаходяться в країнах з високими витратами виробництва. Значення низької вартості виробництва для успішної конкуренції видніше всього на прикладі країн з низьким рівнем заробітної плати, котрі стали базами для виробництва з високою трудоємкістю - це тайвань, південна корея, китай, сінгапур, малайзія, в`єтнам, мексика та бразилія. Наприклад, бізнес - середовище ірландії вважається одним із самих сприятливих в світі завдяки низьким податковим ставкам і політиці правління, заохочувальним розміщення в країні високотехнологічних виробничих потужностей і транснаціональних компаній. Крупніший іноземний інвестор ірландії - компанія intel, побудувала в країні самий великий, із розміщених за кордонами сша, завод по виробництву мікросхем вартістю 2, 5 млрд. Вирішальним фактором на користь розміщення виробництв в інших країнах зазвичай слугує компактність роз положення постачальників комплектуючих та капітального обладнання, постачальників інфраструктури (університети, центри професійного навчання, науково - дослідницькі заклади), асоціація виробників та дилерів, виробників супутніх товарів. Стратегічне рішення про розміщення виробничих потужностей в регіоні з низькими витратами виробництва, що забезпечують компанії конкурентну перевагу, варто приймати не затримуючись, інакше вигідний регіон захоплять конкуренти і компанія втратить конкурентну перевагу.

Коливання курсу валют можуть знівечити географічні переваги по витратам чи, навпаки, перетворити невигідне по витратам місцезнаходження в конкурентоспроможне.

Зниження курсу долара по відношенню до іноземних валют робить неефективним розміщення виробництв американських компаній в інших країнах, зате може стимулювати зарубіжні компанії до переносу виробництва в сша. Правління може встановлювати внутрішні стандарти на товари, що виготовлені на території його країни зарубіжними компаніями, вводити тарифи чи квоти на імпорт, обмежувати експорт для підвищення ресурсозабезпеченості місцевої промисловості, регулювати ціни на імпортні і вітчизняні товари.

Крім того, інвестори повинні ретельно вивчити діючі технічні стандарти в країнах, що їх цікавлять, а також сертифікацію продукції, умови схвалення інвестиційних проектів і вивозу капіталу за кордон, розподіл часток власності між зарубіжною компанією та місцевими акціонерами.

В одних країнах вводяться державні субсидії і позики під низькі проценти для вітчизняних компаній, щоб підвищити їх конкурентоспроможність перед іноземними компаніями.

В інших правліннях, зацікавлені у створенні нових виробничих потужностей і робочих місць, пропонують зарубіжним компаніям співпрацю в формі субсидій, привілейованого доступу до ринку і технічної допомоги.

В результаті в країні з населенням в 1, 2 мільярда чоловік, доступ до internet в 1999 році мали менше 3 мільйонів; до 2004 року кількість китайських користувачів internet не перевищила 25 мільйонів. Покупці на різних ринках мають різні очікування, вподобання та особливості; конкуренція на внутрішньому ринку однієї країни не залежить від конкуренції на внутрішніх ринках інших країн, склад компаній - конкурентів в кожній країні свій. Наприклад, у франції, бразилії та японії моделі банківської діяльності абсолютно різні, помітно відрізняються ринкові умови і очікування клієнтів, банки - конкуренти у франції зовсім не ті, що в бразилії та японії, а конкурентна боротьба в банківській справі у франції ніяк не впливає на конкуренцію в бразилії та японії. При мультинаціональній конкуренції в компанії не існує міжнародного чи глобального ринку, а тільки сукупність ізольованих внутрішніх ринків окремих країн. Мультинаціональна конкуренція характерна для таких галузей, як пивна промисловість, страхування життя, виробництво швейних виробів, плавка металів, виробництво деяких видів продуктів харчування (кава, крупи, консерви, заморожені продукти) та багатьох видів роздрібної торгівлі. Глобальна конкуренція відбувається тоді, коли конкурентні умови на ринках різних країн взаємопов язані достатньо тісно, щоб розглядатися в якості одного міжнародного ринку.

На другому полюсі - глобальна конкуренція, при якій ціни та конкурентні умови на різних внутрішніх ринках тісно пов язані, тому термін міжнародний, чи глобальний ринок наповнюється реальним сенсом. Особливо інтенсивна конкуренція в країнах, де великі об єми продаж і де присутність компанії стратегічно необхідна для закріплення положення в даній галузі. При глобальній конкуренції компанія закріплює свої позиції, проводячи операції в усьому світі; конкурентна перевага, що створюється на внутрішньому ринку, доповнюється перевагами, які створюються в інших країнах (розміщення підприємств в країнах з низькою заробітною платою, передача досвіду та навичок з однієї країни до іншої, обслуговування мультинаціональних клієнтів, репутація торгової марки). Глобальна конкуренція спостерігається в виробництві автомобілів, телевізорів, авто - шин та автопокришок, телекомунікаційного обладнання, копіювальних пристроїв, годинників, в комерційних повітряних перевезеннях. В готельному та мотельному бізнесі, наприклад, в сегменті недорогих та середніх готелів спостерігається мультинаціональна конкуренція, оскільки конкуруючі компанії обслуговують своїх клієнтів в одних і тих самих країнах. Такі компанії, як nikki, marriott, sheraton та hilton, володіють готелями в багатьох країнах світу, використовують єдину систему резервування місць в готелях будь - якої країни, однакові стандарти якості та сервісу.

В галузі паливно - мастильні матеріалів сегмент палива для суднових двигунів характеризується глобальною конкуренцією, оскільки суднам потрібен один і той же вид палива. Компанії в цьому сегменті змагаються за глобальну відомість торгових марок, тому ведучі виробники палива і мастильних матеріалів (exxon mobil, bpamoco і shell) ведуть операції в багатьох країнах світу.

Країни відрізняються погодними умовами, поведінкою водіїв, організацією роздрібної торгівлі; виробництво забезпечує обмежене зниження витрат за рахунок ефекту масштабу; транспортні витрати високі. Тому такі національні фірми, як quaker state і pennzoil в сша та castrol в великобританії, лідирують на своїх внутрішніх ринках, але не виходять на глобальний. Бізнес - середовище і характер конкуренції разом з відмінностями в культурі та політиці різних країн формують конкурентну стратегію компанії на зовнішніх ринках. існує декілька стратегій для компанії, що вирішила розширити свою діяльність за межі національного ринку і вступити в транснаціональну чи глобальну конкурентну боротьбу.

Створення виробничої бази в одній країні та експорт товарів закордон як через власні канали розповсюдження, так і через канали, що контролюються зарубіжними компаніями.

Мультинаціональна стратегія з застосуванням в різних країнах специфічних стратегічних підходів, адаптованих до місцевих умов, смаків та вподобань покупців. Конкурентні переваги перед місцевими компаніями забезпечуються більш низькими витратами в одних країнах, диференціацією товарів - в інших та оптимальним співвідношенням ціни та якості - у третіх. Компанія може також обрати глобальну направлену стратегію, обслуговуючи один і той же сегмент ринку всіх стратегічно значущих країн, намагаючись досягти конкурентних переваг по ціні або за рахунок диференціації. Стратегічні альянси або спільні підприємства з участю зарубіжних компаній як перший крок на шляху до зарубіжних ринків; потім вони можуть перетворитися в довгострокові стратегічні угоди, направлені на підтримку або укріплення конкурентоспроможності компанії. Використання місцевих підприємств в якості виробничої бази для експорту товарів на зарубіжний ринок - чудова стартова стратегія для виходу на міжнародні ринки.

Виробник може обмежити свої операції на зовнішніх ринках укладенням контрактів з закордонними оптовими фірмами, що мають досвід проведення імпортних операцій, з передачею їм функцій розповсюдження та маркетингу в їхніх країнах чи регіонах. Якщо ж компанія хоче зберегти контроль за цими функціями, то їй краще створити власні дистриб юторські і торгові представництва на цільових зарубіжних ринках. Так компанія скорочує прямі інвестиції в економіку зарубіжних країн, сполучуючи переваги від розміщення виробництва в своїй країні з експортом товарів в інші країни.

Продукція проектується та випускається в своїй країні і розповсюджується по внутрішнім каналам; діяльність закордоном зводиться, в основному, до створення мережі дистриб юторів та дилерів, іноді до сприяння в просуванні і закріплення торгової марки.

Стратегія експорту може успішно застосовуватися достатньо довго завдяки конкурентоспроможному рівню витрат, котрий забезпечує виробництво в своїй країні. В деяких галузях, компанії отримують додаткову економію на масштабі і за рахунок ефекту навчаємості, сконцентрувавши виробництво на одному або декількох заводах - гігантах, об єм виробництва яких перевищує попит на будь - якому внутрішньому ринку; однак, для забезпечення такої економії компанія повинна експортувати продукцію. Стратегія експорту не підходить, якщо витрати виробництва в своїй країні набагато вищі, ніж у зарубіжних, де розміщені підприємства конкурентів, або ж у випадку високих витрат на транспортування. Компанія - експортер повинна досягнути конкурентоспроможного рівня витрат виробництва і транспортування за рахунок розміщення своїх підприємств в регіонах з невисоким рівнем затрат і в безпосередній близькості до кінцевих споживачів, інакшу успіх сумнівний. Застосовувати стратегію ліцензування доцільно в тих випадках, коли компанія, що володіє цінним технічним ноу - хау або унікальним запатентованим товаром, не має для виходу на зовнішній ринок ні організаційних можливостей, ні ресурсів. Переваги ліцензування складаються з запобігання ризиків, що виникли при виході компанії на незнайомі ринки з високою економічною невизначеністю чи політичною нестабільністю. При видачі зарубіжним фірмам ліцензій на технології чи прав на виробництво, компанія не несе витрат та ризиків, пов язаних з освоєнням зарубіжних ринків, зате отримує дохід у виді роялті. Головний недолік ліцензування полягає в ризику, пов язаному з передачею цінного ноу - хау зарубіжним компаніям, внаслідок чого знижується контроль за його виконанням; контроль над ліцензіатами і захист ноу - хау, що належить компанії, в деяких випадках дуже ускладнені. Ліцензування застосовується в основному промисловими компаніями, а франчайзинг частіше використовується для глобального розширення компаніями сфери обслуговування і роздрібної торгівлі. Компанії mcdonald s, tricon global restaurants (компанія - засновник pizza hut, kentucky fried chicken і taco bell) і hilton hotels використовують франчайзинг для розширення своєї присутності на зарубіжних ринках. Отримувач франшизи несе основну відповідальність за витрати та ризики, пов язані з розміщенням підприємств на зарубіжних ринках; компанія - франчайзер несе тільки витрати, пов язані з наймом та навчанням працівників, і підтримкою отримувача франшизи.

Головна проблема, з якою стикається франчайзер, це контроль за якістю; іноземні отримувачі франшизи не завжди чітко дотримують єдині стандарти та методи, іноді через те, що культури різних країн не завжди однаково трактують або надають однакового значення питанням якості. Зазвичай, хоч і не завжди, компанії, що обрали мультинаціональну стратегію, обирають кожного разу одну із базових стратегій конкуренції (лідирування за витратами, лідирування за рахунок диференціації, лідирування на основі оптимального відношення ціни та якості), вносячи необхідні зміни для кращого задоволення потреб покупців і протистояння місцевим конкурентам. Тим паче, навіть при наявності розбіжностей між окремими країнами, все ж можна надати цим стратегіям загальне направлення за допомогою добре зарекомендованих ідей, технологій, знань та можливостей. Дії компанії в одній країні можна розглядати як свого роду експеримент, що дозволяє набути необхідний досвід і застосувати його потім на ринках інших країн. Мультинаціональна стратегія підходить для галузей, де домінує мультинаціональна конкуренція і велике значення мають індивідуальні параметри місцевих ринків. Крім того, глобальна стратегія включає в себе, по - перше, інтеграцію та координацію стратегічних дій компанії в усьому світі і, по - друге, організацію продаж в усіх країнах, де є достатній попит на її продукцію. Розміщення підприємств по принципу максимальної конкурентної переваги (в країнах з низькими витратами виробництва, ближче до основних ринків і постачальників для економії засобів на транспортування, або декілька підприємств глобального масштабу для досягнення економії на масштабі виробництва і ефекту навчаємості. Важливі стратегічні рішення координуються центральною штаб - квартирою; для уніфікації операцій в різних країнах використовується єдина організаційна структура. Мультинаціональна стратегія переважна, якщо країни, в яких працює компанія, сильно відрізняються купівельними традиціями і потребами; якщо покупцям потрібна особлива продукція, що відповідатиме їх смакам; якщо місцеві правління вимагають, щоб продукція компанії відповідала технічним умовам або споживчим стандартам; якщо правління країни вводять настільки різні та складні торгові обмеження, то єдиний, координований в світовому масштабі ринковий підхід неможливий. Мультинаціональна стратегія ускладнює досягнення переваг за витратами, зате дозволяє використовувати стратегію диференціації та ефект масштабу або навчаємості. Якщо відмінності між країнами не дуже великі і можна обрати глобальну стратегію, то остання переважніше мультинаціональна, так як об єднує вимоги всіх підрозділів компанії для створення конкурентно значущих компетенцій і можливостей, тих, що не піддаються відтворенню конкурентами.

існують три основних способи досягнення конкурентної переваги (або компенсації слабких сторін на внутрішньому ринку) за рахунок освоєння зарубіжних ринків. Перший спосіб - використати можливості мультинаціональної або глобальної компанії для проведення нддкр, виробництва, організації розповсюдження, маркетингу, технічної підтримки та ін з витратами нижче, чи диференціацією вище, ніж у конкурентів. Третій спосіб заключається у збільшенні переваг за ресурсами та можливостями координації діяльності компанії способами, можливими тільки при транснаціональному, або глобальному рівні операцій і недоступними для локальних конкурентів. Щоб отримати конкурентні переваги за рахунок регіонального розміщення, компанія повинна прийняти два рішення - зосередити всі ланки ланцюгів цінностей в деяких обраних країнах і розповсюдити їх на багато країн; в яких країнах розмістити свій бізнес. Компанії досягають конкурентних переваг за рахунок розміщення своїх підприємств в країнах з найбільш сприятливими умовами; компанії, що діють тільки на внутрішньому ринку, позбавлені такої можливості. Наприклад, спортивне взуття випускається в основному в азії (китай чи корея) через низькі витрати на виробництво; материнські плати для пк випускаються в більшій мірі на тайвані через низьку вартість та високу кваліфікацію місцевої робочої сили.

Економія на масштабі виробництва комплектуючих або зборки забезпечує значне зниження собівартості, якщо замість розосереджених по всьому світу підприємств працює кілька ефективних. Досягнення лідирування за витратами зазвичай вимагає завоювання самої більшої частки в світовому виробництві та високої концентрації виробництва на одному чи декількох найкрупніших підприємствах в регіонах з низькими витратами.

Частка об єму виробництва компанії в загальному об ємі виробництва галузі (на відміну від частки продаж торгової марки або частки ринку) має велике значення, оскільки забезпечує економію на масштабі. Деякі японські компанії добилися переваг за рахунок лідирування по витратам, опираючись на велику питому вагу свого об єму виробництва в загальному об ємі виробництва галузі. Наприклад, на американському ринку відеомагнітофонів частка японських торгових марок не перевищує 40%, однак абсолютно всі відеомагнітофони випускаються в японії - всі американські продавці закупляють відеомагнітофони в японських виробників. В деяких галузях ефект навчаємості в виробництві комплектуючих чи збірці настільки великий, що компанія будує одне чи декілька великих підприємств з об ємом виробництва, що задовольняє попит на продукцію в усьому світі. Компанія samsung - лідер в розробці карт пам`яті, заснувала науково - дослідницьку лабораторію в силіконовій долині і передала свої ноу - хау південнокорейським підприємствам. Збірні підприємства можна розмістити в іншій країні, якщо місцеве правління дозволяє вільно завозити комплектуючі та деталі, що випускаються крупними централізованими підприємствами в інших країнах. Обслуговування покупців - наприклад, дистриб юторська діяльність, продаж, реклама, післяпродажне обслуговування - проводиться там, де знаходяться покупці, тому відповідні підрозділи розміщуються в тих країнах, де у компанії багато споживачів (за виключенням ситуацій, коли споживачів декількох сусідніх країн зручніше обслуговувати із одного централізованого підрозділу). Наприклад, компанії, що випускають гірниче та нафто - бурове обладнання, відкривають представництва в багатьох країнах, щоб забезпечувати швидкий ремонт обладнання і технічну підтримку.

Розосередження діяльності по декільком регіонам забезпечує конкурентні переваги в тих випадках, коли концентрація виробництва невигідна через високі затрати на транспортування, торгові обмеження та ін. Крім того, розосередження діяльності знижує ризик коливань валютних курсів, порушення строків поставок (в зв язку зі страйками, технологічними збоями та затримками транспортування) і несприятливої політичної ситуації. Підрозділи мультинаціональних та глобальних компаній, пов язані з поставками та обслуговуванням покупців, часто розосереджені по багатьом країнам, однак такі види діяльності, як виробництво запасних частин, збір готової продукції, нддкр, розробка нових товарів, нерідко відірвані від регіонів розміщення споживачів і проводяться там, де це вигідно. Наприклад, комплектуючі випускаються в мексиці, технологічні дослідження - в німеччині, нова продукція розробляється і тестується в сша, а збірні цехи знаходяться в іспанії, бразилії, тайвані або південній кароліні. Вихід за рамки внутрішнього ринку дозволяє компанії взяти додаткові переваги із своєї ключової компетенції і ресурсної бази, використовуючи їх як основу для успішної конкуренції на ринках інших країн і збільшення об ємів продаж та прибутку.

Переміщення компетенцій, конкурентних можливостей і переваг по ресурсам із однієї країни в іншу сприяє їх удосконаленню та поглибленню, допомагаючи компанії завоювати домінуюче положення в тому чи іншому конкурентно значущому регіоні. Лідирування за конкурентними можливостями, ресурсами чи ефективності організації ланцюга цінності - гарна основа для отримання конкурентної переваги перед іншими мультинаціональними або глобальними конкурентами і особливо над незначними локальними.

Оскільки wal - mart один із лідерів роздрібної торгівлі в сша і володіє самими розвиненими ресурсами роздрібної торгівлі, їй вдалося швидко налагодити зарубіжні продажі та домогтися їх прибутку.

Наприклад, мультинаціональна або глобальна компанія у відповідь на агресію конкурента може застосувати жорсткі заходи на ринку тієї країни, де у суперника самий великий об єм продаж або прибутку, щоб знешкодити його фінансові ресурси та його конкурентні можливості на ринку інших країн. Вести наступальну цінову війну проти слабких супротивників на їх внутрішніх ринках, збільшити свою частку ринку і покривати короткострокові втрати за рахунок прибутку, що отримані на ринках інших країн. Працюючи в глобальному масштабі, компанія може розповсюджувати передовий досвід по всім країнам, де вона веде операції, переміщувати виробництво із однієї країни в іншу, щоб отримати переваги від коливання курсу валют, співпрацювати з місцевими правліннями, економити на оплаті праці, використовувати сприятливий рівень цін на енергоносії, або зміна тарифів та квот. Можна координувати виробничі графіки в світовому масштабі; в разі різкого зниження або підвищення попиту в одній із країн, можна транспортувати товари із одних регіональних представництв в інші. З допомогою internet можна організувати зворотній зв язок зі споживачами та торговим персоналом в усіх країнах світу і на основі отриманої інформації створювати нові та покращувати наявні товари, стандартизувати одні властивості та вимірювати інші. Internet можна використовувати і для приваблення кращих розробників та інженерно - технічних працівників компанії, (де б вони не знаходилися), до розробки товарів нового покоління. Покращенню репутації торгової марки сприяє прибавлення одних і тих же, з точки зору споживача, диференційних властивостей на всіх ринках, де представлені товари компанії. Репутація якості, яку завоювала компанія honda завдяки виробництву спочатку мотоциклів, потім автомобілів, забезпечила їй конкурентні переваги при виводі на ринок нової продукції - газонокосарок; торгова марка honda завоювала стійку довіру споживачів в усьому світі. Японія, наприклад, - центр прибутку для більшості японських компаній, оскільки для захисту національної промисловості правління встановило високі економічні бар`єри, що заважають проникненню зарубіжних компаній. Захищені від погрози зарубіжної конкуренції, японські компанії на своєму внутрішньому ринку можуть завищувати ціни та отримувати більш високі прибутки.

Частіше всього самим великим і стратегічно значущим центром прибутку компанії являється його власний внутрішній ринок, однак транснаціональні і глобальні компанії нерідко мають центри прибутку в інших країнах, де займають стійке конкурентне положення, досягли більшого об єму продаж і високим рівнем прибутку.

Центри прибутку - це цінні конкурентні активи для фінансової підтримки стратегічних ініціатив на окремих внутрішніх ринках і досягнення лідерства на глобальному ринку.

Глобальний або транснаціональний конкурент з декількома центрами прибутку успішно бореться з внутрішніми конкурентами, в якого тільки один центр прибутку - його внутрішній ринок. Глобальна компанія з багато чисельними центрами прибутку може різко знизити ціни на внутрішньому ринку свого суперника та захопити його частку, компенсуючи супроводжуючі зниження прибутку, або прямі збитки за рахунок його центрів прибутку.

Глобальна компанія може піти на різке зниження цін (нижче рівня, прийнятного для національних компаній), щоб швидко захопити їх частки ринку, або знижувати ціни поступово та непомітно - в цьому випадку процес проникнення на ринок довший, зате дії компанії не викличуть різкої протидії національних компаній і надзвичайних заходів зі сторони правління, по захисту їх інтересів. Якщо місцева компанія у відповідь знизить ціни, вона позбавиться частини доходів та прибутків; навіть якщо вона лідирує на ринку своєї країни, її конкурентоспроможність послабиться. Національні компанії доволі часто, хоча й не завжди доречно, звинувачують зарубіжних конкурентів в демпінгу і спробах поставити їх в невигідне фінансове положення і навіть витіснити з бізнесу.

Стратегічні альянси і різного роду спільна діяльність з зарубіжними компаніями - широко розповсюджений і доволі ефективний спосіб проникнення на зарубіжний ринок і зміцнення конкурентоспроможності компанії в глобальному масштабі. Компанії промислово розвинених країн, що експортують свою продукцію, нерідко заключають союзи з компаніями менш розвинених країн для того, щоб на місці організувати імпорт власних товарів; це дозволяє завоювати довіру місцевих правлінь і полегшити проникнення на ринок. Сьогодні компанії в різних країнах світу створюють стратегічні союзи і заключають партнерські угоди для закріплення своїх позицій на глобальних ринках. Японські та американські компанії вступають в альянси з європейськими, щоб закріпити свою конкурентоспроможність в країнах європейського союзу і отримати максимальні переваги на східноєвропейських ринках, що відкриваються. В останній час число альянсів, спільних підприємств та інших форм співпраці значно збільшилося і включило в себе спільне проведення нддкр і технологічних розробок, спільне використання виробничих потужностей, спільний маркетинг, спільне виробництво комплектуючих і зборку готової продукції. Не потрібно забувати про такий факт, що компанії союзники конкурують з іншими суперниками, а не один з другим; об єднання збільшує їх шанси на завоювання лідируючих позицій в галузі. Альянси зручні для досягнення згоди по технічним стандартам - на основі багатостороннього партнерства виробляються стандарти відеомагнітофонів, комп ютерів, internet - технологій, мобільних телефонів, інших без провідних засобів зв язку.

Необхідно раніше обсудити, які ресурси будуть передані в загальне користування, а які - залишаться у власників компаній - учасниць, виробити принципи партнерського узгодження. Зарубіжним союзникам приходиться долати мовні та культурні бар єри; пошук спільної мови, завоювання довіри, координація потребує величезної роботи менеджменту.

В спільний проект по створенню єдиної електронної сітки на базі internet для 100 великих міст; однак, партнерам знадобилось вісім місяців, щоб знайти головного адміністратора, котрий зміг би очолити проект, і ще більше часу, щоб придумати назву для нової компанії. Буває, що у ведучих спеціалістів, від яких залежить успіх компанії, є особисті переконання або відсутні навики налагоджування співпраці і партнерських відносин; іноді керівники компаній просто не в змозі прийти до спільного рішення. Наприклад, альянс авіакомпаній northwest airlines і klm royal dutch airlines, об єднавши свої операції в аеропортах детройта та амстердама, закінчився конфліктом керівників двох компаній через спроби компанії klm взяти контроль над northwest airlines. Суперечка виникла на грунті несумісності принципів бізнесу (американський шлях, або європейський), розбіжностей в культурі і особистої неприязні керівників. Щоб серйозно конкурувати на ринку, компанія повинна розвивати внутрішні можливості, сприяючі закріпленню конкурентної позиції та створенню стійкої конкурентної переваги.

Якщо союзники надають компанії тільки малий досвід і знання (зберігаючи свої самі цінні навички та досвід), їй варто подумати про придбання або злиття з компанією, яка володіє необхідними ноу - хау та ресурсами.

Для компанії, яка йде до глобального лідерства, злиття або придбання компаній із сусідньої країни прийнятніше, ніж створення союзу або спільного підприємства.