реферат музеї київщини

реферат музеї київщини

Дослідження проблем відродження історичної педагогічної спадщини, формування національної свідомості, забезпечення духовної єдності педагогічних поколінь. Висвітлено питання відродження історичної педагогічної спадщини, формування національної свідомості, забезпечення духовної єдності педагогічних поколінь. Визначено роль основних напрямів діяльності музею, яка полягає в отриманні нових педагогічних знань на основі всебічного виявлення музейної збірки, залучення широкого кола науковців і дослідників до активної співпраці. Высветлен вопрос возрождения исторического педагогического наследия, формирование национального сознания, обеспечение духовного единства поколений педагогов. Определена роль основных направлений деятельности музея, которые заключаются в получении нового педагогического знания на основе выявления всестороннего музейного собрания и привлечения широких кругов общества и научных работников к активной совместной работе.

Глобальні соціально - економічні зрушення, що відбуваються в сучасному суспільстві, ставлять систему освіти в низку найважливіших соціальних інституцій та висувають високі вимоги до підвищення рівня кваліфікації педагогічних працівників. У музейних добірках нагромаджено унікальні творіння матеріальної і духовної культури народів, розкрито їх економічний, суспільно - політичний, науково - технічний і культурний розвиток. Модернізація вітчизняної освіти та вимоги підвищення ролі музеїв у житті сучасного суспільства обумовили необхідність відкриття музею історії освіти київщини в київському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів. Актуальність нашого дослідження обумовлюється принципово новими підходами до організації музейної справи, що сприятиме професійному зростанню педагогів у вивченні історії освіти регіону, поглибленню, розширенню та отриманню нових знань з розвитку освітньої галузі рідного краю, вихованню шанобливого ставлення до надбань культури українського народу.

Серйозний історичний аналіз історії музеїв спроможний вивести вітчизняне музеєзнавство на новий теоретичний рівень і допомогти у практичних спробах відновлення музею, вирішення завдань поповнення знань учителів про історію розвитку педагогіки.

Варто зазначити, що в україні колекції реліквій, рукописів, старовинних речей та творів мистецтва збиралися та зберігалися з давніх - давен у князівських та гетьманських палацах, церквах і монастирях, зокрема, у помешканнях митрополитів. Крім того, було багато приватних музеїв, як, наприклад, василя тарновського в чернігові, олександра ханенка в києві, катерини скаржинської на хуторі круглик біля лубен (велика збірка одягу, зброї часів гетьманщини, а також писанок, вишиванок). У 1897 році було засновано товариство любителів старожитностей та мистецтв, яке започаткувало збір експонатів для київського міського музею старожитностей та мистецтв. Його внесок у поширенні освіти вже у 1875 році визнано учасниками паризької географічної виставки, які закликали створювати музеї на зразок петербурзького в усіх країнах. Маючи цінні історико - педагогічні пам ятки, ці установи відіграють важливу роль у вирішенні проблеми розповсюдження знань про історію освіти, педагогічний досвід різних часів, виховують шанобливе ставлення до надбань культури рідного народу.

Ураховуючи актуальність та значущість проблеми створення та функціонування музею в регіоні, нами спершу було вивчено і проаналізовано дослідження науковців у галузі музеєзнавства. Аспекти діяльності музеїв як засобів акумулювання, зберігання і трансформації національної та світової історико - культурної спадщини всебічно висвітлено в зарубіжній (і. Як свідчить аналіз численних досліджень, проведених в україні за останнє десятиліття, діяльність музеїв вивчалася вченими переважно з позицій історичної та мистецтвознавчої. Вважаємо, що в умовах модернізації освітньої галузі вивчення історії освіти київщини та розвиток музейної справи відкриває нові можливості для виконання основних функцій підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Він створений згідно з рішенням колегії управління освіти і науки київської обласної державної адміністрації від 19 січня 2001 року як структурний підрозділ інституту.

Зазначений музей є осередком освіти і виховання педагогічних працівників, сприяє відродженню історичної педагогічної спадщини освіти київщини, формуванню національної свідомості, забезпеченню духовної єдності педагогічних поколінь і призначений для вивчення, збереження та використання матеріальної і духовної культури регіону.

Законною базою його діяльності є конституція україни, закони україни про освіту, про музеї та музейну справу, положення про музей при закладі освіти міністерства освіти і науки україни.

фондовий, який здійснюється з метою формування фондів музею, забезпечення збереження музейних предметів і колекцій; - експозиційно - виставковий, що полягає у здійсненні функції музейної комунікації на основі науково організованої та художньо оформленої демонстрації музейних предметів і колекцій; - напрям стимулювання творчого пошуку спеціалістів відділів освіти, методичних служб, колективів закладів освіти, вчителів та учнів до вивчення історії освіти рідного краю. Специфіка видів діяльності відвідувачів у музеї, керування нею (специфіка педагогічного впливу музейної інформації на різні соціальні й демографічні групи аудиторії, що потребує диференційованого підходу до визначення мети, завдань і змісту впливу на кожну з них); отже, можемо зробити висновок, що в колі наукових зацікавлень музейної педагогіки центральне місце посідає музейно - педагогічний процес у цілому.

Це специфічна форма освітньої діяльності, змістом якої є комплексне (візуальне, вербальне, емоційне) сприймання об єктів, представлених на екскурсійному маршруті, з метою здобуття знань та вражень. Зауважимо, що добре продумана екскурсія сприяє глибокому розкриттю теми, оскільки екскурсовод зосереджує увагу на всіх важливих пам ятках, розкриває їх внутрішній зміст, розповідає не лише про виставлений матеріал, а і про те, що його об єднує з іншими.

Екскурсії можуть проводитися у приміщенні музею - за експозицією, виставками, відкритим зберіганням фондів, а також за межами музейного приміщення - за пам ятками та пам ятними місцями.

Теми таких екскурсій можуть бути широкими (охоплювати весь розділ експозиції) і вузькими (щодо окремого експозиційного комплексу), їх спрямування - поглиблене і різностороннє ознайомлення з музейними матеріалами.

Наприклад, історія української школи і педагогіки в дохристиянські часи, розвиток освіти та педагогічної думки в київській русі, петро могила і київський колегіум, гальшка гулевичівна - фундаторка київської братської школи, земська школа на київщині кінця xix - початку xx ст становлення та розвиток гімназійної освіти на київщині кінця xix - початку xx ст. Щодо напрямів екскурсій, то за їх метою розрізняють культурно - освітні (загальноосвітні) і навчальні, безпосередньо пов язані з програмами різних навчальних закладів. До останніх зараховують методичні екскурсії для музейних працівників, які знайомлять з принципами побудови експозиції, особливостями зберігання фондів, проведення екскурсій. В той час, як в екскурсії пріоритетне місце належить зоровому сприйманню, в лекції воно відіграє другорядну роль, а велике значення має раціональне сприймання. Головне завдання лекції - донести до слухачів теоретичний матеріал, супроводжуючи його матеріалами музейних колекцій (досить часто це копії чи дублікати музейних предметів, ілюстрації, фотографії, слайди.

Зокрема, в музеї коіпопк уже традиційними стали зустрічі з героями експозицій - учнями та вчителями стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва, вчителями - новаторами, вчителями - письменниками, представниками педагогічних династій та вчителями - ветеранами великої вітчизняної війни, які проживають у київської області тощо. У музейних експозиціях педагог знаходиться серед реальних предметів певної доби - таке оточення створює відповідний емоційний настрій, сприяє пізнанню. На основі цих експонатів, результатів вивчення літературних та архівних джерел було розроблено тематико - експозиційний план музею і створено естетично оформлену експозицію. Група експонатів розкриває репресії серед освітян київщини та відомості про вчителів - учасників великої вітчизняної війни, інша - процес розвитку освіти на території області у часи незалежності. Музей як скарбниця освітніх і педагогічних надбань є провідним пошуковим, методичним, науково - дослідним та пропагандистським центром серед закладів освіти київщини в галузі освіти.

З фондами музею мають можливість працювати як педагоги, так і учні та студенти закладів освіти київщини, які вивчають історію, педагогіку, київщинознавство. Викладачі курсу історія педагогіки, методик окремих навчальних дисциплін, виходячи з цільових настанов вивчення предметів та окремих тем, можуть обрати такі форми та методи роботи з використанням музейних засобів. Залучення студентів до виявлення, вивчення та опису педагогічних пам яток з метою виховання дбайливого ставлення до вітчизняної культури та надання музеєм практичної допомоги у поповненні та науковому обробленні музейних фондів. Організацію педагогічних краєзнавчих експедицій з метою виявлення і збирання пам яток освіти і педагогічної думки минулих часів та кращий педагогічний досвід сучасників. Процес навчання студентів з використанням музейних засобів також стає для майбутніх учителів і вихованців зразком організації музейної діяльності учнів, стимулює дослідницьку діяльність студентів у напрямі педагогічної професійної підготовки, прилучає до охорони та популяризації скарбів вітчизняної культури, зрештою, сприяє національному вихованню молодого покоління, зростанню музейної культури в суспільстві. Зокрема, у музеї функціонують тематичні виставки світ захоплень педагогів київщини, творчість юних митців київщини, навчально - наочні посібники, виготовлені вчителями - практиками, вчителі - ветерани великої вітчизняної війни та фотогалереї. Педагогічний олімп київщини (вчителі - герої соціалістичної праці, заслужені вчителі україни), міністри освіти, які народилися або працювали на київщині, завідуючі обласного відділу народної освіти, попечителі київського учбового округу (1832 - 1917 рр. Різновидом наукової діяльності музею є підготовка і видання монографій, збірників, наукових праць, каталогів, альбомів, путівників, буклетів; їх метою, окрім наукових розвідок, є популяризація знань про історію освіти київщини серед освітян регіону.

Однією з активних форм роботи музею є творчі зустрічі героїв експозицій музею зі слухачами курсів підвищення кваліфікації та студентами гуманітарно - педагогічного коледжу інституту.

У музеї функціонують музсйно - педагогічні програми, зокрема школа молодого екскурсовода, в якій студенти набувають навичок з організації роботи музею у закладі освіти, досліджують деякі історичні аспекти освіти.

Студенти гуманітарно - педагогічного коледжу інституту використовують матеріали музею у своїй дослідницькій діяльності, у написанні робіт для захисту в ман україни.

Працівники музею проводять групові та індивідуальні консультації для педагогічних працівників закладів освіти області з питань актування та обліку музейних предметів, оформлення експозицій, проведення обліку екскурсій, масових заходів тощо. У музеї заведено картотеки, які дають можливість повноцінно працювати з музейними фондами слухачам інституту, студентам, окремим дослідникам, які цікавляться питаннями історії освіти київщини.

Алфавітна картотека експонатів допомагає дослідникам і працівникам музею знайти матеріали, що відображають розвиток освітнього процесу в містах і районах області, музейні експонати про видатних діячів культури, літератури, мистецтва, науковців та вчителів, життя яких пов язане з діяльністю закладів освіти області. Отже, музей історії освіти київщини є осередком освіти і виховання, що сприяє підвищенню кваліфікації педагогічних працівників, відродженню історичної педагогічної спадщини освіти київщини, формуванню національної свідомості, забезпеченню духовної єдності педагогічних поколінь і призначений для вивчення, збереження та використання пам яток матеріальної і духовної культури.

історія створення та розвитку національного музею ремесел в нью - делі як центру збереження самобутності індійської культури і напрямів народного промислу.

Важливість таких досліджень засвідчує прийняття державної програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року (затверджено постановою кабінету міністрів україни від 10 червня 2002 р. Зокрема, крім державних архівних установ, музеї київщини зберігають цінні архівні документи, дають можливість з ясувати етапи та шляхи надходження їх до музейних фондів, персональний внесок незаслужено забутих представників інтелігенції, які опікувалися збереженням вітчизняної історико - культурної спадщини.

Водночас залучення до наукового обігу інформації про архівні документи, які зберігаються в музеях київщини, є актуальним завданням архівознавства та документознавства. Актуальним видається також дослідження принципів організації документальних фондів музеїв, під якими в музейній практиці розуміють комплектування, опрацювання, облік, зберігання, забезпечення збереженості тощо. Актуальність теми дослідження документальних фондів музеїв київщини посилюється тим, що на сьогодні практично відсутні узагальнюючі праці з цих питань. Предметом дослідження є історія комплектування архівними документами музеїв київщини, структура архівних комплексів, склад і зміст документів, шляхи надходження, організація та використання. історичний, порівняльний, статистично - аналітичний, методи логічного аналізу та узагальнення, які дали змогу комплексно вивчити предмет та об єкт дослідження, дослідити етапи та шляхи формування документальних фондів музеїв київщини.

Під київщиною розуміється територія київської губернії, київської округи, київської області в адміністративно - територіальних межах, які були чинними в той чи інший період з 1920 - х рр. ) та нормативні акти органів державної влади, якими регулюються суспільні відносини в галузі музейної та архівної справи, інструктивні та методичні розробки з питань вивчення, збереження та охорони музейного фонду україни.

історіографію дослідження музейної справи в україні, комплектування архівними документами музеїв київщини складають праці українських та зарубіжних дослідників. Дубровський наголошував на тому, що в галузі культурного будівництва в україні немає більш забутої справи, ніж музейна, порівняно з її суміжною галуззю - архівною. Хх ст зі згортанням краєзнавчого руху в україні, долю багатьох видатних діячів культури, краєзнавців, директорів музеїв та будівничих музейної справи було вирішено. Славін) “нариси музейної справи” (1959), у якій представлено загальні відомості про зародження музеїв, їхнє місце в науково - освітній діяльності, методику і практику комплектування та збереження колекцій, запобігання їх старінню і псуванню. В окремих наукових статтях українських і російських авторів, які зверталися до проблем наукової організації документальних фондів, порушувалися питання складу і структури музейних фондів, змісту фондової роботи.

Кучеренко запропонував оптимальну структуру системи довідкового апарату, яка забезпечує точний і швидкий пошук та повну інформацію про архівний музейний документ. Окрему групу становлять наукові праці українських радянських дослідників, які сприяли вирішенню проблем становлення, розвитку та ролі музейних закладів у вихованні молоді та охороні пам яток. Закс у роботі “источники по истории музейного дела в ссср” (1968) наголошував на необхідності систематичного вивчення історії музейної справи та питання розпорошеності архівних документів, посиленні ролі науково - дослідного інституту музеєзнавства (м. іонової “создание сети краеведческих музеев рсфср в первые десять лет советской власти” (1957), “из истории строительства краеведческих музеев рсфср” (1961), у яких автори аналізують питання музейного будівництва, вказують на відсутність науково - методичної допомоги музеям та матеріальної бази, недостатню наукову кваліфікацію музейних працівників, відбудову і подальший розвиток музейної мережі, налагодження роботи з обліку і збереження фондів, а також характеризують основні положення про діяльність краєзнавчих музеїв. Омельченка “музейное строительство в годы довоенных пятилеток (1928 - 1941)” (1963), “охорона пам яток і музейне будівництво на україні в перші роки радянської влади” (1972), “музейне будівництво на україні в 1921 - 1945 рр. ” (1975), “музейництво як система на терені освіти та краєзнавства” (1993) йдеться про стан охорони пам яток і музейне будівництво в україні, починаючи з 20 - х рр. Хх ст про заходи щодо збереження історико - культурної спадщини, законодавчі акти, які відображають організаційну діяльність державних органів у розгортанні краєзнавчого руху та роль у цій справі громадських організацій і краєзнавчих гуртків та ін. 1917 - 1990” (1991) висвітлені питання законодавчого регулювання охорони і використання пам яток культури в 1917 - 1990 рр та подані пропозиції, щодо радикального поліпшення правової охорони в цій сфері. Маньковської “музейництво в україні” (2000), у якій підкреслено, що історичний аналіз розвитку музейної справи спроможний піднести українське музеєзнавство на новий теоретичний рівень і допоможе у вирішенні завдань управління, формування музейної мережі та удосконалення музейної діяльності. Нестулі “біля витоків державної системи охорони пам яток культури в україні (доба центральної ради, гетьманщини, директорії)” (1994) висвітлено історію розвитку громадських форм пам яткоохоронного руху в березні - червні 1917 р основні пам яткоохоронні роботи з кінця 1918 р. Болотової “основні проблеми теоретичних та методологічних засад роботи з документами державного архівного фонду в музеях республіки” (1988), у яких наголошується на недосконалості наукового опрацювання писемних джерел, що включає, зокрема, атрибуцію, наукове описування, визначення цінності, унікальності та місця у структурі музейного фонду, рекомендації щодо збереження архівних документів. Принципи класифікації та обліку” (1996) зроблено огляд музейної практики класифікації та обліку документів наф україни з відповідними висновками про відсутність єдиних правил наукової організації документів в музеях україни та відмінність форм обліку таких документів у музеях і архівах, про недосконалу організацію експертизи цінності документів у музеях. Окремі питання розвитку архівної справи в україні в різні періоди та основні тенденції й напрями наукової роботи в галузі архівної справи висвітлені в працях г. Автори, зокрема, торкаються питань історії архівної справи, правових засад та структури національного архівного фонду україни, принципів організації архівної справи та діяльності архівних установ, проблем архівознавства як наукової системи і навчальної дисципліни та ін. Ці питання є актуальними для музеїв і на сучасному етапі організації архівних документів, формування наф, але неналежне ставлення міністерства культури і туризму україни до музейної справи стримує проведення відповідних досліджень і розробок. Теоретичні аспекти сучасного документознавства та його термінологічні проблеми, зокрема тлумачення таких понять як “документ”, “історичне джерело”, ”доджерело”, знайшли відображення в статтях с. Теоретичні основи” (2000) проаналізовано витоки науки про документ, подано історичний нарис розвитку документознавства, розглянуто структуру, теоретичні основи сучасного документознавства та методологічні засади документології. Методологія визначення і технологія створення (науково - практичний коментар до третього розділу основних правил роботи державних архівів україни) (2004), які мають велике значення для формування музейних архівних документів наф (принципи і критерії) та включення їх до державного реєстру національного культурного надбання, а також у справі уніфікації музейної технології відносно архівної. Уперше досліджено архівні зібрання музеїв київщини, висвітлено маловідомі факти з біографії діячів науки і культури київщини та розвиток музейної справи в регіоні. Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть використовуватися під час створення загальних праць з історії музейної справи, формування музейних документальних фондів, їх організації та використання, у теорії та практиці архівознавства, документознавства та в музейній справі. Основні положення та висновки дисертації використовуються автором під час проведення семінарів - практикумів для працівників музеїв київщини, у педагогічній діяльності при проведенні лекційних та семінарських занять з історії зарубіжної та української культури для студентів білоцерківського державного аграрного університету.

“світ культури національних меншин в контексті відродження української держави” (біла церква, 1999); „архівна наука та наука в архівах” (київ - біла церква - умань, 2004); б) всеукраїнських. У вступі обґрунтовано актуальність роботи, визначено об єкт і предмет дослідження, хронологічні рамки, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито його наукову новизну та практичне значення, висвітлено стан історіографії проблеми.

Створювалися відділи музейництва у державних структурах, які сприяли розробці та оприлюдненню документів, звернень, запобігали знищенню, вивезенню за кордон та розграбуванню національних пам яток і формували правову базу діяльності музеїв. Розкрито процес поширення краєзнавчого руху у 1921 - 1925 рр створення в україні багатьох краєзнавчих гуртків і товариств, збирання великої кількості цікавих і важливих пам яток природи, історії, мистецтва та побуту які стали основою створення музеїв. Проаналізовано вплив соціально - економічних та політичних чинників на розвиток архівної справи на київщині, впровадження форм і методів науково - дослідних робіт на тлі архівного будівництва того періоду.

період значних втрат еліти української нації та культурно - історичної спадщини, зокрема музейних та архівних скарбів україни; (друга половина 50 - х - початок 60 - х років хх ст. У параграфі за результатами аналізу шляхів формування документальних фондів музеїв київщини з ясовано, що основними шляхами надходження архівних документів є приватні колекції прихильників музейної справи, документальні звіти та фотографії проведених наукових експедицій, передавання документів та фотографій учасників другої світової війни та партизанського руху, заслужених учителів, видатних діячів науки, освіти та культури; подарунки музеям, закупівля через фондово - закупівельну комісію, передавання музею вилучених речей із митниць; збирання рекламної продукції під час виборчих кампаній в україні різного рівня тощо. До нього безпосереднє відношення мали не тільки відомі вчені - історики та філологи, й краєзнавці - аматори, які своєю працею і науковими знаннями сприяли розвитку музеїв та формуванню їхніх колекцій. Вивчені документи дають підстави стверджувати, що всі вони своїми знахідками і колекціями поповнювали фонди музеїв, брали участь в археологічних експедиціях, оприлюднювали результати своїх пошуків, налагоджували контакти з колекціонерами та іншими музеями.

Курінного та інших, які зробили вагомий внесок у розвиток музейної справи та збереження історико - культурної спадщини на київщині в 1920 - 1930 рр були організаторами музеїв, передали частину власних колекцій у музейні фонди.

Краєзнавчі розвідки сприяли пошуку і вивченню архівних документів, які розкривали невідомі сторінки з історії краю, творчу та наукову діяльність української інтелігенції, зокрема науковців, викладачів, краєзнавців, письменників. До основного фонду групи “письмові джерела” (шифр пд) належать рукописні книги, стародруки з маргіналіями, друковані документи різних закладів та осіб, які характеризують їхнє життя і діяльність, рідкісні книги, технічна документація, креслення, періодичні та неперіодичні видання, листівки, газети, бланки документів. Крім того, до групи пд входять музейні предмети образотворчого та етнографічного характеру (зібрання поштових марок, плакати, альбоми, анкети, афіші, програми, візитки тощо). Критеріями відбору документів до науково - допоміжного фонду (ндф) є стан збереженості документа, техніка виконання (репринтні видання), довідкове значення документа. Відмінність визначення поняття дає підставу говорити про складність і водночас необхідність уніфікації терміна “документальні фонди” музеїв відносно архівних. На противагу комплектуванню державного архіву документами наф, яке є систематичним, цілеспрямованим і планомірним, поповнення складу музейного фонду відбувається відповідно до профілю музеїв. У зв язку з цим музейне комплектування є нестабільним, несистематичним, що певною мірою залежить від суб єктивних та об єктивних результатів пошуку документів, що мають музейну цінність. Державної підтримки в комплектуванні архівних фондів музеї не отримують (у музеях київщини не фінансуються наукові експедиції та закупівля предметів музейного значення). У музеях перелік спрямований на облік кожного архівного документа (поодиничний подокументний облік), а в архівних установах він перетворюється у “справу”, яка може включати певну кількість документів. Опрацьовані документи зберігаються у фондах музеїв в окремих папках відповідно до тематики, у яких облікова одиниця зберігання має номер за записом у книзі надходжень (шифр кв або кн), інвентарний номер (шифр пд чи фн) та порядковий наскрізний номер. інвентарні книги та інвентарні картотеки в музеї призначені не тільки для обліку і зберігання музейних предметів, але й слугують науково - довідковим матеріалом. В музеях україни згідно з наказом міністерства культури срср було запроваджено науково уніфіковані паспорти з метою вдосконалення системи обліку, обробки та використання інформації про музейні предмети, які входять до музейного фонду україни.

У музеях, де є комп ютери, науково уніфікований паспорт використовується в системі автоматизованого обліку музейних предметів як вихідний інформаційний документ. До сьогодні у своїй роботі вони керуються “инструкцией по учету и хранению музейных ценностей, находящихся в государственных музеях ссср” двадцятирічної давнини.

Наказом міністерства культури і мистецтв україни (1998) була затверджена “інструкція про порядок визначення оціночної та страхової вартості пам яток музейного фонду україни”, за якою музеї були зобов язані провести роботу з оціночної та страхової вартості музейних предметів. Проведене дослідження визначення оціночної та страхової вартості документальних пам яток музейного фонду україни в музеях київщини виявило відсутність науково - методичних розробок, реєстру аукціонних цін, переліку документів. Без проведення роботи з оціночної та страхової вартості архівні документи не можуть бути занесені до державного реєстру національного культурного надбання. У зв язку з цим постає необхідність розробки і впровадження в діяльність музеїв рекомендацій, спрямованих на уніфікацію методів організації архівних документів. Щодо занесення унікальних пам яток музейного фонду україни до державного реєстру національного культурного надбання і зазначено, що цей процес відбувається повільно через ряд обставин. Відсутність фінансування для проведення експертизи цінності цих документів та державної реєстрації, обмежену кількість наукового персоналу та недостатню його обізнаність з архівною справою. Для його виконання необхідними є також розробка науково - методичних рекомендацій, проведення під егідою міністерства культури і туризму україни та державного комітету архівів україни семінарських занять із зазначеної проблеми для архівістів та науковців музеїв. У дисертації проаналізовано порядок формування наф в архівах, яке відбувається на підставі експертизи цінності документів, норм архівного законодавства та рішення експертних комісій. Здійснено порівняння організаційної упорядкованості, можливості адресного пошуку архівних документів, контролю за їх наявністю і станом в архівних установах, де використовується постелажна картка топографічного покажчика, та в музеях, де застосовується облікова каталожна картка. Групування справ фонду як в архівах, так і в музеях здійснюється з урахуванням таких ознак як структурна, хронологічна, тематична, географічна, авторська та ін. При систематизації документів в архівах формування справи здійснюється з нумерацією аркушів, у музеях - присвоюється в кв порядковий номер реєстрації документа та обліковий - в ік. Кожний музей сам розподіляє і визначає музейні предмети по групах зберігання, відповідно до яких використовується літерне шифрування архівних документів. Київський обласний археологічний музей має 4 філіали, музей історії богуславщини - 2 музеї на правах відділів), кагарлицький історико - краєзнавчий має 5 філіалів. Забезпечення зберігання наближене до норм, зокрема, в яготинському державному історичному, бориспільському історичному та білоцерківському краєзнавчому музеях. В інших музеях забезпечення збереженості не відповідає вимогам через непристосованість сховищ, недостатнє матеріально - технічне забезпечення та неналежне фінансування. У краєзнавчих музеях київщини, зокрема в білоцерківському та фастівському, встановлена охоронна сигналізація, яка гарантує безперервну охорону колекцій і приміщень музею впродовж усієї доби, яку здійснює міська організація увс. Протягом робочого дня тільки в білоцерківському краєзнавчому музеї діє спеціальна служба охорони - музейні охоронці, робота яких визначена внутрішньою інструкцією. Для ознайомлення та використання інформації в архівах існує система різних архівних довідників, призначених для обліку і пошуку документів та інформації про них, а також для виконання інших робіт (використання, забезпечення збереженості, комплектування). На сучасному етапі в музеях київщини вирішується питання про створення уніфікованих систематичних каталогів з урахуванням наукової класифікації подій, явищ і фактів державного і суспільного життя. На сучасному етапі до складу документальних фондів державних історичних музеїв київщини (бориспільського, історії богуславщини, яготинського, кагарлицького, національного історико - етнографічного заповідника “переяслав” та київського обласного археологічного музею) входять архівні документи, які відображають історію суспільства від найдавніших часів і до наших днів, зміни соціально - економічних формацій, участь регіону в національно - визвольній боротьбі, розвиток науки, освіти, культури та спорті в краю. Документальні фонди краєзнавчих музеїв київщини - білоцерківського, боярського, броварського, фастівського - з перших років їх існування формувалися з метою відображення в краї розвитку природи, історії, господарства, наукового і культурного життя. Період радянської історії на сучасному етапі розкривається окремими тимчасовими тематичними виставками, які відображають голодомор в україні у 1932 - 1933 та 1946 - 1947 рр репресії 1930 - 1950 - х рр дисидентський рух, подій другої світової війни та ін. Форми та напрямки” у двох підрозділах проаналізовано форми та методи використання архівної інформації в науково - організаційній роботі та в науково - освітній діяльності. Форми та методи” доведено, що одним із найважливіших напрямів діяльності музеїв київщини є використання архівної інформації, яка наявна в їхніх документальних фондах. Серед таких форм переважають видавнича діяльність (науково - популярний історичний журнал “юр ївський літопис”, “прес - музей” тощо); проведення наукових конференцій, а також видання збірників наукових праць, ініціативне інформування (документальні фільми, фотоальбоми, рекламні проспекти, буклети, плакати). Надання ретроспективної архівної інформації через засоби масової інформації, історичних довідок різним установам та учнівській і студентській молоді за їхніми запитами, підготовка доповідей на конференції є одним із джерел архівної інформації з документальних фондів музеїв. Специфічною формою використання архівних документів, фотоальбомів є надання їх вітчизняним і зарубіжним кіно - та телестудіям для зйомок документальних фільмів. Результати наукових пошуків і досліджень висвітлені також у збірниках матеріалів наукових конференцій, що проводилися в інших музеях у таких виданнях, як “волинський музей. 2 “архівні документи музеїв у науково - освітній діяльності” проаналізовано використання архівної інформації в науково - освітній діяльності, визначено основні форми науково - освітньої роботи, наголошено на тому, що одним із провідних напрямів у ній є музейна експозиція. Крім експозиції, у своїй науково - освітній та виховній діяльності музеї проводять такі заходи, як стаціонарні та пересувні виставки, творчі зустрічі з цікавими людьми та видатними діячами культури і мистецтв, з ветеранами другої світової та афганської воєн, тематичні вечори, музейні вітальні, а також лекції, краєзнавчі гуртки, факультативні заняття, які сприяють ознайомленню з історією минулого та вивченню традицій і культури краю. (уманський, черкаський, білоцерківський, бердичівський та київський), створювались з метою збирання, збереження і охорони історико - культурної спадщини.

початковий етап створення окружних музеїв з метою збирання, збереження та охорони історико - культурної спадщини, тісно пов язаний із піднесенням краєзнавчого руху в україні, створенням дієвих осередків дослідників історико - культурної спадщини різних регіонів україни; 2) 1930 - кінець 1950 - х рр. етап “репресованої культури”, коли відбувалося нищення еліти української нації та культурно - історичної спадщини, а також музейних та архівних скарбів україни, вилучення культурних цінностей з фондів музеїв для продажу за кордон; 3) 1960 - 1980 - ті рр. Відродження національних традицій та історичної пам яті українського народу зумовило активізацію краєзнавчого руху в україні та пошук невідомих документів і залучення їх до наукового обігу.

Значна увага була приділена дослідженню і вивченню документів для створення нових музеїв, наприклад фастівського краєзнавчого музею (1990), музею - садиби і. У межах кожного етапу розвитку музейної справи на київщині спостерігалися періоди піднесення і спаду активності в пошуку і збереженні історико - культурної спадщини українського народу, у формуванні фондів та їх використанні, зумовлені соціально - економічними та політичними факторами в україні. Дарування приватних колекцій та документів і фотографій, закупівля через фондо - закупівельну комісію, проведення експедицій, передавання митницями музеям вилучених речей, збирання рекламної продукції під час виборчих кампаній в україні різного рівня тощо. Архіви формуються на основі списку джерел, цей процес є систематичним, цілеспрямованим і планомірним, а джерела надходжень до документальних фондів музеїв не визначені. У зв язку з цим комплектування музеїв документами наф є нестабільним, несистематичним, що певною мірою залежить від суб єктивних та об єктивних результатів пошуку документів. Документальні фонди музеїв київщини, хоч і стали об єктом історико - краєзнавчих досліджень, однак великий масив архівних документів все ще залишається не опрацьованим сучасними дослідниками.

У розвиток музейної справи та збереження історико - культурної спадщини вагомий внесок зробила передова інтелігенція, краєзнавці, науковці, дослідники і колекціонери старовини.

Курінний та ін які передавали частину своїх колекцій у музеї, формували програму розвитку музейної справи, допомагали місцевим музеям у збиранні пам яток та комплектуванні музейних фондів, побудові експозицій тощо. Класифікація документів проводиться за істотними ознаками (їх типом, видом, різновидом, групою і підгрупою) відповідно до історичних епох - дореволюційний період, радянський (до 1991 р. Причинами цього є брак науково - методичних посібників, обмеженість у фінансуванні і штатах, невідповідність потребам кількості спеціалістів музейної та архівної справи.

необхідно переглянути та уніфікувати усталену систему термінів, зокрема поняття “документальний фонд”, “документ”, які застосовуються в архівознавстві та документознавстві і встановлені стандартом дсту 2732. У музеях “документальний фонд” - це сукупність оригінальних музейних предметів, об єднаних назвою “письмові джерела (шифр пд)”, фото (шифр ф) та негативи (шифр фн), які є складовими наф україни.

Крім цього, це частина науково - допоміжного фонду (шифр ндф) і наукового архіву (шифр на) та облікова документація; - слід розробити єдині правила, які б визначали характер документів і їхню належність до “основного фонду” чи “наукового архіву”, науково обґрунтоване положення про створення і функціонування архівних підрозділів у музеях, критерії відбору документів поточного діловодства для поповнення наукових архівів музеїв. Однак досі “інструкцію” не затверджено, а в музеях організація документів проводиться відповідно до “инструкции по учету и хранению музейных ценностей, находящихся в государственных музеях ссср” (1984), що гальмує впровадження архівних технологій у музеях. Основні облікові документи в архівних установах україни відрізняються від відповідної документації в музеях більш чіткою і визначеною фіксацією їх належності до певних класифікаційних комплексів, організаційною впорядкованістю, можливістю їх адресного пошуку та контролем за їх наявністю і станом. слід узгодити строки зберігання архівних документів наукового архіву і поточного діловодства в музеях відповідно до строків зберігання їх в архівних установах. Проведений аналіз формування документальних фондів музеїв київщини показав, що їх склад неоднорідний, а його основа - музейні предмети, які відповідають профілю музею і за змістом сформовані за історичними епохами та хронологічними або тематичними ознаками.

До складу документальних фондів державних історичних та краєзнавчих музеїв київщини входять архівні документи, які відображають історію суспільства від найдавніших часів і до наших днів, зокрема зміни соціально - економічних формацій, участь регіону в національно - визвольній боротьбі, розвиток науки, освіти, культури та спорту в краї. До найефективніших форм використання документальних фондів у музеях київщини належать ініціативне інформування (документальні фільми, фотоальбоми, рекламні проспекти, буклети, плакати), публікаційна та видавнича діяльність музеїв, проведення наукових конференцій різного рівня та участь у конференціях за кордоном, сприяння вітчизняним і зарубіжним кіно - та телестудіям у наданні архівної інформації, використання фотоальбомів для наукових досліджень із краєзнавчої тематики тощо. Архівні документи в музеях використовуються для написання тематико - експозиційних планів, текстів екскурсій, лекцій з історико - краєзнавчої тематики, для проведення клубної роботи, що в цілому сприяє інтенсифікації інформаційної діяльності музеїв, оптимізації використання національного архівного фонду україни.

і досі в навколишніх лісах пошуковці знаходять загиблих солдат та іржаві залишки зброї – жахливі відголоски війни… музей присвячений подіям на лютіжському плацдармі, має величезну діораму та велику колекцію військових касок з часів першої світової війни.

ірина пироженко, директор вишгородського заповідника, за останні роки зробила неймовірне – узаконила охоронну зону в межах міста, захистила прадавні схили від забудівлі, відкрила та зберегла горн хіі століття – унікальну давньоруську споруду, аналогів якої нема по всій європі. Зараз горн експонується в музеї гончарства – останнє дітище заповідника – маленький затишному скансені, де зібрані вироби вишгородщини – прабатьківщині київського гончарства. У 2012 році країна святкуватиме 130 - річчя з дня народження українського моцарта – кирила григоровича стеценка – видатного композитора та диригента хх століття. Однак революційні десятиріччя хх століття переписували людські долі – талановитий композитор за відсутністю коштів, був змушений оселитися у веприках – невеликому селі на фастівщині. Серед сузір’я київських митців сяє ім’я ще однієї унікальної зірки – видатний співак, народний артист срср, лауреат різноманітних премій іван козловський. Тут висаджено багато мальв, яблунь, дубів, лип, туї, платанів… парк плавно переходить у лугове різнотрав‘я аж до верб на березі… літом тут краса неземна. Музей історії освіти київщини створений згідно рішення колегії управління освіти і науки київської обласної державної адміністрації від 19 січня 2001 року в київському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів як структурний підрозділ інституту.

Законодавчою базою його діяльності є конституція україни, закони україни “про освіту”, “про музеї та музейну справу”, положення про музей при закладі освіти системи міністерства освіти і науки.

Мета діяльності музею полягає в залученні педагогічних працівників, учнів і студентів області до вивчення та збереження історико - педагогічної спадщини свого народу у формуванні освіченої творчої особистості та відродженні і розбудові національної системи освіти як найважливішої ланки свідомих громадян української держави.

Науковий (отримання нових знань на основі всебічного вивчення музейної добірки); фондовий (формування фондів музею, забезпечення збереження музейних предметів і колекцій); експозиційно - виставковий (функції музейної комунікації шляхом науково організованої та художньо оформленої демонстрації музейних предметів і колекцій); освітньо - виховний (на підвищення інтересів громадськості до історії освіти київщини); пропагандистський (залучення широкого кола науковців і дослідників до активної співпраці); стимулювання творчого пошуку спеціалістів відділів освіти, методичних служб, колективів закладів освіти, вчителів та учнів до вивчення історії освіти рідного краю. Отже, музей є осередком освіти й виховання педагогічних працівників, сприяє відродженню історичної спадщини освіти київщини, формуванню національної свідомості, забезпеченню духовної єдності педагогічних поколінь і призначений для вивчення, збереження та використання матеріальної і духовної культури регіону.