курсову роботу на тему монополія її види та функції

курсову роботу на тему монополія її види та функції

Перед скачиванием данного файла вспомните о тех хороших рефератах, контрольных, курсовых, дипломных работах, статьях и других документах, которые лежат невостребованными в вашем компьютере.

Вступ осмислення сучасних економічних проблем через призму світового досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і ринкових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринкової трансформації економіки україни.

історично першим типом економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом тривалого часу, було натуральне господарство, за якого продукти праці як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці - роду, племені, патріархальної сім ї, общини тощо як різновидів. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв язку з зростанням продуктивності праці. Кримінально - правовий інститут співучасті законодавець визначає у розділі vi “ співучасть у злочині “ загальної частини кримінального кодексу україни (статті 26 - 31). У теоретичному, воно актуальне у зв’язку з тим, що його визначення співвідноситься з реально існуючими видами злочинної діяльності і породжує цілу низку дискусійних питань. У практичному плані, поняття співучасті важливе тому, що в багатьох випадках кваліфікація конкретних злочинів, вчинених кількома суб’єктами, ускладнюється відсутністю законодавчої рекомендації і суперечливістю правозастосовчої практики.

інститут співучасті включений до кримінального права для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосередньо у вчиненні об’єктивних ознак злочину не брали участі. Ось чому у деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча обставина, що тягне за собою більш сувору кваліфікацію злочину (наприклад вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб), або вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. Отже у цій курсовій роботі я буду розкривати поняття співучасті у злочині, а також види співучасників, форми, відповідальність співучасників та спеціальні питання відповідальності за співучасть. Співучасть не утворює яких - небудь особливих, інших підстав відповідальності, підставою для відповідальності є той же склад злочину, але вчинюваний у співучасті. Те, що норма про співучасть вміщена в загальній частині кк, означає те, що вона може застосовуватись до будь - якого випадку вчинення злочину, зазначеного в особливій частині кк, але вчиненого в співучасті. Встановлює знижений вік відповідальності – 14 років за такі злочини як крадіжка, вбивство, згвалтування; 18 років – за тяжкі злочини, втягнення особи у злочин, військові злочини.

Також необхідно щоб не менш як двоє із співучасників були осудні під час здійснення злочину, тобто були здатні усвідомлювати свої дії і могли керувати ними.

В таких випадках особи, які залучили до вчинення злочину цих осіб, будуть нести кримінальну відповідальність за безпосереднє вчинення злочину, знаряддям здійснення якого були малолітні (14 р. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину – тобто бути фізичною, осудною особою і досягти віку кримінальної відповідальності; таким чином, участь у вчиненні одного і того злочину двох і більше осіб, які відповідно до закону не є суб’ктами злочину, не утворює співучасті у злочині. Роль, функції кожного з співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з них вніс у вчинення злочину свій внесок. Діяльність кожного співучасника повинна за часом передувати тому злочину, що вчиняє виконавець, вона створює можливість для виконавця вчинити даний злочин. Свідомістю також охоплюється причинний зв’язок між їх діями, та діями виконавця, що були зумовлені попередньою діяльністю, також усвідомлюються і суспільно небезпечні наслідки діянь виконавця. Якщо одна особа діє з необережності, а інша діє умисно, - співучасть відсутня, наприклад, працівник міліції залишає через недбайливість у неналежному місці пістолет, а хтось скориставшись цим заволодіває зброєю і вчиняє з його використанням умисне вбивство. Також взаємна обізнаність співучасників не обов’язкова, виконавець як правило не буває обізнаним із злочинною діяльністю інших співучасників, які надають йому сприяння в здійсненні злочину.

Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного і того ж злочину, характер дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними, спрямованості їх дій (бездіяльності) на досягнення загального злочинного результату.

Така поінформованість є найважливішою ознакою співучасті, і факт поінформованості дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчинення злочину.

Наприклад, якщо особа, що вирішила вбити жертву, просить у сусіда рушницю для полювання і сусід цю рушницю дає, а внаслідок цього відбувається вбивство, то співучасть відсутня, тому що, даючи рушницю, особа не була поінформована, не знала про дійсний намір вбивці. Якщо ця рушниця дана майбутньому виконавцю для вчинення вбивства, то тут має місце співучасть, оскільки той, хто дав рушницю, діє узгоджено з виконавцем, обізнаний про його злочинні наміри.

Вольовий момент умислу виявляється у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїми діями прагне досягти виконавець. єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їх дій і єдиного результату не означає обов’язкового збігу їх мотивів, злочинна діяльність кожного з них може бути викликана різними спонуканнями.

Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину - готування, замаху, безпосереднього виконання об’єктивної сторони злочину, а також закінченого злочину.

При цьому його дії спрямовуються на переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, на придбання або збут цих предметів. В основу нормативного визначення та класифікації видів співучасників покладено характер дій, що виконуються ними, та об’єктивна роль, яку відіграють конкретні суб’єкти у вчиненні злочину.

Саме на цю обставину вказує законодавець, коли встановлює, що суд при призначенні покарання зобов’язаний врахувати міру і ступінь участі кожного із співучасників у здійсненні злочину.

Виконавцем (співвиконавцем) є осоюа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин передбачений цим кодексом. Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо, тобто особисто виконує об’єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

Виконавцем злочину може бути особа, здатна нести кримінальну відповідальність, тобто така, якій притаманні загальні ознаки суб’єкта (вік кримінальної відповідальності та осудність), а також додаткові ознаки, обов’язкові для того чи іншого злочину.

Також із закону видно, що виконавцем визнається і особа, що використовує для вчинення злочину осіб, які не є суб’єктом злочину, тобто осіб, що є неосудними та не досягли віку кримінальної відповідальності. У таких випадках ця особа, не несе кримінальної відповідальності, внаслідок її неосудності та недосягнення нею віку кримінальної відповідальності, до відповідальності буде притягнута особа, що спрямувала її дії і усвідомлювала обставини, що виключають визнання її суб’єктом злочину.

Співвиконавцем визнається і той, хто хоч сам не здійснював діянь, що описані в диспозиції норми особливої частини кк, яле надав допомогу іншим співвиконавцям злочину, дії яких безпосередньо її утворювали (напр. Виконавець усвідомлює суспільно небезпечний характер власної поведінки, вчинення її у співучасті, передбачає можливість настання загального, єдиного наслідку і бажає або свідомо допускає його настання. При вчиненні злочину кількома виконавцями (співвиконання) необхідно, щоб із суб’єктивної сторони злочин повністю охоплювався свідомістю кожного иіз виконавців. 1) організувала вчинення злочину (злочинів); 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію; 4) керувала організованою групою чи злочинною організацією; 5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; 6) організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. Отже організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які спрямовують, об’єднують інших співучасників на вчинення одного чи кількох злочинів або координують їх поведінку.

А) залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів; б) розподілі обов’язків між ними; в) визначенні об’єкта, предмета посягання; г) розробці плану вчинення злочину; основне завдання, на виконанні якого зосереджена діяльність організатора при організації вчинення злочину – спрямувати, об’єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину.

Організація вчинення злочину може включати залучення до вчинення злочину, об’єднання та координацію зусиль як співучасників усіх видів, так і лише одного чи двох. Керування підготовкою злочину хоплюється також проведенням інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності), вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу, застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких родичів та ін. ), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочину, слідів вчинення злочину, слідів злочину та предметів здобутих злочинним шляхом. Керування вчиненням злочину передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об’єктивної сторони злочину чи забезпечення такого виконання. наданні настанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об’єктивну сторону чи забезпечують виконання таких дій; особливістю цього виду організаторських дій є та, що вони пов’язані з безпосереднім виконанням об’єктивної сторони злочину і здійснюється в процесі вчинення злочину або перед самим цого початком. Організація вчинення злочину, керування його підготовкою чи вчиненням, а також інші форми організації злочинної діяльності не виключають участі організатора у виконанні об’єктивної сторони злочину, тобто участі його у злочині як виконавця. За таких оюставин дії організатора слід кваліфікувати за статтею особливої частини кк, яка передбачає відповідальність за вчинення злочину без посилання на ст. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор, а в другому - як виконавець, пособник чи підбурювач, її дії у кожному разі повинні одержувати самостійну правову оцінку.

Утворення організованої групи чи злочинної організації - сукупність дій по організації (формуванню, заснуванню, створенню) стійкого об’єднання у формі організованої групи чи злочинної організації для вчинення одного чи багатьох злочинів. Однак основне завдання, яке стоїть перед організатором у цьому випадку є іншим – створити (заснувати) стійке об’єднання осіб, в якому поєднати їх зусилля для зайняття злочинною діяльністю. Керування організованою групою чи злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління процесом підтримання функціонування (забезпечення існування та збереження організованості) організованої групи чи злочинної організації як стійкого об’єднання осіб та здійснення ними злочинної діяльності. Вербування нових членів таких об’єднань; розподіл функціональних обов’язків їх членів; планування вчинення конкретних злочинів, та здійснення злочинної діяльності взагалі; організацію заходів щодо прикриття діяльності об’єднання. Визначення мети та напрямів такої діяльності, конкретних завдань, що висуваються перед групою чи організацією; вчинення конкретних злочинів, визначення їх об’єкта, способу вчинення; об’єднання і координацію дій окремих учасників. Керування організованою групою чи злочинною організацією може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, доручень, проведення інструктажів, прийняття рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об’єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення прийнятих у ньому правил поведінки.

У випадках коли дії організаторського характеру утворюють самостійний склад злочину, особу, яка утворила таке об’єднання чи керувала ним, слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею кк. Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації - це забезпечення організованої групи чи злочинної організації коштами у національній валюті україни чи в іноземній валюті. Воно може спрямовуватись на фінансування як забезпечення функціонування організованої групи чи злочинної організації (придбання техніки, зброї, оренду чи придбання приміщень), так і вчинення конкретного злочину (придбання та пристосування знарядь і засобів вчинення злочину). Організація приховування злочинної діяльності органузованої групи чи злочинної організації являє собою організацію переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів здобутих злочинним шляхом. Проникнення учасників таких об’єднань до органів державної влади з метою забезпечення зв’язків для злочинної діяльності; з об’єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності. Організатор несе відповідальність за всі злочини, вчинені членами організованої групи чи злочинної організації, якщо ці злочини охоплювались його умислом. Підбурювання шляхом підкупу може проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення злочину іншу особу обіцяє чи надає їй матеріальну винагороду.

Примус передбачає домагання від іншої осби вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень чи застосування до неї насильства, пошкодження її майна, розповсюдження певної інформації про таку особу, яку вона бажала зберегти в таємниці. Під схилянням іншим чином слід розуміти вчинення будь - яких інших, крім зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину.

Якщо схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу чи розпорядження, адресованого підлеглому по службі, то відповідальність за такого роду підбурювання, а також за виконання такого наказу настає з урахуванням положень ст. Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішучості чи зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Не може розглядатись як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши помилку такої особи, досягти певного результату.

У разі якщо підбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем иакого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею кк. Винний усвідомлює, що своїми діями збуджує рішучість в іншої особи вчинити злочин, активно спрямовує волю до досягнення цієї мети бажаючи його вчинення. Пособником єособа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч. Пособник менш активний, він не керує злочинною діяльністю, не виконує об’єктивної сторони злочину, не схиляє інших співучасників до здійснення злочину.

Надання засобів чи знарядь злочину полягає у передаванні виконавцю або іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснити вплив на потерпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв’язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо). Воно може виражатись у залишенні незачиненим приміщення, куди має проникнути виконавець, відключенні сигналізації чи невиключенні її, виведенні з ладу засобів зв’язку.

Надання порад чи вказівок полягає у наданні співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину, та інших обставин. Заздалегіть обіцяне приховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяні до початку вчинення злочину або під час його вчинення. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо в силу систематичного їх вчинення вони давали підстави виконавцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника. Придбання чи збут майна здобутого злочинним шляхом, полягає у купівлі, отриманні як застави майна, здобутого, наприклад внаслідок розбою, а також у продажу чи іншому збуті такого майна. Не обіцяне заздалегіть переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом. Останне можливе лише стосовно заздалегіть обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, предметів здобутих злочиним шляхом, придбання чи збут таких предметів. Але пособництво можуть утворювати і дії зі сприяння вчинення злочину іншим співучасникам (наприклад, допомога організатору в організації злочину чи керуванні ним). З об’єктивної сторони спільність у поведінці пособника виявляється в тому, що укріплюючи своїми діями чи бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причинний зв’язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем. Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.

Проста співучасть має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують однорідну роль, тобто співучасники безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті особливої частини кк. Складна співучасть виявляється у тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей, тобто поряд з виконавцем є й інші фігури – організатор, підбурювач, пособник. Співучасть без попередньої домовленості виникає в тих випадках, коли злочинна діяльність одного із співучасників долучається до злочинної діяльності іншого безпосередньо в процесі виконання злочину.

Злочин визнається вчиненим за попередньою домовленістю групою осіб, коли його спільно вчинили декілька осіб (2 і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його вчинення. 1) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов’язковою); 2) спрямованістю на вчинення двох чи більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена для вчинення одного злочину); 3) кількістю учасників – організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою – з двох і більше.

Згуртованість групи виражається у її одностайності, це проявляється у постійних міцних внутрішніх зв’зків між учасниками групи, спільних правил поведінки, чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану.

Це проявляється у тривалості, системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб, наявності необхідних для функціонування групи фінансових та матеріальних засобів, зброї, приміщень. 1) є стійким є ієрархічним; 2) об’єднує декількох осіб (трьох і більше); 3) за попередньою змовою зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної діяльності, метою якої є, безпосередне вчинення ними тяжких чи особливо тяжких злочинів; керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; забезпечення функціонування як самої злочиної організації, так і інших злочинних груп. Особливістю злочинної організації є також те, що вона може складатись з відповідних структурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп. ієрархічність злочинної організації передбачає системно - структурну побудову об’єднання, яка включає наявність загального керівництва (лідерів), чітко визначену підпорядкованість членів об’єднання його керівникові, вертикальні зв’язки між вищими та нижніми структурами об’єднання, загальновизнані правила поведінки і забезпечення їх дотримання учасниками злочинної організації. Спрямованість на вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів означає, що злочинною організацією може бути визнане лише таке об’єднання діяльність якого має за мету вчинення учасниками цієї організації тяжких або особливо тяжких злочинів. Об’єднання, члени якого зорганізувались з метою вчинення злочинів невеликої чи середньої тяжкості, не може бути визнано злочинною організацією, навіть якщо воно є стійким та ієрархічно структурованим. Визнання об’єднання злочинною організацією за ознакою керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб передбачає спільну діяльність учасників цього об’єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчинення злочину іншими особами, керуванні його підготовкою та вчиненням. Забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і іншиз злочинних груп передбачає створення необхідних умов для існування цих об’єднань і здійснення ними злочинної діяльності. Воно може полягати у фінансуванні такої діяльності, приховуванні її, забезпеченні особистої охорони організаторів та керівників злочинної організації, легалізації доходів отриманих злочинним шляхом, забезпеченні їх прикриття від соціального контролю. Вбачається що для злочинної організації, крім загальної попередньої змови на вчинення злочинів, свідомістю співучасників повинен обов’язково охоплюватись факт їх участі саме в злочинній організації. Також обов’язкова наявність людей, функцією яких є проведення фінансово - економічної діяльності – роботи з грішми мафії, їх відмивання, вкладення в найбільш перспективні галузі. Спеціальна мета створення злочинної організації може полягати і в керівництві чи координації злочинної діяльності інших членів злочинної організації, забезпеченні функціонування як безпосередньо цієї організації, так і інших організацій. Політизація злочинної діяльності, тобто встановлення членами злочинної організації таких відносин з політичними партіями чи окремими політичними діячами, які б давали реальну можливість впливати на процеси прийняття політичних рішень, кримінальну, фінансово - господарську політику в інтересах злочинної організації, що б давало можливість розширення злочиної діяльності. 2 кк про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого кк, поширюється і на випадки вчинення злочину у співучасті. А) організатор злочину підлягає відповідальності за всі злочини, вчинені будь - яким співучасником цієї групи, за умови, якщо ці злочини охоплювались умислом організатора (ч. 30); б) інші співучасники підлягають відповідальності за злочини, у підготовці чи вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, що виконував у злочині кожний з них (ч. 30); в) дії всіх співучасників кваліфікуються за тією статтею особливої частини кк, яка передбачає відповідальність за вчинення даного злочину злочинною організацією чи організованою групою (наприклад, всі учасники банди, незалежно від ролі, яку вони виконували в злочині, несуть відповідальність за ст. 4); 2) при простій співучасті, всі співучасники несуть відповідальність за тією статтею особливої частини кк, яка передбачає вчинений ними злочин; - дії всіх співучасників, за винятком виконавця, кваліфікується за тією статтею кк, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов’язковим посиланням на відповідну частину ст. А) об’ктивні обставини, вчиненого виконавцем злочину, можуть бути потавлені у вину іншим співучасникам за умови, що вони заздалегідь знали про ці обставини, були поінформовані про них. Якщо співучасники не були поінформовані про наявність цих обставин, вони за них відповідальності не несуть і ці обставини не можуть визначати кваліфікацію діянь співучасників (наприклад, виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю, а інші співучасники про це нен знали – виконавець відповідає за п. Б) суб’єктивні ознаки, можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам за умови, що вони заздалегідь знали про них, були поінформовані про їх наявність. Наприклад, якщо підбурювач умовив виконавця вбити потерпілого з помсти, а виконавець зробив це переслідуючи корисливу мету, то виконавець відповідає за п. В) обставини, що посилюють чи пом’якшують відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність, ставляться у вину лише тому співучаснику на боці якого вони мають місце.

Якщо пособник сприяє особі, яка раніше була засуджена за вбивство, у вчиненні нового вбивства, то незалежно від того, знав пособник про це чи ні, ця обставина у вину ставитись не може, вона характеризує лише особу виконавця. Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почавши вчиняти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. Наприклад, співучасники домовились вчинити крадіжку, а виконавець змушений був застосувати насильство при вилученні майна, тому що застав у квартирі потерпілого, і вчинив вже не крадіжку, а грабіж чи розбій. Якісний ексцес буде там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками.

Таким чином, співучасники як при кількісному, так і при якісному ексцесі виконавця за ексцес відповідальності не несуть, оскільки цей злочин не охоплювався їхнім умислом. Безнаслідкова співучасть має місце там, де виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування чи замах, на яких його злочинна діяльність була припинена. А інші співучасники відповідають за співучасть у готуванні до злочину або за співучасть у замаху на злочин, залежно від того на якій стадії була припинена діяльність виконавця. Неадале підбурювання чи пособництво має місце там, де можливий виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин, що може виходити від пособника, підбурювача або від організатора. У таких випадках відсутня змова, яка є обов’язковою ознакою співучасті, тут немає змови на спільне вчинення злочину, вона не відбулася, оскільки виконавець відхилив пропозицію вчинити злочин чи брати участь у ньому.

Придобровільній відмові співучасників злочин не повинен бути доведений до кінця при усвідомленні винним фактичної можливості завершити злочин, закінчити його. Добровільна вілмова виконавця не звільняє від відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх не є підставою для звільнення від відповідальночті виконавця. У разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають відповідальності за готування чи замах на той злочин, від вчинення якого відмовився виконавець. У разі добровільної відмови будь - кого із співучасників виконавець підлягає відповідальності за готування до злочину або замах на злочин, залежно від того на якій стадії його діяння було припинено. Умови за яких виконавець не підлягає відповідальності при добровільній відмові є аналогічними до загальних умов звільнення від відповідальності при добровільній відмові від вчинення злочину ст 17 кк. Згдно цієї сттті добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину чи замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, підлягає відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Відвернення вчиненн злочину означає недопущення організатором, підбурювачем, пособником вчинення злочину виконавцем взагалі або недопущення ними доведення злочину виконавцем до кінця. Воно може бути здійснено шляхом умовлягння, психічного чи фізичного примусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину та інших дій, які не дозволили виконавцю реалізувати злочинний намір якщо вжитими організатором, пособником, підбурювачем заходами не вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то ці особи підлягають відповідальності як співучасники вчиненого злочину.

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинення злочину, причетних до нього осіб, особистість потерпілого та інші обставини, які мають значення для його відвернення. Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному випадку, але за будь0яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у державних органів залишалася можливість припинити вчинення злочину, не допустити настання злочинного результату.

Таке повідомлення може бути усним чи письмовим, зробленим особисто чи через посередника, безпосередньо керівнику цього органу чи представнику цього органу який перебуває при виконанні службових обов’язків. Якщо звернення співучасників до державних органів з повідомленням про злочин, що готуєтьсяч чи вчиняється, не було своєчасним, воно не звільняє їх від кримінальної відповідальності, але може бути визнане судом обставиною, що пом’якшує покарання. Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність, яка хоч і пов ’ язаназі здійсненням злочинної діяльності іншою особою, але не є співучастю через відсутність об ’ єктивної і суб ’ єктивної спільності зі злочинною діяльністю такої особи.

1) не є складовою частиною об’єктивної сторони цього злочину; 2) причиново не обумовлює його злочинний результат; 3) не утворює єдності наміру особи, яка вчинила злочин, і особи, яка причетна до його вчинення. Суспільна небезпека причетності до злочину обумовлюється тим, що вона створює умови для вчинення злочинів, нейтралізує діяльність суду, органів досудового слідства та дізнання зі своєчасного виявлення, припинення та розкриття злочинів. На відміну від співучасті діяльність осіб, причетних до злочину, не перебуває у причинному зв’язку із вчиненням злочину, не зумовлює діяльність виконавця і настання суспільно небезпечних наслідку.

Однак відповідальність осіб причетних до злочину, самостійна незалежна від відповідальності осіб, що здійснили злочин або спинились на стадіях попередньої злочинної діяльності. Приховування злочину – це активна діяльність особи по приховуванню злочинця і знарядь вчинення злочину, його слідівчи прадметів, здобутих злочинним шляхом. Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом – це активна діяльність особи, що виявляється у купівлі чи іншій оплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна. Потурання характеризується бездіяльністю особи, тобто не вчиненням нею необхідних для припинення злочину дій, якв у конкретному випадку ця особа повинна була і могла вчинити, щоб не допустити вчинення злочину.

Невчинення певних дій, які особа за своїм статусом повинна була вчинити, після закінчення злочину не може визнаватись потуранням і за наявності підстав може розглядатись як інший вид причетності чи інший вид злочинної діяльності. Якщо потурання було заздалегідь обіцяним і його змістом було усунення перешкод для вчинення злочину, воно утворює співучасть у злочині, у вигляді пособництва. В цій курсовій роботі були розглянуті питання пов’язані з поняттям співучасті, а саме власне поняття співучасті, її форми, види співучасників також окремі питання відповідальності співучасників за вчинення злочинів. Співучасть поділяють на просту (співвиконавство) – тобто всі співучасники є виконавцями; і складну (з розподілом ролей) – співучасники виконують різні ролі. Також існують види співучасників – організатор, виконавець, підбурювач і пособник, які залежно від своєї участі у скоєнні злочину мають різний ступінь відповідальності. Велике значення для притягнення до відповідальності співучасників має характер дій співучасників, суб’єктивна сторона, обізнаність учасників про злочинні наміри виконавця та інших співучасників та ін. Отже співучасть є досить складним явищем в кримінальному праві вона є однією з форм злочинної діяльності, і у майбутньому буде предметом для дослідження багатьма науковцями.

Класні керівники — педагоги, які постійно спілкуються з учнями, закріпленими за ними, різнобічно впливають на них і водночас працюють за предметною системою. Тобто, крім викладання певного предмета він дбає про об єднання зусиль учителів, які працюють у певному класі, координацію їхніх вимог для поліпшення результатів виховної та навчальної роботи з учнями класу.

із заступником директора школи з виховної роботи він планує свою діяльність, бере участь у підготовці й проведенні шкільних свят, урочистих подій, інших заходів. З учителем праці, викладачем організації виробництва з ясовує питання профорієнтаційної виховної роботи; з бібліотекарем — проблеми забезпечення класу підручниками, стан читання учнями художньої літератури; з учителем фізичного виховання — участь у підготовці і проведенні спартакіад та ін. Класний керівник має право відвідувати уроки всіх учителів у своєму класі, запрошувати до школи батьків або опікунів учнів класу, подавати клопотання до дирекції про заохочення або застосування стягнення до учнів. Завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін. — вивчення потрібно спрямовувати на виявлення особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку конкретного вихованця; — дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років навчання; — виявляти потрібно не лише наявний рівень розвитку конкретної особистості, але й прогнозувати його з урахуванням “зони найближчого розвитку”; — вивчення особистості школярів та їх колективів потрібно спрямовувати на вирішення конкретних педагогічних завдань; — вихователь у процесі вивчення учнів має бути сповнений педагогічного оптимізму щодо їх розвитку і соціально - психологічного зростання; — вивчення учнів має охоплювати всі аспекти їх фізичного, психічного і соціального розвитку; — застосування методів і методик вивчення учнів і шкільних колективів має відповідати віковим можливостям дітей; — дослідження соціально - психічного розвитку слід здійснювати в природних умовах навчально - виховного процесу; — дослідженням повинні бути охоплені усі учні, таке вивчення має стати систематичним; — вивчення учнів поєднують з виховним впливом на них; — вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитивних, а не негативних рисах характеру та поведінки.

Пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналіз результатів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимірювання, проективні); б) часу проведення. Неекспериментальні (спостереження, анкетування, бесіди, аналіз продуктів діяльності), діагностичні (тести, ранжування), експериментальні (природні експерименти, лабораторні експерименти) та формуючі методи.

Прізвище, ім я та по батькові; день, місяць, рік народження; прізвище, ім я, по батькові матері та батька, їх професія, місце роботи, займана посада, домашня адреса, телефон. Загальний рівень морального розвитку; знання морально - етичних норм і правил; рівень сформованості вмінь і навичок у моральній поведінці, співвідношення їх із загальнолюдськими і національними морально - духовними цінностями; соціально - моральний статус у колективі; рівень і особливості спілкування з молодшими дітьми, ровесниками і старшими; рівень сформованості почуттів патріотизму та національної гідності; рівень правової й екологічної культури, здатність до самооцінки; особливості вияву дисциплінованості, відповідальності, совісті, соціальної зрілості й активності, милосердя, гуманізму.

Загальний розумовий розвиток, рівень інтелекту, потенціальні розумові можливості, інтереси, схильності; ставлення до навчальної діяльності; сформованість мотивів навчання; рівень володіння методами і прийомами самостійної пізнавальної діяльності; успішність, відповідність її розумовим можливостям. Ставлення до праці, її різних видів, мотиви трудової діяльності; наявність умінь і навичок в різних видах праці; соціальні інтереси щодо праці; загальна культура різних видів праці (фізичної, розумової); інтереси і схильності до певних видів професійної діяльності, рівень і стійкість професійної орієнтації. Потреби і рівень сформованості уваги, культури мовлення, відчуттів, сприймання, пам яті, мислення, уваги, почуттів, волі; особливості характеру; здібності; темперамент. Позитивні якості особистості з погляду на всебічний гармонійний її розвиток; недоліки і складнощі у соціально - психологічному становленні вихованця, їх причини і засоби подолання; рекомендації щодо індивідуального підходу і виховних заходів впливу.

Його результати мають бути основою при плануванні та проведенні виховної роботи з ними, а також її координації з учителями, батьками та іншими вихователями.

1) у загальному зошиті на кожного учня відводять 2—3 сторінки і періодично фіксують дані про психічний і соціальний розвиток; 2) використовуючи “особисту картку учня”, яка дає змогу дотримуватися вимог програми, спостерігати за динамікою розвитку особистості. Етап розвитку дитячого колективу; характерні ознаки розвитку; особливості діяльності активу класу, його роль у формуванні та зміцненні колективу; діяльність органів самоврядування; стан взаємин між активом, органами самоврядування та учнями між собою; лідери в колективі; їх вплив на діяльність інших учнів; напрямки і форми зв язку класного колективу із загальношкільним. Рівень сприйняття загальнолюдських цінностей; особливості вияву почуттів; рівень захищеності особистості; сформованість вмінь і навичок у моральній поведінці. Ставлення учнів до праці (громадської діяльності); рівень сформованості соціально - психологічної готовності до праці; сформованість умінь і навичок у сфері трудової діяльності; профорієнтація учнів. Для оцінювання результатів виховного процесу необхідно мати чітке уявлення про визначення рівнів вихованості учнів, їхньої свідомості, поведінки; вміти бачити зміни в її поведінці у результаті виховних впливів; обирати найефективніші форми і методи виховання. Результати процесу виховання різні, оскільки залежать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ставлення до навколишнього світу, виховних впливів, однолітків, батьків, педагогів. Такі критерії не можуть бути універсальними, бо в кожному конкретному соціальному середовищі є свої норми і правила, а отже, і показники вихованості людини.

— відповідність структури колективу соціальній моделі суспільства; — чіткість розподілу функцій між внутріколективними об єднаннями і органами управління; — взаємозв язок між внутріколективними об єднаннями (органами шкільного управління); — здійснення управління діяльністю шкільного колективу як єдиного процесу на основі співуправління педагогів, учнів, батьків, громадськості. Відповідає третій стадії розвитку колективу, коли він повністю виконує виховні функції, характеризується соціально - ціннісними мотивами, демократичною спрямованістю. Відповідає другій стадії розвитку колективу, характеризується появою активу, який бере на себе частину повноважень керівника колективу, ситуативними виявами демократичного співжиття. Члени колективу виявляють середній рівень активності, ініціативності, самостійності в процесі організації діяльності шкільного колективу, моральної вихованості. — відповідність між змістом виховання та вимогами суспільства; — єдність необхідних напрямів виховання з моральною їх сутністю; — комплексність у процесі здійснення всіх напрямів виховного впливу; — індивідуалізація виховання. — соціальна спрямованість внутріколективних стосунків; — наявність стосунків взаємовідповідальності, взаємозалежності; — погодженість ділових і особистих стосунків між учнями різного віку у процесі різнопланової діяльності шкільного колективу; — наявність моральності в процесі спілкування; — уміння узгоджувати колективні та власні інтереси.