основні центри художніх промислів україни презентацию

основні центри художніх промислів україни презентацию

У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних образах орнаменту містяться символи таємничої, чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

Народне декоративно - прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Знаряддя праці, зброя, одяг, житло повинні були передусім бути зручними, магічними, щоб ніщо, ніякі ворожі сили не перешкоджали людині жити і працювати.

Життя підтверджує, що декоративно - прикладне мистецтво збагачується новими аспектами філософсько - естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо - культурна цінність. Важливе значення мають добір і якість сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально - композиційного розв язання і кінцева обробка, виробів. Дивовижне багатство художньо - емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотипністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Розпис писанок має стародавнє язичницьке коріння, характеризується символічними орнаментальними мотивами, геометричними, рослинними, антропоморфними, які чітко підпорядковуються сферичній формі яйця. На підприємствах укрхудожпрому, що спеціалізуються на вишивці, ведеться постійна й кропітка робота по збиранню зразків старовинної вишивки, по вивченню і творчому переосмисленню здобутків минулого. Художня виразність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольорів, вмілого їх поєднання, а й значною мірою від правильного вибору техніки виконання. Орнаментальні мотиви сучасних українських вишивок ідуть своїми коренями в далеке минуле, відображають місцеву флору та фауну, а також дають простір фантазії вишивальниці. У них втілена народна філософія, світосприймання, розуміння важливих проблем, зв язаних із усім довгим життєвим шляхом, діяльністю людини від її народження й до смерті. У народних вишивках львівської області використовують різноманітні візерунки, деякі з них поширені по всій області та пов язані з місцевими особливостями й народними традиціями.

Для гуцульських вишивок характерна розмаїтість геометричних та рослинних візерунків, строкатість композицій, багатство колірних з єднань, в основному червоного з жовтим та зеленим. Сільнички та ступки, свічники, ложки та черпаки разом з різьбленими дошками, формами для кахлів та інших робіт в асортименті виробів, багато видів яких роблять й сьогодні. Досить складне їхнє різьблення в техніці контрельефу дозволило майстрам, починаючи з 1920 - х років, спробувати свої сили й у дрібній пластиці, робота над якою також має своє продовження сьогодні. Багаті запаси гончарних глин на території україни забезпечили розвиток виробництва кераміки в багатьох областях країни, а глибокі історично сформовані традиції народного мистецтва визначили її художню розмаїтість. Опішнянська кераміка виділяється серед знаменитих гончарних центрів полтавщини розмаїтістю посуду та багатством пластики (від іграшок до великих декоративних фігур левів, коней, баранів). У продукції сучасної опішні види та типи посуду, що склалися за формою й декором як предмети, що відповідають особливостям культури та побуту українського народу.

Куманці округлих силуетів та форм, плавні з похилими плічками кувшини - глечики, вази; горщики та миски, доповнені рослинним орнаментом, створюють яскраву картину декоративних предметів, виконаних із глини.

Усе це зображується по білому чи червоному фону соковитими плямами, завитками, зиґзаґами, що складаються в систему оригінального візерунка, який прикрашає судину.

Важливою експортною продукцією декоративно - прикладного мистецтва в україні є килими, ліжники, різноманітні вироби з дерева і металу, посуд, жіночі прикраси, іграшки, рушники, сорочки, хустки тощо. Це килими та керамічний посуд, ткані покривала та вишиті скатертини, дерев яна іграшка чи прикраса жіночого одягу, їхня придумана форма та пропорції, малюнок орнаменту та колір самого матеріалу характеризують естетику даних речей, їхній художній зміст, перетворюють цей предмет у твір мистецтва. Різновиди народного декоративного мистецтва, що переважають на галичині, їх художні особливості, порівняльний аналіз в системі загальноукраїнського народного мистецтва. Народні художні промисли в україні є невід’ємною складовою української культури, вони увібрали в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам країни.

Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів – килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби - гутники, золотарі - ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння і художньої обробки шкіри та багатьох інших професій – створювали речі, необхідні людям у побуті. У ряді населених пунктів (опішня, решетилівка, косів, богуслав, гавареччина, петриківка, діхтярі, глиняни, клембівка та інші) існували школи традиційного народного мистецтва. Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні україни виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення. Адже таке важливе духовне спілкування людей, глибока повага до традицій та звичаїв свого народу, його мистецтва, дасть змогу відновити перервані зв’язки поколінь. Продукуються вироби низькопробні і далекі від народної традиції, які витісняють із ринку автентичних носіїв етномистецької традиції; зруйнована мережа спеціалізованих навчальних закладів – зникла важлива середня ланка у підготовці кадрів. Невичерпна фантазія, багатство кольорових рішень, мудрість і дотепність, безпосередність і оптимізм, особливе чуття декоративності, високий ступінь узагальненості образів – це ще далеко не всі риси, якими можна охарактеризувати творчість високообдарованих митців прикарпаття. Серед різноманітних видів народної творчості – художнє ткацтво, килимарство, вишивки, писанкарство, художня обробка металів, виробництва шкіряних предметів, виготовлення дитячих іграшок із сиру, – мистецтво художньої обробки дерева, особливо художня різьба, займає тут найголовніше місце.

Серед них найбільш відомі імена марка (1880 - 1946) і петра мегединюків, миколи медвідчука, василя (1877 - 1959) й лукина якіб юків (кінець хіх – перша половина хх ст. ), миколи тонюка (1909 - 1937), василя й миколи білаків, братів кіщуків – олекси, івана і миколи, василя і миколи федоровичів, юрія грималюка (1860 - 1945) і його синів івана та василя. Сьогодні ж популярні предмети народного промислу західного регіону україни, зокрема гуцульські декоративні топірці, пістолі, кріси, порохівниці, барильця, дерев’яний, переважно декоративний, посуд. Михайло яськович працює у львівському музеї етнографії та художнього промислу, готує виставки, виготовляє стенди, і є визнаним майстром дереворізьблення. Більшість його церков є точною копією гуцульських, лемківських і бойківських дерев’яних храмів хvіі–хіх століть, зведених без жодного цвяха, багато з них утрачені назавжди.

Багато спільних рис із килимами школи мають килими, виготовлені сучасними майстрами, які проживають в кобиллі, шилах, романовому, вишгородку, кам’янках, клебанівці. Водночас кожному з килимарів притаманний власний творчий почерк, що виявляється у неповторному укладі орнаментальних форм й оригінальному колоритному вирішенні виробу.

Нині на тернопільщині можна визначити декілька центрів ткацтва та килимарства, зосереджених у підволочиському, збаразькому, шумському, лановецькому і борщівському районах. В експозиції були представлені роботи майстрів, починаючи з 20 - х років, які ще в глинянах, на львівщині, ткали свої килими і прославляли свій край на престижних виставках декоративного мистецтва в парижі, брюсселі. Частіше почали проводитися такі зустрічі з глядачами, державними діячами, тобто постійно приверталася увага до декоративного мистецтва, до килимарства, ліжникарства, до строю, розписів, щоб просто звернути увагу на розвиток мистецтва в сучасних умовах і водночас показати здобутки.

Кожний район гончарного промислу мав свої локальні художні особливості, що залежали від природних властивостей матеріалів, технологічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо. їхні вироби – пишно оздоблені глечики, горнята, миски, полумиски, макітри, куманці, лембики, довжанки тощо – служили окрасою українського народного житла, так само, як рушники, обруси, килими.

Наприклад, для народної кераміки тернопільщини властиві різні форми і своєрідні технічні засоби декорування – розпис, гравірування, гладження, флендрування, заливання, мармурування. Ще донедавна чимало гончарів працювало в селі залісці збаразького району, та вже прослідковуються тривожні симптоми – виготовлення чорнолощеної кераміки, якою славилась колись тернопільщина, сьогодні на грані завмирання. Врятувати ситуацію, що склалася на тернопільщині, відродити й продовжити традиції гончарів, вирішив випускник косівського училища прикладного мистецтва в. Чорнодимлена кераміка (випалена за спеціальною технологією – без доступу повітря) виникла як альтернатива традиціям античної кераміки, і вже на початку нашої ери мала свої осередки на території україни та сучасних держав європи.

Мальовані миски, тарелі, тикви, куманці, близнята і дзбанки, а також оригінальні фігурки кіз, баранців, оленів з горщиками на спині для кімнатних квітів мають рослинний або сюжетний орнамент. Причина банальна – відсутність коштів і незацікавлення держави у відродженні і плеканні цього безцінного гаварецького гончарного стилю, самобутнього й неповторного. У наш час загострення екологічної і духовної кризи, коли брак чистої води й повітря все більше нагадує про себе, змарнувати цю оазу природи і культури, якою є гавареччина, щонайменше було би безвідповідально. Адже, окрім естетичної, мистецької вартості, гаварецька кераміка має дуже корисні природні властивості – гаварецькі гончарні вироби виготовлені без хімії, вони неполив’яні приготовлені страви в гаварецькому посуді є дуже смачними, поживними, корисними.

Але потрібно відроджувати не тільки гаварецьку кераміку, а й глиняну іграшку, яворівську дерев’яну дитячу забавку, які випромінюють справжню, природну красу.

Якщо російську народну іграшку – „свистульку” – неможливо уявити собі без кольорового розфарбування, то в українських пищиках, особливо тих, що побутували в етнозонах західної україни (на буковині, закарпатті, поділлі), основний акцент робиться на формування зображуваної фігурки.

Томенко, звертаючись до представників полтавської місцевої влади, запропонував якнайшвидше максимально відкрити полтавщину для туризму, розробити кілька пріоритетних маршрутів, які б наочно демонстрували місцеві витвори мистецтва, ремесел і стали б елементом презентаційної історико - культурної полтавщини.

Народна культура гине на полтавщині – вже втрачено мистецтво вишивки на шовку, вишивка на маркізеті стала рідкістю, вишивка білим по білому також може скоро зникнути.

Спеціалісти вважають, що ці кроки дозволять вирішити проблеми і посприяють тому, що решетилівські килими і вишивки можна буде побачити не лише в музеї. Разом з тим смаки виховувалися самими ж творами народного мистецтва, що супроводжували людину від перших до останніх днів її життя вони змінювалися так повільно й непомітно, що здавалося, ніби за життя одного покоління все залишилося таким, яким було раніше.

Одним з найвідоміших центрів, що здавна славився своєрідним мистецтвом розпису на україні, є село петриківка дніпропетровської області, засноване ще в 1772 році. Характерною рисою творчості петриківських народних митців було і є використання для декоративного оздоблення рослинно - квіткового орнаменту, що відзначався легкістю та виразністю загального композиційного вирішення. Як художній промисел петриківський розпис сформувався наприкінці 1950 - х років, коли при місцевій художньо - промисловій артілі „вільна селянка” (потім фабрика „дружба”, нині фірма „петриківський розпис”), що спеціалізувалася на випуску виробів із вишивкою, було організовано цех із виготовлення сувенірно - подарункових виробів. Ющенко наголосив на необхідності розвитку національного мистецтва та створення на батьківщині знаменитого петриківського розпису національного природного історико - культурного парку „петриківка”. У 2005 році секретаріат президента україни зробив держзамовлення на виготовлення наборів петриківського розпису для презентації їх на офіційних міжнародних зустрічах. У цьому році кабінет міністрів україни оголосив про підготовку липневих урочистостей, присвячених 315 - й річниці від дня народження останнього отамана запорозької січі п. Уже саме час, щоб створити у цьому надзвичайному селі національний історико - культурний та туристичний центр „петриківка”, адже ще в 2001 році народний депутат с. Проект передбачав створення музейного комплексу, експериментального цеху розпису творчого об’єднання „петриківка”, професійно - технічного училища № 79 у петриківці, фабрики „петриківський розпис”, дитячого будинку народної творчості, меморіальної садиби - музею майстра розпису в. Соколенка, де відтворювався б творчий шлях 170 відомих петриківських художників, готелю із кемпінгом та рестораном національної кухні, виставкового та конференц - залу, музею під відкритим небом у селах шульгівка та гречине.

Ода за погодженням із міністерства культури і туризму україни тоді ж розробила й затвердила комплексну програму збереження та розвитку петриківського декоративно - художнього розпису на 2003 - 2008 роки.

Цікавим і показовим є той факт, що на міжнародному конкурсі дитячих малюнків і розпису, що проходив у 2005 році в канадському місті торонто, всі живописні роботи, автори яких стали переможцями, виконані саме у петриківському стилі. Численні хрести та перехрещення символізують родючість, кільця та прямі лінії в свідомості наших предків асоціювалися з чоловічим та жіночим началами, кольорова гама відображала навколишню природу.

У багатьох народів світу й дотепер існує звичай використовувати яйця у великодніх святкуваннях, але вони переважно роблять крашанки (тобто, варені яйця, зафарбовані в один колір). Тесля, який у 2004 році представляв на фестивалі розсошанський район воронезької області, став визнаним майстром лозоплетіння завдяки вчителям з україни”. У розсошанському районі багато років працює відділення воронезької регіональної громадської організації „українське товариство „перевесло”, яке очолює о. Він сам є визнаним у районі майстром різьблення по дереву, і серед головних завдань його роботи – відродження і розвиток декоративно - прикладного мистецтва в середовищі місцевих українців, які століттями живуть у цьому районі воронезької області. Дев ятку в програмі щорічного фестивалю слобідської української культури воронезького краю декоративно - прикладне мистецтво виділене в окремий рівнозначний блок. Реалізація своїх виробів слугуватиме додатковим джерелом доходів для селян чернігівського полісся, оскільки чернігівська земля здавна славиться народними майстрами, які з покоління в покоління передають свої здобутки у бондарстві, вишивці, гончарстві, ковальстві, лозоплетінні, плетінні із соломи та рогози, ткацтві тощо. Шевченко відзначив спадкоємність тисячолітньої культури народних мистецтв київщини, про що свідчать давні роботи майстрів дереворізьблення та обробки металу, коренеплетіння і ложкарства, вишивання і ткацтва, писанкарства, гончарства і ковальства. На ювілейному зібранні обговорювалася необхідність створення у києві центру народного мистецтва („містечко майстрів”), який має стати важливим осередком розвитку і популяризації народного мистецтва, естетичного виховання молоді, утвердження спадкоємності тисячолітньої художньої культури україни.

У столиці українського гончарства – опішні – з 4 до 7 травня 2006 року традиційно проводилися iv селюченківські читання, які відбуваються кожні п’ять років, починаючи з 1991 року.

Вони були присвячені 85 - річчю від дня народження славетної гончарки олександри селюченко, 20 - й річниці заснування національного музею - заповідника українського гончарства в опішні та 5 - й річниці інституту керамології – відділення інституту народознавства нан україни.

Одним із чільних заходів iv селюченківських читань була всеукраїнська науково - практична конференція «криза традиційних осередків народного мистецтва україни.

Участь у конференції взяли мистецтвознавці, керамологи, етнологи, краєзнавці, музейні працівники, митці, представники творчих спілок, мистецьких навчальних закладів. Також популярність національного ярмарку у великих сорочинцах, що в миргородському районі на полтавщині, невпинно зростає, і щораз більша кількість концернів та підприємств вважають за честь презентувати тут кращі національні досягнення в різних галузях вітчизняної промисловості, а особливо – народні промисли певних регіонів. У наш час народні промисли україни розвиваються на основі поєднання кращих традицій народної творчості з сучасними здобутками декоративно - ужиткового мистецтва, збагачуються новими видами, формами, сюжетами, беруть активну участь у задоволенні матеріальних, духовних і естетичних запитів народу.

і хоча яскраво видно позитивні зрушення в галузі народної промисловості, є ще й багато негативів – за останні десятиліття у більшості регіонів мистецькі осередки занепали, практично зруйновано їх матеріальну та сировинну базу.

Справді, народні промисли розвиватимуться лише за умови припливу нових, свіжих сил, молодого талановитого поповнення, яке продовжуватиме справу заслужених майстрів. Адже вона завжди ділиться своєю майстерністю з дітьми в школах міста, на курсах професійної підготовки в міському районному центрі зайнятості, а сьогодні працює над створенням власного підприємства, в якому безробітні та всі бажаючі зможуть не лише навчитися високому мистецтву лозоплетіння, а й отримати роботу до душі і власноруч виготовляти художні вироби, що дивуватимуть світ. Тетяна ктитарьова – єдина в україні професійна художниця лакової мініатюри – організатор і керівник школи лакових мініатюр, уже має своїх послідовників. Очолив школу самбірський художник іван герич, який ініціював проведення реставраційних робіт у приміщенні колишньої дитячої галереї, в якій і розташувалася школа. Роботи сучасних талановитих митців є спробою відродити здобутки поколінь, славну спадщину наших предків в умовах новітнього традиційного мистецтва україни.

Більшість людей, звикнувши до їх краси, сприймала її як щось само собою зрозуміле й звичне, цінуючи їх передусім саме з погляду корисності, практичної придатності для господарства. А для того, щоб відчути і зрозуміти справжню їхню вартість, уже потрібні певні знання про те, як народжуються ті чи інші твори народного мистецтва, чим відрізняються роботи майстрів, що живуть у різних місцевостях. Так само, як знає і цінує народ кращих композиторів, артистів, письменників, художників, він повинен знати і шанувати своїх кращих майстрів, творців вічно прекрасного, молодого й оптимістичного народного мистецтва. Класичними елементами петриківського живопису є навколишні рослини, зображення яких, до речі, не використовується ні в одному з існуючих видів розпису.

Організаторами спілки були священик юліан герасимович, суддя володимир лаврівський, адвокат петро рондяк та відомий вчений - етнограф володимир гнатюк зі львова.

Коментарі