лекції з історії культури україни

лекції з історії культури україни

Якому науковцю належить думку про те, що механізація, погоня за ефектами і поява ринку у сфері мистецтва призводить до втрати ігрового начала і кризових явищ у мистецтві. Оскільки перші люди з явились на українських землях сотні тисяч років тому, то ви повинні показати вміння орієнтуватися в історичних подіях такої тривалості, що просто важко собі уявиш. У більш пізній період давньокам яного віку стоянки з являються на десні (мізин, пушкарі, чулатів), дніпрі (круглик, кодак, кирилівка), дністрі (лука - врубівецька, молодова), в донбасі (амвросіївка). Техніка обробки каменю значно вдосконалюється, з являться свердління та шліфування, виготовляється кам яна сокира, долото, мотика, кістяний серп, шило і т. Беручи до уваги, що залізний вік почався з часу білозерської та білогрудівської культур, ми вважаємо існування цих культур першим етапом ранньозалізного віку (початок xii —x ст. В цих документах передбачена демократизація освіти, посилення технічного забезпечення шкіл, видання підручників, створення університетських комплексів, мережі ліцеїв. Було відновлено діяльність києво - могилянської академії – навчального закладу нового типу, де викладання і навчання ведеться українською і англійською мовами.

У цьому можна бачити продовження кращих традицій попереднього часу (з 639 олімпійських медалей, завойованих радянськими спортсменами, на рахунку українських – 444, в тому числі 196 золотих). Проте зростає комерціалізація засобів масової інформації – газет, каналів телебачення, радіостанцій, серед яких значна частина орієнтуються на маловибагливого і дезорієнтованого читача, глядача, слухача, поширюючи низькопробну й нерідко просто безвідповідальну інформацію та сурогатні вироби маскультівського ширпотребу.

Липинського, який в “листах до братів – хліборобів” змалював картину проблематичності формування повноцінної нації на території, що здобула незалежність не шляхом принципової визвольної боротьби, а внаслідок розпаду метрополії. Однак останніми роками інерційність мислення і рудименти старого життя усе далі відходять в минуле, а в сучасному культурному житті україни можна відзначити обнадійливі позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного духовного відродження українського народу.

Але провідною тенденцією, мабуть, буде розкріпачення творчості, збагачення мистецького арсеналу, посилення новаторських тенденцій і водночас звертання до джерел національної традиції як до школи художнього мислення. В зовнішньополітичній діяльності київських князів одним з найважливіших напрямів був південний, який становили відносини з візантією, бо саме тут найповніше забезпечувалися стратегічні інтереси правлячої верхівки київської держави.

– війна князя святослава з візантією, яка закінчилася по суті поразкою, а формально – почесним миром; 988 князь володимир захопив корсунь, візантійське місто в криму, і повернув його в обмін на сестру візантійського імператора, яка стала його дружиною (ці події пов’язані з хрещенням русі); 1043 р. У стосунках з візантією київські князі частіше переслідували мету – забезпечити торговельні привілеї для русі, оскільки візантія становила найбільш вигідний ринок збуту для надлишків полюддя. Негативним було зникнення бар’єру, роль якого виконував хозарський каганат по відношенню до кочових народів на їх шляху до причорноморських степів, тобто до південних кордонів русі. ), які особливо посилилися при ярославові мудрому (його називали тестем європи), що встановив династійні зв’язки з правителями інших держав; його донька анна була одружена з королем франції, інші дочки – з королями норвегії і угорщини, сини одружені з сестрою польського князя та онукою німецького імператора. Але із затвердженням на русі феодальної роздробленості половці повернулися і відновили напади на русь, беручи активну участь в князівських усобицях, особливо в другій половині xii ст. Київське; переяславське; чернігівське, де затвердилася династія нащадків святослава ярославича; пізніше з нього виділилося новгород - сіверське; волинське, де затвердилася династія нащадків мстислава володимировича та галицьке, де затвердилася династія ростиславичів. Причина феодальної роздробленості на русі полягає у подальшій еволюції феодальних відносин на русі, в досягненні ними стадії зрілості, якій і відповідає феодальна роздробленість, як форма організації суспільства. Вже сформувалися феодальне землеволодіння (князів, бояр, церкви (монастирів та категорії феодально - залежного населення (закупи, рядовичі), що підтверджують всі редакції “руської правди“. Боярське землеволодіння на місцях призвело до появи сепаратистських настроїв боярства, що заклало соціальну, економічну та політичну базу для роздробленості, на яку опиралися представники різних родин рюриковичів наприкінці хі – на початку хіі ст коли й відбувався політичний розпад київської держави.

Ні одна з князівських династій не змогла закріпитися в києві з - за жорсткої конкуренції, а постійні усобиці розхитували державний організм давньої русі, що створювало особливу небезпеку за умов активізації нападів половців в останній чверті хіі ст. Отже, державний устрій русі трансформувався від відносно централізованої держави ранньофеодального типу при володимирі і ярославі до конфедерації фактично незалежних князівств - держав з визнанням києва формальним політичним центром. Водночас є підстави вважати, що і в цей час зберігалася відносна єдність державного організму давньої русі, а саме, існувала єдина церковна організація, було спорідненим населення (мова, культура), а також спорідненість династії рюриковичів. В битві під ярославом данило галицький розгромив своїх суперників – галицьких бояр, поляків, угорців, сина чернігівського князя, і остаточно закріпив свою владу над галичиною. Від посланців папи римського він отримав королівську корону (тому й вважається першим королем в українських землях), але звільнитися від влади татар не зміг. Два сини юрія львовича – лев іі та андрій, останні представники династії романовичів по чоловічій лінії, загинули у боротьбі чи то з татарами, чи з литовцями.

Власне, це його культура, все, що він відтворює у сфері матеріального та духовного буття, а культура будь - якого етносу – явище складне та багатогранне, тому й виділяють культуру матеріальну і духовну.

Поселення, житлові та інші споруди, побутові речі, знаряддя праці, страви, одяг, взуття, прикраси, витвори образотворчого мистецтва (різьблення, ліплення, вишивка, розпис та ін. їх міфологія, усна народна творчість, фольклор (билини, дружинні пісні, перекази, легенди, казки, колядки, прислів’я і приказки, магічні заклинання й замовляння та ін. ), ритуали, свята, в цілому вся обрядовість, особливо пов’язана з народженням, одруженням та смертю людини, різні культові відправи, особливо свята землеробського календаря та ін. Дажьбог (хорс) – бог сонця, сварог – бог вогню і ковальства, стрибог – бог вітру, велес – бог худоби і багатства, лада, лель – боги кохання, подружнього щастя та ін. На першому етапі він спробував модернізувати язичництво, зібравши в києві в єдиному святилищі найшановніших в різних землях русі богів (перун, хорс, дажьбог, стрибог, сімаргл, мокош), намагаючись зробити київ єдиним духовним центром держави, що повинно було її консолідувати.

Але скоро визначилася недостатність цього, відчутною стала потреба в новій, більш досконалій ідеології, в релігії, яка б краще тримала в покорі поневолені маси, задовольняючи соціальні інтереси феодалів. із затвердженням християнства на русі у духовному житті її населення відбуваються радикальні зміни, правда, не відразу, а поступово, шляхом трансформації язичницьких обрядів в християнські, їх своєрідного синтезу, наповнення старих форм новим, вже християнським змістом. Такий компроміс був необхідним, бо створював кращі умови для прискорення перемін у свідомості колишніх язичників для прийняття ними нового світогляду, що було неминучим в умовах християнізації давньоруського суспільства. Окрім вже названої десятинної церкви, при ярославі мудрому у києві споруджуються собор святої софії (на честь перемоги над печенігами), золоті ворота, успенські собори в чернігові та володимирі - волинському, церква св. Високого рівня досягають витвори образотворчого та прикладного мистецтва – іконопис, фресковий розпис, мозаїка, різьблення по каменю, ювелірні вироби (скань, зернь, чернь, інкрустація, чеканка, художнє литво) та ін. Поява етноніму - етнічної назви “україна”, засвідчує про консолідаційні процеси в середовищі українського етносу, завершення процесів становлення якого припадає на хv - хvі ст. 1) посилення в україні феодального та національного гноблення; 2) за пороги спрямовувалася хвиля сезонних здобичників - відхідників, деякі з яких оселялися в степу з метою його господарського освоєння. З іншого боку феодали селили за порогами своїх кріпаків, яких звільняли на 15 - 20 років від податків; 3) на процес формування козацтва мав вплив і зовнішній фактор. В 1449 р після розпаду золотої орди, на кримському півострові утворилося кримське татарське ханство (столиця бахчисарай), яке згодом увійшло під протекторат туреччини.

1) родинний принцип організації (земляцтво, побратимство, демократизм); 2) своєрідний морально етичний кодекс поведінки (високий соціальний статус свободи, мужньої поведінки і навпаки низький - спокійного способу життя, мирної праці), а також аскетизм, релігійність; 3) відсутність кріпацтва; 4) формальна рівність всіх членів козацької громади, можливість брати участь у виборах старшини; 5) колективне землеволодіння (козаки кожен рік розподіляли між собою земельні ділянки, кидаючи жереб, а гетьман (він розпоряджався земельним фондом) закріплював це своїм рішенням. Головний їх промисел - набіги на татар (мета - взяти здобич, визволити полонених, відтіснити подалі від своїх кордонів), хоча займалися вони й рибальством, охотою, випасом коней, худоби.

Всього відомо про існування в україні 8 січей - томаківської 1557 - 1593 рр базавлуцької 1593 - 1647, микитинської 1647 - 1652, чортомлицької 1652 - 1709, кам’янської 1709 - 1711, олешківської 1711 - 1734, нової (підпилинської) 1734 - 1775 рр. Здійснюючи напади на татарські та турецькі володіння, козаки сварили своїми діями польщу і туреччину (з цього приводу султан неодноразово скаржився у варшаву на козаків). Найближчі „друзі” – генеральний суддя василь кочубей та колишній полковник полтавського полку іван іскра прибули до царської резиденції, де і доповіли про наміри мазепи зрадити росію і повернути україну під владу польщі. Успіхи карла хіі, а саме поразка росіян у прибалтиці, завоювання данії і прусії, полишення влади польського короля августа іі, який був союзником росії, стали зовнішнім чинником переорієнтації гетьмана. Вільно володів крім української, польської та латині – давньогрецькою, болгарською, російською, арабською, німецькою, шведською, церковнослов’янською мовами.

Підписуючи договірні статті з москвою, українські гетьмани під тиском царських можновладців або переслідуючи власні корисні інтереси, поступово обмежували автономні права україни.

В україні почав запроваджуватись губернський адміністративний устрій та створювалися невластиві для україни органи управління, де домінуючу роль відігравали росіяни.

Нове призначення не принесло відновлення автономії, а тільки деяке пом’якшення ситуації, про що свідчать так звані „рішительні статті” 1728 р які юридично вже не визнавали гетьманщину самостійним суб’єктом. Порушувати ці привілеї зразу було б непристойно, але й не можна вважати ці провінції чужими й поводитись з ними, як із чужими землями, це була б дурниця. Півстолітня боротьба речі посполитої, московської держави, османської імперії, кримського ханства та гетьманщини за правобережну україну завершилася на користь речі посполитої. Масони кінцевою метою ставили об’єднання всіх народів світу в “розумне суспільство, кожний член якого робить свій внесок, щоб воно було корисним і приємним для усіх”. Це була громадсько - політична організація, яка ставила за мету просвітництво в масах, піднесення рівня політичної свідомості, ідею ліквідації кріпацтва та обмеження самодержавства. Повалення самодержавства, встановлення республіки, скасування кріпацтва, без викупу наділення селян поміщицькою землею, ліквідація станів, надання всім рівних прав та ін. Метою його було визволення слов’янських народів від монархічного деспотизму та іноземного панування і об’єднання їх у федеративну республіку, ліквідація самодержавства, скасування кріпацтва. В українських губерніях виникли організації, які підтримували й “народну волю” з її методами терористичної боротьби і “чорний переділ”, що продовжував пропагандистську діяльність серед різних верств населення. Олександра іі групою народовольців на чолі з правнучкою останнього українського гетьмана разумовського – софією перовською та розгрому “народної волі” період революційного народництва завершився. Діяло кирило - мефодіївське товариство, в якому було 12 постійних членів, з яких 5 – студенти київського університету, а інші – вчителі, письменники, поети, професор, чиновники, журналісти, тобто представники інтелігенції. В основі їх програмних цілей були покладені ідеї панславізму (ідеї всеслов’янської єдності), тобто визволення українського народу пов’язувалося із визволенням усіх слов’янських народів європи, а україні в цьому відводилася месіанська роль – стати ініціатором боротьби за національне і соціальне визволення слов’янських народів. У ці роки діяльність громадівців носила переважно культурницький характер, вони прагнули піднести національну і громадянську свідомість українського народу.

Було видано валуєвський циркуляр, за яким заборонялося друкувати книжки українською мовою, особливо релігійного змісту і навчальні, перш за все для початкового читання народу.

Було видано емський указ, який заборонив ввозити книжки українською мовою з - за кордону, друкувати книжки українською мовою за винятком історичних документів, але правописом оригінала, та творів художньої літератури, але російським правописом з дозволу цензури.

Аполітизм старих громадівців не задовольняв молодих українських діячів, які прагнули більш радикальних дій, тому засновувалися “молоді громади”, встановлювалися зв’язки з революційними народниками.

Так, було дозволено друкувати словники, але російським правописом або давньоруським, дозволені також сценічні вистави українською мовою, але з дозволу цензури і губернатора чи генерал - губернатора. інкорпорація західноукраїнських земель супроводжувалася нівелюванням особливостей їх територіально - адміністративного устрою, форм самоуправління, усталених судових інстанцій тощо. Створюючи нові органи влади та призначаючи на них представників пануючих націй (а в умовах австрії, це окрім австрійців, були поляки, угорці та німці), правлячи кола імперії відсували українців на периферію суспільного життя. Так, у місцевих школах викладання велося польською мовою, а українською можна було навчатися лише в початкових приватних закладах, де заняття вели дяки.

Спольщення значної частини української верхівки, перетворення її на слухняне знаряддя імперської політики ще більш закріплювало за українцями статус недержавної, другорядної нації. Щоправда, наприкінці 18 ст за часів правління імператора йосипа іі, в країні була проведена низка реформ, які торкнулися й становища українців в австрії. Скасовано їх особисте підданство поміщикам, панщина обмежена 3 днями, вони отримали право звертатися до суду, переселятися, одружуватися без згоди пана тощо. Суттєві зміни в суспільно - політичному та економічному становищі західноукраїнських земель відбулися внаслідок революції, яка охопила австрійську імперію в 1848 р. Нездоланну перешкоду розвитку промисловості, навіть у скромних масштабах, становила конкуренція збоку таких високо розвинутих в економічному плані провінцій імперії, як чехія, нижня австрія, моравія, які легко зводили нанівець нерішучі спроби імператорського уряду вдатися до індустріалізації галичини.

Відтак галичина, буковина й закарпаття лишалися аграрно - сировинним придатком габсбурзької монархії з незначним накопиченням капіталу, низьким рівнем урбанізації, майже непомітною промисловістю, найнижчими заробітками (економічне становище українців наддніпрянщини було помітно ліпшим) і найвищим відсотком надлишкової робітничої сили.

Поборники українізації освіти й усіх сфер громадського життя краю, члени гуртка записували народні пісні, виголошували українською мовою проповіді в храмах. На його сторінках можна побачити протест проти асиміляторської політики австрійської адміністрації галичини, висловлювалося прагнення до єдності всіх українських земель. Отже, діяльність західноукраїнської інтелігенції сприяла утвердженню серед місцевого населення почуття національної гідності, згуртовувала його для боротьби за свої політичні та економічні права. Суттєвим поштовхом до небаченого раніше піднесення політичної активності в західноукраїнському суспільстві, його організаційного зростання стало прийняття в австрійській імперії конституції (квітень 1848 р. Щоправда із ста виділених за законом галичині місць у парламенті, українці здобули тільки 25 (15 місць посіли селяни, 8 священики, 2 представники інтелігенції). На засіданнях рейхстагу, який почав працювати у відні 22 липня 1848р українці найактивніше ставили питання щодо компенсації землевласникам за скасування панщини та про адміністративний поділ галичини на дві частини.

Але, варто зазначити, що українська громадськість імперії у добу “весни народів” в будь - якому разі отримала неоціненний досвід політичного самовиявлення, реалізації вироблених гасел і пошуку союзників. У відні було створено центральний парламент – рейхсрат, що складався з двох палат – палати панів і палати депутатів, і нараховував разом 525 парламентарів. Серед депутатів першого скликання інтереси великих землевласників тут представляли 44 делегати, торговельних палат – 3, міщан – 28, сільських громад – 74 депутати.

Беручи до уваги той факт, що великими землевласниками в західній україні переважно були поляки та румуни, а українці складали сільське населення, зрозуміло, чому в галицькому сеймі, який зібрався у 1861 р українців було всього 49 осіб. Останній проголошував свободу особи, недоторканість житла, таємницю листування, рівність усіх перед законом, свободу зборів, союзів, слова, друку, сумління та віри.

Всі народи, які населяли імперію оголошувалися рівноправними, зокрема передбачалися можливості використання національних мов в освіті, діловодстві, суспільному житті. Вони не вірили, що політика габсбургів забезпечить хоча б мінімальні можливості для українського національного відродження, і робили ставку на російську династію романових. Однак вирішального прориву русофільство досягло під кінець 60 - х років, коли москвофіли панували майже в усіх культурно - освітніх українських закладах галичини.

їх позиція ґрунтувалася на визнанні того, що українці – це окрема нація, яка проживає на просторах від кавказу до карпат, і найкращим засобом самовираження якої є народна говірка. Відносна політична свобода, яка встановилася в австро - угорщині, надавала можливість народовцям відкривати українські заклади культурно - освітянського напрямку.

Вищезгадані організації засновували в містах і селах народні бібліотеки, організовували гуртки художньої самодіяльності, влаштовували концерти і театральні вистави.

За це граф бадені обіцяв народовцям кілька чиновницьких посад в адміністративному апараті галичини, а також відкрити українську гімназію, збільшити число українських кафедр у львівському університеті, запровадити український фонетичний правопис. Вона проголосила прагнення до утвердження ідеалів наукового соціалізму і демократичних засад життя суспільства, а також піднесення почуття національної самосвідомості українців і, зрештою визначила мету – боротьба за створення незалежної української держави.

Націонал - демократи проголосили довготривалою метою національну незалежність; водночас до найближчих цілей вони відносили автономію та збереження відданості габсбургам. Політичні партії в західноукраїнських землях діяли цілком легально і, намагаючись завоювати на свій бік якомога більше виборців, в цілому дотримувалися поміркованого тону.

Тоді як у наддніпрянщині українське національне життя знаходилося під цілковитою забороною, в галичині та буковині існували українські наукові товариства, школи, масові організації та кооперативи, парламентські представництва та політичні партії. Разом з тим переважна більшість населення потерпала від економічних злиднів, поширеним явищем тут була неписьменність селян, а прошарок національної освіченої еліти був зовсім вузький. Домагався стабілізації становища в країні в напрямі перебудови земельно - аграрних відносин, створивши стан заможних селян, який став би новим соціальним підґрунтям влади.

Водночас передбачалося відвернути селян від боротьби за поміщицьку землю та послабити земельний голод в країні, переселивши значну частину селян на вільні землі на сході імперії. 1) руйнування общини, яка відіграла значну роль у масових селянських виступах 1905 - 1907 рр і закріплення за кожним домогосподарем, який володів надільною землею на основі общинного права, належної йому частки в особисту приватну власність; кожний селянин мав право вимагати від громади виділення замість черезсмужних земель однієї компактної ділянки - відрубу.

У власність передавалися надлишки землі понад норму на одну душу, якщо селянин заплатить за них громаді за викупною ціною 1861 р коли ціни були нижчими.

Для виходу з общини потрібна була згода сільського сходу, проте, якщо він не давав її протягом 30 днів, селяни наділялися землею за розпорядженням земського начальника. У громадах, де не було переділу землі протягом 2 років, вона закріплювалася у власність обов’язково і незалежно від бажання селян, а за надлишки землі не треба було платати взагалі. За законом про землеустрій від 29 травня 1911 р у селах, де були проведені землевпоряджувальні роботи, земля автоматично переходила у спадково - подвірне землеволодіння. Здійсненням земельної реформи займалися міністерство внутрішніх справ та головне управління землеустрою і землеробства, на місцях — губернські та повітові землевпоряджувальні комісії. їхали українські селяни, головним чином, з лівобережжя, а саме з чернігівської та полтавської губерній, де найгостріше відчувався земельний голод, поширена була відробіткова система. Отже, столипінська аграрна реформа прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі умови для розвитку приватного селянського землеволодіння, стимулювала проведення агрономічних заходів. Не зважаючи на зростання посівних площ, валового збору зернових, товарності сільськогосподарського виробництва, реформа не змогла послабити соціальну напруженість на селі. Останнє пояснювалося тим, що не тільки біднота а й заможні селяни, хуторяни, прагнули до перерозподілу поміщицької землі, чого реформа якраз не передбачала. Ствердження власного домінування у світі, загарбання чужих територій, встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини, послаблення хвилі народних виступів за соціальне та національне визволення, знешкодження опозиційних політичних сил, концентрація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на зовнішній загрозі. За версією деяких істориків, в німецьких колах існувала думка щодо створення самостійної державності в україні, як чинника послаблення росії та перешкоди для її безпосереднього впливу на європу.

Партії західної україни активно підтримували уряд австро - угорщини і німеччини у війні з росією, сподіваючись, що у разі поразки росії держави - переможці допоможуть українцям створити самостійну державу.

Своєю метою сву проголосив утворення самостійної української держави і для її досягнення вирішила співробітничати з німеччиною та австрією проти росії. Українство накопичувало національно - визвольну енергію, чітко усвідомлювало, що без активізації національної боротьби неможливо відродити українську державність. Уже з перших днів утворення усрр та інших радянських республік, що виникли на терені колишньої російської імперії, стала проблема об’єднання в союз для спільного захисту території від нападу ворогів, подолання економічної кризи, проведення революційних перетворень. До цк ркп(б) з пропозицією упорядкувати відносини між рсфрр і усрр, маючи на увазі утворення конфедерації радянських республік, тобто збереження їх суверенітету.

Запропонований комісії сталінський проект „автономізації”, суть якого полягала у відмові радянських республік від планів створення власних національних держав, спочатку знайшов прихильне ставлення (за винятком х. Вони звернулися до з’їздів рад всіх республік із закликом негайно приступити до законодавчого оформлення союзу рср і з цією метою запропонували скликати загальносоюзний з’їзд рад. У ній законодавчо закріплювалося входження україни до складу союзу рср, визначалися компетенція і функції республіканських органів державної влади і державного управління, а також відносини між вищими органами державної влади і державного управління срср і усрр. Жорстка централізація, що посилилася в умовах авторитарного правління сталіна, поступово привела до повної ліквідації суверенітету республік і перетворення срср із федеративної держави в унітарну, тобто таку, де республіки фактично були не державами, а адміністративними територіями, хоча і зберігали деякі атрибути державності. Керівники комуністичної партії і уряду пішли на проведення такої політики переважно з політичних міркувань, щоб забезпечити собі підтримку з боку українського та інших народів в побудові соціалізму.

Грушевський та інші відомі діячі, що повернулися з еміграції, сотні вихідців з галичини, які прибули у східну україну, щиро повіривши в заяви більшовицького керівництва. У складі усрр було утворено молдавську автономну республіку, виділено 13 національних регіонів, утворено 954 сільські ради та 100 містечкових рад національних меншостей, де працювали сотні шкіл німецькою, єврейською, татарською, польською та іншими мовами.

Слід відзначити, що проведенню політики „українізації” чинились перешкоди, особливо в 1925 - 1926 рр коли генеральним секретарем цк кп(б)у був лазар каганович. Виконуючи настанови сталіна, він зі своїми однодумцями грубо викривляв національну політику в україні, шельмував українські керівні кадри, звинувачував їх у націоналізмі, вишукував різні національні ухили („хвильовізм”, „шумськізм”, „волобуєвщина” та ін. 30 - х років політика коренізації, що сприяла зростанню національної свідомості, національному відродженню, почала здавати позиції під тиском міцніючої командно - адміністративної системи, за рамки якої вона дедалі більше виходила. Офіційно цей курс був спрямований на забезпечення економічної самостійності і незалежності срср, зміцнення обороноздатності країни, створення матеріально - технічної бази для модернізації як промисловості, так і сільського господарства, стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих. Хі всеукраїнський з’їзд рад затвердив п’ятирічний план розвитку народного господарства усрр, щорічний приріст промислової продукції мав становити 22%, згодом цю цифру було збільшено до 37, 7%. Як і в роки громадянської війни, переходять до примусової продрозкладки, забороняється торгівля, запроваджується карткова система постачання у містах, збільшується емісія грошей. Джерелами сталінської індустріалізації стають – нееквівалентний обмін між селом та містом, експропріація майна непманів та куркулів, примусові займи у населення, необмежений продаж горілчаних напоїв, продаж предметів мистецтва з музеїв та палаців за кордон. Намагаючись компенсувати відсутність економічних стимулів зростання продуктивності праці моральними, більшовицька партія, профспілки та комсомол розгортали в колективах змагання за підвищення продуктивності, економію ресурсів, раціоналізацію виробничих процесів, залучаючи до нього тисячі робітників. Хоч жодна з перших п’ятирічок не була виконана у повному обсязі, все ж індустріалізація вивела україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорінно змінивши структуру господарства. Зросла частка промисловості у порівнянні з часткою сільського господарства у загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції самої промисловості дедалі більше домінує виробництво засобів виробництва; дрібна промисловість (кустарно - ремісничі підприємства, окремі товаровиробники) витісняється великою індустрією. Вона зайняла 2 - ге місце в європі (після німеччини) за виплавкою чавуну, 3 - тє місце за виробництвом сталі (після німеччини та англії), 4 - те місце у світі за видобутком вугілля. індустріальні потужності україни були зорієнтовані на переробку сировини і виготовлення продукції важкого машинобудування, а не задоволення щоденних потреб людей. У сталінських планах передбачалося, що колективізація – це не тільки зручний засіб забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством, а й промисловості – сировиною і робочою силою. Через проблеми хлібозаготовок, переходу до продрозкладки, введення карткової системи на продукти харчування в містах ще більш загострило ситуацію, диктувало швидкі темпи та жорсткі методи колективізації. Починаючи з лютого 1930 р коли було опубліковано новий примірний статут сільгоспартілі „ як перехідної до комуни форми колгоспу” (саме так ставилося питання у постанові цк вкп(б) від 5 січня), почали масово усуспільнювати корів, дрібну худобу і птицю. Була видана постанова цк вкп(б) „про боротьбу з викривленням партійної лінії в колгоспному русі”, за якою дозволявся вихід із колгоспів, організованим насильницьким шляхом. Форсовані темпи і переважно адміністративні методи здійснення колективізації призвели до катастрофічних наслідків – дезорганізації і деградації аграрного сектора на початку 30 - х років, його невпинного вповзання у кризу.

З ініціативи сталіна було прийнято постанову, згідно з якою селян засуджували за кілька підібраних на колгоспному полі колосків до розстрілу або на 10 років ув’язнення. Сталін, каганович, постишев та інші запланували у москві знищення українського селянства як свідомої національної верстви і нещадно здійснили це на україні в 1932 - 1933 рр. ” насильницька колективізація і голодомор призвели до руйнації виробничих сил на селі, що обумовило глибоку кризу в сільському господарстві і змусило в значній мірі змінити політику уряду.

Відмовитись від примусу і репресій, анулювати продрозкладки, встановити тверді плани хлібозаготовок, частково відновити ринкові відносини, спрямувати зусилля на організаційне і матеріально - технічне зміцнення колгоспів, матеріальне заохочення колгоспників. Колгоспний лад, що виник внаслідок соціально - економічних перетворень 1929 - 1939 рр являв собою одну з головних підвалин командної економіки, економічний фундамент тоталітарного режиму.

Незважаючи на зовнішньо колективну форму колгоспної власності, здійснене у відповідності з комуністичною програмою усуспільнення виробництва в сільському господарстві, перетворило колгоспи на одержавлені підприємства, а колгоспників – у найману робочу силу.

На території “б” видачі дозволу для відкриття підприємств були зведені до мінімуму, а встановлені високі залізничні тарифи фактично ізолювали вихід продукції території “б” до “а”. Організація, що об єднувала всі кооперативи, наглядала за їхніми рахунками, навчала службовців та забезпечувала загальне керівництво, називалася руск (ревізійна українська спілка кооперативів). Але впроваджувана аграрна реформа не ліквідувала безземелля в краї, незважаючи на те, що у колонізаційний фонд східної галичини, волині і західного полісся було виділено 445 тис. Більша частина земель перейшла у розпорядження польських колоністів – „осадників”, які мали сприяти асиміляції українського населення і в разі потреби виконувати каральні функції. Але у цей період еміграція виявилася менш ефективною, ніж колись, оскільки сполучені штати й канада скоротили квоту емігрантів, яких вони могли прийняти.

Серед буковинських українців, призвичаєних до впорядкованої конституційної системи австрії, ліквідація їхніх прав і румунізація культурного життя посіяли шок і розгубленість. Складне національне та соціально - економічне становище, в якому опинилося українське населення створювали сприятливу атмосферу для діяльності політичних партій та рухів. Оскільки польська політична система ґрунтувалася на конституційних засадах, національні меншини, незважаючи на дискримінацію, могли відстоювати свої інтереси через офіційні канали в інститутах державної влади.

За таких умов була укладена угода „нормалізація”, після якої припинилося переслідування українських демократичних організацій, а один із лідерів ундо в. Вона набула значної популярності у суспільстві, так як однією з її ідей було об’єднання з радянською україною, де в цей час впроваджувалася нова економічна політика, проводилася українізація. Представники уво та “української націоналістичної молоді”, “легіону українських націоналістів”, “асоціації націоналістичної молоді” зустрілися у відні та заснували “організацію українських націоналістів” (оун). Вона видавала легальні та нелегальні газети і журнали (розбудова нації, сурма, юнак), дотримувалася військових методів керівництва, мала жорстко централізовану структуру.

Політична доктрина оун була сформульована в її програмних документах 1929 р а в остаточному вигляді - у програмі, прийнятій її великим збором у 1939 р. На етапі національної революції передбачалося встановлення національної диктатури, покликаної здійснити невідкладні заходи по закріпленню новоствореного режиму.

Виходячи із завдання створення української державності, оун закликала до боротьби проти польського та радянського режимів, підготовки до національної революції на всіх українських землях. Президія ундо та українська парламентська репрезентація виступили із спільною заявою, в якій засуджувалися акції оун, що “наносять необчисленні шкоди українській нації”. У свою чергу оун звинувачувала діячів національної демократії в “нерозумінні справжніх шляхів визволення”, у ”свідомому чи несвідомому інформуванні поліції”. Розходження виявилися між ветеранами – членами проводу українських націоналістів, які здебільшого перебували в еміграції, і молоддю – радикальними бойовиками, які очолювали підпільну боротьбу в західноукраїнських землях. Молоді радикали (бандера, стецько, шухевич) вимагали від лідерів проводу відмовитися від орієнтації лише на одну державу (зокрема, німеччину), встановити контакти із західними державами; віддати перевагу власне боротьбі на терені україни; застосувати радикальні методи влади.

В міру того як зростало усвідомлення подібності у мові, народній культурі, у традиціях християнства східного обряду між населенням по обидва боки карпат, а також із посиленням українського національного руху в галичині, народовці закарпаття ставали українофілами.

Серед українців закарпаття, які могли відкрито висловлювати свої політичні та національні прагнення, створена на конспіративних засадах оун не мала сильного представництва протягом майже всіх 30 - х рр. Підсумовуючи, можна сказати, що політичний рух найбільш активним був на території польщі, хоча і на інших територіях українці об єднувалися в політичні партії та організації для відстоювання своїх національних інтересів. Була утворена політична організація закарпатського населення, яка стояла на платформі творення суверенної держави – українське національне об єднання (уно). Указом президії верховної ради срср міста - герої затверджені додатково такі – москва, київ, керч, новоросійськ, мінськ, тула, фортеця - герой – брестська фортеця. Велике значення мала директива рнк срср і цк вкп(б) від 29 червня 1941 р яка ставила першочергові завдання перед партійним і радянським органом влади.

По - четверте – масові репресії в суспільстві в цілому, насильницька колективізація спричинили занепад морально - політичного духу серед значної кількості населення, спонукали масовий колабораціонізм (перехід на сторону ворога), особливо в західних областях україни, дезертирство і здача у полон. Перевага в якості техніки (танків і артилерії) німців була подолана кількістю техніки радянських військ, швидкістю відновлення резервів, виключною самовідданістю і героїзмом солдат і офіцерів. Тут проявились всі хиби радянського командування – не жаліти солдат і добувати перемогу будь - якою ціною, бо цього вимагав верховний головнокомандувач сталін. Проте німці теж понесли великі втрати і найважливіше – вони втратили дуже важливий стратегічний плацдарм, що призвело до швидкого визволення правобережної україни у 1944 р. Слід назвати і такі факто­ри, як наміри з боку сталіна створити ілюзію її державності, заспо­коїти національно - визвольні сили, забезпечити більшу кількість голо­сів в оон. Формально за україною визнавалося право на самостійні міжнародні відносини (україна співробітничала в різних міжнародних організаціях), але фактично власної зовнішньої політики вона не мала. Важким залишалося становище селян ­ - мізерна оплата праці, високі податки на підсобні господарства, селяни не мали паспортів, не отримували пенсій тощо. Чисельність комуністів тут зростала не за рахунок місцевого населення, якому не довіряла радян­ська влада, а за рахунок вихідців з росії та східної україни.

Проти жителів розгорталися масові репресії, ворожі елементи депортувалися в східні райони срср, розгорталася боротьба проти так званого українського буржуазного націоналізму.

Здійснювалася індустріалізація, модернізація економіки, в га­лузі освіти забезпечувалася обов язкова початкова освіта, відкриття нових вузів, хоча при цьому викладання велося російською мовою. Оун - упа вбачала головні цілі в боротьбі проти сталінського режиму та створення незалежної української держави, користувалася підтримкою місцевого населення. Програма прискорення соціально - економічного розвитку передбачала до 2000 року створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створеному за 70 років радянської влади, вирішити традиційні проблеми - продовольчі, житлові, забезпечити населення товарами повсякден­ного вжитку.

), погоджуючись з курсом на перебудову, продовжувало нехтувати інтересами народу, не стало на шлях націо­нального відродження й захисту суверенітету республіки.

Величезний вплив на події в україні мала аварія на чорнобильській аес в ніч з 25 на 26 квітня 1986р яка призвела до небаченого за­бруднення біосфери, радіоактивного опромінювання тисяч людей. Ця ава­рія обумовила активізацію суспільного руху проти існуючого режиму, проти компартії україни, яка дала згоду на будівництво чаес, замовчу­вала страшні масштаби та наслідки катастрофи.

Верховна рада прийняла декларацію про державний суверенітет україни, яка проголосила право українського народу на самовизначення, самостій­ність, повноту влади республіки в межах її території. Шушкевич констатували, що вихід республік із складу срср і утворення незалежних держав стало реальним фактом і срср як суб’єкт міжнародного права припиняє існування. Спеціальною літературою, документами, довідковими матеріалами; орієнтуватися в сучасному культурному житті україни; застосовувати одержані знання в подальшій професійній діяльності. Матеріальна культура земле - робів та скотарів україни за доби мідного віку (розвиток землеробства та скотарства, домашні промисли та зародження ремесла, гончарне виробництво, по - селення, побут, та одяг). приобщение обучающихся к общечеловеческим ценностям, ценностям физической культуры и спорта, формирование у них физической культуры личности; - знание о способах порождения культурных норм, ценностей, и о механизмах сохранения и передачи их в качестве социокультурного опыта - непроизводственные резервы личности (следование законам здорового образа жизни, работоспособность, умение создать благоприятный психологический климат в коллективе, участие в общественной жизни, патриотизм, чувство корпоративности, умение быстро переключаться с одного вида деятельности на другой. Творчество характеризуется внесением в реализацию педагогических процессов тех или иных методических модификаций, рационализацией приемов и методов обучения, воспитания и развития.