реферат на українське народне житло
Матеріали до словника будівельних термінів дослідження проблем будівельної термінології, зокрема термінів, що стосуються українського народного житла. Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення території україни створювало свої оселі біля водоймищ, на захищених від вітрів ділянках, раціонально використовуючи ландшафтні особливості. Особливості природно - географічних, соціально - економічних та історичних умов різних районів україни сприяли розвиткові своєрідних форм поселень, садиб та типів житла. Внаслідок сприятливих природно – географічних умов україни на більшості її території сформувався відкритий тип двору, в якому вільна земельна ділянка, прилегла до житла (хати, хижі) та господарських споруд, завжди лишалася просто неба, не накритою дахом — на відміну від інших східнослов янських народів, зокрема білорусів та північних росіян. На території полісся, карпат, західного поділля, буковини, полтавщини, меншою мірою півдня водночас із таким розміщенням житла побутували різні варіанти його поєднання з господарськими спорудами — від часткового до суцільного. При вільній забудові господарські будівлі і хата розташовувалися без певного регулярного порядку, йдучи за особливостями рельєфу та вимогами господаря. Однорядна забудова характеризувалася тим, що господарські будівлі розташовувалися в одному ряду з хатою, хоча могли бути з нею не зв язані, зв язані частково чи об єднані спільним дахом. За двором із суцільним замкненим взаємозв язком будівель та периметральним їх розташуванням на садибі в різних районах україни закріплялись різні назви.
Окружний двір, круглий двір, підварок, заїзд — на поліссі, замкнений — на поділлі, хата у брамах, гражда — на гуцульщині, хутір, зимівник, замкнений козацький двір — на півдні. За умов народної колонізації земель виникали садиби переважно з віддаленим розташуванням хати відносно проїзних шляхів, постановкою її в глибині двору.
Наближене, або курдонерне, розташування хати характеризується наявністю перед житлом невеликої земельної ділянки, на якій, як правило, висаджувались дерева, кущі, квіти.
Безпосередній вихід хати на вулицю, її розташування на межі садиби, яка прилягає до дороги, є новаційним типом, який практично був відсутній в традиціях українського народу і зустрічався спорадично в забудові садиб, які межували із майданами або жвавими торговельними шляхами.
і без увійдіть житло просте, як добре слово, й законне, немовби створили його не людські руки, а сама природа, немовби зросло воно, як плід, серед зелені і квітів. Унаслідок нерівномірного соціально - економічного розвою окремих районів україни, специфіки природно - географічних умов, особливостей етнокультурних контактів з іншими народами цей процес був неоднозначним та складним. З явилися житла, в яких обидва приміщення мали печі, а на закарпатті двокамерне житло об єднувало два незалежних приміщення, кожне з яких мало зовнішній вхід (хата та кліть), причому лише хата опалювалася піччю. Ускладнення плану двокамерного житла (полісся, слобожанщина) відбувалось за рахунок або виділення в сінях житлової кімнати так званої теплу ки, кухні, або повного перетворення сіней на тепле приміщення. При перетворенні сіней на теплуху вхід улаштовували безпосередньо з вулиці у так званий прихаток, а більш заможні господарі перед вхідними дверима прибудовували додаткове приміщення — гонок. У районах українського полісся, північних районах правобережжя та лівобережжя, на полтавщині, слобожанщині та в долинних районах карпат побутував класичний тип українського триподільного житла — з розташуванням сіней у центрі споруди та двобічним відносно до них розташуванням інших двох камер. З одного боку — житлового приміщення (хати, хижі, халупи, хатини), з другого — підсобного для зберігання продуктів, реманенту або сезонного одягу (комори, кліті). Своєрідність карпатського варіанту трикамерного житла полягала в тому, що вхід до підсобного приміщення влаштовувався не з сіней, як в інших районах україни, а безпосередньо з подвір я. В економічно більш розвинених районах українського лісостепу та особливо півдня переважаючим варіантом трикамерного житла був такий, в якому два житлових приміщення розташовувались симетрично по обидва боки від сіней. Своєрідності традиційному плануванню житла східних районів полісся та окремих районів поділля, полтавщини, слобожанщини, карпат і півдня надавали ґанок (крильце, калідор), подовжені виноси даху (піддашшя, піддашок, підсобійка, підострішина) та галерея (рукійма, лавочки). Вони полягали у відокремленні в сінях комори (комірчини, кліті, хижки, чулана, кладовки), а в житловому приміщенні — кухні (теплушки, боковки, ванкури, хатчини), а на волинському та київському поліссі — у відокремленні так званої стебки — приміщення з функціональним призначенням льоху.
Такі споруди були поширені на волині (хати з прибічками, покліттю), поділлі (хати з прибоками, притулами, причепами), слобожанщині (хати з захатни - ком, припусницею, суткам), у карпатах тощо. із розвитком капіталістичних відносин та зростанням впливу міст з являється новий тип трикамерного житла, який складається з двох суміжних хат, розташованих у ряд по один бік сіней (однобічна хата). Деякі житла київського та чернігівського полісся, лемків та бойків у карпатах та заможних селян півдня являли собою значно видовжену будівлю (довга хата), в якій з житловим приміщенням об єднувались господарські прибудови.
Являла собою наземну одноповерхову споруду, за виключенням гірських районів карпат, придністровської буковини та поділля, де під житлом, яке будували на крутих схилах, влаштовували цокольне приміщення для господарських потреб — погреб, пивницю. Однак житло зубожілого сільського населення, як свідчать письмові та друковані джерела, інколи зберігало такі архаїчні типи, як напівземлянки та землянки (бурдеї, бухні тощо). Отже, українська вариста піч завжди займала внутріш ній кут хати з боку вхідних дверей і була обернена своїм отвором (челюстями) до фасадної стіни (чільної, входової, передньої), де були вікна. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть, червоний, або святий, кут), у якому розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками, цілющим зіллям та квітками, вивішували лампадку.
Під божником уздовж причілкової стіни (традиційно з одним, пізніше — з двома вікнами, а у карпатських українців — нерідко зовсім без вікон) ставили стіл (у житлі бойків, лемків та закарпатських верховинців функції столу виконувала скриня). Біля дверей та понад ними робили дерев яні полички або невеличку шафу (мисник, судень) для посуду, а уздовж чільної стіни над вікнами проти печі — полицю для хатнього начиння та хліба (хлібна полиця). Це повздовжні та поперечні жердки - полиці (гряда, балька); жердка - пере - кладина (пересувка, носуля) для плетення постолів, личаків, рогож; жердка для підвішування кросен ткацького верстата (грядка); жердка - сушилка біля печі (балічка, біло); нарешті — жердки - вішаки над спальним помостом. Лемківська піч, крім орієнтації її отвору на причілкову стіну, мала комин, подібний до правобережного типу, — він нависав над припічком, але мав форму г - подіб - ної труби, коротка частина якої нависала над припічком, а подовжена з єднувалась із стіною сіней, у якій був отвір для виводу диму в сіни.
Основу печі найчастіше робили з глиносоломи, у поліському та карпатському житлі були поширені опічки з дерева, на півдні та закарпатті — з природного каменю, пізніше — з цегли.
У зв язку з хижацьким знищенням лісу, високими цінами на лісоматеріали співвідношення зрубних і каркасних жител дедалі більше змінювалося на користь останніх. Каркасна техніка стає переважаючою, і лише в північно - західних районах україни (поліссі, карпатах, частково наддніпрянщині) продовжують зводити разом із каркасним зрубне житло. На правобережжі між стовпами каркасу (слупами, шумами) встановлювали дерев яні бруски (риглі, дим), які закладали горизонтально в пази (бурти) цих стовпів. Проміжки між стовпами каркасу заповнювали більш тонким деревом (торчами), яке зверху заводилось у поздовжню обводку, а знизу або закопувалось у землю, або вставлялось у нижню балку — підвалини.
Разом із каркасною у лісостеповій і особливо у степовій частині україни була поширена техніка зведення стін із глиносолом яних вальків та цеглин (саману, паців), а у ряді районів — із природного каменю — ракушняку, солонцю тощо. Якщо засоби зовнішнього оздоблення зрубних поліських жител обмежувались частковою побілкою або обмазкою, до того ж лише житлової частини хати, то в крайніх північно - західних районах зруб залишався небіленим або підбілювалася лише частина стін навколо вікон. Декор зрубного карпатського житла відзначався багатством профільованого різьблення (глухого, площинного, наскрізного) - значним розмаїттям оздоблення характеризувалося каркасне та безкаркасне житло наддніпрянщини та півдня, в якому, крім традиційної обмазки глиною та побілки, широкого вжитку набули підводка кольоровими глинами та декоративний поліхромний розпис. Народні майстри у виборі засобів вирішення плану будівель, конструктивних та декоративно - художніх прийомів їх оформлення творчо розвивають мистецькі стереотипи житла, які відбивають їхні можливості та художні смаки.
Щодо виявлення зональних господарських уподобань та пріоритетів, то нові закони про землю, приватну власність, кооперативну діяльність напевне сприятимуть покращенню будівельної практики на селі. Сучасний етап розвитку української архітектури продовжує процес всебічного проникнення професіональної будівельно - архітектурної творчості на село та творчого освоєння традицій народної архітектурно - художньої спадщини в архітектурі міста. Розвивалися села шляхом об єднання дворів (чи дворищ) здебільшого за рахунок натурального приросту осілої сім ї і наступного її поділу, а також прибуття нових людей. Особливості географічного середовища (рельєф, гідромережа тощо), етнічні традиції, умови соціально - економічного розвитку, господарських занять населення, державне законодавство та ін. Особливістю цього варіанта було хаотичне скупчення дворів, що найбільш характерне для північних районів чернігівщини, київщини, деяких місцевостей полісся. В рівнинних районах україни найчастіше зустрічаються безсистемно - вуличні поселення, у карпатах — рядово - ланцюгові, безсистемно - ланцюгові, безсистемно - рядові. На лівобережжі, слобожанщині, частково на київщині дерев яні господарські прибудови тут не мажуться зовсім, а каркасні з не дерев’яним заповненням мажуться жовтою глиною. Хати правобережжя, зокрема поділля, мають високу покрівлю з уступами, глиновалькові стіни з пластичною оброб кою (пілястри тощо) та різнокольоровим пофарбуванням, з розписом ззовні і зсередини.
Виділяються хати півдня з двосхилим або глиняним покриттям (в тому разі, коли він служив і стелею, і дахом), пластичною обробкою та багатим пофарбуванням стін і фронтів. На україні, зокрема, в гірських і північних районах, а також у лісостеповій частині, були хати зрубні та каркасні з дерев яним заповненням горизонтально. З метою доцільного використання, а також для естетичного оформлення житла стіни споруджувалися з колотих або пилених пластин, плоский бік яких повернутий всередину будинку.
інколи в старих дерев яних будівлях на поліссі, у карпатах стіни комор з єднувались із зрубами хати за допомогою стовпів, які одночасно служили одвірками.
У степовій і частково у лісостеповій частинах україни стіни хат споруджували із соломи, вальків, рідше — з каменю, на розчині глини з піском та з глиносолом яної маси, яку набивали між двома паралельними дошками (глинобитні хати). Розміщення дверей у народному житлі має твердо встановлену традицію, створену віковим досвідом, яка виходить з принципу зручної та доцільної організації житлових допоміжних приміщень. У степовій частині існували дахи із зрізаним зверху фронтоном, тобто зверху трохи залишилося торцевої сторони чотирисхилого даху, а нижче робився фронтон. Заможні селяни мали різноманітні за призначенням просторі господарські будівлі із якісного матеріалу, а для бідніших селянських верств характерна мінімальна кількість будівель і застосування дешевих матеріалів. На організацію плану житла, а також його об ємно - просторової композиції до певної міри впливали прибудови до приміщень для худоби, зокрема у гірських районах карпат, де до тильної частини будинку, а інколи з боків прибудовували вузькі, часто на всю довжину стіни приміщення (притули) для тварин. У лівобережних, лісостепових районах, зокрема в карпатах, провідний мотив — різноманітні прийоми галерейок, або веранд, на півдні — фронтонів двосхилих дахів, обернутих до вулиці. У багатьох районах звертали увагу на площину стін, застосовуючи для цього різні прийоми пластичної обробки, розпису, фактурування, оздоблювали вхід тощо. Застосування різних будівельних матеріалів і конструкцій позначилося на прийомах пластичної обробки стіни, влаштуванні пілястрів, карнизів, поясків тощо, характерних для жителів лише частини правобережних районів, деяких південно - західних і південних районів україни.
У північних та гірських районах, де будували житло з рубленими стінами, їх не фарбували, а щоб захистити стіну і забезпечити тепловий режим, особливо взимку, шви стін законопачували мохом, а потім обмазували розчином з глини і вапна. В деяких районах розчином з глини змазували торці колод зрубу і шви між вінцями фарбували найчастіше в білий або синій колір, торці колод — у чорний, жовтий. Окремі райони і навіть села мають часто свою, типову для них улюблену кольорову гаму, вироблену внаслідок тих чи інших умов і причин, здебільшого внаслідок використання місцевих барвників. В інших місцевостях споруджувалися будівлі з низькими стінами, широкими і високими в їзними дверима - воротами, високим, найчастіше чотирисхилим дахом на ключинах - кроквах, що лежали у верхній частині на сволоку, який підтримували поставлені в ряд сохи.
У північних та західних областях україни стіни клуні зводилися з дерева у зруб, закидку, в лісостеповій смузі — з плоту, інколи з обмазкою, а також з глиносоломи.
Галерея, або навіс, а також нижній майданчик, робилися шляхом випускання верхніх та нижніх колод і служили для зручності навантаження і розвантаження зерна. З метою збереження овочів, молочних та інших продуктів споруджувалися погреби у вигляді ями, перекритої на рівні грунту плоским дахом з настилу жердин і тонкого дерева, соломи або очерету, які зверху засипали землею. 1 – клуня як окрема споруда з симетрично розташованим током; 2 – асиметричне розташування току; 3 – споруда клуні, об’єднана спільним дахом з коморою або хлівом; 4 – асиметрично розташований тік у клуні, об’єднаній з коморою; 5 – споруда клуні об’єднана спільним дахом із стайнею; 6 - 7 клуня, розташована на складному рельєфі та об’єднана з хлівом або коморою. Папір - папера (документ) – паперу (матеріал); термін - терміна (слово) - терміну (часу); алжир – алжира (місто), алжиру (країна); акт - акта (докмента) – акту (дія); апарат – апарата (прилад) – апарату (керівний орган); блок - блока (будівельного) – блоку (угрупування); бажаєте далі читати це есе.
Образотворча діяльність ранній вік(3тій рік життя) формувати у дітей інтерес до образотворчої діяльності, вміння сприймати вироби декоративно - ужитокового мистецтва(вишивки, іграшки - свищики, сопілки, рухливі яворівські іграшки); вчити розпізнавати зображення, визначати їх місцезнаходження на папері (вгорі, внизу, збоку, посередині) та відносно один одного (над, під. Спереду, ззаду); вчити прийомам зображення довколишніх предметів, явищ, за допомогою штрихів, ліній (олівцем, фломастером, кольоровими крейдами), плям і мазків (гуашеві фарби і пензлі). Молодший дошкільний вік (4ий рік життя) вчити порівнювати форми з геометричними еталонами, називати кольори і деякі відтінки; використовувати у роботі пензлі різної товщини та форми, навчати елементарних прийомів композиції; вчити дітей орієнтуватися на площині аркуша, малювати посередині та на всій площині аркуша; правильно тримати олівець і пензлик, малювати.
Одним із аспектів феномену українського козацтва є те, що, з одного боку, воно виникло на ґрунті високої історичної свідомості народу, пошуку української ідентичності, а з іншого боку, поява козацтва як провідної сили українського суспільства потужно вплинула на розвиток історичних знань. Це був, по суті, суспільний виклик інтелектуалам з’ясувати історичні витоки українського народу й довести історичне право українців на свою окремішність, волю, незалежність, на власну державу.
Коментарі
Дописати коментар