реферат по истории земельне право україни

реферат по истории земельне право україни

Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користу­вання та розпорядження земельними ресурсами, а та­кож із їх охорони і раціонального використання. Зе­мельне право — комплексна галузь права україни, адже її основу складають норми цивільного права, ор­ганічно пов язані з нормами адміністративного та екологічного права. Він установлює, що завданням земельного за­конодавства є регулювання земельних відносин із ме­тою створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підпри­ємств, установ та організацій на землю. Віднесення земель до відповідних категорій і пе­реведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які виносять рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках — органами, які затверджують проекти землеустрою та ухвалюють рішення про створення об єктів природоохоронного, оздоровчого, історико - культурного та іншого призначення. Розпоряджаються землею ради народних депута­тів, які в межах їхньої компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилуча­ють їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилу­чення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів можуть передати відповідно органам дер­жавної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування. • верховна рада автономної республіки крим — на землі в межах території республіки, за ви­нятком земель загальнодержавної власності; • обласні, районні, міські, селищні, сільські ради народних депутатів — на землі в межах їхніх територій, за винятком земель загальнодержав­ної власності. Землі, що знаходяться в загальнодержавній влас­ності, можуть передаватись у колективну або при­ватну власність і надаватися в користування, у тому числі в оренду.

• землі загального користування населених пунк­тів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасови­ща, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища і т. ), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої вла­ди; • землі сільськогосподарських науково - дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, навчальних господарств навчаль­них закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно - насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств із вирощування хмелю, ефіроолійних, лікар­ських рослин, фруктів і винограду.

Суб єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі това­риства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших дер­жавних сільськогосподарських підприємств. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підпри­ємств, сільськогосподарських кооперативів, сільсь­когосподарських акціонерних товариств, у тому чис­лі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівни­чих товариств — за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. Кож­ний член колективної власності на землю в разі ви­ходу з колективу має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в по­рядку, передбаченому земельним кодексом. Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування май­на, та статутом відповідного колективного підпри­ємства. За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства зе­мельні ділянки, розмір яких перевищує середню зе­мельну частку.

У разі необхідності ці строки може бути продов­жено на період, що не перевищує одного терміну від­повідно коротко - чи довгострокового тимчасового користування. У постійне користування земля може надавати­ся радами народних депутатів із земель, що знахо­дяться в державній власності, а в тимчасове корис­тування — із земель, що знаходяться в колективній і приватній власності, відповідним власником. Громадянам україни; підприєм­ствам, установам та організаціям; громадським об єд­нанням і релігійним організаціям; спільним підпри­ємствам; міжнародним об єднанням та організаціям за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян; підприємствам, що повністю належать іно­земним інвесторам; іноземним державам; міжнарод­ним організаціям; іноземним юридичним особам та особам без ч громадянства. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування до 3 років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних і громадських потреб) та довгострокове — до 50 років. А ще орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призна­чення мають переважне право на одержання орендо­ваних земельних ділянок у приватну власність. Громадяни, які мають земельні ділянки у влас­ності, мають право надавати їх в оренду без зміни цільового призначення на строк до трьох років, а в разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до збройних сил україни, вступу до навчального закладу — до п яти років. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів і встановлюється у вигля­ді плати за одиницю земельної площі з розрахунку за рік. Земельні спори розглядаються місцевими ра­дами депутатів, судом, арбітражним судом або тре­тейським судом у порядку, встановленому земель­ним кодексом та іншими актами законодавства україни.

Майнові спори, пов язані з земельними відноси­нами (в тому числі спори про відшкодування збитків і визначення їх розмірів), вирішуються судом, арбіт­ражним судом або третейським судом. Спори між громадянами, яким належить житло­вий будинок, господарські будівлі та споруди і зе­мельна ділянка за правом спільної власності, щодо порядку використання й розпорядження земельною ділянкою вирішуються судом. Спори з приводу розмежування території сіл, се­лищ, міст, районів, областей вирішуються вищою за ієрархією радою, а спори з приводу суміжного зем­лекористування громадян розглядаються узгоджувальною комісією, склад якої обирається відповід­ною радою.